Висновки

Театральне дерево… Дерево життя, роду, дерево людської пам’яті. Це дерево супроводжує стежка пам’яті, встелена національним оберегом — вишиваним рушником. На цій стежці пам’яті — книги драматургів, імена яких були незаслужено викреслені з літератури, а згодом забуті. Однак ця стежка пам’яті, як і те могутнє дерево, незабутня. Різнобарв’я кольорів на рушникові переплетені, наче людські долі. Не блякнуть вони, не меркнуть. Милує око узор на рушникові і так само хвилюють читача і глядача безсмертні твори українських драматургів. Найкращою даниною пам’яті Лесю Курбасу є продовження його традицій, живим пам’ятником йому є постановки п’єс.

Непоправної втрати зазнали драматургія і театр через чисельні заборони на імена і твори та фізичне знищення митців. Адже з літературного та культурного процесу повністю або майже повністю і надовго були викреслені імена В.Винниченка, Л.Старицької-Чернявської, М.Ірчана, І.Дністровського, М.Куліша, а також Леся Курбаса. Сьогодні ми їх називаємо «білими плямами» в історії красного письменства. Це аж ніяк не загублені, забуті імена, це чорні сліди пожеж, свідомого винищення української культури, її найкращого цвіту – інтелігенції, генофонду нації. Це криваві сторінки історії нашої Вітчизни, її біль, невідрадна туга, скорбота.

Ім’я Леся Курбаса опинилося під забороною на Україні починаючи від 1934 року. Якщо й були будь-які згадки про нього і про його діяльність, то тільки гостро-критичні, з приписуванням йому цілої низки ухилів, аж до «українського буржуазного націоналізму» в театрі.

Потрібно зауважити, що від половини 1930-х років до кінця Другої світової війни як у Західній Україні, так і на Заході про Леся Курбаса з’явилося всього кілька невеличких згадок.

Лесь Курбас, його режисерська, театральна, організаторська та публіцистична діяльність залишилась для цілого покоління українців невідомою або дуже маловідомою. На щастя, троє акторів «Березоля» – Йосип Гірняк, Олімпія Добровольська і Наталія Пилипенко опинилися після Другої світової війни на еміграції. Першим серед них почав відновлювати пам’ять про Леся Курбаса один з найвизначніших акторів «Березоля» Йосип Гірняк. Він опублікував про геніального режисера низку статей, розвідок і спогадів. Завдяки його плідній праці, сьогодні ім’я Леся Курбаса повернено українському театрові й українській культурі. Саме під впливом кількох десятків статей Й.Гірняка, на Україні в 1960-х роках розпочалася боротьба українських культурних діячів за повернення і реабілітацію Курбаса. Після появи у 1969 році в Києві великого збірника, в якому були вміщені 38 статей та спогадів різних авторів (а також гонителя Курбаса – О.Полторацького), знову на Україні настав період замовчування, фальсифікації або тенденційного насвітлювання театральної діяльності Курбаса. [11, 7 - 8]

Багато літературних праць та спогадів сучасників Курбаса так і не вийшли друком. Причиною цього неодмінно були партійні доручення та тоталітарний вплив на всі сфери діяльності людини, тим паче на культуру. До 100-річчя від дня народження Леся Курбаса передруковано на Україні і в кількох російськомовних журналах деякі статті самого Курбаса. Багато інформації просто замовчували, а то й «перекручували у протилежному напрямку».

Лесь Курбас вважав, що кожна епоха, кожен народ має такий театр, на який заслуговує. Саме тоді, у перші так звані післяреволюційні роки, надзвичайно самобутнім мистецьким явищем в Україні стає «Молодий театр», який створив Лесь Курбас, коли пішов із театру Миколи Садовського навесні 1917 року. Він став символом нового відродження не лише театрального, а й усього культурного життя в Україні. Збагачуючись перлинами європейської культури «Молодий театр» зблизив українського глядача зі світовими сюжетами і найновішою європейською драмою. Однак, враховуючи складну політичну ситуацію в Україні, репертуар театру не в усьому міг задовольнити запити глядачів. Потрібен був новий репертуар, якого бракувало. Тому, на початку 20-х років широкого розповсюдження набула практика використання кращих літературних творів минулого. Українська драматургія у ці важкі часи прагне продовжити кращі класичні традиції. Насичені цікавим фактичним матеріалом з історії нашого народу, певний інтерес становлять п’єси відомого українського вченого-історика й письменника М.С. Грушевського «Ярослав Осмомисл» і «Хмельницький у Переяславі».

Ряд драматичних творів, що стали цінним внеском у розвиток української драматургії, написав відомий поет і повістяр-новеліст С.В.Васильченко. Його п’єси «Чарівниця», «На перші гулі», «Зіля-королевич», написані до 1917 року, а також «Не співайте півні, не вменшайте ночі», «Куди вітер віє» (1919 р.) були поставлені на сценах багатьох професійних театрів.

Сформована на кращих традиціях класичної драматургії, новим художніми барвами заграла творчість Л. Старицької-Чернявської, М.С.Грушевського, Г. Хоткевича, В. Пачовського, В. Винниченка. 20-і роки — це період зародження і формування нових тенденцій у театрі, пов’язаних передусім з діяльністю Леся Курбаса — одного із зодчих українського професійного театру, на ім’я й спадщину якого у свій час було накладено своєрідне «табу».

Важливу роль у поєднанні революційної дійсності із загальним процесом народження молодого мистецтва й літератури відіграв театр «Березіль», створений Лесем Курбасом у березні 1922 року. Народившись і розквітнувши на хвилі національного відродження, театр узяв собі назву «Березіль» — тобто березень, перший місяць весни, ставши за справжню весну післяреволюційного українського театру, символом пробудження до нового життя. Бо відомо що символ весни в мистецтві – це символ ренесансу, відродження душі і думки, незнаний розквіт.

Український драматургічний процес тривав, безумовно, невід’ємно від плину розвитку західноєвропейської драматургії. Спільні тенденції спостерігаємо при їх аналізі. Драматурги багато і плідно працювали над тим, щоб показати гру душею, те, як нуртують в ній думки і переживання, любов і ненависть, добро і зло, кривда і правда. Тут соціальні й історичні проблеми відходять на другий план, попереду стають ті проблеми, які ховаються в душі людини, одразу ж всі питання які її турбують набувають якогось глобального характеру. Саме тому, під час постановки будь-якого драматичного твору, головною є акторська гра і майстерність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. 100 видатних українців. – К.: Вид-во Арій, 2006. – С.362 – 365

2. Бойко Ю. Молодий театр. – «Вибране». – Т. 1. – Мюнхен, 1971. – С. 5

3. Волицька І. Юність Леся Курбаса. – «Український театр». Ч. 3, Київ, 1982. – С. 24.

4. Гірняк Й. Спомини. - Нью-Йорк. «Сучасність», 1982. С. 15

5. Денисова Т. Н., Сиваченко Г.М. Зарубіжна література ХХ ст.. Хрестоматія-посібник. Підручник для 11 кл. загальноосв. навч. закладів. – К.: Ґенеза, 2000. – 768 с.

6. Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, В.І.Панченко, О.І.Оніщенко, Д.Ю.Кучерюк; За заг. ред. Л.Т.Левчук. – 2-ге вид., допов. і переробл. – К.: Вища школа, 2006. – 431 с.

7. Зарубіжна література ХІХ ст. / За ред. О.М.Ніколенко, В.І.Мацапури, Н.В.Хоменко. – К.: Видавничий центр «Академія», 1999. – 360 с.

8. Зарубіжна література. 10 клас. Матеріали до уроків. Укладач Р.Б.Шутько. – Торсінг, 2000. – 192 с.

9. Красильникова О.В. Історія українського театру ХХ сторіччя: Монографія. – К.: Либідь, 1999. – 208 с.

10. Курбас Л. Шляхи «Березоля». – ч. 3. – Х.: «ВАПЛІТЕ», 1927. – С. 141 – 165.

11. Лесь Курбас у театральній діяльності, в оцінках сучасників, документи. – Балтимор – Торонто: Смолоскип, 1989. – 1026 с.

12. Матюшенко А. Час героя: Українська драматургія першої третини ХХ століття. – К.: ПЦ «Фоліант», 2004. – 125 с.

13. Пронкевич О. В. Зарубіжна література: Підручник для 10 кл. серед. загальноосвіт. шк. – 3-є видання, перероб. і доповн. – К.: Пед. преса, 2001. – 448 с.

14. Ревуцький В. В орбіті світового театру: Монографія. – Київ – Харків – Нью-Йорк: Вид-во М.П.Коць, 1995. – 243 с.

15. Смолич Ю. Мої сучасники: літературно-портретні нариси. – К.: Радянський письменник. – 1978. С. 171 – 190.

16. Смолич Ю. Рассказ о непокое: Страницы воспоминаний об украинской литературной жизни минувших лет. – М. – Издательство «Известия». – 1971. С. 319 – 375.

17. Форкош І.М. Від кореня до крони. Матеріали до урок з вивчення творчості Леся Курбаса// Вивчаємо українську мову та літературу// № 10 (122) квітень 2007 р. – С. 25 – 29.

18. Шерех Ю. Пороги і Запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеологія. Три томи. Т. 3. – Харків: Фоліо, 1998. – С. 136 – 148.