Субтропічний пояс

Субтропічний пояс південь США, крім півдня Флориди.

Узимку переважають помірні повітряні маси, улітку — тропічні.

Зимові температури постійно тримаються вище 0° С, літні — +24° С, сніг — яви­ще рідкісне. Опади випадають узимку. Нерівномірність розподілу опадів та особливості їхнього режиму випадання зумовлюють декілька кліматичних областей.

На заході переважає клімат середземноморського типу з теплою та вологою зимою, сухим і спекотним літом (кількість опадів 500 мм на рік).

У центральній та східній частині поясу — у Міссісіпській низовині — вологий субтропічний клімат з опадами (1 000 мм на рік), які взимку приносять вітри з Атлантичного океану, улітку — з Мексикансь­кої затоки.

Лише незначну площу в передгірних районах займає область континентального клімату, де кількість опадів зменшується до 300 мм на рік.

Тропічний пояс

охоплює невелику вузьку частину материка між Мекси­канською затокою та Тихим океаном, а також півострів Флорида. Незва­жаючи на межування з океанами, окремі ділянки Мексиканського нагір'я, що ізольовані гірськими хребтами, мають засушливий клімат (кіль­кість опадів менша за 200 мм на рік). Для інших ділянок характерна вели­ка кількість опадів — до 1 000 мм на рік. Тому тут виділяють дві кліма­тичні області:

континентального та вологого тропічного типів клімату.

В обох областях панує протягом року тропічне повітря, а клімат дістав назву «клімат вічного літа». Середні температури січня +16°С, середні темпера­тури липня +24° С.

Для субекваторіального поясу,

що займає південну частину Централь­ної Америки, характерний постійний жаркий клімат з вологим літом і су­хою зимою, окрім гірських районів, які перебувають під впливом пасату з Карибського моря й отримують рясні опади в зимовий період.

Високі тем­ператури (понад +25° С) тримаються тут протягом року й майже не зміню­ються за сезонами. Середня кількість опадів становить 2 000 мм на рік.

Внутрішні води

За багатством поверхневих вод континент займає 3-тє місце після Пів­денної Америки та Євразії.

У напрямку з півночі на південний захід річний стік зменшується.

Внутрішні води Північної Америки належать до басейнів трьох океанів, що омивають материк (Північного Льодовитого, Атлантичного й Тихого), і до невеликих басейнів внутрішнього стоку.

Живлення в багатьох річок дощове й мішане (дощове, снігове, ґрунтове), у горах — сніго-дощове та льодовикове.

Річки.

Ці річки надовго замерзають. Живлення в них пере­важно снігове.

Найбільша річка басейну Північного Льодовитого океану — Маккен­зі (1 770 км, з р.Піс-Рівер— 4 250 км)— . Маккензі бере початок з Вели­кого Невільничого озера, а впадає в море Бофорта. басейн площею 1804 тис. км² . Річки цього басейну надовго замерзають (від жовтня до травня), чимала частина стоку має снігове походження.

За характером течії належить до рів­нинних річок.

До Атлантичного басейну належить велика кількість річок, зокрема найбільша на материку — Міссісіпі (3 950 км, від витоку р. Міссурі — 6420 км) з притоками Міссурі, Огайо, Арканзас, Ред-Рівер. Має великий басейн (3 268 тис. км²).

Велики­ми озерами та річкою Святого Лаврентія сполучена з Атлантичним океа­ном. Живлення мішане: Міссісіпі повноводна протягом усього ро­ку, розливається навесні під час танення снігів і влітку під час дощів.

Річка Святого Лаврентія (1 200 км) Виті­кає з оз. Онтаріо, впадає в затоку Святого Лаврентія. Площа басейну 1 290 тис. км².

Своєрідним природним кордоном між США та Канадою є р.Ніагара (54 км). Витікаючи з оз. Ері та впадаючи в оз. Онтаріо, Ніагара з'єднує ці озера. Площа басейну 665 тис. км². У середній течії утворює Ніагарський водоспад (висота 50 м, ширина близько 1 км).

Річки Тихоокеанського басейну (Колумбія, Колорадо та ін.) переважно короткі, бурхливі, повноводні, течуть у глибоких долинах (Великий кань­йон Колорадо), живлення отримують від океанічних вологих повітряних мас. Мають великі запаси гідроенергії.

Колумбія (2 250 км) бере початок у Скелястих горах, упадає в Тихий океан, утворюючи естуарій. Площа басейну 670 тис. км².

Колорадо (2 740 км) бере початок у Скелястих горах, упадає в Каліфор­нійську затоку. Площа басейну 635 тис. км².

при перетині плато Колорадо утво­рює систему каньйонів, серед яких найбільший у світі — Великий кань­йон. Головне джерело живлення — дощ і сніг, що випадає на вершинах Скелястих гір.

Каньйон простягнувся на 350 км. Його глиби­на— понад 1,8 км (за іншими даними — 2,1—2,4 км), а ширина — від 6 до 25 км. Річка Колорадо промивала цю ущелину протягом 10 млн років. Часто Великий каньйон Колорадо називають «восьмим дивом світу»

р. Юкон (3 700 км), тривким льодоставом і значною части­ною снігового живлення. Бере початок у Скелястих горах, а потім тече однойменним плоско­гір'ям. Тече в широтному напрямку зі сходу на захід. Упадає в Берингове море, утворюючи ши­року дельту. Площа басейну — 855 тис. км².

Озера

У Північній Америці багато озер, особливо в північній частині: Велике Ведмеже, Велике Невільниче, Атабаска, Вінніпег, а також Великі Американські озера.

Великі Американські озера (площа 245 тис. км²), до складу яких уходять:

Верхнє (найбільше за площею в Північній Америці (82,4 тис. км², максимальна глибина— 393 м), Мічи­ган, Гурон, Ері, Онтаріо. Озера з'єднані між собою короткими річками- протоками. Води Великих озер мають стік через р. Святого Лаврентія.

Усі вони проточні, прісні, на формуванні улоговин більшості з них позначили­ся тектонічні процеси й діяльність льодовика.

У Центральній Америці розміщені великі тектонічні озера (Нікарагуа, Манагуа).

У Кордильєрах існує багато озер вулканічного, льодовикого, тектоніч­ного походження.

У безстічних котловинах Кордильєр є солоні озера, найбільше з яких Велике Солоне озеро (середня глибина — 4,5-7,5 м). Це реліктове озеро, що збереглося від вологих епох. Його площа змінюється залежно від кіль­кості атмосферних рпадів (від 2,5 тис. до 6 тис. км²). Коливається й со­лоність — від 137 до 300%о.

Льодовики.

Для материка характерне сучасне зледеніння, загальна пло­ща якого 2 млн км². Це материкові льодовики Гренландії, Канадського Арктичного архіпелагу, гірські льодовики Кордильєр.

На півночі матери­ка поширена багаторічна мерзлота.

о. Гренландія Середня потужність льо­дового панцира становить 1 600 м (за іншими да­ними — 2 300 м), максимальна потужність сягає 3400 м. льодовики = островах Канадського Арктичного архіпе­лагу = на Південній Алясці, де льодовики спуска­ються до рівня океану.

Водні ресурси.

Загальним об'ємом річного стоку (близько 6 000 км³) Північна Америка переважає Австралію, Антарктиду й Африку. За рівно­мірністю стоку поступається лише Південній Америці.

За всіма показниками водного балансу для Північної Америки харак­терне переважання приходу над витратами.

Природні зони

На півночі материка природні зони змінюють одна одну з півночі на пів­день згідно із законом широтної зональності.

У центральній частині природні зони змінюються від узбережжя вглиб континенту, що пояснюють зміною клімату від морського до континен­тального.

ліси зміню­ються лісостепом, преріями й степом, тому що в цьому напрямку зменшується вологість клімату.

На плоскогір'ях, плато й нагір'ях серед Кор­дильєр лежать пустелі та напівпустелі.

У суб­тропічному поясі зміна зон відбувається також зі сходу на захід:

на сході — вологі вічнозелені мі­шані ліси, далі на захід — прерії, які є продов­женням на південь прерій помірного поясу, у внутрішніх районах Кордильєр — напівпустелі й пустелі.

У тропічному й субекваторіальному поясах

Зона арктичних пустель,

Арктичний клімат, на островах, що приля­гають до материка.

У її східній частині панують крижані, у західній — кам'я­нисті пустелі. Ґрунтів немає. На вільних від льо­ду й снігу ділянках ростуть мохи й лишайники. Тварини (тюлені, моржі, білі ведмеді), що тут меш­кають, пов'язані переважно з водним середови­щем. Біля країв льодовиків поширений вівцебик,

Зона тундри

північне узбережжя мате­рика = субарктичний клімат (низькі температури, мала кількість опадів і надмірне зволоження). Характерна мохово-лишайникова й чагарникова рослинність на тундрово-глеєвих ґрунтах. На болотах ростуть осоки, карликові верби й берези, ягідні чагарники

Представлений оленями-карибу, песцями, поляр­ними вовками, лемінгами, зайцями-біляками, великою кількістю птахів (білими куріпками, білими совами).

Зона північноамериканської тайги (хвойних лісів)

простягається двома смугами (на Лаврентійській височині та на Тихоокеанському узбережжі) на сході материка до 45° пн. ш. і займає чималу територію.

помірно континентальний клімат з прохолодним літом і над­мірним зволоженням.

Ґрунти під хвойним лісом підзолисті.

У північно­американських хвойних лісах більше видів дерев: чорна і біла ялина, баль­замічна ялиця, американська модрина, різні види сосни.

На узбережжі Тихого океану ростуть ситхінська ялина, дугласова ялиця, туя, хемлок.

У тайзі мешкають бобри, бурий ведмідь, канадська рись, росомаха, амери­канська куниця, деревний дикобраз, скунс.

Канадська тайга

усього три породи ялини: біла, або американська, чорна та американська модрина.

Тихоокеанський високостовбурний береговий ліс

У помірних широтах, в умовах теплого та вологого клімату, на схилах Кордильєр, що по­вернуті до Тихого океану, росте унікальний високостовбурний береговий ліс. Дерева в ньому досягають велетенських розмірів, про що свідчать навіть їхні назви. Наприклад, туя гігантська. її середня висота не менше 45—60 м. У берегових лісах можна натрапити на окремі дерева, вік яких досягає 800 років. Не поступається туї і дугласія. її висота 45— 60 м, але трапляються дерева заввишки 90 м з діаметром стовбура понад 4 м

На південь від хвойних лісів розміщення природних зон на рівнинах стає майже меридіональним.

Зона мішаних лісів

що сформувалася в умо­вах помірного клімату на бурих лісових і дерново-підзолистих ґрунтах, займає область Великих Американських озер. Для неї характерне чергу­вання хвойних дерев (туя) з дрібнолистими (тополя, береза) та широко­листими (клен цукровий, червоний, сріблястий, бук, липа, дуб) деревами.

Тваринний світ представлений сірою лисицею, скунсом, єнотом, опосумом, летягою, бобром.

зона ши­роколистих лісів

На південь та південний схід від зони мішаних лісів розміщена зона ши­роколистих лісів, яка збереглася лише в Аппалачах, де в умовах помірного клімату на бурих та сірих лісових ґрунтах ростуть білий і чорний дуб, каштан, бук, платан, хікорі, ільм, ясен. На схилах Аппалачів поширені листяні ліси, що складаються з дерев давніх порід. Тут ростуть тюльпа­нові дерева, відомі з крейдяного періоду, а також гікорі, листопадні маг­нолії. Тваринний світ мало чим відрізняється від представників зони мі­шаних лісів.

лісостепи і прерії

У центрі материка, у помірному поясі, на південь від зони хвойних і на захід від зони мішаних та широколистих лісів, розкинулися лісостепи і прерії, які на сьогодні майже повністю розорані. У минулому прерії були вкриті високими (до 150 см) травами з переважанням злаків на чорнозем­них та каштанових ґрунтах. Колись у преріях мешкали у великій кіль­кості бізони. Нині — лисиці, степовий вовк койот. Є гризуни (ховрашок, байбак, миша, тушканчик), змії, ящірки.

степа­м

При просуванні на захід на Великих рівнинах прерії змінюються степа­ми на чорноземних і каштанових ґрунтах. В умовах континентального помірного клімату тут росте ковила, пирій, бородач. Водяться бізони, вило­роги, степова лисиця.

Зона напівпустель і пустель

розміщена на захід від степу й займає час­тину внутрішніх плоскогір'їв Кордильєр. Ґрунти сіро-бурі. Основна рос­линність — лобода й полин. У пустелях субтропічного й тропічного поясів ростуть кактуси, агави, колючі чагарники. Серед тварин переважають че­репахи, ящірки, змії.

субтропічні вологі вічнозелені лі­си

У східній частині субтропічного поясу в умо­вах вологого клімату на жовтоземах та червоно­земах ростуть субтропічні вологі вічнозелені лі­си. У цих лісах переважають дуб, магнолія, бук. У сухіших місцях ростуть сосна, пальма сабаль, на заболочених ділянках — болотний кипарис. Лісів на рівнинах материка збереглося мало. З пред­ставників тваринного світу тут можна побачити віргінського оленя, баріба- ла, скунса, диких свинок (пекарі).

Зона саван і вологих вічнозелених лісів

займає Центральну Америку й острови Карибського моря. В умовах субекваторіального клімату на чер­воно-жовтих фералітних ґрунтах ростуть пальми, вічнозелені дуби, дере­воподібні папороті. Серед тварин багато представників південноамери­канських видів:

з хижаків — пума, ягуар, з копитних — олень, тапір.

Висотна поясність

Кордильєри Аляски від само­го підніжжя до висоти 1 000-1 500 м зайняті хвойними лісами, вище розміщена типова гірська тундра, сніги й льодовики. Берегові хребти в межах субтропічного поясу колись до самих вершин були покриті хвой­ними лісами з вічнозеленої секвої, орегонської сосни та інших цінних порід.

має 2 тис. років.

Секвоя двох видів — вічнозелена та гігантська — збереглася в Йосемітському національному парку, на заході США. Середня ви­сота цих дерев— 100 м. Окремі екземпляри мають висоту 150— 160 м, а діаметр стовбура досягає 15 м.

До ендеміків тваринного світу Північної Америки зараховують таких тварин, як вівцебик (мускусний бик), бізон, дикобраз, ондатра, скунс, ведмідь гризлі. Серед дерев до ен­деміків зараховують хемлок, секвою, дугласію, американський клен, білокору ялицю, осиноподібну тополю.

Природоохоронні території. На території Пів­нічної Америки створено 55 національних парків (19 з них — у Канаді, 27 — у США, 6-у Мекси­ці й З — на Кубі), де вдало поєднано охорону флори й фауни й добре розвинутий туризм. Най­більші національні парки: Сллоустонський, «Ве­ликий Каньйон», Йосемітський, «Банор», «Джас­пер» і «Секвоя».

За кількістю населення Північна Америка посідає 3-тє місце у світі після Євразії та Африки. На континенті мешкає понад 490 млн осіб. Середня густота населення становить 20,2 особи на 1 км², що майже в 2,5 разу менше від середнього показника світу.

Представники корінних народів (індіанці, ескімоси, алеути) належать до американської гілки монголоїдної раси. Основне населення континенту становлять на­щадки переселенців з Європи. На території Канади й США живуть пере­важно нащадки вихідців з Великобританії, Ірландії, Франції, а на півдні материка — з Іспанії. Тому більша частина мешканців розмовляє англій­ською мовою, у Канаді — англійською та французькою, а в Мексиці та країнах Центральної Америки — загалом іспанською.

У Північній Америці мешкають представники негроїдної раси, що є на­щадками негрів-рабів, які були привезені сюди в XVII-XVIII ст. з Африки для роботи на плантаціях. Більшість з них проживають нині у США та країнах Карибського басейну. У складі населення країн Центральної Аме­рики й островів Карибського басейну багато мулатів (нащадків від міша­них шлюбів представників європеоїдної раси з неграми) і метисів.

На сучасній політичній карті Північної Америки виділяють 37 країн і територій (разом з островами). 23 з них — суверенні держави. Найбільші за площею Канада, США, Мексика.

Канада — високорозвинена країна, що лежить на півночі континенту. За площею (близько 10 млн км²) поступається лише Росії. Ефективно ви­користовує свої величезні природні багатства: родючі землі, поклади міне­ральних ресурсів, гідроресурси, лісові ресурси.