13. Сутність і методологічні засади навчання

Розвиток людини — складний і багатогранний процес. Він має три провідні аспекти — фізичний, психічний і соціальний, які тісно пов´язані. Забезпечення оптимальних умов для всебічного гармонійного розвитку особистості — генеральна мета суспіль­ства. Чільне місце в системі розвитку особистості, її соціального становлення посідає освіта, навчання. Протягом 12—17 років молоде покоління включається у систему постійної освітньої діяльності, а після отримання спеціальності кожному фахівцеві доводиться продовжувати навчання паралельно з професійною діяльністю, щоб утримувати себе на належному рівні професій­ної придатності й конкурентоспроможності.Усе це дає підстави розглядати поняття "навчання" як су­спільне явище. У своєму історичному розвитку безпосереднє на­вчання виконувало (і виконує) функцію передання соціального досвіду від старших поколінь до молодших. Навчання в загальнопедагогічному сенсі розглядається як "процес розумових і фізичних дій, які необхідні для реалізації завдань освіти". У дидактиці широко трактується це поняття. Навчання — складний і багатогранний процес взаємодії педаго­га і того, хто навчається. Він спрямований на розв´язання низки завдань: оволодіння знаннями, уміннями й навичками; форму­вання наукового світогляду; забезпечення інтелектуального роз­витку особистості; оволодіння методами самостійної пізнаваль­ної діяльності. Розглядаючи цей процес як взаємодію на рівні суб´єктно-суб´єктних відносин, ми вирізняємо функцію педаго­га і студента. Педагог виконує передусім спонукально-організаційну функцію, а студент — функцію діяльності з оволодіння знаннями, уміннями й навичками. З огляду на це в останніх ди­дактичних дослідженнях уведено поняття "научіння" й "учіння". Перше стосується функції педагога, а друге — студента.Навчання, як специфічний процес соціальної діяльності, спря­моване на оволодіння надбаннями науки і практики. Воно має спи­ратися на загальні закони пізнання: від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Означені компоненти процесу пізнання діють не лінійно, а взаємозумовлено. Практика є не лише кінцевим результатом пізнавальної діяльності, а перш за все поштовхом до пізнаваль­ної діяльності й критерієм перевірки достовірності набутих знань.Детальніше структуру пізнання схематично можна подати так.

Структура пізнання 

 Таким чином, моделюючи навчальний процес у вищому на­вчальному закладі, треба обов´язково враховувати об´єктивні за­кономірності процесу пізнання.

14. Структура процесу оволодіння знаннями, уміннями й навичками, формування компетентності

Виходячи із закономірностей процесу пізнання й особливостей логіки навчального процесу, оволодіння знаннями, уміннями й навичками має чітку структуру, яка включає низку логічно вмо­тивованих компонентів. Основні етапи процесу учіння реалізу­ються за такою схемою. Тут спостерігається діалектичний взаємо­зв´язок між усіма структурними компонентами. Тому моделювання процесу навчання на будь-якому рівні має спиратися на особ­ливості саме такої структури.Сприймання є початковою ланкою процесу учіння. Людина може сприймати явища й процеси навколишнього світу безпосеред­ньо за допомогою органів чуття чи інформацію про них у вигляді вербальної дії, друкованого тексту або комп´ютерного відтворення. Щоб процес був ефективним, треба, виходячи з логіки навчального процесу, забезпечити розуміння студентами необхідності тих чи тих знань. Тому вже на цьому етапі значну роль відіграє практика, ви­ступаючи своєрідної спонуки в організації процесу пізнання. Важ­ливе місце тут посідає мотивація пізнавальної діяльності.Наступний етап — розуміння. Це, з одного боку, проникнен­ня в сутність явищ і процесів, установлення зв´язків між части­нами цілого, між фактами і процесами, з´ясування причин, що викликають те чи те явище. На цьому етапі формується свідомість особистості, розвиваються її інтелектуальні можливості та інте­реси. З іншого боку, розуміння — важлива сходинка до успішно­го запам´ятання. Тому не варто квапитись із запам´ятанням, ігно­руючи процес осмислення й усвідомлення. По-перше, це створює значний психологічний бар´єр перед запам´ятанням, по-друге, веде до догматизму в навчальній діяльності. Студентів необхідно спонукати запам´ятовувати не весь обсяг інформації, а найбільш суттєве, те, що становить основу оволодіння новим навчальним матеріалом і необхідне для формування наукового світогляду та конкретної практичної діяльності. Такий підхід зумовлений на­самперед тим, що процес оволодіння знаннями, уміннями та на­вичками, як уже згадувалося, відбувається у формі спіралі, в якій попередньо набуті знання, уміння і навички є основою, своєрід­ним щаблем для поступального руху в пізнавальній діяльності стосовно теми, розділу, навчальної дисципліни в цілому.Завершується етап учіння узагальненням і систематизацією. Узагальнення передбачає уявне виділення й об´єднання окремих властивостей, що належать певному класу предметів, перехід від окремого до загального. Систематизація — мисленнєва діяльність, у процесі якої знання про виучувані об´єкти організуються в пев­ну систему на основі обраного принципу. Це можливо лише за умов достатньої розумової праці на попередніх етапах навчальної діяль­ності. Тут важливо сформулювати закони, правила, виділити за­кономірності, побачити їх взаємозв´язок з більш загальними яви­щами в логічній структурі навчальної дисципліни.На всіх етапах процесу учіння своєрідним психічним і логіч­ним індикатором пізнавальної діяльності є практика. Застосуван­ня зггянь, умінь і навичок є завершальним етапом циклу учіння. Якщо людина не бачить виходу знань у практику, це різко зни­жує мотивацію, породжує думку про абсурдність учіння, галь­мує пізнавальну діяльність.У процесі формування компетентності фахівців необхідно до­тримуватися засад, які в єдності забезпечують успішність освіт­ньої діяльності у вищій школі: оволодіння знаннями, уміннями й навичками та формування соціальних якостей особистості. Ця єдність є визначальною умовою у процесі підготовки високо компетентних фахівців.

 

Модель умов забезпечення успішності реалізації освітніх завдань у вищій школі