Розділ іі. Неоміфологізм романної прози віри вовк

2.1. Язичницько-християнський міфологічний дискурс у творах «Юдин Срібник»

«Юдин срібник» – вступна повість у збірці «Знамено», яка вийшла друком 2011 року у Львові.

Образ Іуди часто зустрічається в світовій та вітчизняній літературі. Він постає архетипом зради, лицемірства, облесливості, продажність душі. [4;58] У своїй творчості цей образ використовували Леся Українка («На полі крові»), Ольга Кобилянська («Юда»), Павло Штокалко («Голгофта»), Леонід Андрєєв («Іуда Іскаріот»), Володимир Дрозд («Іскаріот»), Христя Алчевська («Зрадник»), Генрік Панас («Євангеліє від Іуди»), П.Гедберг («Іуда»), К.Кюхлер («Іскаріот»), К.Гауптман («Іуда») та ін.

Назва повісті «Юдин срібник» є алюзією на біблійний міф. Суть міфу полягає у тому, що 30 срібних монет (срібняків) було заплачено одному з апостолів, Іуді Іскаріоту, юдейськими первосвящениками за зраду Ісуса Христа. Він відвів римських воїнів до місця перебування Ісуса та його учнів в Гетсиманському саду. Фразеологізм «Юдин (Іудин) срібник» є символом винагороди за зраду.[34;622]

Сюжетом повісті В.Вовк є історія чоловіка, Мошки Капітана, син якого, Макій, пішовши з дому, став вартівником в румунів. Події твору розгортаються у повоєнний період, після Другої світової війни, під час окупації Буковини Румуніє. Конфліктом роману полягає в тому, що Макій, будучи вартівником на стороні ворога, вбивав своїх односельців, коли вони переходили ріку Черемош вночі. Через психологічні страждання батька показується неймовірна трагічність ситуації, яку можна порівняти навіть з братовбивством. У розв’язці повісті постає син, який повертається до Батьківщини. Він приходить до батька з грошима, які той називає «нечистими» й «липкими» з люттю кидає вікном у річку.

В тексті неодноразово використовується порівняння сина зі зрадником Юдою. Він стає символом зла, що зіставляється з образом чорта, сатани або арідника (найстарший чорт у гуцульських говірках) [3; 27-29]

«- Я Мошко Капітан – великий пан, а ти мій син; Юда – не мій син! – зареготав він дико.

- Юда! – крикнув опарений Макій і, вхопившись за голову, кинувся чимдуж із хати.» [2;19]

«- Цить! – шепоче вона. – Арідник! » «Ну, звісно – Арідник. Я бачила його вже в місті, але тоді радше того другого взяла б за чорта, як його» [2; 17]

Біс – злий дух, демон. У полемічний християнській літературі назва істот, які колись були ангелами, але не зберегли своїх почестей, відійшли від Бога, зрадивши його, і стали «ангелами сатани». Тому їх часто ототожнюють з чортами та іншою нечистю. [7;28]

«Он там шкутильгає горбатий Яків зі своєю невідлучною скрипкою, що грає наче сам біс» [2;17].

Отже, аналіз повісті Віри Вовк «Юдин срібник» показав, що авторка інтерпретувала образ Юди, поєднавши у ньому апокрифічний міф з язичницькими уявленнями про злих духів. Авторка переосмислила міф про 30 срібників, актуалізувавши його, вписала міф у контекст сучасної дійсності.

«Духи й дервіші»

Віра Вовк – людина незвичайної долі і досвіду, обдарована багатьма талантами, вона вибудувала власний художній світ на основі християнської філософії й моралі.

«Все, що вона висловлює, – підкреслює Святослав Гординський, – є виявом її світогляду, точніше, християнського світогляду. Її християнство є, передусім, сила, що формує її слово, її саму, сила, що дозволяє їй відкривати несподівану трансцендентну суть і «другий» зміст, сховані в реальності речей» [10; 173].

Високі ціннісні орієнтири дозволили письменниці вистояти і не зламатись у стрімких коловоротах історії ХХ століття, перейти через охоплену вогнем Європу, а потім понад тридцять років плекати в собі за океаном духовний образ Батьківщини. У цих умовах щоденного опору абсурдній реальності вагомою силою протидії була струнка парадигма вищих вартостей і нова гуманістична філософія, «єдина, – за словами Жана-Поля Сартра, – яка надає людині гідності,... яка не робить із неї об’єкта»

Письменниця гостро відчуває кризу суспільної моралі, потребу духовного оновлення людства – звідси глибока філософська наповненість її прози. Крізь призму релігійного екзистенціалізму осмислює Віра Вовк долю особистості в сучасному світі, долю українця, українця-емігранта, емігранта-митця. Гайдеґґерівська теорія пошуку сенсу життя, к’єркеґорівська філософія морального вибору, ясперівська стратегія духовного стоїцизму, бердяївська концепція свободи творчого самоздійснення лежать в основі її великих прозових творів.

Повість «Духи й дервіші» сприймається як віддзеркалення релігійно-християнського світогляду Віри Вовк, авторського вдумливого погляду на світ і себе в ньому крізь призму етики й моралі. Цей твір – символічне відображення життєвого шляху письменниці, «покручених меандрів» її емігрантської долі. Головна героїня повісті – прототип самої Віри Вовк – чиста, морально висока особистість, що крізь світ війни і хаосу прагне пронести в душі недоторканним «митрополитове мир-зілля із палати Юрського саду» [2; 101]. Духовний шлях головної героїні у «Духах і дервішах» сприймається як виклик суспільству, його сірості, буденності – в цьому полягає конфлікт твору. В умовах постійного хаосу й руйнації (експансія Галичини, малої батьківщини авторки, Польщею, Радянським Союзом, Німеччиною, друга світова війна, еміграція) Віра Вовк проголошує: «моє серце закипіло якимсь страшним вогнем, і я заприсягла собі боротися з духами хаосу...». У цій цитаті – мистецьке кредо письменниці, а також центральний мотив: боротьба творчих сил мистецтва (дервіші) зі стихією руйнації (духи).

Набираючи подальшого поглиблення й розгортання, цей мотив конкретизується в роздумах авторки над вічними питаннями людської екзистенції, художньо втілених в осмисленні життєвої стратегії героїв (Віри, її родини, друзів, знайомих). Усі вони – символічне віддзеркалення людини у ситуації вибору - постають в певний час перед моральними дилемами: патріотизму чи національного нігілізму, вірності чи зради, образи чи прощення, пристосування чи свідомого вибору власної «інакшості». Окреслені колізії розв’язує Віра Вовк із позицій релігійного екзистенціалізму, проголошуючи ідею мужнього несіння людиною хреста свого покликання як єдиного способу самореалізації й реалізації свого творчого потенціалу в сучасному світі. У трактуванні письменницею екзистенції як активного духовного стоїцизму відлунюють ідеї данського мислителя Сьорена К’єркеґора, для якого «екзистенційне становлення є постійним здоланням духу над матерією, оскільки саме в сенсі все глибшої спіритуалізації розгортається його напруга». Важливим у цьому контексті є розуміння авторкою суті християнського покликання. Віра Вовк сприймає його як «трагедійну роль», свідомий і постійний вибір важчого шляху, до якого «доростають тільки монументальні постаті». Аналогічно стверджує й С.К’єркеґор: «Насмілитися бути самим собою, насмілитися реалізуватися в індивіда...ось у чому полягає християнський героїзм, і варто визнати його вірогідну рідкість»

Символіка духовних пошуків розкривається у Віри Вовк через філософське осмислення проблем самореалізації, усвідомлення й здійснення людиною свого покликання, трактування яких нерозривно пов’язане з свобою й вибором. Розуміння вибору як духовного самопошуку, свободи як «творчої самореалізації, що продовжує справу Божого творення...» [1; 372].

Повість утверджує ідею вічності духовних цінностей, віру в усеперемагаючу силу мистецтва в боротьбі з «духами хаосу» й діонісіївським карнавалом світу.

В тексті можна знайти багато згадувань про свята та простежити їх язичницько-християнську:

• Можемо побачити Йордан, так зване свято на честь богині Дани [7;86]: «На великому, приборканому Черемошеві стояв великий хрест з льоду, замаєний вінком зі смеречиння і калини» [2;33]; Благовіщання-свято на честь богині Дани

• Свято Миколи Чудотворця, яке колись вважалось одним із головних зимових свят [;298]: «Ми готовили теж батькам писану віршем виставку на свят-Миколу; я одягалася за чорта у два перевернені на волохатий бік кептарі, а Зоя - "святий Угодник", гладила собі поважно бороду з бать— кового запасу вати» [2;57];

• Андріїв день, свято одного з дванадцяти апостолів, який за легендою проповідував християнство балканським народам і скіфам, завдяки чому пізніше став вважатися патроном православ’я та покровителем Руської церкви [7;13]. Як відомо у цей день відбувались гадання на судженого: «Мама порадила нам наскликувати на "Андрейка" до нас товаришок "ворожити долю", і гамірливі саксонки пускали голки на воду, крутили ножа, витягали перстень з-під тарілки, виливали віск, числили дев'ять зір...» [1;57];

• Святий вечір, тому і називається святим, що в час Різдва все суще на землі: людина, весь рослинний і тваринний світ зустрічають народження світла Дажбожого Святою вечерею і святою єдністю душі, цього дня бог Коляда приходить в кожну оселю і разом з ним господарі запрошують Сонце, Місяць, Дощик[7;466]: «А в мене не тільки були батьки, ви поглянули б лише в кімнату, скільки їх усіх сиділо у бабусі за свят-вечірнім столом, позасте­люваним білими скатертями і запашною їжею. . Вся рідня, - не тільки діти і внуки, але й тітки, вуйки, стрийки з жінками, вуєчні і стриєчні браття і сестри, друзі і челядь. Кожний з них почував­ся галузкою зеленої різдвяної ялинки. Я, наймолодша, говори­ла голосно за них "отченаша" і гинула зі страху, щоб не забути яке з його прохань, щоб нам не обірвалося яке благословення...Не знаю, чи я зле молилася, чи занадто шибала очима по свічках, але галуззя тієї великої різдвяної ялиці повідрубувано від пня і попересаджувано в різні підсоння, різні обставини..».[2;33-34];

• Великдень, згідно з віруваннями предків рік починався першим місяцем весни – березнем, і саме в березні зародився з вогняного Яйця-райця світ, де виросло Дерево життя [7;55]. Неодмінним атрибутом цього свята є випікання пасок, виготовлення крашанок і їх обмін при зустрічі: «Зате я діставала на Великдень коло церкви стільки писанок від знайомих і незнайомих, що Сойка мусіла позичати на них лозовий кошик, у якому носять полотна білити.» [2;27]