Короткі відомості з історії дослідження

У перший період, до 1749 р. (плавання фінікійців, карфагенян, Вартоломеу Діаша (бл. 1450 - 1500), Христофора Колумба (1451-1506), Джона Кабота (між 1450 і 1455 - 1499), Фернана Магеллана (1480-1521) та ін.), зібрані відомості лише про розподіл суходолу й моря.

У другий період = з 1749 по 1873 рр – дані про температуру води на різних глибинах Джеймс Кук

( 1728 – 1779), Іван Крузенштерн ( 1770 – 1846), Юрій Лисянсьий ( 1773 – 1873).

Третій період – комплексне вивчення ( з кінця ХІХ ст. й тепер) , Експедиції «Челенджер»1872 – 1876 рр

(Великобританія), «Витязь» 1886 – 1889 рр. (Росія), «Метеор» 1925 – 1927 рр, 1929 – 1938 рр,

«Діскавері ІІ» з 1931р. 1957 – 1958 рр Міжнародний геофізичний рік «Обь», «Севастополь», «Ломоносов».

Рельєф дна

Утворився після розколу Пангеї та розсуву материків.

1)Шельфова зона в Атлантичному океані займає 8,5% від усієї площі дна – найбільший у північній частині вздовж берегів Європи та Північної Америки.

2)Уздовж острівних дуг Південних Сандвічевих і Малих Антильських ос­тровів простягаються глибоководні западини. Біля Малих Антильських островів до западини Пуерто - Рико приурочена найбільша глибина Атлан­тичного океану (від 8 325 до 8 742 м).

3)Найпомітнішою формою рельєфу дна Атлантичного океану є Серединно- Атлантичний хребет, що простягається через увесь океан приблизно на однаковій відстані від материків. Відносна висота хребта — 2 000 м. У його осьовій частині лежить поздовжня рифтова долина завширшки від ЗО до 60 км і завглибшки близько 2 км. За своєю формою він схожий на латин­ську літеру S .

Хребет розчленований поперечними розломами. До рифту й розломів Серединно-Атлантичного хребта приурочені підводні діючі вулкани, а та­кож вулкани Ісландії та Азорських островів.

Клімат

Завдяки тому, що Атлантичний океан простягнувся через усі кліматич­ні пояси Землі, крім арктичного, його клімат дуже різноманітний. Більша частина площі океану лежить у поясах субтропічного, тропічного й еква­торіального клімату (між 40° пн. та пд. ш.).

У приекваторіальних широтах розміщена смуга низького тиску (мен­ше 760мм),

у субтропічних — барометричні максимуми.

У міжтропічних широтах переважають штиль і пасати. Лише влітку тут спостерігають вест- індські урагани великої сили.

Помірні широти охоплені стаціонарною цир­куляцією західних вітрів. Істотний вплив на характер циркуляції атмосфе­ри над Атлантичним океаном мають Антарктичний та Ісландський цикло­ни. Вони зумовлюють розвиток штормів у помірних широтах. Шторми ве­ликої сили спостерігають переважно в Південній півкулі. Через часті й сильні шторми в помірних широтах їх називають «ревучими сороковими».

На крайньому північному заході та півдні завдяки особливостям атмос­ферної циркуляції та впливу прилеглих материків температура повітря над океаном знижується до -25° С і більше. Середні температури повітря над океаном — від +25...+27° С на екваторі до 0° С на 60-их паралелях.

На розподіл температур повітря великою мірою впливають теплі й хо­лодні течії.

Розподіл хмарності та опадів тісно пов'язаний з особливостями атмос­ферної циркуляції.

В екваторіальній та циклонічній областях хмарність велика, опадів багато (понад 2 ООО мм).

В областях високого тиску навпа­ки — небо безхмарне, опадів мало (близько 500 мм).

У місцях зіткнення теплих і холодних течій (район Ньюфаундлендської банки, Ла-Плати то­що) часто бувають густі тумани.