4.2 Поняття самосвідомості та інтроспекція як метод її дослідження

Людська свідомість спрямована на зовнішній світ, навколишню дійсність і на світ внутрішній, на саму особистість. Сприймаючи світ, що нас оточує, ми розкриваємо зв'язки між речами і явищами, але водночас поступово вчимося помічати, як ми це робимо, яким чином спостерігаємо, що переживаємо, коли порівнюємо, приймаємо рішен­ня, робимо висновки. Тобто ми вчимося помічати і себе, власну осо­бистість, що має свідомість.

Свідомість і самосвідомість не тотожні, оскільки об'єктом свідо­мості є довкілля, а об'єктом самосвідомості є власне особистість в її життєвому світі, та, яка водночас пізнає і пізнається, оцінює і оці­нюється. Самосвідомість як особлива, вища форма свідомості є здат­ністю безпосередньо відтворювати себе, сприймати себе зі сторони, рефлексувати з приводу своїх можливостей.

Самосвідомість як складна інтегративна якість забезпечує усві­домлення своїх схильностей, потенцій, обдарувань, інтересів, ідеалів, стосунків, мотивів поведінки. Це цілісна оцінка самого себе як інди­віда, що переживає, сприймає, мислить, приймає рішення, вчиняє. Завдяки самосвідомості людина знаходить для себе ту діяльність, в якій зможе максимально самореалізуватись, те коло спілкування, яке

Сучасна психологія особистості

стає референтною групою. Самосвідомість сприяє формуванню інди­відуального стилю життя.

У структурі самосвідомості виділяють самопізнання, емоційно-ціннісне ставлення до себе і дієво-вольову сферу як саморегуляцію. Центральним компонентом самосвідомості є самооцінка, яка в пев­них сферах життя стає суто раціональною, а в інших проявляється як переживання, позитивне чи негативне емоційне ставлення до себе.

Перше, що здатна усвідомити у собі дитина у віці до року, - це межі власного тіла. До цього визначального моменту вона здатна гратися з великим пальцем на нозі, навіть кусати його, не дуже розуміючи, що сама є джерелом відчуттів. Поступово тіло стає важливою системою координат, допомагаючи пізніше диференціювати верх і низ, правий і лівий бік, своє і чуже. Далі виникають самостійні дії з предметами, завдяки яким дитина усвідомлює себе як активного суб'єкта. На тре­тьому році життя вона відкриває для себе свою незалежність, активно використовуючи займенник „я", відмовляючись від допомоги дорос­лих, бажаючи все робити самостійно.

У дошкільному віці розвиток самосвідомості відбувається переду­сім завдяки зростанню значущості самооцінки, яка, сформувавшись на думках близьких дорослих, поступово стає більш автономною, хоча й нестійкою, ситуативною. Процес шкільного навчання сприяє розвиткові когнітивної сфери та подальшому самоусвідомленню. Самооцінки молодшого школяра перестають бути такими ситуатив­но-емоційними, як у дошкільника, набуваючи більшої усталеності та раціональності. Підліток вже здатний до моральної самооцінки, яка будується на його здатності виносити моральні судження з приводу чужих і своїх вчинків.

Існують різні гіпотези щодо появи самосвідомості в онтогене­зі. З погляду В.М. Бехтерева найпростіша самосвідомість виникає раніше свідомості як невиразне, нечітке відчуття свого існування, що фіксується з перших тижнів життя дитини. Л.С. Виготський та С.Л. Рубінштейн, навпаки, наполягають на вторинності самосвідо­мості, що виникає на певному етапі розвитку свідомості, коли вини­кає мовлення, довільні рухи, самостійність дитини, ускладнюються її стосунки з оточенням, тобто в два-три роки. На думку П.Р. Чамати, свідомість і самосвідомість виникають водночас в процесі оволодіння дитиною власним тілом наприкінці першого року життя.

Чимало дослідників, серед яких, наприклад, Е. Шпрангер, вважа­ють самосвідомість головним новоутворенням підліткового віку, коли

4. Соціально-психологічні виміри ставлення особистості до себе бурхливо розвивається рефлексія, формується Я-образ, відбувається інтимізація внутрішнього життя. Не виключено, що найважливішим для самосвідомості віком є юність, коли бурхливо йдуть процеси іден­тифікації, складається я-концепція, обирається напрямок професійної самореалізації, відбувається пошук супутника/супутниці життя.

Оскільки психологічний простір життєвого світу особистості по­чинає формуватися ще з раннього дитинства, то і самосвідомість ви­никає у своїх зародкових формах теж досить рано, поступово готуючи бурхливий розвиток у підлітковому та юнацькому віці. У 14-16 років потреба у самопізнанні, у все більш визначеній самооцінці набуває інтенсивності. Відбувається усвідомлення власної своєрідності, роз­вивається самостійність думок, небанальність почуттів, зібраність, пристрасність, сила волі.

Досить часто самосвідомість вводить нас в оману, перебільшуючи недоліки або, навпаки, утрируючи позитивні риси. Це відбувається тому, що для людини дуже важливо мати стійке, константне уявлення про себе, не змінювати його. Тверезе й гнучке, без викривлень само-бачення є ознакою особистісної зрілості.

Людина нечасто цілеспрямовано звертається до діяльності само­пізнання. Вона це робить лише тоді, коли вже без цього неможливо обійтися, оскільки найчастіше регуляція власного життя відбувається майже автоматично, без зайвої рефлексії. Коли ж ситуація стає кри­тичною, коли обов'язково потрібно знайти принципово нове рішення, нестандартний хід, тоді людина активізує власну самосвідомість.

Самосвідомість має безумовно соціальний характер, оскільки ставлення людини до себе формується завдяки ставленням інших людей. Класики соціології та соціальної психології Ч. Кулі і Дж.Мід пов'язують виникнення самосвідомості із здатністю молодої людини ставати на місце іншого, бачити і оцінювати себе зі сторони. Крім інакшої, складнішої перспективи сприймання себе, своїх рис і вчин­ків велике значення має формування ставлення "я" до "ти", ставлення до себе як до іншого.

Як підкреслює X. Абельс, самосвідомість є процесом, у якому ін­дивід робить себе об'єктом власного сприймання. Мислення означає не що інше, як діалог, звернений до самого себе. Завдяки комунікації із самим собою індивід "тематизує" себе. Він стежить за собою, бу­дучи водночас суб'єктом і об'єктом власної дії. Він спостерігає себе очима іншого і судить про себе за реакціями інших людей. Можна

Сучасна психологія особистості

сказати, що він стоїть у центрі соціальної взаємодії і водночас пере­буває поза нею.

Самосвідомість властива не лише окремому індивідові, а й соці­альним групам. Як людина виділяє себе із світу подій, ролей, чиїхось оцінок та побажань, визначаючи своє особливе місце у стосунках з іншими, так і окрема група порівнює себе з подібними групами, протиставляє себе несхожим групам з протилежними поглядами та намірами, розкриваючи, прояснюючи для себе власну неповторність.

Самосвідомість передбачає розвинену рефлексію, тобто усвідом­лення людиною того, як вона сприймається і оцінюється іншими людьми. Без самоусвідомлювання неможлива побудова Я-концепції -цілісного уявлення людини про те, якою вона є у всіх своїх проявах.

Класичним методом дослідження самосвідомості є інтроспекція, тобто самоспостереження, глядіння всередину. Чимало відкриттів психологи зробили, займаючись саме інтроспекцією, особливим внутрішнім сприйманням. Самоспостереження передбачає попереднє існування певного запасу готових для вжитку асоціацій, завдяки яким відбувається первинне порівняння того, що людина помічає у собі, з якимось знайомими уявленнями. Великий майстер інтроспекції В. Джеймс визначав її як „глядіння у власну душу і звіт у тому, що ми в ній відкриваємо". В. Вундт, Ф. Брентано, Г. Еббінгауз, представники Вюрцбургської школи свого часу активно використовували цей метод дослідження самосвідомості.

Сьогодні трохи забуту інтроспекцію вважають одним з популяр­них якісних методів, близьких до феноменологічного методу словес­ного звіту, і підкреслюють значення опосередкованого аналізу, інтер­претації для отримання значущих даних. Дослідник своїх внутрішніх станів стає головним інструментом дослідження і експертом власного життя. Він сфокусований на своїх відчуттях та на своїй природній мо­ві як засобі аналізу і зорієнтований на вивчення смислів, переживань, досвіду. Контекстуальний опис феноменів, використання „насичених описів", інтерес до одиничних, нетипових внутрішніх проявів та форм реагування забезпечують глибину і цінність подібних внутріш­ніх розвідок.

Формування ставлення людини до себе залежить від її ставлен­ня до іншої людини і визначається також зустрічним ставленням. Зрозуміло, що далеко не кожна людина вирішальним чином впливає на самоусвідомлювання. Вона має бути авторитетною, близькою, зна­чущою, щоб її вплив став вирішальним. У такій відповідальній ролі

4. СоЦІаЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ВИМІрИ < ІіІНШ'ННЯ ОСОбиСТОСТІ «II І pfll

нерідко виступають як реальні персонажі, так і літерні уриі та кіно герої, спортивні й музичні кумири.

Самоусвідомлення особистості посилюється і завдяки її иирашо негативному ставленню до певних осіб, з якими вона не хоче міни ні­чого спільного у смаках, уподобаннях, переконаннях, цінностях 'І им-порівняння себе із негативно значущими персонажами дає ЛЮДИНІ змогу яскравіше побачити свої відмінності від них, чіткіше усвідоми­ти, зрозуміти і оцінити власні позитивні якості.

Процес самопізнання ніколи не завершується, хоча й не завжди має однакову інтенсивність. Хто я? Навіщо я існую? Який я? Куди рухаюсь? Ці питання людина багаторазово задає собі протягом жит­тя. Юнацький вік традиційно вважається сензитивним для розвитку самосвідомості. Значущими для поглибленого самоусвідомлення ста­ють проблемні ситуації, особливо життєві кризи, що вимагають від особистості перегляду своїх домагань, формулювання нових життє­вих завдань, конструювання оновленої Я-концепції.