Положення Закону "Про цивільну оборону"

Згідно цього закону, та Положення про Цивільну оборону і Женевську конвенцію від 12 серпня 1949 р. населення держави має право на захист свого життя та здоров'я від наслідків аварій, ката­строф, стихійного лиха і може вимагати від Уряду, та інших органів державної виконавчої влади забезпечення його реалізації.

Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка повинна захистити населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєн­ного характеру. Цивільна оборона є державною системою органів управління силами і засобами, що створюються для організації та захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техноген­ного, екологічного, природного та воєнного характеру. Заходи Ци­вільної оборони поширюються на всю територію держави та всі верстви населення. Організація їх виконання здійснюється за тери­торіально-виробничим принципом.

Загальне керівництво цивільною обороною покладається на Кабінет Міністрів, центральні та місцеві органи державної влади, адміністрації підприємств і організацій незалежно від форм влас­ності та господарювання. Начальником Цивільної оборони є прем'єр-міністр, на інших рівнях голови органів виконавчої влади, на підприє­мствах начальниками цивільної оборони є їх керівники (ст. 3,4). Безпосереднє керівництво за виконанням завдань Цивільної оборони, її органів управління та сил покладаються на штаб Цивільної оборони.

Штаб Цивільної оборони у своїй діяльності керується Консти­туцією і законами держави, постановами Верховної Ради, указами і розпорядженнями Президента, рішеннями Ради оборони, постано­вами і розпорядженнями Кабінету Міністрів, наказами і директива­ми з питань навчання та захисту населення, щодо запобігання над­звичайним ситуаціям та вжиття заходів в разі їх виникнення.

Цивільна оборона ставить перед собою таку мету:

• запобігати виникненню надзвичайних ситуацій техногенно­го та антропогенного походження і впроваджувати заходи щодо зменшення збитків і втрат у разі виникнення аварій, катастроф, ви­бухів, великих пожеж та стихійних явищ;

• завчасно розробляти: інженерно-технічні заходи щодо змен­шення ризику виникнення надзвичайних ситуацій; науково обґрун­тований прогноз наслідків надзвичайних ситуацій;

• здійснювати безпосереднє спостереження за станом потен­ційно небезпечних об'єктів навколишнього середовища;

• оповіщати населення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій у мирний та воєнний час і постійно інформували про наяв­ну обстановку:

• захист населення від наслідків аварій, катастроф, великого стихійного лиха і засобів масового ураження;

• організацію життєзабезпечення населення і проведення ря­тувальних та інших невідкладних робіт у районах стихійного лиха та вогнищах надзвичайних ситуацій;

• створення систем аналізу та прогнозування управління і конт­ролю за техногенне небезпечними об'єктами та підтримка їх готов­ності для сталого функціонування в умовах надзвичайних ситуацій;

• навчити населення вміло застосовувати в разі необхідності засоби індивідуального та колективного захисту.

Посадові особи та громадяни, винні у порушенні законодав­ці на з питань цивільної оборони, несуть відповідальність згідно чинного законодавства.