З урахуванням понять конкуренції та монополії розрізняють чотири типи ринків:

1.Ринок досконалої конкуренції ( поліполія – полі-багато, полія - продавати) складається із значної кількості покупців та продавців будь-якого подібного товару. При цьому частка кожної фірми на ринку незначна і тому жодна з них не здатна істотно вплинути на ціну товару. Важливою рисою цього ринку є свобода вступу до ринку і виходу з нього, відсутність цінової дискримінації; виробництво однорідної стандартної про­дукції. На практиці досконала конкуренція є винятковим явищем і лише деякі з ринків наближаються до неї (наприклад, ринок цінних па­перів, іноземних валют, зерна).

2. Ринок монополістичної кон­куренції виникає там, де господарює знач­на кількість фірм, таємна угода між якими практично неможлива. Кожен підприємець не може передбачити дії інших учасників ринку, працює на свій страх і ризик і сам визначає необхідну ці­нову політику. При цьому, ви­значаючи обсяги виробництва продукції та її ціни, вони можуть не враховувати реакцію конкурентів, тому що, завдяки значній кількості продавців, рішення одного з них не може вплинути на становище інших. У цих умовах продавці повинні більше уваги при­діляти диференціації цін залежно не тільки від якісних характеристик то­вару, а й упаковки, торгової марки, реклами, гарантійного обслуговування, мож­ливості купити товар у розстрочку й т. ін. Такий вид конкуренції набув найбільшого поширення в галузях, які ви­робляють споживчі товари (легка та харчова промисловість), по­бутову техніку, миючі засоби, а також у мережах ресторанів, СТО. Відносно необмежений вступ нових конкурентів на ринок є важливою характеристикою цього ринку. Виробники, що працюють на такому ринку, не є значними підприємствами, тому їм не потрібен великий початковий капітал. Це стимулює їх до вступу в галузь і конкуренції з марками виробленого тут товару.

3.Олігополія (олігос-др.гр.-небагато,поліо-продавати) характеризується наявністю невеликої кількості крупних фірм, рішення яких відносно визначення цін та обсягів вироб­ництва взаємопов'язані. Це викликає значні ускладнення у при­йнятті рішень олігополістами в порівнянні з іншими типами рин­ків. Кожна фірма у своїй поведінці має враховувати не тільки ре­акцію покупців, а також і можливі дії конкурентів. На олігопольному ринку на відміну від поліпольного ( де ціни постійно міняються, пульсують) відбувається змова фірм із метою встановлення фік­сованих цін чи обсягів виробництва. При цьому одна з них діє як ціновий лідер, а решта наслідують її приклад. Ціни все ж таки міняються час від часу через зміни у виробничих витратах.

Олігополістичні структури виникають у галузях, які виробля­ють як стандартизовані (мідь, чавун, алюміній), так і диференці­йовані (автомобілі, комп'ютери, сигарети) товари. Новим претен­дентам досить важко проникнути на цей ринок, але бар'єри входження не настільки складні, щоб зробити його абсолютно неможливим. Олігополія є переважаючою формою сучасної ринкової структури. Приклади класичних олігополій: "велика трійка" у США - "Дженерал моторз", "Форд", "Крайслер". В олігополії завжди таїться небезпека переростання в монополію, тому що їй властиві деякі риси монополій, наприклад, здійснення єдиної цінової політики. Олігополію інакше називають груповою монополією.

4. В умовах досконалої монополії (mono» — один,«poleo» — продаю)на ринку існує тільки один продавець (виробник) певної продукції, яка не має близького замінника. За цих обставин виробник повністю регулює пропозицію товару, а в питаннях ціноутворення диктує ціну або в змозі істотно впливати на неї. Монополія виникає там і тоді, коли іс­нують значні бар'єри для входження в ринок (надання урядом виняткових прав, наявність патентів, необхідність значних одно­часних капіталовкладень) або коли вона є природною.

Треба відзначити, що досконалої монополії практично не існує Однак її прикладом може слугувати виробництво, яке захищене патентами.

Монополія - тип ринку, на якому існує єдиний продавець товару, що не має близьких замінників. Залежно від масштабів охоплення ринку існують чиста й абсолютна монополії. Чиста монополія діє в масштабі однієї галузі та утворюється, як правило, приватною особою, абсолютна монополія захоплює всю сферу національного господарства і перебуває в руках держави.

Монополії підрозділяються на природні, легальні й штучні.

• Природна монополія – тип ринкової структури, при якому єдина фірма забезпечує ринковий попит при найменших витратах виробництва. Нею володіють власники й господарські організації, що мають у своєму розпорядженні рідкі й вільно не відтворювані елементи виробництва (наприклад, рідкі метали, особливі земельні ділянки під виноградники). Вона також властива галузям, що характеризуються стійко зростаючою економією від масштабу виробництва, таким як трубопровідний і залізничний транспорт, комунальне господарство, системи електропостачання й телекомунікацій.

• Легальні монополії, що утворюються на законній підставі (патентні або авторські права тощо). Такі „атрибути” дозволяють захистити виробника від недобросовісних конкурентів. Порушення прав карається законом.

• Штучні монополії створюються тільки заради одержання грошової вигоди. Виробник створює монополії, скуповуючи й поєднуючи під своєю владою інші об'єднання, з метою затвердження свого панування на ринку заради одержання монополістичних вигід. Штучні монополії мають конкретні форми - картель, синдикат, трест тощо.

Можлива ситуація, коли на ринку присутній тільки один покупець - такий ринок називається монопсонією (моно — один, псония — закупівля продовольства). Прикладом монопсонії є державна закупівля озброєння, або локальний ринок праці, де окрема фірма є єдиним роботодавцем на даній території. Якщо на ринку присутній тільки один продавець і тільки один покупець, така ситуація називається двосторонньою монополією. Її особливість: оскільки обидві сторони мають ринкову владу, то кінцевий результат угоди залежить від ступеню інформованості сторін одна про одну й здатності кожної з них вести переговори. Прикладом є ринок озброєнь, коли мова йде про закупівлю державою типу озброєння, технічними можливостями виробництва якого володіє тільки одна-єдина фірма.

Банківські монополії — це об'єднання великих банків або окремі банки-гіганти, які відіграють вирішальну роль у банківській справі й привласнюють монопольно високі прибутки. Одна із сучасних особливостей монополізації банківського капіталу - значне збільшення чисельності філій банків, у тому числі за межами країни. Поява фінансового капіталу підсилює процес диференціації усередині класу капіталістів, верхівкою якого стає фінансова олігархія ( др.-гр.- влада небагатьох).

Процес монополізації має свої позитивні й негативні риси. Позитивні: 1) у гігантських підприємств більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати великі науково-дослідні лабораторії, впроваджувати нову технологію; 2)розвиток та координація діяльності великих підприємств розширюють масштаби планомірного свідомого регулювання економічної системи; 3)гігантські підприємства завдяки масовому виробництву мають можливість заощаджувати на витратах виробництва, забезпечувати споживачів дешевшими і якісними товарами.

Негативні риси монополій: 1) в погоні за прибутком великі компанії фінансують ті проекти, що швидко дають найбільшу віддачу, істотно зменшуючи при цьому інвестиції в більш важливі, з погляду широких верств населення, виробництва; 2) нераціональне використання суспільних ресурсів. Монополісту вигідніше продавати менший обсяг продукції й призначати більше високу ціну. Це приводить до того, що ресурси суспільства використаються не в повному обсязі; 3) нерівність у розподілі доходу. Власники монополій збагачуються за рахунок інших верств суспільства. Виключення, якщо покупець продукції монополії багатший, ніж її власники; 4) монополії й олігополії витрачають значні ресурси на збереження й зміцнення своєї влади. Вони стримують, обмежують конкуренцію - рушійну силу економічного прогресу, тому П. Самуельсон називав монополію економічним злом.

Щоб послабити негативні наслідки монополізації економіки, у розвинених країнах приймаються антимонопольні закони, здійснюється .контроль за угодами між великими компаніями й ін. Уперше антимонопольні закони були прийняті наприкінці XIX – поч. XX ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація в цих країнах відбувалася найбільш інтенсивно. Вони формально забороняли трести й деякі інші форми монополій, при цьому під дію антимонопольного законодавства не підпадали олігополії.

Антимонопольна політика – один з напрямків державного регулювання економіки, що являє собою комплекс державних заходів (відповідне законодавство, система оподатковування, роздержавлення і приватизація власності, заохочення створення малих підприємств та ін.), спрямованих проти монополізації виробництва і ринку, що забезпечує розвиток конкуренції серед товаровиробників.

Антимонопольне законодавство - законодавчо закріплені основні правила діяльності суб'єктів, що хазяйнують на ринку, органів державної влади і управління.

Основні завдання антимонопольного законодавства:

а) забезпечення сприятливих умов і стимулів для розвитку конкуренції і підприємництва;

б)визначення правової відповідальності за монопольні дії і порушення правил чесної конкуренції;

в)захист інтересів малого і середнього підприємництва від свавілля великого бізнесу тощо.

Конкретна програма антимонопольних дій розробляється і проводиться урядом. Отже, ця програма є складовою частиною загальної економічної програми уряду, вона може відображати інтереси окремої підприємницької групи, тих чи інших соціальних груп або загальні інтереси нації і повинна враховувати загальну внутрішню і зовнішню економічну, соціальну і політичну кон'юнктуру. Це значить, що ефективність застосування антимонопольного законодавства і діяльність антимонопольної політики в цілому змінюються і залежать від зміни політичного керівництва країни. Для постійного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, за природними монополіями, а також для недопущення методів недобросовісної конкуренції, на Україні створений Антимонопольний комітет.