Тема 6. Суб 'єкти ринкової економіки

1. Функції домогосподарства у ринковій економіці. Джерела формування сімейного бюджету. Споживання і заощадження домогосподарств.

2. Сутність підприємництва і умови його існування. Суб'єкти, об'єкти, види підприємництва. Права, обов'язки і відповідальність підприємця.

3. Поняття підприємства і фірми. Види підприємств. Переваги і недоліки.

1. Основних суб'єктів ринку прийнято розділяти на три групи: домашні господарства, бізнес (підприємці) і уряд. При цьому домогосподарству належить надзвичайно важлива роль. Не слід плутати поняття „домогосподарство” та „ сім’я”. Сім’я – це сукупність осіб, що живуть разом, пов’язаних родинністю та спільним бюджетом. Домогосподарство – це особа або група осіб, поєднаних з метою спільного ведення господарства для забезпечення всім необхідним для життя. Згідно з методикою розрахунків ООН до домашніх господарств відносять домашню прислугу та населення, яке перебуває в колективах : вихованці інтернатів, військовослужбовці строкової служби, інваліди в будинках інвалідів, ув’язнені та ін. В Україні налічується 13.2 млн.домогосподарств.

Функції домогосподарств.

1. Домогосподарства є постачальниками ресурсів, в першу чергу – ресурсу праці, це робоча сила людини, крім того, згідно із законами України кожен громадянин може мати в індивідуальній власності капітал, тобто майстерні, малі підприємства, землю, житлові будинки, господарські будівлі, обладнання, сировину, матеріали тощо. Крім праці та капіталу домогосподарства постачають грошові ресурси. Вони купують акції та облігації підприємств, кладуть гроші на депозитні рахунки.

2. Домогосподарства використовують гроші, отриманні за постачання ресурсів, для придбання на ринку товарів і послуг з метою споживання. Таким чином вони утворюють сукупний попит на кінцеві блага, виготовлення яких є природною метою виробництва.

3. Частина невикористаного домогосподарствами доходу перетворюється на заощадження, які завдяки банкам можуть стати потужним джерелом економічного зростання країни.

Головне джерело доходів домогосподарств – це доходи від постачання ресурсів. Але крім цього статистика України виокремлює такі статті доходів, які складають сукупний дохід домогосподарства:

• Оплата праці членів сім’ї;

• Пенсії, стипендії, субсидії, матеріальна допомога, дотації на санаторні путівки;

• Надходження від особистого підсобного господарства тощо.

Сукупний дохід домогосподарств не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто нижчий ніж вартість набору товарів і послуг, розраховану за нормативами споживання і забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами. Прожитковий мінімум використовується для встановлення мінімальних розмірів зарплати, пенсій, стипендій.

Даючи економічну оцінку домогосподарствам, слід аналізувати не тільки джерела їх доходів, а й розподіл між собою. Існують функціональний та особистий розподіл доходів. Функціональний означає, що сукупний дохід суспільства розподіляється відповідно до функцій, які виконують отримувачі доходів: зарплата – за роботу, рента і процент – за надані ресурси, прибуток – власникам підприємств. Особистий розподіл доходів має значну нерівномірність для кожної людини з таких причин: здобута освіта, вид діяльності, володіння нерухомістю, засобами виробництва, щасливий випадок, особисті контакти з членами уряду.

Частина доходу домогосподарства надходить у державу у вигляді прибуткового податку, а залишок розподіляється на витрати на споживання і заощадження.

Споживання домогосподарств – це придбання товарів особистого користування, витрати на соціально-культурні та побутові послуги.

Товари поділяють на три групи: 1) довгострокового користування (автомобілі, холодильники тощо), 2) короткострокового користування ( продукти харчування, більшість одягу);3) послуги (лікаря, закладів освіти, культури тощо).

Домогосподарство як покупець повинне так упорядкувати своє споживання, щоб кожний окремий товар приносив йому однакову граничну корисність на кожну витрачену гривню. Тоді члени домогосподарства матимуть максимальне задоволення або корисність від закупок товарів.

Заощадження - це та частина доходу домогосподарства, що не сплачується у вигляді податку та не витрачається на споживання. Існує дві причини для збереження доходу.

1. захист доходів, тобто прагнення забезпечити себе на „чорний день”, бажання покращити фінансову забезпеченість своєї сім’ї;

2. спекуляція на біржі, тобто зберігання частини доходу з метою витрачання його на придбання цінних паперів, щоб в майбутньому отримати прибуток.

2. Історія підприємництва починається із середньоріччя. Уже в той час купці, торговці, ремісники являли собою починаючих підприємців. В Росії та Україні підприємництво зародилося ще в Київській Русі в торгівельній формі й у вигляді промислів. Першими підприємцями тут можна вважати дрібних торговців, купців. Перехід до ринкової економіки наприкінці 90-х років, юридичне визнання власності викликали до життя й відродили активну підприємницьку діяльність. У науковій літературі немає однозначного визначення сутності підприємництва, тому що представники різних галузей знань (економісти, філософи, соціологи, правознавці й ін.) по-різному трактують зміст цього терміну.

Термін «підприємництво» із часом видозмінювався, зараз воно трактується так: «Підприємництво (фр. enterprase) – ініціативна самостійна діяльність громадян, спрямована на одержання прибутку або особистого доходу, здійснювана від свого імені, під свою майнову відповідальність або від імені й під юридичну відповідальність юридичної особи».

Кэмпбелл Макконнелл і Стэнли Брю у своїй книзі „Економікс” розкривають значення терміна підприємництво через чотири функції підприємця:

1. Підприємець бере на себе ініціативу з'єднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва чи товару послуги.

2. Підприємець бере на себе важку задачу прийняття основних рішень у процесі ведення бізнесу, що визначають курс діяльності підприємства.

3. Підприємець - це новатор, особа, що прагне вводити в побут на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології і навіть нові форми організації бізнесу.

4. Підприємець - це людина, що йде на ризик. Винагородою за витрачений час, зусилля і здібності можуть виявитися привабливі прибутки або збитки і зрештою банкрутство. Підприємець ризикує не тільки своїм часом, працею і діловою репутацією, але і вкладеними коштами - своїми власними, а також залученими.

Для існування підприємницької діяльності необхідні певні умови:

Економічні умови :

1. Максимальна свобода господарської діяльності вільних товаровиробників;

2. Повна відповідальність за результати своєї економічної діяльності ;

3. Конкуренція виробників ;

4. Вільне ціноутворення на ринку;

5. Відкритість економіки, право підприємця здійснювати зовнішньоекономічні операції .

Соціальні умови формування підприємництва:

1. Соціально-культурні норми - моральні норми, релігійні погляди, освітній рівень населення;

2. Прагнення покупців купувати товари, що відповідають певним смакам і моді.

3. Соціальні умови впливають на відношення окремого найманого робітника до роботи, що у свою чергу впливає на його відношення до величини заробітної плати, до умов праці. Від підприємницької діяльності підприємець повинен одержувати задоволення.

4. Підприємець бере участь у рішенні соціальних питань трудової діяльності своїх співробітників, охорони їхнього здоров'я.

5. Має існувати підготовка й підвищення кваліфікації підприємців: організація навчання сучасним методам ведення підприємницької діяльності, стажування в розвинених країнах, створення мережі консультативних центрів тощо.

Правові умови ефективної підприємницької діяльності:

1) наявність законів, що регулюють підприємницьку діяльність і створюють найбільш сприятливі умови для розвитку підприємництва: спрощена й прискорена процедура відкриття й реєстрації підприємств; захист підприємця від державного бюрократизму; удосконалювання податкового законодавства.

2) необхідність державного регулювання підприємницької діяльності. Ф. Котлер вказує три основні причини, з яких з'явилися відповідні законодавчі акти:

• Необхідність захистити фірми друг від друга: прийняття законів, що запобігають проявам «несумлінної конкуренції»;

• Необхідність захисту споживачів від несумлінного бізнесу: прийняття законів проти тих фірм, які випускають неякісні товари, вводять в оману;

• Необхідність захисту вищих інтересів суспільства від руйнівних наслідків бізнесу.

Основним суб'єктом підприємницької активності виступає підприємець. Однак підприємець — не єдиний суб'єкт, у будь-якому випадку він змушений взаємодіяти зі споживачем як основним його контрагентом, а також з державою, що у різних ситуаціях може виступати як помічник або супротивник, та найманим робітником (якщо, звичайно, підприємець працює не поодинці), і партнерами по бізнесу.

Держава як прискорювач підприємницького процесу виконує такі функції: 1) освітні функції по професійній підготовці і вихованню підприємницьких кадрів; 2) держава підтримує у фінансовому відношенні підприємців-початківців. Саме від найманого робітника залежить ефективність і якість реалізації підприємницької ідеї. Частина планів підприємця і найманого робітника збігається (чим вище прибуток, тим вище заробітна плата), а частина носить полярно протилежний характер (підприємець не зацікавлений у високій оплаті праці, а найманий робітник зацікавлений). Взагалі, кожному економічному суб'єкту властиві свої власні інтереси.

Об’єктом підприємництва є певний вид діяльності, який матеріалізується у виготовленій продукції, послугах, роботах. Однак, є обмеження : тільки державні підприємства мають право займатися виробництвом та реалізацією зброї, наркотичних засобів, грошових знаків. А такі виді діяльності, як розвідка та експлуатація корисних копалин, ремонт зброї, виготовлення медикаментів, виробництва лікеро-горілчаних виробів, сигарет, медична та юридична практика потребують спеціального дозволу – ліцензії.

Види підприємницької діяльності.

Підприємництво як особлива форма економічної активності може здійснюватися як у державному, так і в приватному секторі економіки. Відповідно до цього розрізняють:

1.Державне підприємництво є форма здійснення економічної активності від імені підприємства, заснованого: а)державне підприємство, або б)муніципальне підприємство. Вони відповідають за своїми боргами тільки майном, що знаходиться в їхній власності ( держава не відповідає по їх зобов'язаннях).

2.Приватне підприємництво є форма здійснення економічної активності від імені підприємства чи підприємця (якщо це форма індивідуальної трудової діяльності).

Розрізняють ( і у державному, і у приватному виді ):

• Підприємництво називається виробничим, якщо сам підприємець, використовуючи як фактори знаряддя і предмети праці, робить продукцію, товари, послуги, роботи, інформацію, духовні цінності для подальшого продажу споживачам, покупцям, торговим організаціям.

• У комерційному підприємництві підприємець виступає в ролі комерсанта, торговця, продаючи готові товари, придбані ним в інших осіб, споживачу, покупцю.

• Посередницьке - підприємництво, у якому підприємець сам не робить і не продає товар, а виступає в ролі посередника, що зв’язує контрагентів в процесі товарного обміну, у товарно-грошових операціях.

• Фінансове підприємництво є особлива форма комерційного підприємництва, у якому як предмет купівлі-продажу або кредиту виступають гроші і цінні папери.

• Страхове підприємництво полягає в тому, що підприємець гарантує страхувальнику майна, цінностей, життя за визначену плату компенсацію можливого збитку в результаті непередбаченого нещастя. Підприємець одержує страховий внесок, виплачуючи страховку тільки при визначених обставинах. Але ймовірність виникнення таких обставин невелика, тому частина внесків, що залишилася, утворює підприємницький доход.

В Україні для забезпечення свободи розвитку підприємництва законодавчо визначено права, обов’язки і відповідальність підприємців.

Права підприємців : самостійно обирати будь-які види підприємництва;купувати майно, вибирати постачальників, встановлювати ціни, вільно розпоряджатися прибутком, укладати з громадянами трудові контракти та встановлювати розмір зарплати, брати участь у зовнішньо-економічній діяльності, здійснювати валютні операції, користуватися системою соціального забезпечення та страхування.

Обов’язки підприємця: здійснювати оплату праці особам за наймом по контрактах не нижче за державний мінімальний розмір, забезпечити їм умови та охорону праці, отримувати ліцензію на діяльність, забезпечувати права споживачів на якісну продукцію.

Відповідальність підприємця – правові та етичні відносини підприємців до суспільства, які характеризуються виконанням правових норм. Він персонально відповідає економічно та адміністративно: по своїх зобов’язаннях, за охорону навколишнього середовища, за додержання заходів з техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни та санітарії, за дотримання чесних правил у відношенні до партнерів.. Суд може визнати підприємця банкрутом, якщо його майна не вистачає для покриття заборгованості та немає можливості для фінансової санації підприємства.

3.Суспільство здійснює безліч видів конкретної праці для того, щоб забезпечити собі достатньо комфортний рівень життєдіяльності. З цією метою люди об’єднуються у трудові колективи, організації і діють на засаді певних правил. Організації з підприємницьким характером діяльності називають підприємствами.

Підприємство – це організаційно відокремлена та економічно самостійна первинна ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію, виконує роботу або надає платні послуги, з метою отримання прибутку.

Поряд з терміном „підприємство” в господарській діяльності вживають термін „фірма”. Фірма ( італ. „підпис” ) – це ім’я, під яким юридично повноправний господарюючий суб’єкт (одноосібний чи колективний) веде свої справи.

Головною метою (місією) підприємства найчастіше вважають виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку. При цьому потрібно мати на увазі, що всі, хто має відношення до фірми, переслідують свої цілі. Наприклад, суспільство в цілому бажає : економічного росту, надходження податків, збереження ресурсів і навколишнього середовища; акціонери й кредитори – зростання доходів; споживачі – справедливих цін, задоволення потреб; наймані робітники - зайнятості, рівня оплати, умов праці, задоволення від роботи, власники – ділової репутації, прибутку.

Існує розгорнута класифікація видів підприємств за різними ознаками:

А)За ознакою форм власності підприємства поділяються на :

1. Державне – засноване на загальнодержавній власності;

2. Державно-комунальне - засноване на власності комунально-адміністративних одиниць ( міста, району тощо );

3. Індивідуальне – засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці. За умови швидкого росту та нестачі коштів на розвиток таке підприємство може перетворитися в АТ( німецька фірма “ Крупп “, американська фірма “Форд“) .

4. Приватне – засноване на власності фізичної особи з правом найму робочої сили;

5. Сімейне – засноване на власності і праці членів одної сім’ї;

6. Спільне – засноване на поєднанні майна різних власників, у т. ч. іноземних держав;

7. Колективне – засноване на власності колективу підприємства.

В свою чергу до колективних підприємств відносять :

1. ПОВНЕ ТОВАРИСТВО – його учасники несуть ПОВНУ ( необмежену ) відповідальність по зобов’язанням підприємства, тобто не тільки вкладеним капіталом, а й усім своїм майном.

2. ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ – відповідає перед кредиторами тільки майном підприємства, тобто вкладами у нього кожного учасника. Капітал товариства ділиться на паї. Після оплати паю ( грошима, обладнанням, правом на володіння земельною ділянкою тощо ) учаснику видають пайове свідоцтво, яке не є цінним папером.

3. КОМАНДИТНЕ ТОВАРИСТВО ( або товариство на вірі ) – його учасники поділяються на дві групи : а ) повні товариші – несуть повну відповідальність по зобов’язанням підприємства, б ) командитисти – відповідають тільки своїм внеском у капітал товариства. Тому природно, що укладати угоди від імені товариства мають право тільки повні товариші.

4. ТОВАРИСТВО З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ – учасники відповідають по його боргам своїми внесками у капітал підприємства, але у випадку, коли цих коштів недостатньо, кожен учасник має внести додатково суму в однаковому для всіх учасників кратному розмірі відповідно до свого первісного внеску. Максимальний кратний розмір повинен бути вказаним у засновницьких документах товариства ( наприклад, 5 –ти кратний розмір ).

5. КООПЕРАТИВ – за видами діяльності існують: виробничий, промисловий, споживчий, збутовий, постачальницький тощо. Широке розповсюдження на Заході отримали споживчі кооперативи, які з’явилися в Англії ще у кінці 18 ст.

6. МАЛЕ ПІДПРИЄМСТВО – створюється у будь-якій галузі народного господарства. Характерні риси МП : 1)сприяють розширенню ринкової конкуренції;2)мають більшу швидкість реагування на зміни кон’юнктури ринку;3)менше шкодять навколишньому середовищу;4)створюють додаткові робочі місця у галузі;5)сприяють розвитку невеликих міст та сіл тощо.

7. АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО (АТ)–одна з найбільш зручних форм колективного підприємства в умовах ринку. Першим АТ вважають створену у 1602 році Голандсько–Ост-Індську торгівельну компанію. АТ бувають: закриті – їх акції розподіляються тільки серед акціонерів і не надходять у вільний продаж, та відкриті – їх акції вільно продаються та купуються на фондових біржах та поза ними.

Б) за економічним призначенням:

• виробництво засобів виробництва; -виробництво предметів споживання;

• виробництво продукції ВПК; - виробництво ідей та послуг ( консалтингові, страхові)

В) за масштабами виробництва :

• індивідуальні, - серійні; - масові

Г) за ступенем спеціалізації :

• спеціалізовані - універсальні - змішані

Д) за галузями виробництва :

• промислове - будівниче -сільськогосподарське -торгівельне тощо

Є) за новими формами господарювання :

• фірми, бюро, агенції, товариства, фонди, біржі, ферми, банки тощо

Ж) за розміром персоналу : - малі - середні - великі.

Переваги одноособового володіння:

1. Легко розпочати та закінчити бізнес, бо це залежить тільки від бажання власника.

2. Нема необхідності, приймаючи рішення, добиватися згоди партнерів, що свідчить про велику ступінь самостійності ( підприємець – сам собі “ бос “ ).

3. Дохід повністю залежить від вдалої діяльності підприємця та ( за вирахуванням необхідних витрат та податків ) належить тільки йому.

4. Є можливість краще зберігати секрети комерційну таємницю та “ ноу – хау “.