Експериментально-психологічне дослідження

Експериментально-психологічне дослідження - це штучне створення умов, що виявляють особливості психічної діяльності людини в хворобливих станах. Він будується за принципом функціональних проб. Роль специфічного навантаження в експериментально-психологічному дослідженні належить завданням, виконання яких вимагає актуалізації психічних функцій. Експериментально-психологічне дослідження здійснюється за допомогою нестандартизованих і стандартизованих методик.

Існує два принципи підбора методик для експериментально-психологічного дослідження: 1) сполучення методик, що дозволяють більш повно і всебічно досліджувати прояви психічної діяльності; 2) сполучення близьких по спрямованості методик, що підвищує надійність отриманих результатів. Зазвичай в одному дослідженні застосовують 8-9 методик.

У виборі методик експериментально-психологічного дослідження відіграють роль наступні обставини.

1. Ціль дослідження - диференціальна діагностика, визначення глибини дефекту, вивчення ефективності терапії.

2. Освіта і життєвий досвід хворого.

3. Особливості контакту з хворим (наприклад, пацієнт з поганим зором).

У процесі дослідження методики пропонуються по зростаючій складності (за винятком випробуваних, від яких очікується симуляція).

Принципи побудови комплексного психологічного дослідження з урахуванням віку та культурних особливостей пацієнтів.

Розрізняють кілька етапів клініко-психологічного дослідження.

Перший етап клініко-психологічного дослідження - до знайомства з пацієнтом - етап формулювання клінічної задачі. Сюди включається бесіда з людьми, що оточують досліджуваного: педагогами, батьками, друзями, співробітниками чи однокласниками, лікарями - із приводу особливостей його поведінки й особистості, проблем, які виникають; визначення характеристик систем міжособистісних відносин (соціальні умови його життя), оцінка матеріальних і культурних обставин життя; ознайомлення з загальним станом фізичного здоров’я: чи немає супутніх соматичних захворювань, чи не приймає психотропні речовини. Небажане проведення дослідження після безсонної ночі, фізичної перевтоми або відразу після їжі. Повторні дослідження краще проводити в той же час, що і первинні. На цьому етапі складається попередній план дослідження: вибір методик, їхня черговість.

Другий етап клініко-психологічного дослідження - бесіда з пацієнтом. Бесіду потрібно починати з розпиту паспортних даних, на підставі чого складається перше судження про стан пам’яті. Потім уточнюється стан пам’яті (короткочасна і довгострокова - дати власного життя, історичні події, недавні події), оцінюється увага, характеризується стан свідомості: орієнтування в часі, місці і власній особистості. Питання необхідно задавати в невимушеній, природній манері, як у звичайній бесіді. Також з’ясовується відношення пацієнта до свого захворювання, проблеми, роз’ясняється мета експериментально-психологічного дослідження. У подальшій бесіді з’ясовуються особливості особистості (до захворювання і на дійсний момент), оцінка змін, що відбуваються, оцінка самопочуття, працездатності, визначається культурно-освітній рівень.

Третій етап клініко-психологічного дослідження - експериментально-психологічний. Виконанню кожного завдання повинна передувати інструкція, що повинна визначати ситуацію дослідження і забезпечувати співробітництво психолога і пацієнта. Недбало подана інструкція може привести до неадекватних результатів. Інструкцію необхідно попередньо випробувати до початку експериментально-психологічного дослідження. Вона повинна бути максимально лаконічною, відповідати розумовим здібностям пацієнта, виключати можливість суперечливого розуміння. Можливе використання попередніх прикладів. Якщо пацієнт не справляється з завданням, важливо спільно обговорити причини цього. Також важливо оцінити, приймається допомога з боку психолога пацієнтом чи відкидається їм (негативізм, нарочитість чи опір). Необхідний повний і точний запис обставин проведеного експерименту, висловлюваних пацієнтом суджень.

Четвертий етап клініко-психологічного дослідження - складання висновку. Висновок завжди повинний бути відповіддю на питання, поставлене перед психологом. Єдиної форми висновку немає. Але висновок ніколи не є простим повторенням протоколу дослідження. Важлива характеристика психічного стану на підставі отриманих даних, повинні бути відзначені особливості поведінки, відношення до дослідження, наявність настановної поведінки, виділяються ведучі патопсихологічні особливості (синдроми), вказуються особливості протікання психічних процесів (наприклад, темп реакцій, виснажливість, стійкість), описуються збережені сторони психічної діяльності. Допускається приведення характерних яскравих прикладів. Наприкінці робиться резюме, що відбиває найбільш важливі дані (наприклад, структуру патопсихологічного синдрому). Висновок не повинний бути категоричним по стилю тверджень.