Лексикологія. Фразеологія.

Лексикологія – це розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови, тобто її лексику. Лексикою називають всі слова тієї чи іншої мови, та всі значення, яких ці слова набули.

Вчені виділяють наступні критерії при вивченні слова і поділу лексики на групи: власне українська лексика і запозичені слова; загальновживана лексика і професійна, активна і пасивна, застарілі і нові слова.

Окремі розділи лексикології вивчають різні аспекти слів, їхнього походження тощо.

Семасіологія вивчає лексичне значення (семантику) слів.

Етимологія – їхнє походження.

Ономастика – розділ лексикології про власні назви ( як осіб, так і географічні.

Термінологія займається вивченням термінів.

Одне із завдань лексикології – встановлення кількості слів в мові. Однак точних цифр, зрозуміло, ніхто не назве, адже мова, як живий організм, постійно розвивається, з’являються нові слова, зникають старі, змінюється значення існуючих.

Слово – це одна з основних мовних одиниць. Воно слугує для називання усіх предметів, почуттів, явищ і так далі. За допомогою слів ми мислимо і виражаємо свої думки.

Серед ознак слова як мовної одиниці виділяють наступні:

1. Слово – це певний порядок звуків.

2. Слово має наголошений і може мати і ненаголошені склади.

3. Слово називає явища, предмети і т.д., тобто має значення.

4. Слово складається з морфем, менших мовних одиниць, таких як основа, корінь, закінчення, суфікс, префікс.

5. Слово пов’язане за змістом і граматично з іншими словами.

6. Слово може мати різні граматичні форми.

7. Слово виконує синтаксичні функції.

Вся лексика поділяється на дві групи:

1. Самостійні слова мають і лексичне, і граматичне значення. До самостійних належать більшість частин мови: іменник, прикметник, займенник, числівник, дієслово, прислівник.

2. Службові ж слова мають лише граматичне значення. Службовими частинами мови є прийменники, сполучники і частки.

Лексичне значення слова – це те поняття, той зміст, який вклали в слово люди. Слова можуть позначати предмети, осіб, явища, процеси, ознаки, взагалі всю повноту наших думок і мислення. Фактично, без слів ми не змогли б виражати свої почуття, своє бачення світу, не могли б спілкуватися одне з одним. Мова – це сукупність певних поєднань звуків, букв, яким конкретною людською спільнотою (найчастіше – етносом, народом) присвоєно певне значення. Окрім лексичного значення, слова мають і граматичне значення, яке показує, що слово належить до певної частини мови та має граматичні ознаки.

Наприклад, лексичне значення  слова "млин" - споруда, що розмелює зерно на борошно за допомогою вітряної, водяної, парової та інших видів енергії. Це значення ми знайдемо в будь-якому тлумачному словнику української мови. Граматичне значення слова "млин" - іменник, чоловічого роду, вжитий в називному відмінку однини, належить до другої відміни. Однак слід пам’ятати, що лише самостійні частини мови мають лексичне значення, а службові - лише граматичне.

Варто зауважити, що лексичне значення слова відбиває лише узагальнене поняття про предмет, явище, ознаку. Дуже часто одне й те ж слово може викликати дуже різні асоціації у людей. Наприклад, коли ми чуємо чи бачимо слово «собака», то один може уявити пуделя, інший вівчарку, хтось цуценя, для когось «собака» – лайливе слово, для когось – асоціація з вірним другом. Але всі погодяться, що «собака» це чотиринога свійська тварина, що першою була приручена людиною. Тобто кожне слово несе в собі узагальнене, не спеціалізоване, об’єктивне значення, яке є для слова основним. А у сприйнятті цього слова кожним формується суб’єктивне значення, або емоційне його сприйняття.

Кожне слово зобов’язане своєю появою потребі назвати, позначити якийсь предмет, явище, особу, ознаку. Первинно, слова відповідали за значенням чомусь одному, тобто були однозначними, або моносемічними. Однак з плином часу виникали нові явища, предмети, ознаки, і люди помічали певну подібність між уже існуючими і щойно виниклими. Тому, замість того, щоб застосовувати нове слово, починали використовувати старе на позначення обох явищ, предметів, ознак, дій.  Такі слова, що мають кілька значень науковці називають багатозначними, або полісемічними. Наприклад, порівняймо: Натоптати – 1. Наслідити, забруднити підлогу, ходячи; 2. Скласти щось дуже щільно.

Варто зауважити, що багато слів у мові мають не одне значення. Багатозначність слів лежить в основі творення тропів, тобто художніх засобів літератури, таких як метафора, синекдоха, метонімія.

Значення багатозначних слів часто залежить від контексту. Як правило, основне, перше значення, в словниках подається першим. Однак в тій чи іншій мовленнєвій ситуації основним може стати і будь-яке значення багатозначного слова. Наприклад: 1. Не натоптуй мені, щойно замела, витри краще ноги. 2. Якщо постаратися, у цю валізу ще купу речей можна натоптати.

До однозначних слів належать переважно терміни.

Метафора (від гр. - переміщення) - це перенесення рис з істоти чи предмета на істоту, предмет, явище на підставі подібності.

Різновиди перенесень:

1. колір (наприклад, білий сніг - білий світ) Перше значення - пряме - білий сніг. Друге - переносне, метафоричне - білий світ.

2. розмір (наприклад, грудка землі - грудка суму)

3. форма (рука хлопчика - рука долі)

4. функція (палець людини - палець станка (деталь станка)

5. місцезнаходження ( дно моря - дно життя)

6. форма і функція ( хвіст ящірки - хвіст літака)

7. емоційне враження (чорна земля - чорна душа)

Метафора найчастіше виражається в дії, наприклад, кіт посміхався у вуса.

Різновидом метафори є уособлення (персоніфікація).

Увага! Слід пам'ятати, що якщо в тестових завданнях ЗНО треба визначити який троп найяскравіше виражений в рядку, то слід обрати уособлення, якщо в прикладі діє предмет, неістота, і метафору, якщо істота, за тієї умови, якщо і уособлення і метафора присутні у варіантах відповіді. Якщо присутнє щось одне, або метфора, або уособлення, то вибирати те, що є.

Синекдоха (від грецького - співвіднесення) - різновид метонімії, заміна однини на множину і навпаки, заміна родового на видове і навпаки. Інколи синекдохою називають вживання замість назви цілого предмета його частину.

Наприклад, перенесення за кількісною ознакою (однина - множина) "бережи копійку" замість "бережи гроші", "сто разів уже казав" замість "кілька разів".

Перенесення з цілого на частину: Картата хустина спинилася і здивовано озирнулася.

Метонімія (від грецького - перейменування) - це перенесення назви предмета з одного на інший на підставі суміжних зв'язків.

Типи перенесень:

1. заміна матеріалу на виріб (чеське скло - про скляні вироби з Чехії)

2. заміна твору на автора на ( "читати Шевченка" замість "читати твори Шевченка")

3. заміна вмісту на предмета ( з'їсти тарілку)

4. заміна мешканців на країни, міста, вулиці (гомоніла Україна)

5. заміна дії на знаряддя (перо письменника)

6. заміна предмета його атрибутами (рожеві щічки озирнулася)

та інші.

Різновидом метонімії є синекдоха.

Терміни – це слова, що називають поняття в різних галузях: науці, техніці, мистецтві тощо.

Головною ознакою термінів є їх однозначність, адже від чіткого і однакового розуміння терміна вченими залежить розвиток наукової думки. Хоча інколи одне й те саме термінологічне слово має різні значення в різних галузях знань. Наприклад, термін «операція» має значення «хірургічне втручання» в медицині, «проведення спланованих бойових дій» для військових і «переведення коштів з рахунка на рахунок» у банківській справі.

Хоча в більшості випадків терміни мають лише одне значення і значна їх частина є вузькоспеціалізованими, тобто такими, що не вживаються поза межами певної галузі. Лише деякі з них стають загальновживаними словами (наприклад, слово «термометр» або «артеріальний тиск») або є спільними для будь-якої сфери наукової діяльності (наприклад, аргумент, синтез, аналіз, класифікація тощо).

Найчастіше терміни виражаються іменниками і складаються із одного слова, однак є терміни із двох і, навіть, більше слів. Наприклад, «уподібнення приголосних», «складне речення з різними видами зв’язку».

Знання термінів необхідне не лише в школі, хоча саме з неї починається знайомство із науковими знаннями. В подальшому, при виборі професії, кожна людина досить глибоко пізнає терміни своєї сфери.

Кожне слово під час свого створення позначало якийсь один предмет, явище, особу, ознаку чи дію. Це первинне значення слова є його прямим значенням. Найчастіше воно фіксується в тлумачних словниках першим.

Однак з плином часу і розвитком мислення, мовлення, образності люди помітили подібність між різними предметами, ознаками, явищами. Відбулося  перенесення значення. Так, відносний прикметник «золотий», що позначав вироби зроблені із золота, став також позначати колір, наприклад, ми не замислюючись говоримо «золота осінь». Однак на цьому перенесення не закінчилося. Якщо у наведеному прикладі перенесення відбулося по зовнішній ознаці – подібності кольорів, то у словосполученні «золота людина» прикметник означає – хороша, добра.

Переносне значення слова – це вторинне значення, що виникло внаслідок подібності предметів, явищ і ознак.  Це явище лежить в основі таких тропів як метафора, метонімія та синекдоха. Детальніше про тропи читайте в розділі «Література. Теорія»

Вміння красиво говорити, образно висловлювати свої думки пов'язані із розумінням і правильним використанням тропів.

Омоніми – слова, що пишуться і звучать однаково, однак мають абсолютно різне значення.

Найпоширеніший приклад омоніма – слово «коса». Воно має кілька не споріднених значень.

1.     Коса – заплетене волосся.

2.     Коса – інструмент для косовиці, заготівлі сіна.

3.     Коса – морська чи річкова мілина.

Таких слів є достатньо багато. Щоб відрізнити омонім від багатозначного слова, слід добрати до нього подібні слова (синоніми). Якщо значення синонімів буде близьким, то слово – багатозначне, якщо ж ні – то це омонім.

Найпростіше перевірити значення слова за тлумачним словником, або словником синонімів.

Існують такі явища як міжмовна омонімія, омонімія архаїзмів. Якщо остання цікава більше для мовознавців, бо для її виявлення слід знати давні значення слів. Наприклад, гостинець – нинішнє подарунок – раніше означало шлях.

Міжмовна омонімія явище важливе для усіх, адже в повсякденні багато хто з нас користується і російською, і українською. Отож, слід пам'ятати, що «луна» українською – це «эхо» російською, а російське «луна» - це українською «місяць».

Вчені виділяють кілька видів омонімів:

1.     Прості (лексичні) омоніми – слова, що повністю збігаються у початковій формі. Наприклад, пара - двоє і пара - газ, лавка - для сидіння і лавка - крамничка.

2.     Омоформи (морфологічні омоніми) – слова, які пишуться і звучать однаково в певних граматичних формах. Як правило, до омоформів належать різні частини мови. Наприклад, «три» (числівник і дієслово наказового способу), вози (іменник у множині називний відмінок від слова «віз») (дієслово у наказовому способі).

3.     Омографи (омограми) – слова, що пишуться однаково, але звучать по-різному через наголос. Наприклад, зáмок (споруда) і замóк (пристрій для замикання дверей), мýка (страждання) і мукá (борошно), óбід (зовнішня частина колеса) і обíд (споживання їжі).

4.     Омофони – слова, що звучать однаково, але пишуться по-різному.

Увага:На омофонах подується завдання типу: Виділене слово слід писати окремо в реченні. Подивитись зразок: завдання №15 у тесті 2007 року.

Наприклад, роман (жанр) і Роман (ім'я); щоб (сполучник) і що б (сполучне слово і частка).

Синоніми – це слова, близькі за значенням і різні за звучанням. Зазвичай наявність синонімів свідчить про багатство мови, адже вони відрізняються відтінками значення і сферами вживання. Наприклад, синонімами до слова «ходити» є слова: дибати, простувати, дріботіти, шкандибати, дибуляти та інші. Кожне із наведених слів трішки відрізняється від основного – нейтрального слова «ходити». Всі синоніми цього слова об'єднуються у синонімічний ряд або синонімічне гніздо. Як правило синоніми належать до однієї частини мови.

Правильне використання синонімів допомагає не лише увиразнити мовлення, а також уникнути тавтології, тобто повторення тих самих або спільнокореневих слів. (Детальніше про тавтологію дивіться тут).

Знайти синоніми можна у спеціальних синонімічних словниках, які укладаються за принципом рядів, однак слід бути уважним у використанні тих чи інших синонімів, щоб не порушити стилістичної єдності свого висловлювання чи тексту.

Вчені виділяють кілька різновидів синонімів:

1. Абсолютні синоніми (інколи їх називають ще безвідносними) – слова, що однаковісінькі за лексичним значенням, інколи мають незначні відмінності. Наприклад, сферою вживання. Так «оплески» і «аплодисменти» означають: «Плескання в долоні на знак вітання кого-небудь або схвалення». Проте перше слово більш характерне для побуту, а друге для документів.

Часто абсолютні синоніми утворюються від запозичення іншомовних слів. Наприклад «азбука» - старослов'янське, «абетка» - українське, а «алфавіт» - іншомовне.

2. Семантичні (ідеографічні, логічні) синоніми відрізняються одне від одного лише відтінками лексичного значення. Емоційно-експресивно вони приблизно однакові. Наприклад, слово «успіх» має цілу низку синонімів: досягнення, удача, здобуток, перемога, талан, щастя, звершення, поступ, тріумф, рекорд.

Кожне з цих слів має своє значення, яке не повністю співпадає зі значенням інших слів синонімічного ряду.

Успіх - позитивний наслідок роботи, справи, змагання.

Рекорд – найвищий наслідок у якійсь роботі.

Тріумф – блискучий публічний успіх.

3. Стилістичні синоніми мають виразно різне експресивне забарвлення і належать до конкретних стилів, обмежені тією чи іншою сферою вживання. Наприклад слово «лице» має нейтральне забарвлення і вживається без обмежень, а застаріле «лик» характерне для поетичної мови, тоді як виразно вульгарне «твар» несе негативний відтінок.

4. Контекстуальні синоніми – цікаве явище в мові, адже зближення за значенням відбувається лише в певному мовленнєвому контексті. Наприклад, не є на перший погляд синонімами слова «високий» і «багатий», однак, коли говориться про урожай, то можна їх взаємно замінювати.

5. Мовознавчі інколи ще виділяють окремо фразеологічні синоніми, де будь-який фразеологізм співвідноситься з одним нейтральним словом або іншим фразеологізмом. Наприклад, байдики бити – лінуватися; комарика придавити – спати, давати хропака.

Антоніми – це слова з протилежним лексичним значенням, однак поєднані певним спільним фактором, наприклад: високий – низький (зріст), товстий – худий (статура), веселий – сумний (настрій). Як бачимо, антоніми поєднуються у пари. Багатозначні слова можуть входити у різні антонімічні пари з різним відтінками своїх значень. Наприклад, важка скриня – легка скриня; важка хода – плавна хода; важке завдання – просте завдання.

Структурно антоніми діляться на дві групи:

1. Однокореневі антоніми, або афіксальні, що творяться за допомогою додавання префіксів: доля – недоля, свіжий – несвіжий, революція – контрреволюція, приватизація – реприватизація, чесний – безчесний;

2. Різнокореневі антоніми: день – ніч, назад – вперед, мокрий – сухий, працювати – ледарювати.

Деякі слова в українській мові антонімів не мають. По перше, власні назви (імена і географічні назви), конкретні іменники, такі як «будинок», «око», «лава», всі числівники та деякі займенники, вузькі терміни: сума, розчинник, іменник, багато прикметників і дієслів. Адже у багатьох із них не можливо виділити два крайніх прояви або стани, що лежить в основі антонімії. Це явище активно використовується письменниками для створення антитези. Детальніше дивитись тут.

Розподіл антонімів на види не є настільки чітким як в синонімах чи омонімах і охоплює не весь масив антонімічної лексики. Однак для ознайомлення наведемо класифікацію антонімів:

Перша група: антоніми представляють два протилежні вияви поняття, які разом повністю вичерпують його обсяг. Наприклад, хлопець – дівчина.

Друга група: антоніми, що не повністю охоплюють родове поняття, існують проміжні не антонімічні ланки стану, позначені окремими словами. Наприклад, високий – низький. Можна додати «середній», як проміжний стан. Таких антонімів є найбільшою.

Третя група: різноспрямовані антоніми називають дію, ситуацію з протилежних сторін. Наприклад, дарувати – забирати, орендар – орендодавець, керівник – підлеглий.

Окрему група – контекстуальні антоніми, якими стають слова лише в певному контексті. Поза ним вони позначають абсолютно різні поняття, які неможливо об'єднати у антонімічний ряд. Наприклад, в поемі «Давня казка» Лесі Українки: «У мужички руки чорні, в пані рученька тендітна…» «Чорна» і «тендітна» протиставлено лише в цьому контексті, це авторська знахідка.

Першим було слово… Недаремно цими словами починається Біблія. Адже нелегко визначити вік перших слів, адже вони виникали  одночасно із формуванням людської свідомості і служили для вираження думок. Протягом тисячоліть виникали і зникали поняття, речі, явища, які слід було назвати, деякі з них ми переймали від сусідів уже з готовими назвами, дечим ділилися з іншими народами самі. Ці процеси в мовах (не лише українській, а й в усіх) відбувалися постійно. Увесь словниковий запас мови мовознавці поділяють на споконвічні слова (власне українська лексика) і запозичені (засвоєні).

Досі тривають дискусії щодо давності тієї чи іншої мови, часу походження і шляхів формування і розвитку української мови. Останні роки активно ведуться наукові дослідження, що істотно міняють достатньо усталені наукові теорії минулого. Однак для тестування достатньо пам’ятати, що в кожній мові є споконвічна лексика і засвоєна. Розділ мовознавства, що вивчає походження слів називається етимологією. У етимологічних словниках можна побачити не лише нинішнє значення слова, а й дізнатися про те з якої мови слово було запозичене, або чи є воно питомо українським.

Власне українська лексика – це слова, які виникли в українській мові надзвичайно давно, з появою тих понять, які вони позначають. До споконвічної лексики належать слова, що позначають лічбу, назви місяців, дії, частини тіла, спорідненість, членів сім’ї, психічні стани, якості людини, предмети, продукти, тварин тощо. Ось деякі із власне українських слів:

Мама, батько, білий, бог (пан), боятися, брат,

вересень, весілля, вівторок, відьма, вісім, внук, вогонь, вода, володіти, вулиця,

два, двері, двір, день, десять, джерело, дзеркало, дивитися, дід, дім, добрий, дочка, друг, дух, душа,

жало, жаль, жати, жити, жито, жувати,

завтра, заєць, заздрити, закон, залізо, залоза, заповідати, звір, звук, зелений, земля, зерно, зима, злий, злодій, злочин, знак, знати, золото, зріти, зуб, зять,

ім’я, іти, їзда, їсти, їхати,

квітень, кров, лазити, липень, листопад, лице, лівий, лід, любити, лютий,

мати (дієслово), мати (мама), місяць, молодий, море, мудрий, м’ясо,

нагорода, надія, намагатися, наука, небо, неділя, ненавидіти, нести, нива, ніж, ніс, ніч, нога,

обід, образ, овоч, один, озеро, око, орати, особа, острів,

павук, палець, пам’ять, писати, пити, плакати, плече, правда, птах, пшениця, п’ятнадцять, п’ятниця, п’ять,

рана, ребро, рід, ровесник, рука, рух, ряд,

сало, свекор, свідок, святий середа, серпень, серце, син, сирота, сіль, сім’я, слава, слово, сльоза, сніг, сон, сонце, старий, сто, сторона, сусід,

тато, твердий, творити, терпіти, тиждень, тисяча, товстий, тонкий,

убогий, урожай, утроба,

хвоя, хитрий, холод,

цілий, ціна,

черствий, чорний, чотири, чудо,

шия, щастя, щебетати, щедрий, щока,

юний, яблуко, язик, ягня, ягода, ядро.

Значна частина словникового складу сучасної української мови є запозиченою з інших мов. При чому час, шляхи запозичення, асиміляція такої лексики є дуже різними. Деякі із запозичених слів уже настільки зріднилися з українською мовою, що повністю підкорюються її правилам, інші залишилися незмінними, хоч прийшли дуже давно. Точно власне українським чи запозиченим є слово вам зможе сказати лише академічний етимологічний словник, адже інколи таке знайоме слово як картопля чи пальто, насправді виявляється іншомовним. Свого часу дуже пізнавальною стала книга Алли Коваль «Знайомі незнайомці».

Цікаві випадки запозичення слів, коли імена людей (вигаданих чи реальних) стали загальними назвами. Так нікого не здивуєш словом «казанова» чи «донжуан». Багато хто знає, що Джакомо Казанова був реальною особою, а дон Жуан (Хуан, Гуан) – герой кількох творів світової літератури. А от знайоме нам «хуліган», виявляється є ім’ям ірландської родини Хуліханів, яка полишила після себе таку славу, що їх іменем тепер називають бешкетників у всьому світі.

Із російської мови ми запозичили: ударник (передовик виробництва), електропоїзд, самокритика та інші.

Білоруська: бадьоро, дьоготь.

Польська: брама, келих, скарга, гітара, завзятий, делікатний.

Чеська: влада, табір, власний, ганьба.

Кавказькі мови: аул, тамада, джигіт.

Давньогрецька: океан, мак, миска, крокодил, ангел, ікона, бібліотека, театр, драма.

Латинська: республіка, конституція, формула, адвокат, юрист, ангіна, інститут, факультет, лекція, студент, університет, гумор, екзамен.

Тюркські мови: чумак, богатир, козак, гайдамака, балда, отаман, кавун, гарбуз, шашлик, казан, чарка, баран, базар, батіг.

Німецька: майстер, верстат, кран, цех, фартух, бутерброд, крендель, касир, штат, штаб, курорт, арфа, флейта.

Французька: парламент, політика, дебати, буфет, трюмо, кабінет, абажур, пудра, атака, жанр, рояль, сюжет, афіша.

Англійська: светр, піжама, ром, трамвай, лідер, клуб, тунель, футбол, спортсмен, чемпіон, комбайн, старт, фініш.

Голландська: боцман, гавань, матрос, шлюпка, каюта, дамба.

Італійська: арія, концерт, піаніно, вермішель, бензин, паста.

Іспанська: ананас, карамель, сигара.

Арабська: алгебра, атлас, нашатир.

Загальновживані слова – це слова, які знає кожен носій мови. Ледве не щодня виникають і зникають у мові нові поняття, які слід якось називати. Певні слова несуть якусь експресивну оцінку або мають вузьку сферу вживання, але більшість лексики є нейтральною і тому міжстильовою. Саме остання категорія слів є найбільшою. До загальновживаних належать:

Та багато інших категорій. Переважна більшість таких частин мови як числівники, сполучники, займенники, вигуки, прийменники належить саме до загальновживаної лексики.

Професійна лексика – це слова, що вживаються переважно лише в колі фахівців з тих чи інших спеціальностей для позначення знарядь праці, процесів, інструментів, матеріалів, дій і так далі. Це досить велика кількість слів, однак вони мають обмежене коло вживання і часто зрозумілі лише спеціалістам. Знання професійної лексики допомагає як у створенні образів у художній літературі та засобах масової інформації, так і в опануванні професії. Наведемо деякі приклади професійної лексики:

-         вчителі: класний журнал, педрада, семестр, дошка;

-         юристи: позов, судове засідання, апеляція;

-         металурги: мартен, домна, вагранка;

-         журналісти: шпальта, шапка, інтерв’ю, гранки, монтаж;

-         моряки: кок, ют, палуба, щогла, вітрило, якір;

-         військові: марш-кидок, атака, дислокація, траншея.

Крім професійних слів, що є частиною літературної мови існує й професійний сленг, відомий в межах галузі або, навіть, одного лише підприємства, заводу чи організації. Для вивчення професійної лексики можна використовувати спеціальні галузеві словники або живе спілкування із фахівцями.

Діалектна лексика – це слова, що вживаються в певних місцевостях і мають відповідники у літературній мові. Відповідно до територій поширення вчені виділяють західні говірки, північні, а також південно-східні. Найпоширенішими і найбільш вивченими є діалектизми Західної України. Далі – поліські говори. А от південні і східні майже не вивчені, адже довгий час дослідники вважали, що як такого південно-східного діалекту не існує. Однак вже з’явились поодинокі праці, які заперечили цю думку. Для вивчення діалектизмів використовують спеціальні діалектні словники, які укладаються вченими, що мешкають у тих місцевостях.

Західні говірки: вуйко (дядько), ґазда (господар), ватра (вогонь), файний (гарний), леґінь (юнак), ногавиці (штани), біти (чоботи).

Північні говірки: випуст (вигон), лісавиця (драбина), ореля (гойдалка), сохар (дерев’яні вила), веселики (журавлі), ясниця (райдуга).

Південно-східні говірки: банити (мити), пакіл (кілок), квасець (щавель), вагани (ночви), пшінка (кукурудза).

В основу української літературної мови ліг полтавський діалект, завдяки творчості Івана Котляревського, саме тому більшість його слів стали літературними.

Діалектна лексика буває дуже важкою для розуміння, особливо діалектизми з географічно віддалених регіонів. Прикладом яскравого використання діалектної лексики є творчість письменників і поетів ХІХ століття, що народилися в Західній Україні. До їх творів укладачі найчастіше додають словники вжитих діалектних слів. Діалекти. Вінниччина.

 бараболя – картопля

 барак – буряк

 губи – гриби сироїжки

 джінджик – комар

 кабаки – гарбузи

 мнясо – м'ясо

 морелі – абрикоси

 обійсця – обійстя

 панісці – пальці

 ронделик – черпак

 чара – сковорідка

 череки – велика черешня

 шопа – майстерня

 шополиння – кукурудзиння

 ябки – яблука

Розмовна лексика, яку ще називають просторічною, використовується в побуті при невимушеному, неофіційному спілкуванні. Цей різновид лексики об’єднує дві групи слів.

До першої групи слів належать не літературні слова, тобто слова, що вживаються з порушенням вимови, правил, роду, відмінювання і так далі. Наприклад, часто можна почути «тудою» замість «туди», або «тута» замість «тут». Часто в мовленні ми скорочуємо склади і слова. Наприклад, «хо» замість «хочу», це не ускладнює розуміння сказаного, однак не відповідає літературним нормам мови.

Друга група слів – це слова, що мають ознаки згрубілості, зниженості, фамільярності. Наприклад, училка (вчителька), братан (товариш), фізра (фізична культура), моцик (мотоцикл, мопед), припертися (прийти), втюритися (закохатися), жерти (їсти).

Слова в будь-якій мові вживаються з різною частотою. Деякі з них ми промовляємо ледве не щодня, і вони знайомі всім людям певного етносу. Наприклад, такі слова як: бігти, ходити, носити, купувати, продавати, хата, їсти, рот, волосся, обличчя, говорити (що належать до власне української лексики); або квартира, екскурсія, фотоапарат, техніка, телевізор (запозичені слова) ми почуємо і використаємо в будь-якій розмові, бо вони – це активна лексика української мови. Таких слів у мові – більшість.

Однак багато слів мають певну тривалість життя, вони виникають (або їх запозичують), щоб назвати якесь явище, предмет, дію, проте можуть так само і «заснути» перейти в мовний пасив, разом із зникненням явища, предмета, дії. Як новонароджені, так і слова, що вийшли з ужитку, належать до пасивної лексики, адже ними користується або обмежене коло людей, або їхнє вживання доцільне для відтворення історичної достовірності того чи іншого проміжку часу.

Лише за минуле століття значно змінився масив активної і пасивної лексики. Кардинальні піки змін відбулися в переломні історичні моменти – в двадцятих і в дев’яностих роках двадцятого століття, коли двічі змінився соціальний устрій, в якому жили носії української мови.

Застарілі слова, тобто такі слова, які нині вийшли з ужитку поділяються на дві групи.

Архаїзми – слова, які в процесі мовлення були замінені більш сучасними, оскільки явище, дія чи предмет, який вони називали, широко використовується. Наприклад, старослов’янське слово «десниця» означає права рука, а «шуйця» - ліва. Тому лівшу в давнину називали «шульгою». Зараз це не таке вже й рідке прізвище серед українців.  «Глагол», яке в російській мові закріпилося за дієсловом, в старослов’янській мові означало просто  будь-яке «слово». Тобто «глаголити» означало «говорити». Багато архаїзмів належать до періоду Київської Русі та часів Козаччини. Тоді спудеї (студенти) зело (дуже) лєпо (гарно) глаголили (говорили) як піїти (поети).

Друга група застарілих слів – історизми. Ці слова виникають і виходять із ужитку разом із певними явищами, соціальними устроями, речами.

Князі, джури, виборні, сотники, гетьмани, парторги, комісари – вже давно у минулому. Лише у двадцятому столітті двічі значний масив лексики перейшов у історизми. У двадцятих роках, під час боротьби за незалежність України, зникли з активного вживання царі, князі, купці, управителі, дворяни, так само як і багато назв побутових речей, наприклад, штиблети, гасова лампа, порохівниця, личаки. Короткий свій вік прожили слова: «петлюрівці», «махновці», «УНР», «ЗУНР», «Центральна Рада».

В дев’яностих роках ХХ століття та сама доля спіткала слова: п’ятирічка, соцзмагання, передовик, комсомолець і т.д.

Натомість постійно виникають і засвоюються мовцями нові слова – неологізми. Проте дуже швидко новостворені слова можуть перейти в розряд активної лексики. Наприклад, десять років тому неологізмом було слово «мобільний телефон», потім, як побілки стали поширеним явищем, їм на зміну прийшли «кпк», «смартфони», «комунікатори» з великою кількістю можливостей, таких як «блютуз», «інфрачервоний порт», передачею інтернет даних тощо.

Мовлення (на письмі – мова) подібна до конструктора, де деталями виступають окремі слова. В деяких випадках ми користуємось окремими словами-деталями, щоб висловити свою думку, і заміна кожного слова викличе зміну смислу всього речення. Наприклад: Я працюю на комп’ютері. Ти їхав на автомобілі. Батько зробить фотографію.

Проте доволі часто певні слова поєднуються одне з одним і працюють вже не окремо, а в сполуці, які отримали назву стійких. Наприклад, ми говоримо завжди: брати участь ( до речі, будьмо уважні, не "приймати участь" (як у російській мові), а саме «брати»), дякуємо вам ( так само, не "дякувати вас" (як в російській), мати на увазі, домогтися зрушень тощо.

В процесі мовлення деякі надто влучні вислови настільки сплавились, що їх окремо вже є не вживають. Коли говориш слово «байдики» продовження виникає мимовільно «бити». Такі сполуки отримали назву фразеологізмів, або ідіом. До речі, «байдики бити», як і більшість фразеологізмів, за значенням дорівнює одному слову – ледарювати.

До стійких належать також вислови видатних людей, які ще називають крилатими фразами: «Бути чи не бути?» Вільяма Шекспіра, або «Учітесь, читайте, і чужого научайтесь, й свого не цурайтесь…» Тараса Шевченка.

Фразеологізм – це словосполучення (речення), яке за значенням дорівнює одному слову. Наприклад, пекти раків – червоніти. До того ж значення власне фразеологізму не співпадає із значенням окремих слів, що входять до його складу. «Пекти» в значенні «обробляти вогнем» і «рак» - в значенні «тварина, що належить до виду безхребетних» нічого спільного не мають із почервонінням шкіри обличчя людини через хвилювання чи сором.

В деяких фразеологізмах стійке зрощення відбулося настільки давно, що вже й забулося значення деяких окремих слів, хоча саме значення фразеологізму загальновідоме і цим висловом широко користуються. До таких належить фразеологізм – байдики бити. Які байдики, чому їх б’ють? Про це можуть ( а може вже й не можуть) сказати лише історики-лінгвісти.

Фразеологізми роблять мовлення виразнішим. Влучнішим, дотепнішим. Єдина з ними біда – фразеологізми не мають правил, їх можна вивчити лише один по одному. Певний вантаж цих висловів ми отримуємо в буденному житті і користуємося навіть не замислюючись. В тестах ЗНО завжди є завдання з фразеології, тому варто поповнювати свій фразеологічний запас або читаючи класику української літератури, або власне фразеологічні словники.