Книга з радіожурналістики

Аналітичні радіожанри

461

Список використаної літератури

1.Бараневич Ю. Жанры радиовещания. — К.; Одесса, 1978.

2.Гоян О. Основи радіожурналістики і радіоменеджменту: Підруч­ ник. — 2-ге вид., доп. — К.: Веселка, 2004.

3.Здоровееа Б. Теорія і методика журналістської творчості: Підруч­ ник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — Л.: ПАІС, 2004. — 268 с.

4.Карпенко В. Журналістика: основи професіональної комунікації. — К., 2002.

5.Кузнецова О. Аналітичні методи в журналістиці. — 2-ге вид., доп. —

Л., 1997.

6.Минков М. К проблеме жанров в радиовещании / Телевидение и ра­ диовещание за рубежом. — М., 1973.

7.Миронченко В. Основи інформаційного радіомовлення: Підруч­ ник. — К., 1996.

8.Радиожурналистика: Учеб. / Под ред. А. А. Шереля. — М., 2000.

9.Скуленко М. Телевізійний коментар: суть, специфіка, різновиди / Журналістика: преса, телебачення, радіо. — К., 1977. — Вип. 2.

10.Теорія і практика радянської журналістики (Основи майстерності. Проблеми жанрів) / Під ред. проф., д-ра філол. наук В. Й. Здоровеги. — Л., 1989.

11.Томан І. Мистецтво говорити: Пер. з чес. — 2-ге вид. — К., 1989.

12.Фихтелиус Э. Десять заповедей журналистики / Пер. со швед. Вероники Менжун. — М., 1999.

Розділ 10 ХУДОЖНЬО-ПУБЛІЦИСТИЧНІ РАДЮЖАНРИ

Про публіцистику та її природу написано чимало праць в Україні та за кордоном. Серед них важливе місце, на наше переконання, посідають нау­ ково-теоретичні дослідження професора В. Здоровеги: "Мистецтво публі­ циста" (1966), "У майстерні публіциста: проблеми теорії, психології, пуб­ ліцистичної майстерності" (1969), "Пошуки істини, утвердження переко­ нань: деякі гносеологічні та психологічні проблеми публіцистики" (1975), "Слово тоже есть дело: вопросы теории публицистики" (1979), "Питання психології публіцистичної творчості" (1982), "Теорія і методика журналіст­ ської творчості" (2004).

Перед тим, як охарактеризувати особливості радіопубліцистики, ху­ дожньо-публіцистичних жанрів, потрібно нагадати про засадничі риси пуб­ ліцистики взагалі. Слово "публіцистика" (від лат. publicus — суспільний, народний) прийшло до нас з німецької, звідки було запозичене також польською, російською, болгарською, чеською та іншими слов'янськими мовами. Зокрема, в українській, мабуть, одним із перших його почав ужи­ вати І. Франко. Натомість воно майже не вживається в англосаксонських мовах, хоч і зафіксоване в енциклопедіях та наукових словниках. (У побу­ тово-практичному житті англійці та американці публіцистом називають агента товарної реклами. Потік журналістської інформації, який ми нази­ ваємо "публіцистикою", там іменують словом "журналізм"). "Публіцисти­ ка починається там, де є мисль, — наголошував у свій час А. Аграновський. — Публіцистика повинна будити думку. Коли літератор, сідаючи за стіл, шукає новий поворот теми, новий сюжет, нові слова, все це ро­ биться для того, щоб повести читача дорогою думки... Добре пише не той, хто добре пише, а той, хто добре мислить" [1, с. 4].

У подієвій інформації зміст зводиться, зазвичай, до повідомлення про подію, тобто тема інформації, кажучи умовно, майже збігається з відобра­ женим об'єктом. Тема ж публіцистичного твору — не тільки об'єкт відоб­ раження, але й певне питання, проблема. Тут важлива не тільки новизна фактів, а, насамперед, новизна думки. "Якщо вдатися до аналогії і скори-

Художньо-публіцистичні радіожанри

463

статися термінологією кібернетики, то у змісті публіцистичного твору домінує програма суб'єкта над програмою об'єкта. Вміння оригінально мислити — одна із першорядних ознак публіцистичного таланту, але цим талант публіциста не вичерпується, — підкреслює В. Й. Здоровега. — Не менш важливим є вміння автора висловити думку дохідливо, популярно, образно. Віковий досвід ораторського мистецтва, а відтак і писаної публі­ цистики виробив своєрідну форму цього виду духовного спілкування між людьми. В ній своєрідно поєднуються, переплітаються елементи логічноабстрактного і конкретно-образного мислення, симбіоз поняття та образу. Публіцист вдається до використання різних видів образу, починаючи від словесного або образного виразу, художньої деталі, образної картини і за­ кінчуючи образом-персонажем" [14, с. 27—28].

Отже, публіцистика — своєрідна ділянка духовної культури, вид твор­

чої діяльності, вираженої у писаному і живому слові, звуці, зображенні.

Свої завдання публіцистика реалізує прямим впливом на свідомість лю­ дей, формуванням у них певних поглядів, соціальних установок, домага­ ючись при цьому відповідних практичних результатів. Публіцистиці вла­ стива специфічна мова і спосіб впливу на аудиторію, спорідненість з ора­ торським мистецтвом. "Публіцистика — це зачатки нових кристалізацій Духа і дійсності, їх передбачення, вкладені в слово" [42, с 115].

У загальному контексті радіомовних програм радіопубліцистика зай­ має місце між інформаційно-документальним і художнім мовленням. Уби­ раючи в себе деякі ознаки інформаційно-документального і художнього мовлення, радіопубліцистика є своєрідним синтезом документальних і ху­ дожніх засад. Водночас це не механічне поєднання. "Володіючи ознаками як інформаційних, так і художніх радіожанрів, характеризуючись доку­ ментальною основою, радіопубліцистика функціонує у якісно новому різно­ виді, що становить її специфіку. Вона фокусується у якісно новій радіо­ мовній категорії — у публіцистичному образі" [31, с 23]. Публіцистичний образ, безперечно, зберігає свою документальну основу — інакше він но­ сив би узагальнюючий художній характер.

Документальна основа радіопубліцистики, не будучи самодостатньою, разом із тим забезпечує образу ні з чим не порівнюване враження достовір­ ності, правдивості, життєвості. Однак, основа (документальність) має в собі дещо більше, ніж фіксація реальних життєвих фактів, типів або процесів. Своєрідне поєднання раціонального (аналіз, синтез, порівняння, узагаль­ нення, абстрагування) й емоційного (усне слово, шуми — акустична ха­ рактеристика подій, музика), сплав поняття й образу виокремлюють радіопубліцистику, створюють передумови виникнення радіопубліцистичності. Визначення публіцистичності взагалі зробив В. Здоровега. Він вважав, що

464 Розділ 10

під публіцистичністю потрібно розуміти певні тенденції, елементи, ознаки публіцистики, стильові особливості, властиві, насамперед, іншим потокам журналістської інформації, деяким видам наукових праць, творам худож­ ньої літератури, іншим видам мистецтва, охоплюючи, зокрема, й образо­ творче мистецтво (плакат, карикатура), музику (гімн, ода) [14, с. 224].

"Лабораторія" радіопубліциста відкрита для всіх, адже радіомовлення дає можливість публіцистові перед мікрофоном ("на очах у слухачів") мис­ лити, роздумувати, шукати істину (народжувати слово, сумніватися, поми­ лятися), виражати своє почуттєве ставлення до фактів, подій і явищ, осо­ бисто звертатись до маси радіослухачів і до окремої людини, впливати на їх свідомість, викликати відповідну реакцію. Втілені у радіопубліцистичну форму матеріали, завдяки акустичній характеристиці подій і музиці, стають доступнішими, легше сприймаються.

На відміну від газетно-журнальної публіцистики в радіопубліцистиці фізична особа автора або героя особливо відчутна завдяки документально­ му запису їх голосу. У газетно-журнальному нарисі, фейлетоні чи памф­ леті індивідуальність автора виявляється у своєрідності фіксації думок і особливостях стилю. Людину, яка говорить перед мікрофоном, характе­ ризують манера її мови, голос, стиль "поведінки". Тільки завдяки впливу на слухача цих факторів у нього виникає почуття співбесідування. Разом із патріотичним, логічним, емоційним зарядом у зміст радіопубліцистичного твору вносяться, -підсилюючи його вплив, авторська позиція, особи­ сте ставлення, які виражені у живому слові публіциста. Отже, радіопубліцистичність органічно включає в себе широке суспільне звучання теми, проблематичність, тенденційність, полемічність і специфічну, властиву саме для радіопубліцистики, образність. Адже, зберігаючи свою докумен­ тальну основу, радіопубліцистична передача своєрідно модифікує її, нада­ ючи специфічного образно-художнього узагальнення.

Хоч факт є основним елементом радіопубліцистичного твору, але він — не самоціль. Головною умовою радіопубліцистичного твору є образність, що досягається зображально-виражальними засобами. Сукупність звуко­ вих фактів (документальні записи людей) і акустична характеристика події творять зміст радіопубліцистики, яка також характеризується особливо­ стями мовної структури як художньо-публіцистичного, так і інформацій­ но-аналітичного мовлення.

Радіопубліцистична передача, що створюється для живої вимови, жи­ вого спілкування з радіослухачами, відповідно модифікує свою фонетикоморфологічну, стилістичну, власне синтаксичну, емоційно-образну струк­ туру. Мова радіопубліциста — динамічна і рухлива, ефективна і перекон­ лива. Вона, безперечно, високої культури. Культурною можна вважати мову, яка характеризується національною самобутністю, смисловою точні-

Художньо-публіцистичні радіожанри	465

стю, словниковим багатством, логічною суголосністю, художньою образ­ ністю. Радіопубліцистика, порівняно з газетно-журнальною публіцисти­ кою, володіє своїми ритміко-інтонаційними якостями, що розраховані на слухове сприйняття. По радіо треба говорити так, ніби бесідувати з добре знайомими людьми. У радіопубліцистиці особистість журналіста (автора), який самовиражається у слові, займає, так би мовити, монопольне місце, стає ядром змісту передачі. Факти у публіцистичному творі й особа, яка розповідає про них, знаходяться на одному рівні щодо сприймання радіо­ слухачами.

У будь-якій радіопубліцистичній передачі відчутна особистість авто­ ра, його ідейно-політична заангажованість, морально-психологічний стан, життєвий досвід, інтелектуальний розвиток, ставлення до предмета роз­ мови, тобто його позиція, яка простежується і у виборі теми, доборі фактів, їх осмисленні, у системі прийомів, формі подачі матеріалу. Найбільшим засобом забезпечення впливу на радіослухача є органічна внутрішня щирість, безпосередність, переконаність автора передачі. Байдужість радіожурналіста відвертає увагу радіослухача. Усвідомлення впевненості, аргументованість публіцистичного виступу забезпечує вплив на раціональ­ ну й емоційну сфери сприймання. Радіопубліцистика таким чином вико­ нує свою специфічну соціально-педагогічну місію, адже вона на значно вищому рівні "повторює" те, що властиве повсякденному мисленню, сприяє практично-духовному освоєнню дійсності. Ефективність радіопубліцистики обернено пропорційна "віддалі" між комунікатором і слухачем і прямо пропорційна самовираженню особистості комунікатора.

Український радіопубліцист повинен бути національно свідомою, прин­ циповою, відповідальною, активною особистістю, переконаним державо­ творцем. Своїми виступами він покликаний сприяти формуванню націо­ нальної свідомості, державницького мислення, патріотичних почуттів, ви­ соких національно-психологічних якостей, громадянської позиції. Тобто, у спектрі плюралізму думок, свободи слова центральною повинна бути на­ ціональна державотворча ідеологія.

10.1. Радіонарис

Призначення і жанрові особливості радіонарису. Радіонарис має ана­ логічні з газетним нарисом функції і предмет відображення дійсності, але відрізняється від нього формою і засобами вираження, які обумовлені аку­ стичною природою радіо. Джерелом радіонарису вважається газетний

466 Розділ 10

нарис. Своєрідна звукова "акліматизація" такого нарису на радіо у період розповсюдження газетних форм роботи в радіомовленні проходила посту­ пово і виявлялася переважно в освоєнні нового акустичного середовища. Уже саме читання газетного нарису збагачувало його можливостями голо­ су, що звучить, і тому цей етап освоєння радіожурналістикою своїх вира­ жальних засобів певним чином можна вважати первісною, перехідною сходинкою до радіонарису. Поява власне радіонарису пов'язана з викори­ станням у радіомовленні звукозапису. У період освоєння документального звукозапису радіожурналісти освоїли значення емоційності, переконли­ вості, достовірності мови героїв.

Радіонарис синтезує в собі публіцистичні та художні прийоми і засоби відображення. Художня сфера відображення дійсності в радіонарисі збли­ жує його з жанрами радіомистецтва. Художньо-публіцистичні жанри і жан­ ри художнього мовлення постійно взаємодіють. Проникнення в радіоп'єсу документа, а в радіонарис — елементів інсценівки збагачує жанри, роз­ криває перед ними нові можливості. Ці особливості радіонарису склада­ лися у процесі його розвитку, тобто освоєння жанром своїх структурних і виражальних засобів відповідно до тих завдань, які стояли перед радіопубліцистикою на різних етапах розвитку суспільства.

Предметом радіонарису є факти, події, явища, що розкривають мораль­ но-духовний, національно-інтелектуальний характер нашого сучасника через його думки, вчинки, розвиток, становлення, утвердження. Радіона­ рис розкриває взаємовідношення не тільки суспільні, але й особистісні у найбільш розгорнутому вигляді. Призначення радіонарису вимагає при­ скіпливого вивчення реальної дійсності, вміння виражальними засобами радіожурналістики розповісти про актуальну, важливу подію через рядо­ ве і повсякденне, всебічно розкрити характер сучасника у його справах і устремліннях, показати значущі, яскраві явища утвердження Україн­ ської держави.

Сформувавшись як самостійний жанр, радіонарис увібрав у себе еле­ менти звукової дійсності, музику й образне художнє слово, що відбилося на його структурі, творчому методі та формі. Створюючи нарис для газети, автор, передусім, шукає цікавий випадок, сюжетний хід, типового героя. Радіожурналісту потрібно, насамперед ураховувати звукову сутність об'єк­ та. Але це не значить, що необхідно підносити звукову натуру у фетиш. Зовсім не обов'язково у радіонарисі гриміти, тріщати, зловживати шумо­ вим зображенням підприємства, будови, фермерського господарства. Але звукові компоненти потрібні. У центрі радіонарису — люди, їх справи і вчинки; через них, їхні дії, почуття, думки, бажання розкриваються про­ блеми відродження поруйнованого чужинцями, комуністичним режимом українського національного життєвого середовища.

Художньо-публіцистичні радіожанри

467

Радіонарис, як і будь-який інший жанр радіожурналістики, є динаміч­ ним компонентом системи жанрів. Особливості радіонарису, основні жан­ рові ознаки — документальність, достовірність, актуальність, єдність ху­ дожності та публіцистичності створювалися і визначалися історичними умовами і внутрішніми закономірностями як самого жанру, так і радіожанрової системи в цілому. "Призначення жанру, предмет його відобра­ ження і форми дослідження дійсності визначають взаємодію радіонарису з іншими жанрами. Воно виявляється у багатогранних і складних взає­ мозв'язках між жанрами, які простежуються на двох рівнях — у зовнішній взаємодії у програмі мовлення і внутрішніх зв'язках структури радіона­ рису, у яку можуть входити елементи інших жанрів" [36, с. 41]. Викори­ стання у радіонарисі елементів інших жанрів не тільки збагачує його мож­ ливостями цих жанрів, розсуває його межі, але й водночас розширює його виражальну сферу (інтонаційну, ритмічну тощо). Елементи інших жан­ рів, які входять у радіонарис, впливають і на характер монтажу докумен­ тальних записів, використання музики і шумів.

Відомо, що радіорепортаж є безпосереднім відображенням об'єктив­ ної, обмеженої у часі та просторі, дії. У радіонарисі ця умова відсутня: він охоплює різні періоди часу, пов'язані з розвитком характеру героїв, про­ блеми, які розглядаються. Дія в радіонарисі може розвиватися і в минуло­ му, і в теперішньому часі, а простір, де ця дія відбувається, необмежений. Сюжет радіонарису будується не в залежності від перебігу події, а відповід­ но до авторської ідеї, замислу. Однак у радіонарисі є елементи радіорепор­ тажу, радіоінтерв'ю, радіоповідомлення, що створює його складну дина­ мічну цілісність, певну внутрішньожанрову єдність.

Документально-художня природа радіонарису випливає з таких пере­ думов: а) з радіопубліцистикою його поєднує документалізм, проблемність; б) із художньою літературою — відповідна система образності, навіть ком­ позиції. Конфлікт у радіонарисі розглядається переважно не як зіткнення думок, що характерне для радіобесіди, а як зіткнення персонажів — носіїв певних думок, позицій. Та найголовніше в тому, що радіонарис відрізняєть­ ся від інших художньо-публіцистичних жанрів не образністю, а характе­ ром образності. "Тут наявний образ-персонаж", — підкреслює В. Й. Здоровега [14, с 244]. Образ у радіонарисі наближається до художньо­ го образу. Тому радіонарис "є художнім твором, твором мистецтва" [32, с 153].

Синтез публіцистичних і художніх засобів відображення дійсності у ра­ діонарисі визначає його документально-художня природа. До виражаль­ них засобів радіонарису належить усне слово, музика, шуми, монтаж. По­ трібно підкреслити, що слово є водночас і виражальним, і зображальним засобом. Виражальні та зображальні функції слова органічно злиті, але виражальність є первинною, основною функцією. Виражальність у мистецтві

468

Розділ 10

слова — пряма, зображальність — непряма. Виражальні засоби створю­ ють змістове і звукове наповнення радіонарису, є матеріалом втілення ідеї. Замисел автора підпорядковує всі засоби радіонарису для вирішення ви­ значеного завдання, націлює на ефективніше їх використання. Авторська думка у процесі її реалізації, розкриття змісту з'єднує всі виражальні за­ соби в єдине ціле.

(Позивні Донецького обласного радіо)

Диктор:В ефірі радіонарис "Козача пристань"1. Автор і ведуча — заслужений журналіст України Людмила Кузьменко, звукорежисер Юрій Ємелін, звукоопера­ тор Любов Іванова. Текст літопису читає Валерій Волчек. Музика Юрія Ємеліна.

(Вітер гуляє травами степу, спів цвіркунів.

У цю фонограму вплітається різкий звук лопат, що копають землю. Музика)

Ведуча: Рано-вранці, поки землю не оповила спека, вони приходять на берег ріки і залишаються наодинці із минулим.

Миронович: Вставати зранку та йти на розкопки у перший час було дуже важ­ ко... Але потім усі ми втягнулися у це, і на мою думку, те, з чим там зустрічаємося, виймаємо із землі — це варте того, щоб йти уранці й копати.

(Музика)

Ведуча: Дмитро Миронович разом з хлопцями та дівчатами з Донецька і Добропілля щоранку приходить на вкрите дикими травами поле, де триста років тому жили люди, які називали це місце Козача пристань.

(У виконанні народної співачки В. Білоус звучить фрагмент старовинної пісні) Спів: Осінь моя й долгая, ей, осінь моя й долгая, ночка била тьомная...

(Стукіт копит коней. Музика)

Ведуча: Мальовничий берег над Сіверським Дінцем із сивої давнини був при­ тягальним для племен та народів. Шість-сім тисяч років тому тут проходили шляхи кочовиків, а з V—VII сторіч нашої ери зупинялися племена антів. З XVI сторіччя неподалік на Торських озерах починається солеваріння, і у XVII сторіччі тут ство­ рюється одна з фортець для захисту солеварень від набігів татар. Козача при­ стань, Городок, Райгородок — так називали це поселення.

(У виконанні В. Білоус звучить другий фрагмент старовинної пісні)

Спів:3 ким я буду цю ніч спать, ей, з ким я буду цю ніч спать, щовечора ночу­ вать...

(Мікшується музика)

Ведуча: Цю старовинну пісню Віра Степанівна Білоус почула від своєї матері у селищі Райгородок, куди переселилися мешканці Козачої пристані у XVIII сторіччі.

1 Цей радіонарис відзначений дипломом на VII Всеукраїнському телерадіофестивалі "Кали­ нові острови-2002" у номінації "Перлини рідного краю".

Художньо-публіцистичні радіожанри

469

І нині тут можна побачити хати, побудовані за старовинним козацьким звичаєм, почути давні перекази, наприклад, від Віктора Петровича Руденка.

Руденко:Оі де розкопки зараз ідуть... тут было их пристанище, которое назы­ валось Казацким. А потом со временем вода начала затоплять — и это население ушло все сюда, наверх, и там — забросили.

(Звук лопати, музика)

Ведуча: Як детектив по майже зниклих слідах відновлює в усіх деталях картину того, що відбулося, так і дослідники-археологи по знайдених у землі уламках дале­ кого буття відтворюють картину минувшини. Старший науковий співробітник До­ нецького обласного краєзнавчого музею Едуард Кравченко знає про Козачу пристань майже усе.

Кравченко: Щодо Козацької пристані — там є такі свідоцтва, що абсолютна більшість населення — це були "черкаси", українці, або вихідці з різних областей Слобідської України. На межі XVII—XVIII сторіч ця територія була прикордонною зоною між трьома етнополітичними угрупуваннями, такими, як область Війська Донського, область Війська Запорізького, і, нарешті — Слобідська Україна.

(Музика)

Ведуча: Розбудова незалежної України викликала необхідність звернутися до історичного коріння, щоб можна було відповісти на кобзареве запитання: "Чия прав­ да, чия кривда і чиї ми діти?". Заселення Донеччини стає однією з провідних тем історичних, етнографічних, археологічних досліджень останнього десятиріччя.

(Музика)

Ведуча: Едуард Кравченко, інші дослідники та їхні добровільні помічники — школярі, студенти — почали розкопки на Козачий пристані 1998 року. Значна ча­ стина матеріальної культури, на жаль, втрачена безповоротно, оскільки на цьому місці десятиріччями орали та сіяли. Археологи добилися, щоб тут більше не вели господарської діяльності. І ось кожен польовий сезон приносить безцінні знахідки. У таборі археологів на довгому дощатому столі мені показують глечик, склеєний дослідниками з невеличких фрагментів. На місці відсутніх частинок — порожнини. За типом глини, кольору, формою глечика та смугастому візерунку Едуард Крав­ ченко датує цю знахідку X—XI сторіччям і відносить її до так званої салтово-маяць- кої культури, що була культурою Хазарського Каганату. Але найбільше матеріалу для дослідників дають шари XVII—XVIII сторіч, коли на Козачий пристані було бага­ толюдне постійне поселення.

Кравченко: Матеріальна культура Козацької пристані свідчить про те, що це матеріальна культура етнічної домінанти. Вона у більшості своїй українська. Досить багато є люльок, які були атрибутами українських козаків; є досить багато кераміч­ них кахлів, які мають чисто український вигляд.

(Музика)

Ведуча: Як надзвичайно цінну річ мені дають потримати уламок кахлю від печі. Я милуюсь рельєфним узором, перегортаю плитку на зворотний бік — там кіптяза... Чия рука запалила це домашнє вогнище більш ніж триста років тому?

Мірошниченко:'Це прообраз сучасної плитки. Тоді ними вимощували печі, і вони могли бути або рельєфні, різні, або білилися, або були яскраві, кольорові.

470	Розділ 10
	(Музика)

Ведуча: Третій рік молодший науковий співробітник відділу етнографії облас­ ного краєзнавчого музею Віра Мірошниченко вивчає кераміку Козачої пристані, і досить впевнено може говорити про господарів осель, які оздоблювали домашні вогнища кахлями.

Мірошниченко: Це дуже цікаво. Бо подібний кахель ми знаходимо не тільки на території Козачої пристані, а ще й у Полтавщині, на Харківщині, на Хортиці, і також знаходяться паралелі на дачі Богдана Хмельницького цьому кахлю і цій ке­ раміці. Це, звісно, були козаки, козацькі сім'ї, які переселялися сюди.

(Музика)

Ведуча: Разом з археологами на розкопках Козачої пристані працює етнограф Любов Лиганова.

Лиганова: Є докази, які підтверджують думку про те, що територія Донецької області входила в територію формування української нації. Археологічні розкопки підтверджують, що на півночі нашої області проживали анти, а анти, як відомо, — це праслов'янські племена. Багато хто з українських істориків — таких, як Грушевський, Дашкевич та інші, вважають, що анти були пращурами українців. Учені вва­ жають, що ще в антський період населення будувало житла з дерева. Це були зруби. У селі Райгородку збереглася традиція будувати житла з дерева, зрубні,

зпіччю посередині.

Ібагато чого нам розповідали мешканці села. Вони пам'ятають і історії, пов'я­ зані з Козачою пристанню, пам'ятають топоніми — наприклад: Мертве поле, Коза­ че поле, Старе... Згадують, що там якісь битви були... Навіть і зараз, коли ти йдеш берегом Сіверського Дінця або Торця, і бачиш довбаний човник, який зроблено

втрадиціях козацтва, так і здається, що за рогом побачиш табір козачий, і почуєш розповіді про сиву давнину.

(Музика)

Актор: 1670 года ноября. Выпись в доклад в Разрядно приказе о боях полков­ ника Григорея Косагова и восставшими козаками на реке Северском Донце.

Ноября де в 7-ом числе писал к нему, боярину, и воеводам ис походу Григорей Косагов, что ноября ж в 1 -ом числе пошол он де с Царева Борисова с ратными людьми за крестопреступники и изменники, за ворами донскими казаками, кото­ рые были в Цареве Борисове и на Мояцком, и, побив воевод, ходили для воров­ ства под Чюгуев и под Змиев и под иные великого государя украинные городы.

(Музика)

Ведуча: Весною 1670 року донський отаман Степан Разін почав похід проти бояр, підбурюючи простих людей бити бояр, воєвод, дворян. Повстання підхопили козаки, селяни, холопи. У жовтні 1670 року урядові війська нанесли разінцям жор­ стоку поразку, після чого ватажка було видано на страту. Один з осередків разинського бунту був неподалік і від Козачої пристані. У старовинних літописах зга­ дується Маяцька фортеця, що була поблизу. На придушення повстання було по­ слано урядове військо під командуванням Григорія Косагова.

(Музика)