Структура уроку.
Вступна частина.
Організація пізнавальної діяльності учнів.
Мотивація учбової діяльності.
Основна частина.
Пояснення нового матеріалу.
Закріплення знань.
Заключна частина.
Підсумки уроку.
Домашнє завдання.
Хід уроку.
Вступна частина.
1. Організація пізнавальної діяльності учнів.
Взаємне вітання вчителя та учнів, перевірка відсутніх.
2. Мотивація учбової діяльності.
Учням повідомляється завдання уроку:
-з’ясувати, що означає поняття “інформація”,дати означення цьому поняттю; -розібрати властивості інформації, форми існування інформації; -розглянути основні процеси, пов’язані з інформацією.
Учні записують тему уроку.
II. Основна частина..
1. Пояснення нового матеріалу.
Інформатика (фр. Information - інформація) – галузь науки, що вивчає структуру і загальні властивості наукової інформації, а також питання, пов’язані з її збиранням, зберіганням, пошуком, обробкою, перетворенням, розповсюдженням та використанням в різноманітних сферах людської діяльності.
Все, що робить людина, так чи інакше пов’язано з отриманням і використанням інформації. Читаємо книжку, дивимося фотографію– ми запам’ятовуємо і накопичуємо інформацію.
Інформація фундаментальне поняття науки, тому визначити його через які-небудь поняття неможливо.
Існують різні підходи до цього поняття, і кожен дає своє визначення.
Розглянемо два різні підходи до поняття інформації.
Суб’єктивний підхід. Інформація розглядається з точки зору її ролі в житті людини.
Інформація – це знання, відомості, якими володіє людина, які вона отримує з оточуючого світу.
(Провести з учнями бесіду “Звідки ми отримуємо інформацію”. З телебачення, газет, радіо, книжок, під час спілкування і т.і.)
Отже, отримавши інформацію, ми отримуємо нові знання.
Кібернетичний підхід. Цей підхід дозволяє будувати машини, що працюють з інформацією (комп’ютери).
Інформація – наявність послідовності сигналів (символів) із деякого алфавіту.
Зупинимося на суб’єктивному підході.
Інформація для людини – це знання, які вона отримує із різних джерел.
Класифікація знань (інформації):
- декларативні (“Я знаю, що…”);
- процедурні (“Я знаю, як…”).
(Разом з учнями навести приклади декларативних та процедурних знань.)
Основні властивості інформації:
1. Вірогідність і повнота.
Вірогідна, якщо не спотворює істинний стан речей.
Повна, якщо її достатньо для прийняття рішення.
2. Цінність і актуальність.
Цінність залежить від того, які завдання ми будемо розв’язувати за її допомогою. Актуальну інформацію важливо мати в умовах, що змінюються.
Цінна і актуальна інформація може стати непотрібною, якщо вона виражається незрозумілими словами.
3. Ясність і доступність.
Форми існування інформації:
- текстова;
- графічна;
- закодована цифрами;
- зашифрована азбукою Морзе.
Людина сприймає інформацію із зовнішнього світу, і тому людина володіє каналами, по яким в її мозок (пам’ять) поступає інформація.
Ці канали - це чуттєві органи: зір, слух, смак, нюх, дотик.
Роль зору і слуху для сприйняття інформації зрозуміла. Але і три останні теж є джерелами інформації. Ми пам’ятаємо запахи знайомих предметів, смак улюбленої страви, на дотик ми впізнаємо деякі речі. Те, що ми пам’ятаємо зберігається в пам’яті, а отже це наші знання, а отже і інформація.
Тому до форм існування інформації можна додати наступні:
- візуальна;
- звукова;
- смакова;
- нюхова;
- дотикова.
Людина завжди має справу з інформацією. Але, яку б складну роботу з інформацією не виконувала б людина, вона зводиться до трьох основних інформаційних процесів:
- збереження;
- передача;
- обробка.
Учні наводять приклади збереження (книги, диски і т.п.), передачі (газети, радіо, телебачення, спілкування) та обробки (додавання чисел в стовпчик) інформації.
Обробка завжди відбувається за певними правилами, які самі є процедурною інформацією.
Перетворення (обробка) інформації – суть функціонування комп’ютера. Правила перетворення інформації називають алгоритмами.
За допомогою комп’ютера можна перетворювати числову інформацію. Саме для виконання громіздких розрахунків і створювалися комп’ютери на початку XX століття. Пізніше люди навчили комп’ютер опрацьовувати текстову інформації. У 80-х роках XX століття комп’ютер навчили перетворювати графічну інформацію, а у 90-х роках XX століття комп’ютери вже обробляють звукову та відеоінформацію.
Ніяка жива істота не може існувати не отримуючи інформацію і не обробляючи її. Потреба виразити і запам’ятати інформацію привела до виникнення мови та писемності.
Необхідність передачі і розповсюдження інформації привели до появи книгодрукування і пошти.
Винайдення телеграфу, телефону, радіо, телебачення дало можливість передавати із швидкістю світла великі потоки інформації.
При передачі інформації завжди є джерело і приймач. Від джерела до приймача інформація передається за допомогою послідовності сигналів – повідомлення (можуть бути дискретні та неперервні, наприклад, ноти і мелодія, що звучить).
Накопичення інформації - це запам’ятовування повідомлень.
Кодування інформації – це запис інформації у вигляді повідомлення і перехід від однієї форми повідомлення до іншої, що містить ту ж саму інформацію.
Одну і ту ж інформацію можна задавати різними послідовностями сигналів (повідомленнями). Наприклад, одну і ту ж інформацію можна сказати вголос, записати на папері, передати азбукою Морзе. І навпаки: одне і теж повідомлення різним людям може передавати різну інформацію. Це залежить від попередніх знань людини про певне явище.
У технічних пристроях розрізняють аналоговий та цифровий способи пересилання інформації на відстань. Аналоговий спосіб реалізують за допомогою неперервних плавних сигналів (звуковий, електричний сигнал у телефонній лінії зв’язку). Цифровий спосіб реалізують за допомогою імпульсних сигналів (в електричних колах комп’ютера, у цифрових лініях зв’язку).
Під час пересилання аналогового сигналу лініями зв’язку практично не можна уникнути фізичних шумів (шипіння старої магнітофонної касети, шум у телефонній трубці тощо). В цифрових пристроях сторонні шуми теж є, але вони не впливають на якість відтворення інформації, оскільки цифрові пристрої не фіксують і не реагують на низькі напруги, які відповідають шумам. Прикладами використання цифрової електроніки в побуті є компактні диски та цифрові лазерні програвачі, цифрове радіомовлення та телебачення.
Пристрої, які використовуються для пересилання інформації на відстань, є телефон, модем, телетайп, факс.
Представлення інформації може здійснюватися за допомогою мов, які є знаковими системами. Кожна знакова система будується на основі алфавіту і правил виконання операцій над знаками.
Мова – знаковий (символьний) спосіб представлення інформації. Існують мови природні (розмовні) і формальні.
Приклади формальних мов:
- мова жестів;
- мова математики;
- мова двійкового кодування;
- мова програмування;
- командна мова ОС.
Основна мета розробки на ЕОМ систем штучного інтелекту є досягнення розуміння комп’ютером природних мов.
Основою будь-якої мови є алфавіт (український алфавіт, англійський, алфавіт двійкового кодування (0,1), набір жестів).
Не будь-яку інформацію з якою має справу людина можна звести до знаків (символів). Тому інформацію, що не зводиться до символьної форми, називають образною (нюхова, дотикова, смакова інформація). Малюнок хоча і здається образною інформацією, але його можна представити у вигляді послідовності точок різних кольорів, які мають певні координати, щодо розміщення на папері.
Закріплення знань. На основі вищесказаного замалювати разом із учнями таблицю:
III. Заключна частина..
1. Підсумки уроку.
Сьогодні на уроці ми з’ясували:
-що означає поняття “інформація”, дали означення цьому поняттю; -властивості інформації, форми існування інформації; -основні процеси, пов’язані з інформацією.
2. Домашнє завдання.
1. Вивчити теоретичний матеріал за конспектом.
2. Продумати відповідь на питання: «Які процеси пов’язані з інформацією відбуваються в телефоні, модемі, телетайпі, факсі. Перетворення яких сигналів у які при цьому відбуваютья?»
№1))