Зона тундри

займає узбережжя морів Північного Льодовитого океану. Південний кордон зони тундри на заході розміщений на широті 69° пн. ш., а на сході — на широті 60° пн. ш.

Клімат субарктичний. Порівня­но з арктичними пустелями в тундрі тепліше, проте літо коротке й прохолодне, а зима довга й холодна. Упродовж усього року дмуть холодні вітри:

улітку — з боку Північного Льодовитого океану, а взимку — з охолодженого материка. Хоч опадів ви­падає мало, проте за умови нестачі тепла випаровування незначне, тому зволоження надлишкове (К= 1,5). Майже по всій території поширена ба­гаторічна мерзлота, яка розтає влітку всього на декілька сантиметрів. У місцях більшого відтавання виникають глибокі котловини, заповнені во­дою. Не просочуючись у мерзлий ґрунт, волога залишається на поверхні.

Ґрунти зони тундри мають невелику потужність, малу кількість гумусу й перезволожені. Переважають тундрові глеєві ґрунти.

Тут панує тундро­ва рослинність — мохи, лишайники, карликові берези, ягідні кущі. Коротке літо сприяє поши­ренню багаторічників, зокрема вічнозелених рос­лин (брусниця, журавлина). На вулканічних пла­то Ісландії ростуть карликові берези, горобина, ялівець, на узбережжі багато осокових боліт та вологих лук.

Усі рослини тундри — низькорослі, притиснуті до землі — так вони використовують тепло верхніх горизонтів ґрунту й приземного У тундрі Чукотки шару повітря, краще захищені сніговим покри­вом від вітру та морозу.

Тваринний світ представлений північним оленем, песцем, лемінгом, вовком, білою совою. Річки та озера багаті на рибу.

Термін «тундра» запозичений з мови народу саамі, який живе на Кольському півострові. Народ саамі називає тундрою безлісі вершини гір. Про тундру, як простір без лісу, писав ще Михайло Ломоносов у творі «Про шари земні»: «Тундрами називають місця мохом по­рослі... якими зайняті більшою частиною береги Північного океану».

Більшу частину тундри використовують як літні пасовища для оленів. У зв'язку з тим, що основний корм оленів — ягель — виростає всього 3—5 мм на рік, то одне й те саме пасо­вище не можна використовувати декілька років підряд. Доводиться весь час кочувати. Якщо олені з’їли весь ягель, то на відновлення лишайникового покриву потрібно досить багато часу (10—15 років).

Зона лісотундри

неширокою смугою простягнулася на південь і вздовж межі тундрової зони. Опадів тут випадає набагато більше ніж може випа­ровуватися, тому лісотундра — одна з найзаболоченіших природних зон. Лісотундра — перехідна зона від тундри до тайги.

Для неї характерне поєднання ґрунтів, рослин і тварин, які трапляються в зоні тундри й тай­ги. Уздовж річок простягаються смуги досить високого пригніченого лісу. На міжріччях трапляються невеликі острівці рідколісся, які чергуються з кущовою тундрою. У рідколіссях переважають ялина, береза, модрина (на сході).

зона лісів помірного поясу

Великі площі займає зона лісів помірного поясу, яка охоплює більшу частину Європи й переважну частину Сибіру. Ця зона представлена хвой­ними (тайга), мішаними й широколистими лісами.

Тайга

У тайзі, яка простягається від Атлантичного до Тихого океану, кліма­тичні умови змінюються із заходу на схід, що зумовлює різницю у видово­му складі рослинності та ґрунтах.

Для європейської частини характерними є сосна звичайна та європейсь­ка ялина.

Ближче до узбережжя, де клімат вологіший, переважає ялина,

де клімат континентальніший — сосна.

Надмірне зволоження сприяє ін­тенсивному промиванню ґрунту й утворенню в його профілі підзолистого горизонту (підзолисті ґрунти). Тут також багато боліт.

Крім хвойних де­рев, ростуть дрібнолисті — береза, вільха, осика.

Мешкають ведмеді, лосі, росомахи, куниці, бобри, горностаї,

різні птахи — глухарі, рябчики, тете­руки.

Для азійської частини зона тайги є найбільшою за площею природною зоною. Найбільша ширина зони в Східному Сибіру становить понад 2 тис. км. Клімат тут різкоконтинентальний. Для цієї частини тайги характерне помірно тепле літо й холодна сніжна зима, особливо сувора в Сибіру. Ця частина тайги характеризується достатнім та надлишковим зволоженням. Переважають підзолисті та дерново-підзолисті ґрунти. Оскільки клімат по всій зоні неоднаковий, то відрізняється й зовнішній вигляд тайги, що проявляється в рослинності.

У європейській частині панують ялинові ліси (рамені) на підзолистих ґрунтах,

у Східному Сибіру — ялинові та ялицеві ліси, нерідко з доміш­кою сибірського кедра.

На заболочених ґрунтах та сфагнових болотах рос­туть соснові та кедрові ліси.

На піщаних ґрунтах переважають соснові ліси (бори).

Ялина, ялиця, сосна не ростуть на багаторічній мерзлоті. Тому на схід від р. Єнісей, де поширена багаторічна мерзлота, ростуть тільки мод­ринові ліси. У Центральному Сибіру саме модрина заходить найдалі від інших дерев на північ.

На узбережжі Тихого океану поширена темнохвой­на тайга з даурської модрини, ялиці, корейського кедра.

У межах Центральноякутської низовини потужність вічної мерзлоти досягає 500 м.

Крім хвойних лісів, у тайговій зоні чималі площі займають болота, луки. На місцях вируба­них хвойних лісів з’являються вторинні березові ліси (березняки) або суходільні луки.

Тваринний світ тайги дуже різноманітний. Зви­чайні для цієї зони бурий ведмідь, лось, білка, бу­рундук, заєць-біляк,

типові тайгові птахи — глу­хар, рябчик, дятел, кедрівка. Характерні для тайги хижаки: вовк, рись, росомаха, соболь, куни­ця, горностай, лисиця.