Нафти й газу (Аравійський півострів, Месопотамія, Західний Сибір, Прикаспій, схід Східноєвропейської рівнини).

У багатьох районах Євразії по­ширені нерудні корисні копалини — насамперед кам’яна сіль, у розсолах Мертвого моря — величезні родовища калійної солі,

на Іранському на­гір’ї — найбільші у світі родовища сірки.

Клімат

Клімат Євразії зумовлений:

1)великими розмірами материка. Як результат — різноманітність кліма­тичних умов;

чималою протяжністю з півночі на південь, що приводить до істотних відмінностей у температурі повітря. Це визначається зростанням со­нячної радіації від полюсів до екватора (сумарна сонячна радіація змі­нюється від 60-80 ккал на 1 см2 на рік на півночі до 140-160 ккал на 1 см2 на рік на півдні);

віддаленістю внутрішніх областей континенту від океану.

2)Вплив Атлан­тичного й Північного Льодовитого океану поширюється вглиб конти­ненту.

Вплив Тихого та Індійського океанів обмежується східними та південними окраїнами континенту.

Це пов’язано з умовами загальної циркуляції (західне перенесення в помірних широтах) та бар’єрною роллю гір, які перешкоджають проникненню океанічних повітряних мас зі сходу й півдня;

3)Рельєфом материка.

Рівнинність території дає можливість арктич­ним повітряним масам протягом усього року проникати далеко на пів­день, викликаючи стрімкі зниження температури повітря. Пасма гір на півдні захищають Євразію від холодного повітря.

Євразія лежить у межах усіх кліматичних поясів: від арктичного (на півночі) до екваторіального (на південному сході).

Арктичний пояс

Арктичний пояс характерний для островів Північного Льодовитого оке­ану та його сибірського узбережжя.

Тут, у високих широтах, поверхня от­римує дуже малу кількість сонячної радіації (60-80 ккал на 1 см2 на рік). Радіаційний баланс за рік близький до 0.

Протягом року переважає арк­тичне повітря з низькими температурами.

Узимку, під час довгої полярної ночі, коли поверхня взагалі не отримує сонячної радіації,

середньосічневі температури становлять до -35°Є на узбережжі на сході, -24...-30°Є на островах, оскільки водні маси, які акумулювали літнє тепло, частково зігрівають приземні шари атмосфери.

У західній частині арктичного поя­су ще тепліше (-15° Є) через вплив теплої Північноатлантичної течії.

Уліт­ку чимала частина сонячної радіації відбивається снігом. Багато тепла витрачається на танення снігів та льоду. Тому літні температури також низькі: від 0°Є до +5° Є. Переважає похмура погода. Кількість опадів ста­новить 200-300 мм, випадають вони переважно у вигляді снігу, який укриває поверхню майже протягом року. Постійно дмуть північно-східні вітри.

Субарктичний пояс

Субарктичний пояс займає територію на Східноєвропейській (Руській), Західносибірській рівнинах за Полярним колом, а в східних районах — майже до 60° пн. ш.

Радіаційний баланс 10-12 ккал на 1 см2 на рік. Зими тут затяжні й морозні, їхня суворість зростає із заходу на схід.

Літо досить холодне, але тепліше, ніж в арктичному поясі. Виокремлюють два типи клімату:

1)для західних районів характерний морський клімат з великою кількістю опадів (500-250 мм) та незначними амплітудами температур за рахунок м’якої зими й прохолодного літа (середні температури січня -5...-15°С, липня — +5°С);

2)у східних районах клімат континентальний з меншою кількістю опадів (до 200 мм), дуже холодними (до -40.. -45° С) зимою та літом (+5° С). У формуванні клі­мату беруть участь узимку арктичні повітряні маси, улітку — помірні.

Для субарктичного клімату характерні велика хмарність і сильні вітри, пов’язані з проходженням циклонів арктичного фронту.

Помірний пояс

Помірний пояс займає найбільшу площу в межах материка, змінюючи на південь субарктичний пояс приблизно до 40° паралелі.

Радіаційний ба­ланс у середньому за рік 20-30 ккал на 1 см2. Нерівномірність у надход­женні сонячної радіації протягом року викликає формування літнього теплого та зимового холодного періодів.

На великій території помірного поясу спостерігають досить істотні відмінності в температурному режимі й зволоженні, а тому формуються п’ять типів клімату(із заходу на схід):

1)морський,

2)помірно континентальний,

3)континентальний,

4)різкоконтинентальний,

5)мусон­ний

У межах помірного поясу спостерігають збільшення континентальності клімату із заходу на схід.

1) клі­мат морський = На узбережжі Атлантичного океану, прохолодне літо (середня температура липня +10...+16° С) і тепла зима (середня температура січня близько 0° С), зволоження рівно­мірне протягом року (кількість опадів до 1 000 мм на рік).

2)Помірно континентальний клімат характерний для європейської час­тини. У результаті західного перенесення повітряних мас та завдяки рів­нинній території сюди приходить атлантичне вологе повітря, яке викли­кає відносно теплі зими (середня температура січня від -4° до -14° С) і порівняно прохолодне літо (середня температура липня +18...+20° С). Най­більша кількість опадів випадає в західних районах (понад 800 мм).

З просуванням на схід атлантичні повітряні маси втрачають свою воло­гу і все більше за своїми властивостями наближаються до континенталь­них.

3)Континентальний клімат поширений на просторах Західного Сибі­ру, Казахстану, Центральної Азії.

Для нього характерне переважання протягом усього року континентальних помірних повітряних мас і поси­лення меридіональної циркуляції: холодне арктичне повітря проникає да­леко на південь, а континентальне тропічне — на північ.

Середня темпера­тура січня -15...-25°С у північних районах, у південних — -1...-2°С, се­редня температура липня +15...+26°С.

Річна кількість опадів на півночі становить близько 600 мм, на півдні — менше 200 мм. Літо стає теплішим, у Центральній Азії воно спекотне. Зими стають більш суворими.

4)Різкоконтинентальний клімат характерний для Середньосибірського плоскогір’я. Тут панують континентальні помірні повітряні маси протя­гом усього року. Дня них характерними є надзвичайно низькі зимові тем­ператури (середня температура січня -25...-45°С) і відносно високі літні (середня температура липня +16...+20° С). Зима морозна, сонячна, мало­сніжна, літо — сонячне й тепле. Загальна кількість опадів менше 500 мм.

Полюс холоду Північної півкулі міститься в Оймяконській западині (Республіка Саха- Якутія в Росії), де зафіксовано температуру —71° С.

5) Мусонний клімат = На крайньому сході материка в умовах сезонної мусонної циркуляції клімат формується мусонний з теплим вологим літом (середня температу­ра липня +10...+20° С) і сухою холодною зимою (середня температура січ­ня -15...-35° С).

Відповідно влітку панує морське тихоокеанське повітря з Алеутського мінімуму (область низького тиску, центр формування цик­лонів),

узимку — континентальне помірне повітря, що поступає з Азійсь­кого максимуму (область високого тиску, центр формування антицикло­нів). Опади (до 600-800 мм) випадають улітку.

Субтропічний пояс

Субтропічний пояс характерний для Середземномор’я, південних ра­йонів Закавказзя, Центральної та Східної Азії. Його характерними особ­ливостями є позитивні зимові температури та участь у формуванні кліма­ту двох типів повітряних мас:

улітку — тропічних,

узимку — помірних.

У межах поясу виділяють три області.

1)Середземноморська об­ласть = На заході, узимку панує вологе повітря помірних широт (середня температу­ра січня до +4...+8°С), випадає до 600 мм опадів на рік, улітку переважає тропічне повітря — сухе й спекотне (середня температура липня +23...+25° С).

2)Континентальний = У межах Малої Азії, Ірану, Вірменії клімат континентальний з віднос­но холодною зимою (температури нижче 0° С) і спекотним сухим літом (се­редня температура липня +26...+30° С). Річна кількість опадів близько 500 мм, на навітряних схилах гір у 4-5 разів більше. Опади випадають узимку, часто у вигляді снігу, проте стійкого снігового покриву не утво­рюють.

3) Мусонний = На сході материка — область мусонного клімату з характерним літнім максимумом опадів (до 1 000 мм).

Зима, порівняно з іншими клімата­ми цього поясу, холодна й суха (середньорічні температури січня до 0...+6°С), літо — спекотне й вологе (середньорічні температури липня +24...+25° С).

Тропічний пояс

Тропічний пояс охоплює Аравійський півострів, Месопотамію, південь Іранського нагір’я, басейн нижнього Інду. Тут протягом року панують сухі й спекотні континентальні повітряні маси.

Літні температури +30...+35°С, зимові — +18...+24°С, кількість опадів на рівнинах не біль­ше ніж 200, а місцями менше ніж 50 мм. Тут часто трапляються піщані бурі — самуми.

Субекваторіальний пояс

Субекваторіальний пояс розміщений на сході від тропічного поясу й ха­рактеризується мусонним кліматом, який переважає на півостровах Ін­достан, Індокитай, на більшій частині Індо-Гангської низовини, півдні Китаю.

Середньорічні температури січня +16...+24°С, середньорічні тем­ператури липня +24...+28°С. Характерне чітке чергування вологого й су­хого сезонів. У межах цього клімату, у передгір’ї Гімалаїв, є містечко Черрапунджі, що донедавна вважали найвологішим місцем на Землі (нині пальму першості віддано Гавайським островам). У Черрапунджі випадає на рік 12 000 мм опадів: у грудні - січні — по 10-30 мм, у червні - серп­ні — по 2 000-2 500 мм. Вологий літній період формується під впливом пасатної циркуляції, яка, проходячи над Індійським океаном, насичуєть­ся вологою.

До екваторіального поясу

До екваторіального поясу входять півострів Малакка й острови Малай­ського архіпелагу. Кількість сумарної сонячної радіації 140-150 ккал на 1 см2 на рік. Радіаційний баланс — 80 ккал на 1 см2 на рік. Температура близько +25° С без помітних сезонних коливань, низький тиск.

Тут спос­терігають велику кількість опадів протягом усього року (2 000 мм), які приносять з Тихого океану північно-східний та південно-східний пасати.

Внутрішні води

Різні частини Євразії неоднаково забезпечені внутрішніми водами.

Це залежить від кліматичних умов.

Найменше водойм у центральній та пів­денно-західній частинах (континентальний клімат), найбільше — на за­ході (морський клімат), на півдні, сході (мусонні області) та на півночі (через низькі температури випаровування незначне).

Рельєф материка визначає напрям і швидкість течії, характер озерних улоговин.

Внутрішні води Євразії належать до басейнів усіх чотирьох океанів:

1)Атлантичного (більшість річок Європи, серед них Дунай, Рейн, Дніпро, Дон);

2)Північного Льодовитого (Північна Двіна, Печора, Об, Єнісей, Лена, Індигірка, Колима);

3)Індійського (Тигр, Євфрат, Інд, Ганг);

4)Тихого (Янцзи, Хуанхе, Амур, Меконг).

Крім того, чимала територія материка належить до басейну внутріш­нього материкового стоку (Волга, Урал, Амудар’я, Сирдар’я).

Річки.

У межах Євразії представлено всі характерні режими річок. «Річки — продукт клімату», — зазначав кліматолог О. Воєйков (1842- 1916).

Річки Східноєвропейської рівнини й Сибіру

(Волга, Дніпро, Об, Єнісей, Лена)

мають низький рівень узимку (ґрунтове живлення), високу повінь навесні, коли тане сніг, низький рівень улітку з окремими підйомами у разі сильних дощів. Узимку річки вкриваються льодом.

Річки Далекого Сходу та Південно-Східної Азії

(Амур, Хуанхе, Янцзи, Меконг, Брахмапутра, Ганг, Інд) мають літню повінь у період мусонних дощів.

Для річок Центральної Азії

(Амудар’я, Сирдар’я, їм), що беруть початок у горах, характерна літня повінь, що пояснюють таненням льодовиків.

Для річок Середземномор’я

(Ебро, Рона, Тибр) характерні високі рівні, пов’язані із зимовим пе­ріодом, коли випадає більша, як порівняти з лі­том, кількість опадів.

Більшість річок Західної Європи

(Рейн, Ельба, Одра, Сена), де сніговий покрив невеликий, про­тікає в умовах рівномірного зволоження протя­гом року, тому вони постійно повноводні й для них характерні невеликі коливання рівнів.

Найбільші річки континенту протікають в Азії:

Янцзи (5 800 км, 4-те місце у світі),

Об з Ір­тишем (5 410 км, 5-те місце),

Хуанхе (4 845 км, 6-те),

Меконг (близько 4 500 км, 8-те),

Амур з Аргунню (4 440 км),

Лена (4 400 км),

Єнісей (З 487 км).

За річним стоком Янцзи посідає 3-тє місце у світі, Єнісей — 6-те, Лена — 9-те.

Річка Янцзи (Чанцзян) — найдовша річка Євразії (5 800 км) — бере свій початок у цент­ральній частині Тибетського нагір’я. Зливаючись із численних джерел, що починаються з льодови­ків на висоті 5 000 м, вона несе свої води із захо­ду на схід у Східнокитайське море, утворюючи дельту. У верхній течії річка гірська, у середній та нижній — рівнинна. Її басейн (1 808,5 тис. км2) займає приблизно 1/5 частину території Китаю. Коливання рівня води — 10-30 м. Основні при­токи — Ялунцзян, Міньцзян, Цзялінцзян, Хань­шуй (ліві). Переважає дощове живлення. Для Янцзи характерні літня повінь і часті паводки, для захисту від яких збудовано понад 27 тис. км головна водна магістраль Китаю. Вона судноплавна впродовж 2 850 км.

Лена (4 400 м) — одна з найбільших сибірських річок басейну Північно­го Льодовитого океану. Починається за 30 км від Байкалу на висоті близь­ко 1 200 м і несе свої води на північ, у море Лаптєвих. Площа басейну — близько 2,5 млн. км2. У верхів’ї Лена швидка й бурхлива. Приймає понад 400 приток, серед яких найбільшими правими є Вітім, Олъокма, Алдан, лівою — Вілюй. Поблизу м. Якутськ виходить на низовинну рівнину й на­буває рис великої рівнинної річки з широким руслом та річковою доли­ною, пологими терасами. Дельта річки — одна з найбільших у світі (пло­ща ЗО тис. км2). Режим річки надзвичайно складний. Рівень води в Лені різко піднімається і під час весняних паводків, і під час дощів, адже в ба­сейні річки ґрунт сковує багаторічна мерзлота. Вода не всмоктується зем­лею, а скочується в річкові долини. Іноді вода піднімається порівняно з зимовим рівнем на 10-15 м. Межень спостерігають у зимовий період, коли річка закута в лід. Скресає Лена наприкінці квітня. Це головна судно­плавна річка Східного Сибіру.

Найбільшою річкою басейну Індійського океану є Ганг (2 700 км) з лі­вою притокою Брахмапутрою

(2 900 км). Річки дуже давні за походжен­ням, за мільйони років свого існування винесли таку кількість продуктів руйнування, що їх вистачило на утворення величезної Гангської низови­ни. Починаються у високогірних районах Гімалаїв. У верхній течії річки бурхливі, у середній та нижній — спокійні. За водністю Ганг з Брахмапут­рою займають 3-тє місце у світі після Амазонки та Конго. Дельта Гангу з Брахмапутрою — складний лабіринт рукавів, проток, островів, є найбіль­шою у світі. Протягом року у верхній течії річки живляться талими вода­ми гірських льодовиків. З червня по жовтень, під час літнього сезону му­сонних дощів, річки особливо повноводні, у зимовий період рівень води спадає. Води річок широко використовують для зрошення й судноплавс­тва. Проте під час літньої повені вони регулярно затоплюють величезні площі сільськогосподарських угідь. Урагани з Бенгальської затоки спри­чиняють чи не найстрашніші повені на Землі.

Річки Європи набагато коротші: за довжиною Волга посідає 18-те місце у світі, Дунай — 28-ме, а за річним стоком відповідно 19-те та 22-ге.

Найбільша річка Європи Волга (3 530 км) має витік на Валдаї і впадає в безстічний басейн Каспійського моря, утворюючи дельту. Її басейн (1 360 тис. км2) займає 1/3 площі Східноєвропейської рівнини. Це рівнин­на річка, яка спочатку тече в широтному напрямку (із заходу на схід), потім — у меридіональному (з півночі на південь). Має понад 200 приток, головні з яких — Ока (права) і Кама (ліва). Живиться переважно талими сніговими водами. На Волзі споруджено 8 електростанцій та водосховищ. Відіграє важливу роль у судноплавстві.

Дунай — друга за довжиною (2 850 км) і площею басейну (817 тис. км2) річка — починається на східних схилах Шварцвальда. Тече із заходу на схід по Середньодунайській та Нижньодунайській низовинах. Приймає понад 300 приток, найбільші — Сава, Драва, Морава, Прут, Сирет, Тиса. Ліві та праві притоки Дунаю беруть свій початок у різних кліматичних поясах, що ускладнює його водний режим. Води Дунаю впадають трьома головними рукавами (гирлами: Кілійським, Георгіївським і Сулінським) у Чорне море, утворюючи дельту. Тече Дунай по території багатьох європей­ських держав, з’єднуючи їх єдиною транспортною магістраллю.

Озера.

Озера на території Євразії розміщені нерівномірно. Найбільше їх на територіях, що колись були вкриті льодовиками.

Країна тисячі озер

Наявність численних озер — ознака ландшафту Фінляндії. За приблизними підрахунками у 72 озер льодовикове походження.

Лох-Несс

Шотландія — країна численних озер, утворених льодовиками 20 тис. років тому, під час останнього льодовикового періоду. Найбільшим є оз. Лох-Несс («лох» означає «озеро»,

«Нессі» — прізвисько таємничого мешканця озера). Довге (40 км) і вузьке (близько 1,5 км), його глибина сягає 238 м.