4.4 Рефлексивна активність особистості

Важко уявити собі особу, якій байдуже, як її емоційні стани, ви­словлювання, поведінкові прояви сприймають та розуміють її рідні та близькі. Вона чи то не виходить за межі безпосередніх зв'язків, в яких живе, чи починає виходити за допомоги рефлексії (С.Л. Рубінштейн). Отже, рефлексивна активність спрямована на усвідомлення людиною чи групою того, як їх сприймають партнери по спілкуванню.

Завдяки рефлексії індивід тлумачить собі певні соціальні реалії в процесі соціалізації, набуваючи відповідного життєвого досві­ду. У широкий науковий обіг термін був введений представниками Франкфуртської школи, які дійшли висновку, що переконання і по­ведінка людей залежать не лише від матеріальних умов, але й від їхніх рефлексивних здібностей, від можливості самокритично відстежува-ти плин власного життя.

Рефлексивність притаманна лише розвиненій особистості і ніколи не фіксувалася у тварин чи дуже маленьких дітей. При дослідженні когнітивних стилів люди поділяються на імпульсивних і рефлексив­них. Перші при вирішенні проблем мають тенденцію дуже швидко реагувати на основі того, що тільки но прийшло їм в голову, тоді як другі спочатку намагаються всебічно обдумати проблему, а вже потім діяти.

Рефлексуючи з приводу власних якостей, рис характеру, індивіду­ально-типологічних ресурсів і обмежень, зважуючи свої домагання, цілі, завдання, людина поступово вчиться „брати себе до розрахун­ку". Цей важливий рефлексивний механізм був вперше описаний В.В. Століним.

Все починається в онтогенезі з вітальної рефлексії свого тіла, що сприймається як об'єкт, котрий може сприяти певній діяльності чи

Сучасна психологія особистості

заважати, або навіть перешкоджати їй. Тіло має бути здоровим, силь­ним, витривалим, привабливим, щоб виграти у змаганнях, добиватися успіху у професійній діяльності, перемогати у конкурентній боротьбі. Свої тілесні можливості людина поступово починає пов'язувати з „місцем під сонцем", з перспективами кар'єрного зростання, ство­рення сім'ї, народження дітей, збереження тривалого продуктивного довголіття.

У взаємному відображенні, наприклад, подружжям одне одного можна виділити чимало позицій: по-перше, дружина, якою вона є насправді; по-друге, дружина, якою вона сама себе бачить; по-третє, вона ж очима свого чоловіка. Ті ж три позиції існують і в чоловіка: він, яким він є в реальності; він у власному уявленні і він очима своєї дружини. Таке дзеркальне взаємовідображення зазвичай ускладню­ється тому, що кожен член пари має ще ідеальні уявлення про себе і свого партнера, які не співпадають з реальними. Крім того, дружина бачить свого чоловіка ще й очима своїх матері та батька, а інколи та­кож очима найближчих подруг, а чоловік теж додає до батьківських відображень інакше бачення їхнього подружжя сусідами, родичами, колегами.

Рефлексивну активність особистості забезпечують такі процеси як емпатія, проекція, децентрація, наративізація.

Емпатія крім емоційного відгуку, співчуття передбачає загальну здатність людини тотально відчувати внутрішній світ іншого, настро­юватися на нього. Дж. Мід вважав, що емпатія, формуючись завдяки соціалізації, є навичкою, що передбачає здатність приймати ролі ін­ших, їхні соціальні настанови. Емпатійна людина легко уявляє себе в позиції іншого, вдало прогнозує його реакції, заздалегідь прилашто­вуючись до майбутніх оцінок чи вимог. Здатність до емпатії є однією з умов розвитку соціально-психологічної компетентності і зростає з накопиченням життєвого досвіду.

Проекція як механізм міжособистісного сприймання полягає у приписуванні іншим людям своїх бажань, почуттів, думок. Якщо пев­ні імпульси чи мотиви важко признати власними, оскільки найближче оточення їх засудить, людина вдається до неусвідомлюваної проекції і починає знаходити подібні спонуки у інших, засуджуючи їх. Інколи людина усвідомлює, що має такі ж самі негативні бажання, але при­чини їх бачить не в собі, а в інших, а буває, що вона абсолютно не усвідомлює у собі подібних потреб, цілком проектуючи їх на інших.

4. Соціально-психологічні виміри ставлення особистості до себе

Децентрація допомагає долати егоцентричне суб'єктивне бачення того, що відбувається, та враховувати точку зору іншої людини. Так виникає поліфонія сприймання стосунків, взаємодії, спільної справи, що сприяє взаєморозумінню та координації зусиль. Навички децен­трації посилюються, якщо людині у певному виді діяльності вдаєть­ся змінити кілька позицій від пасивного спостерігача до помічника, організатора, контролера, критика. Як правило, з віком децентрація зростає, починаючи знижуватися у старості.

Відповідно до сучасної постмодерністської парадигми у психо­логії можливість самоусвідомлення, осмислення себе і свого життя пов'язана також і з наративізацією, тобто з текстуальними інтерпре­таціями світу. Людина, як „тварина, що себе тлумачить", постійно намагається пояснити себе і свою долю у смислових координатах культури, епохи, родини, значущого оточення (Т. Сарбін, Дж.Брунер, К. Герген, Ч. Тейлор).

Через сюжетне оповідання про себе, яке отримало назву нара-тиву, вона виокремлює у плині життя окремі моменти, осмислює їх взаємозв'язки, починає бачити прихований сенс того, що з нею тра­пляється. Кожний наратив індивідуального життя є водночас відтво­ренням релігійних, соціально-економічних, культурних контекстів.

У свідомості людини завжди існують не лише окремі уявлення про власне Я, але й особисті історії, що пов'язують в єдине ціле різні еле­менти її життя. Крім того, люди завжди ведуть внутрішню, інтрапси-хічну розмову з собою, вибудовують внутрішній діалог, завдяки якому і відбувається створення історій. Наратив і діалог є найважливішими умовами підтримки особистої ідентичності.

Процес самоусвідомлення, саморефлексії відбувається шляхом створення власного Я-наративу. Розповідаючи про власне життя, лю­ди водночас думають про себе, спостерігають власні реакції та зміни уважності чи емпатійності слухача. У такій розповіді співіснують автор і протагоніст, тобто герой історії. Так „Я, що пізнає", конструює історію, в якій протагоністом стає,Я, яке пізнається". Саме так автор уявляє майбутнє та „переписує", реконструює своє минуле.

У межах наративного підходу Т. Сарбін досліджує „Я, що пізнає", яке включене у процес розповідання комусь історії про себе. Таке Я не просто думає про себе, але й знаходиться у певних стосунках із слухачем, отже зміст розповіді залежить від якості діалогу, природи взаємодії. Породжуючи усний чи письмовий текст про себе, люди­на ніколи не забуває про реальну чи уявну аудиторію, яка цей текст

Сучасна психологія особистості

сприйматиме. Таким чином, слухач (чи аудиторія) спів-конструюють історію про себе та активно впливають на її зміст.

У повсякденному житті легко спостерігати залежну від контексту природу Я-наративу людини, яка розповідає різним людям багато в чо­му різні історії, хоча йдеться, наприклад, про створення власної сім'ї. Товарищи по навчанню, випадкові знайомі, близькі друзі, несвідомо стаючи співавторами розповіді, слухають різні тексти, в яких йдеться про одну й ту саму подію. На думку Г. Хейманса, це свідчить про відсутність заздалегідь фіксованого набору тем чи питань, які тільки й чекають, коли людина їх усвідомить та розкриє у власній розповіді. Кожного разу відбувається так званий процес валюації (value - цін­ність) як діяльність, що залежить від контексту, створюваного спільно розповідачем і слухачем.

Саморозуміння є не пасивним відображенням, а творчою самопо-будовою, що відбувається за законами створення художнього тексту. Психологи виділяють наступні наративні структури особистості: „ко­медію", яка висміює всілякі умовності та відміняє суспільні норми, що гальмують бажання; „романс", котрий ідеалізує минуле, плекаючи повагу до традицій; „трагедію", в якій описується поразка героя, його вигнання з соціуму; „іронію", за допомоги якої легше відмовитися від попередніх наративів, що вже втратили сенс.

Пізня юність є часом, коли безпосередній досвід вперше оформ­люється у послідовну історію життя, що виникає у нескінченних роз­мовах з близькою людиною. Потреба створення особистої історії є результатом досягнення ідентичності. Тематично визначена життєва лінія може охоплювати весь життєвий світ людини, інколи транс-формуючись під час переживання екстраординарних подій, кризових ситуацій.