istoriya

№28

Гетьма́нщина — з середини XVII ст. до 1764 р. назва частини території сучасної України та Стародубщини на котру поширювалась влада гетьмана. Постала внаслідок Хмельниччини. В часи розквіту займала територію Наддніпрянщини, Полісся, Сіверщини, Східного Поділля та Запорожжя.. У 1650-х роках козацька держава деякий час контролювала частину Південної Білорусі. Судову владу представляв Генеральний суд на чолі з 9. Генеральним суддею. Всі судді були виборними. Гетьманщина виникла в результаті великого козацького повстання в Речі Посполитій, що спалахнуло 1648 року в українських землях під проводом Богдана Хмельницького. Перші перемоги козаків над королівськими військами під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями сприяли розширенню соціальної бази повстання за рахунок українських селян, міщан і духовенства. Бунти охопили усю Наддніпрянщину, Сіверщину, Поділля, Волинь, Галичину. Офіційна назва держави - Військо Запорізьке. Керували нею гетьмани - звідти і пішла назва. Столицями Гетьманщини в різні часи були міста Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів. Фактично Гетьманщина була незалежною, а влада її глави - гетьмана - поширювалася на значно більшу територію (частина Волині та білоруських земель).Державний апарат створювався під безпосереднім керівництвом Б. Хмельницького і з допомогою сильного старшинського угруповання, вихідців з української шляхти і заможних козаків Ніякої іншої влади місцеве населення не визнавало. У 1663 р. Гетьманщина поділилася на Лівобережну (під контролем Росії) та Правобережну (під контролем Речі Посполитої). Цей поділ був закріплений умовами Андрусівського перемир'я 1667 p. і «Вічним миром» 1686 р. У 1722 було створено першу Малоросійську колегію (функціонувала у 1722-1727 рр.), що мапа право контролювати дії гетьмана й уряду Гетьманщини. Упродовж 1734-1750 pp. гетьманство (гетьманська посада) було скасовано тимчасово, а указом Катерини II 10 листопада 1764 р.-остаточно. У 1783 р. замість козацьких полків утворили 10 регулярних кавалерійських полків, до яких на шестирічний термін набирали не лише козаків, а й селян. Козаків з ліквідацією українського війська перетворили на звичайних землеробів, частково перевели в категорію державних селян.

29.У 1687 р. гетьманом обрали Івана Степановича Мазепу. І.Мазепа зробив чимало корисного для розвитку освіти, науки і культури України. Разом з тим у 1701 р. він видав універсал про дводенну панщину для селян Ніжинського полку, що створювало прецедент для закріпачення селян Лівобережжя. У 1700 р. в союзі з Польщею і Данією Московське царство починає війну зі Швецією, яка діста­ла назву Північної війни. Україна змушена була брати участь у цій війні. Козаки воювали зі шведами поза межами Украї­ни і зазнавали великих втрат. Страшним тягарем було будівництво фортець, утримання московського війська, збір податків, сума яких у зв'язку з війною значно зросла. Посилення централізації Московської держави, якої домагався Петро І, суперечило існуванню автономної України. Спочатку московське військо в Північній війні зазнавало невдач. У 1704 р. бойові дії почалися безпосередньо в Україні, де українські війська успішно воювали проти поляків. Полкам Мазепи вдалося на деякий час захопити Право­бережну Україну, узяти участь у захопленні Варшави. Але у 1706 р. Польща зазнала поразки, і ос­новні сили шведів зосереджуються проти Москви. У вересні 1708 р, шведські війська вступають на територію України, На їх бік переходить і гетьман І. Мазепа. На мою думку, Мазепа не зрадив свого народу, а ризикнув своїм ста­новищем і життям, щоб зробити Україну незалежною. Він розумів, що Швеція далеко, і впливати звідти на Україну буде набагато важче, ніж з Москви, до того ж Москва неодноразово зраджувала Україну. Коли Петро І дізнався про перехід Мазепи до шведів, він наказав провести в Україні масові репресії. Столиця гетьмана — Батурин була зруйнована. Вирішальна битва між московськими та шведськими військами відбулася біля Полтави. Шведські війська зазнали поразки. Полтавська битва стала переломною в ході Північної війни. Це стало катастрофою для Мазепи і його планів. У вересні 1709 р. Мазепа помирає. Мазепа мав добрі наміри щодо зміцнення державності України, але прорахувався і тим самим ще більше погіршив становище.

30. В січні 1764 р. Катерина II наказала К.Розумовському прибути до Петербурга й під загрозою кари за «зраду» примусила його зректися гетьманства. З серпня 1775 р. набув чинності «Маніфест про знищення Запорозької Січі й про причислення оної до Новоросійської губернії». На початку 80-х рр. на Лівобережжі також скасовувався полковий устрій, а замість нього створювались Новгород-Сіверське, Чернігівське та Київське намісництва. 1782 р. відповідно до указів цариці й Сенату виходить розпорядження Намісницького правління, в якому ще раз проголошувалась необхідність остаточного скасування внутрішніх «малоросійських» митниць і «застав» на кордонах білоруських, Псковської та Смоленської губерній, перенесення їх «по кордоні імперії...». Указом 1783 р. розформовувалось українське козацьке військо й зливалось з російською армією. 1796 р. на території колишньої Гетьманщини утворено Малоросійську губернію.1764 р., остаточно ліквідувавши інститут гетьманства на Україні, Катерина II передала ново призначеному генерал-губернатору П.О.Румянцеву «секретну» інструкцію щодо управління краєм. В цілому ж, ще раз наголосимо на цьому, у ставленні Катерини II до суспільно-політичного устрою в Україні виявлялась її великодержавна, колоніальна політика, спрямована на поступову, але, потрібно додати, обережну русифікацію корінного населення. 1772 р. вже Малоросійська колегія в указі Переяславській полковій канцелярії знову порушує питання про вжиття заходів проти втеч селян із Лівобережжя на територію Запорозької Січі й НоворосіїОтже, незважаючи на всі раніше прийняті постанови про заборону (чи обмеження) переходів, збіглих посполитих ще раз «всемилостивійше» прощали, прагнули «напоумити» протягом двох років повернутися в маєтки своїх землевласників. Фактично це були останні «реверанси» освіченої імператриці в бік підданого простого люду. Наближався 1783 р. — рік остаточної заборони переходів селян з місця на місце і юридичного оформлення кріпосного права на Лівобережжі й Слобожанщині. Указом від 3 квітня Катерина II законодавче затвердила поділ усього українського населення на стани так, як його зафіксувала перед цим ревізія 1782 р.

31. Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX ст. українці перебували під владою двох імперій: 80 % із них підлягали російським імператорам,решта населяли імперію Габсбургів

Російська імперська політика щодо України була спрямована в русло русифікації. Вона охопила всі сфери економічного, політичного і культурного життя краю, провадилася цілеспрямовано, жорстоко. При цьому застосовувався увесь арсенал засобів її здійснення. Економічна політика включала: розвиток товарно-грошових відносин і проникнення капіталізму у сільське господарство;руйнування селянських господарств шляхом скорочення земельних наділів або переведення селян на місячну, що означало повну ліквідацію селянських господарств; занепад кріпосницької мануфактури й початок у 1830-1840 рр. промислового перевороту й завершення його у 60-80 рр. XIX століття. Земля ставала об'єктом купівлі-продажу, аграрних відносин. Власниками землі стали купці, заможні міщани, багаті селяни. У 25 разів збільшились посівні площі Півдня внаслідок чорноморської колонізації. Фабрики з найманою працею сприяли розвитку галузей промисловості, пов'язаних із видобутком корисних копалин, переробкою сільськогосподарської сировини. На Лівобережжі зароджуються металургійні підприємства, будуються перші цукроварні. На підприємствах обробної промисловості працювали 700 тис. робітників. Розвиток торгівлі активізував процес буржуазної модернізації. Засновані міста Одеса, Херсон стали важливими портами обігу. Відсутність транспортних магістралей сприяла розвитку чумацького промислу. Чумаки щорічно перевозили 40 млн. пудів зерна, 8 млн. пудів солі, перевозили й продавали інші товари. Багаті чумаки ставали підприємцями. У першій половині XIX ст. західноукраїнські землі були економічно нерозвинутим регіоном. Сільське господарство було основою економіки. Йшов процес обезземелення селян. Промисловість розвивалася слабко, виняток становила лише нафтовидобувна, де переважали іноземні інвестиції. Напередодні Першої світової війни понад 90% експорту краю становила сировина. Посилюється соціальна диференціація, зростає еміграція українців. До 1914р. їх виїхало близько 1 млн.

32 .12 вересня 1727 року в Глухові вибрали гетьманом старенького 70-літнього полковника Данила Апостола. Все ж таки і йому не вірили і дали, буцімто до „ради”, москаля Наумова, а до Петербурга взяли, як заручника, гетьманового сина Петра, щоб Данило не зрадив Москви. Роком пізніше повернено козакам їхні давні права, що їх скасував був цар Петро І. Наступницею Петра II, що вмер дуже скоро, вже на 15- тому році життя, стала цариця Анна. Вона була також прихильна до козацтва й дозволила Петрові Апостолові, синові гетьмана, вернутися на Україну. У 1733 році Москва воювала з польським королем Станіславом Лєщинським, що мав своє військо, зване „конфедерати”. 20 тисяч козаків пішло росіянам на поміч, дійшли аж до Ґданська над морем, взяли його, а король ледве втік переодягнений на селянина. У тім році гетьман Апостол домігся, що цариця Анна дозволила вернутися на Україну тим запоріжцям, що з кошовим Костем Гордієнком допомагали Мазепі й перейшли до Туреччини. Вони вернулися й заснували Січ на річці Базавлуці. Було їх понад 7 тисяч. Гетьман Данило Апостол умер 29 січня 1734 року, маючи 77 літ. Поховали його в містечку Сорочинцях, у церкві, яку він збудував своїм коштом. По смерті цього гетьмана, що також щиро дбав про добро України, настали знову важкі часи для України. У 1731 році їздив по Україні царський полковник Вишневський, що збирав співаків до царського хору. У селі Лемеші на Київщині почув, як гарно співав у церкві один сільський парубок, Олекса Розум. Розума й інших старшин ця Єлизавета стала царицею. Вона вийшла заміж за Розума і так український хлопець Олекса став чоловіком московської цариці.Однак не тривало це довго. На нещастя гетьмана й України в 1761 році вмерла цариця Єлизавета, а царицею стала Катерина II, що подібно, як Петро І, рішила поневолити Україну. Вона в 1764 р. наказала Розумовському зложити гетьманську владу і скасувала гетьманство. Таким чином Кирило Розумовський був останнім гетьманом України. Він жив потім у Петербурзі, аж перед смертю вернувся на Україну, в Батурин, і там умер 1803 р. на 75 році життя. Лишив по собі добру славу, бо по своїм силам старався поліпшити долю рідного краю.

33.Нанрикін. XVII ст. територію правобережного Подніпров'я почали поступово заселяти. Тут виникло кілька козацьких полків. Визначна роль в організації та формуванні полків належала С. Палію, який на поч. XVIII ст. очолив визвольний рух проти польсько-шляхетського панування.У1714 р. за польсько-турецьким договором Правобережна Україна опинилася знову під владою Польщі. Почалася нова колонізація українських земель польськими магнатами. Селяни змушені були відбувати важку панщину, виконувати інші численні повинності. У феодальну залежність від вельмож потрапляла дрібна шляхта. Під владу магнатів переходили міста, що втрачали рештки самоврядування. Було відновлено тяжкі утиски православної віри.З поч. XVIII ст. на правобережних землях розгорнулася народна боротьба проти соціального та національного гноблення, відома в історії під назвою гайдамацького руху. Гайдамаки діяли невеликими, але дуже рухливими загонами, які поповнювалися селянами, козаками, міською біднотою.Найвищого розвитку гайдамацький рух досяг на Правобережжі в другій пол. ХVІІІ ст., коли переріс у велике визвольне повстання, відоме під назвою Коліївщина. Його основною силою було селянство. Виступ розпочався навесні 1768 р. під керівництвом запорізького козака Максима Залізняка. Вирушивши з урочища Холодний Яр, повстанці визволили частину сіл та міст Київщини і підійшли до Умані — добре укріпленої фортеці. Магнат С. Потоцький послав проти них великий загін своїх надвірних козаків на чолі з сотником Іваном Ґонтою, які перейшли на бік гайдамаків. Спільними силами уманська фортеця була взята.Гайдамацький рух мав великий вплив на піднесення національно-визвольної боротьби в Західній Україні. Галичина, Холмщина і Волинь упродовж століть були під польським поневоленням, тут кріпосницький і національний гніт був ще тяжчий і жорстокіший, ніж на Правобережжі.

34.Вже у 1772 р. Росія, Австрія і Прусія, скориставшись з ослаблення Польщі, ділять її.За угодою про перший поділ Польщі до складу Росії відійшла східна частина Білорусії (Полоцьке, Вітебське, Мстиславське і частина Мінського воєводства). Австрія захопила Галичину, а в 1774 р. окупувала Буковину.У 1793 р. Прусія і царська Росія провели другий поділ Польщі. За ним: Росія змусила короля відступити їй правобережні українські землі – Київщину, Східну Волинь, Поділля, Брацлавщину; Прусія одержала більшу південно-східну частину Великої Польщі та Данціг. Другим поділом Польщу було відірвано від моря.У 1795 р. було проведено третій, остаточний поділ Польщі. За ним: до Росії відійшли решта Волині та Литва, Прусія забрала Велику Польщу з Варшавою, а Австрія – Малу Польщу з Краковом та Любліном.Отже, в результаті трьох поділів Речі Посполитої українські землі, що входили до її складу, стали розірваними між Росією й Австрією. В той же час відбулось їх внутрішнє поєднання під владою двох імперій: в Російській імперії були сполучені Лівобережна і Правобережна Україна, а Галичина, Буковина й Закарпаття ввійшли до складу Австрійської імперії.Наслідки: Етнічний склад населення Західної України був доволі строкатим. Основну його масу становили українці, поряд з ними жили чималі етнічні групи поляків, румун, угорців, євреїв. Адміністративне поєднання етнічно змішаних територій згодом породило чимало складних проблем. наприкінці XVIII ст. Україна знову була поділена між іноземними державами – Російською та Австрійською імперіями, що поглибило особливості політичного, соціально-економічного, культурного та релігійного розвитку її окремих регіонів. Більша частина українських земель знаходилася у складі Російської імперії.

35.Втрата сподівання на лібералізацію царського самодержавства, скасування кріпацтва, посилення реакції після війни 1812—1814 pp. сприяли зростанню в Росії, відповідно, і в Україні опозиційних настроїв. Провідну роль у цьому русі відігравали дворянські революціонери-декабристи. Декабристи створюють таємні політичні гуртки, які ставили за мету насамперед боротьбу за скасування кріпосного права й ліквідацію самодержавства. На Україні першим політичним гуртком було "Малоросійське товариство", засноване 1819 р. повітовим маршалом дворянства В. Лукашевичем. Мета товариства — домогтися від'єднання України від Росії. Оформлення політичної опозиції царизму пов'язане з появою декабристських організацій в Росії, відповідно, і в Україні. Так, у 1816 р. в Петербурзі був створений "Союз порятунку", у 1818 р. — "Союз благоденства" в Москві. Вони ставили завдання впровадити конституційне представницьке правління, ліквідувати самодержавство, скасувати кріпосне право шляхом військового перевороту. Членами організацій були опозиційно настроєні офіцери. У 1818 р. після прибуття на службу до Києва генерала М. Орлова місто стає центром ділових зустрічей членів "Союзу благоденства". Голова Південного товариства П. Пестель уклав політичний трактат (Конституцію) "Руська правда". За цією програмою всі народи Росії об'єднуються в централізовану республіку з однопалатним парламентом. Кріпацтво скасовується. Усі громадяни республіки рівні перед законом. Зберігається приватна власність на землю, але половина землі вважається громадською, окремі ділянки можна брати для обробітку. Повна свобода торгівлі і промисловості. У 1823 р. у Новограді-Волинському було засновано третю таємну організацію — Товариство Об'єднаних Слов'ян, фундаторами якої були брати Борисови. Своїм демократизмом воно відрізнялося від Південного товариства. У 1825 р. ці товариства об'єдналися. 13 грудня заарештовано П. Пестеля. Керівництво перейшло до С. Муравйова-Апостола, і 28 грудня він підняв Чернігівський полк. Але не пішов на Київ і втратив марно три дні, шукаючи союзників. Тим часом назустріч повстанцям вирушили урядові війська. Уже в першій сутичці було тяжко поранено командира полку С. Муравйова-Апостола. 900 солдатів здалися без бою. Причин невдачі повстання декабристів в Україні багато, головна ж полягала в тому, що Його мета була незрозумілою для народу. Для наступних поколінь декабристи були взірцем мужності, героїзму, самопожертви і відданості революційній справі. Дворяни за соціальним походженням, декабристи пожертвували всіма благами свого класу для прогресу суспільства.

36. Проведені перетворення мали прогресивний характер. Вони стали закладати основу для еволюційного шляхів розвитку країни. Росія певній ступеня наблизилася до передовий на той час європейської соціально-політичної моделі. Було зроблено перший крок було з розширення ролі життя країни й перетворення Росії у буржуазну монархію. Однак процес модернізації Росії мав специфічний характер. Він передусім обумовлювався традиційної слабкістю російської буржуазії і політичною інертністю народних мас. Виступи радикалів лише активізували консервативні сили, лякали лібералів і гальмували реформаторські устремління уряду. Буржуазні реформи сприяли подальшого розвитку капіталізму країни. Проте, вони несли у собі капіталістичні риси. Проведені згори самодержавством ці реформи пилу половинчастими і непослідовними. Поруч із проголошенням буржуазних принципів під управлінням, суді, народну освіту тощо., реформи захищали станові переваги дворянства та практично зберігали безправну ситуаціюподатних станів. Нові керівні органи, школа і поставив печатку зазнали повного підпорядкування царської адміністрації. Поруч із реформами, самодержавство підтримало старі адміністративно-поліцейські методи управління і клановість в усіх галузях суспільно-політичного життя країни, що зробив можливим перехід до реакції і проведення серіїконтрреформ в 80-90 роки. після скасування кріпосного права в імперії Романових розвиток промисловості України прискорився, незважаючи на її колоніальне становище та збереження середньовічних устоїв у суспільстві. В провідних галузях виробництва наприкінці 70-х років відбувся технічний переворот. Він мав свої особливості. По-перше, в Україні парова техніка почала застосовуватися насамперед у таких розвинених галузях, як цукроварна та горілчана. По-друге, в Україні промисловий переворот охопив передусім купецьку мануфактуру, а не поміщицьку. По-третє, через те що промисловий переворот розпочався у цукроварній та горілчаній промисловості і що машини почали застосовуватися також у сільському господарстві, українське машинобудування в основному було спрямоване на забезпечення технікою цих галузей. По-четверте, поряд з великими фабриками, заводами, копальнями існували невеликі мануфактури, зокрема в харчовій та обробній промисловості. Поряд з помітним зростанням чисельності промислових підприємств виникли нові галузі виробництва. В більшості провідних галузей української промисловості відбулися докорінні технічні перетворення. Примусову працю замінила вільнонаймана Однак внаслідок колоніальної політики російського царизму промисловість східноукраїнських земель значною мірою мала однобічний характер. В цілому промисловість українських земель, що перебували в складі Австро-Угорщини, протягом XIX — на початку XX ет. зробила значні кроки вперед. Однак якщо у Східній Україні йшов процес індустріалізації, то економічний розвиток західноукраїнських земель був на значно нижчому рівні. Промисловий переворот тут, розпочавшись пізніше, ніж у Східній Україні, проходив повільніше і до початку першої світової війни ще не завершився. Західний регіон, як і вся Україна на початку XX ст., істотно відставав від передових країн світу. Це стало результатом насамперед грабіжницької антиукраїнської політики Австро-Угорської імперії, наявності багатьох пережитків Середньовіччя, засилля іноземного капіталу. Без політичної незалежності України не могли повною мірою зростати нові тенденції в соціальному й економічному розвитку. Він був типовим для колоніальних імперій.

 40.Протягом 1907—1915 pp. в індивідуальну власність закріпили землю на Правобережжі 48% селян, на Півдні — 42%, на Лівобережжі — 16,5%. До 1916 р. в Україні було утворено 440 тис. хуторів (14% селянських дворів). Ці показники були значно вищі у порівнянні з європейською Росією, де з общини вийшло 24% господарств, а на хутори — 10,3%.У ході реформи значно активізувалась діяльність Селянського земельного банку, який протягом 1906—1916 pp. продав українським селянам 596,4 тис. десятин землі, переважно поміщицької.Столипінська реформа значно збільшила масштаби переселення на Схід (Сибір, Казахстан, Північний Кавказ, Далекий Схід) з українських земель. Протягом 1906—1912 pp. переселилось близько 1 млн. осіб, але майже чверть їх повернулась.Незважаючи на такі успіхи, столипінська реформа не виконала головного свого завдання: вона не створила опори царському режиму, не ліквідувала соціальної напруги на селі, а ще більше її загострила. До конфлікту селянин-поміщик додався конфлікт між заможним і бідним селянином.Чисто економічні наслідки реформи були вражаючими: збільшилось виробництво товарного хліба, місто, за рахунок розорення частини селян, поповнилось дешевою робочою силою, були освоєні нові території на Сході.З 1910 р. до 1913 р. посівна площа в українських губерніях зросла на 900 тис. десятин і загалом становила 22,9 млн. десятин. У 1913 р. було досягнуто найбільшого валового збору зернових - 1200 млн. пудів. Третина всієї продукції сільського господарства продавалася на внутрішньому й зовнішньому ринках. Частка України в експорті Російської імперії становила 25%, а щодо вивозу зернових - і того більше: понад 40%, 250—300 млн. пудів щорічно. Вона могла б бути ще більшою.Завершити свої реформи П. Столипіну не вдалось. 1 вересня 1911 р. він був застрелений у Києві в оперному театрі. Поховано Столипіна на території Києво-Печерської лаври.

37.У результаті поділів Польщі та Константинопольської конвенції з Туреччиною Галичи­на і Буковина ввійшли до складу Австрії. У 1830-х рр. на Західній Україні достатньо рельєфно почав викристалізовуватися національний рух. На його піднесення і активність мали сильний вплив два чинники: 1) польське повстання 1831 р. і заперечення поляками взагалі українського питання в Галичині; 2) вплив українського національного відродження на Лівобережній Україні. Почалася пропаганда української мови. У червні 1848 р. у Празі був скликаний з'їзд представників слов'янських народів Австрійської імперії. Українське питання обговорювалося на Галицько-руській секції, де більшість мали поляки. Незважаючи, на це, польська делегація змушена була пого­дитися на рівноправність української мови в школах і установах, а в сеймі й діловодстві українська мова повинна була бути зрівняна з польською. На початку 1848 р. в ряді європейських країн, у тому числі й в Австро-Угорщині, почалися буржуазно-демократичні революції. Уряд Австро-Угорщини змушений був скасувати кріпосне право. У травні 1848 р. представники української ліберальної буржуазії, інтелігенції та уніатського духовенства створили у Львові українську політичну організацію «Головну руську раду». Вона почала видавати першу газету українською мовою — «Зорю Галицьку». У суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях домінували дві течії: москвофіль­ська і народовська. Москвофільство — мовно-літературна, потім суспільно-політична течія, яка об'єднувала час­тину консервативної інтелігенції та духовенства, зорієнтованої на Москву. Вони розчарувалися в австрійській монархії, яка не дала їм жодних привілеїв і сподівалися одержати їх від російсько­го уряду. Москвофіли виступали за недоторканність існуючого ладу. Москвофіли заперечували право українського народу на самостійний національний розвиток. Під їх впливом знаходилась низка культурно-освітніх товариств і часописів. Народовці — політична течія ліберального спрямування, яка бере початок від Львівського гур­тка, заснованого у 1861 р. групою молодих письменників і громадських діячів. Це була українофільська тенденція в суспільно-політичному русі, яка виступала за єдність українських земель, розвиток української літератури та мови. Вони проводили значну культурницьку діяльність лібе­рального напряму. Значну роль у розвитку самосвідомості українського народу відіграло культурно-освітне товариство «Просвіта», засноване у 1868 р. народовцями у Львові. Воно видавало твори укр письменників, шкільні підручники, газети. Важливе значення для консолідації наукових сил України мало створення у 1892 р. наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка (НТШ), яке фактично стало Українською Академією наук. Товарис­тво мало три секції: філологічну, історико-філософську, математично-природничо-лікарську. Деякий час очолю­вав НТШ видатний історик М. С. Грушевський. У середині 70-х років у Галичині розгортається радикальний революційно-демократичний рух на чолі з І. Франком та М. Павликом. У 1890 р. засновується Русько-Українська радикальна партія (РУРП) — перша легальна українська політична партія європейського. У її програмі висувалася вимога здобуття політичної, економічної та культурної самостійності українського народу, його державної незалежності та об'єднання його земель. У другій половині 80-х центр українського політичного руху переміщується в Схід­ну Галичину. У 1899 р. була створена Українська національно-демок­ратична партія — УНДП і Українська соціал-демократична партія. Політична самостійність України стає головним гаслом національного руху в Галичині та на Буковині.

38.Перша половина XIX ст. — це період визрівання глибокої соціально-політичної кризи у Російській імперії, складовою частиною якої були українські землі. Ця криза зумовила виникнення суспільних рухів, які намагалися знайти вихід із складного становища. Посилення експлуатації селянства в умовах занепаду феодально-кріпосницької системи спричинило селянський рух, суть якого полягала в активній боротьбі проти пануючої феодально-кріпосницької системи та існуючих порядків.Відбулося понад 100 виступів кріпосних селян. Характерними рисами більшості з них були стихійність, неорганізованість, локальний характер, малочисленість учасників тощо. Своєрідним феноменом у межах селянського руху першої половини XIX ст. були народні виступи під проводом Устима Кармалюка. Його боротьба з пануючим режимом та кріпосницькими порядками почалася ще 1812 р. і характеризувалася тривалістю, інтенсивністю та безкомпромісністю. У першій половині XIX ст. посилюється соціально-політичне і національне невдоволення феодально-кріпосницькою системою та зростає опозиційність до самодержавної влади серед освічених кіл громадськості та широких народних мас України. Кири́ло-Мефо́діївське товариство — українська таємна політична організація, що виникла в Києві наприкінці 1845 року та спиралася на традиції українського визвольного й автономістського руху. Була одним з проявів піднесення національного руху на українських землях та активізації загальнослов'янського руху під впливом визвольних ідей періоду назрівання загальноєвропейської революційної кризи — «весни народів» Членами товариства, які називали себе братчиками, стали вихованці й співробітники Київського таХарківського університетів. Провідну роль серед них відігравали М.Костомаров, Т.Шевченко,Г.Андрузький, В.Білозерський, М.Гулак, П.Куліш. Впродовж існування товариства його ідеологія зазнавала істотних змін. Завдання об'єднання слов'ян, що стало підставою виникнення таємної організації, згодом конкретизувалось у двох напрямах — рівноправного співробітництва слов'янських народів та відродження України