1.3 Інновації, розвиток конкуренції та економічне зростання

Динамічний соціально-економічний розвиток кожної країни неможливий без всебічного і безперервного використання нововведень, які є каталізаторами загального розвитку. На це вказує досвід Японії, Південної Кореї, Китаю та інших азійських «тигрів», які, зробивши ставку на інтенсивні технологічні зміни, за короткий період забезпечили своє потужне економічне зростання.

Досліджуючи структурні джерела економічного розвитку, американський економіст Майкл Портер (нар. 1947) виділив серед них три основні: виробничі чинники, інвестиції, інноваційна діяльність. Він наголошував, що ефективність і конкурентоспроможність економіки визначається співвідношенням цих джерел, яке на різних етапах економічного розвитку різне. Так, в індустріальному суспільстві важлива роль у забезпеченні економічного зростання належить виробничим чинникам, що дає змогу розширювати обсяги виробництва і збуту продукції переважно на екстенсивній основі.

Екстенсивний (лат. exstensio — розширення) тип розвитку — спосіб економічного зростання, за якого досягнення основних цілей відбувається шляхом кількісної зміни виробничих чинників (залучення додаткових ресурсів, створення нових виробництв) на основі існуючого науково-технічного рівня.

За відсутності гострої конкуренції й у відносно стабільному середовищі такий шлях результативний і для окремих господарюючих суб'єктів, і для економічних систем загалом. Однак він має суттєві ресурсні обмеження і не придатний для використання в умовах конкуренції за ресурси. У такому разі розвиток відбувається на інтенсивній основі.

Інтенсивний (лат. intensio — напруженість, посилення) тип розвит­ку — спосіб економічного зростання, що передбачає використання передових науково-технічних досягнень для підвищення продуктив­ності та результативності соціально-економічної системи.

Інтенсивний тип розвитку ґрунтується на застосуванні найефективніших виробничих чинників (вища кваліфікація робочої сили, досконаліша технологія виготовлення продукції, нові матеріали із заздалегідь заданими властивостями тощо) для розв'язання основних соціально-економічних та екологічних завдань.

Інтенсифікація буває різною. Можна інтенсифікувати виробництво традиційних або частково модернізованих продуктів, забезпечуючи їх конкурентоспроможність на ринку. Можна також інтенсифікувати виробництво нового товару, використовуючи раціональнішу організацію і мотивацію праці на базі існуючого технологічного процесу. В обох випадках йдеться про часткову інтенсифікацію процесів у системі, яка дає змогу розв'язувати здебільшого тактичні завдання, формувати тимчасові конкурентні переваги. Якщо ж на підприємстві здійснюється комплексна інтенсифікація виробництва і праці, що підвищує ефективність використання усіх видів ресурсів, залучених у виробничі процеси, воно здобуває тривалі конкурентні переваги.

Інноваційний тип розвитку — спосіб економічного зростання, оснований на постійних і систематичних нововведеннях, спрямованих на суттєве поліпшення усіх аспектів діяльності господарської системи, періодичному перегрупуванні сил, обумовленому логікою НТП, цілями і завданнями розвитку системи, можливістю використання певних ресурсних чинників для створення інноваційних товарів і формування конкурентних переваг.

Перехід господарських систем до інноваційного типу розвитку зумовлений об'єктивними причинами:

— переповненістю світового ринку товарами і послугами, знайти місце у якому можна, лише сформувавши власну ринкову нішу якісно нового товару;

— здатністю інноваційного товару створювати суттєві конкурентні переваги, що є складовою конкурентоспроможності та економічної стійкості суб'єкта господарювання у невизначеному і мінливому ринковому середовищі;

— світовою тенденцією до індивідуалізації потреб, а значить, споживчих характеристик товару;

— прагненням транснаціональних корпорацій монополізувати ринки, що вимагає від дрібніших товаровиробників інноваційної стратегії поведінки на ринку для забезпе­чення стійкості свого існування.

Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) у

2001 р. проранжовано приблизно 30 країн за рів­нем їх інвестицій у інноваційний капітал (ІК). У першій десятці — США, Швейцарія, Швеція, Ірландія, Нідерлан­ди, Угорщина, Канада, Бельгія, Великобританія, Півден­на Корея. Основними ознаками економіки знань, впрова­джуваної цими країнами у себе, є:

— підвищення «знаннємісткості» ВВП;

— зростання питомої ваги нематеріальних активів (ноу-хау, інформаційних систем, патентів);

— зростання частки «нематеріальних» товарів у міжнародній торгівлі; якщо у країнах із низькими дохо­дами частка експорту високих технологій становить у середньому 7%, то в країнах із високими доходами — понад 22%;

— зростання у структурі капіталу передових міжна­родних компаній частки капіталу, пов'язаного з витрата­ми на НДДКР;

— зростання інвестицій в освіту, науку, охорону здо­ров'я, довкілля.

Агентство ISA (Invest in Sweden Agensy), проаналізу­вавши динаміку залучення прямих іноземних інвестицій (ПП) в економіку різних країн, дійшло висновку, що пото­ки й напрями ПП дедалі більше визначатимуться потенці­алом приросту інтелектуального капіталу. Нині рівень ви­користання знань обумовлює конкурентоспроможність країн. ISА показники рівня конкурентоспроможності кра­їни визначило:

1. «Інноваційність» країни (інтенсивність продукуван­ня й комерціалізації інновацій): загальна величина НДДКР та їхня частка у ВВП; витрати на дослідження та їхня частка у ВВП; кількість науково-технічних публіка­цій тощо.

2. Створення знань із комерційним потенціалом: ви­трати на прикладні НДДКР; їхня частка у ВВП; кількість патентів, зареєстрованих у «тріаді патентних сімей» (Єв­ропа, США, Японія) на 1 млн. населення; коефіцієнт вина­хідливості населення тощо.

3. Місткість ринку знань і динаміка міжнародного об­міну знаннями: частка національних НДДКР, фінансова­них із закордонних джерел; частка НДДКР у приватному секторі, виконуваних за кордоном, але фінансованих із на­ціональних джерел; міжнародна співпраця в науці і техно­логіях; кількість іноземних студентів у національних нав­чальних закладах.

4. Інновації й винаходи — частка промислових підпри­ємств, що мають інновації (за величиною, галузями, типа­ми інновацій).

5. Підприємницька діяльність: кількість створюваних приватних компаній і зареєстрованих підприємців; пито­ма вага малих і середніх підприємств за галузями.

6. Підтримка інновацій і винахідництва — частка у ВВП; витрат на НДДКР, фінансованих державою, частка у ВВП наданого венчурного фінансування.

7. Якість людського капіталу: всі показники системи освіти; частка вчених у загальній кількості зайнятих; по­казники міграції висококваліфікованих працівників.

8. Розвинутість національної інформаційної інфра­структури: показники розвитку інформаційно-комп'ютер­них і телекомунікаційних технологій.

Найважливішою економічною метою передових ком­паній і країн є підтримання здатності національної еконо­міки до інноваційного розвитку, створення і використання сучасних високих технологій.

За темпами технологічного та економічного розвитку світове співтовариство поділяють на такі групи:

1. Технологічне ядро: США, Японія, Німеччина, Вели­ка Британія, Франція.

2. Країни першого технологічного кола: Італія, Кана­да, Швеція, Голландія, Австрія, Південна Корея та ін.

3. Країни другого технологічного кола: найрозвинуті­ші країни з погляду інноваційної складової (Китай, Ізра­їль, Сінгапур та ін.).

4. Постсоціалістичні країни Східної Європи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Литва, Латвія та ін.).

5. Країни СНД (Україна, Росія, Білорусь, Казахстан, Грузія).

6. Країни, що розвиваються.

У розвинутих країнах створюються найсприятливіші умови для розвитку інновацій: на загальнодержавному рівні розробляються програми, спрямовані на стимулю­вання НДДКР, зближення наукової та економічної політи­ки;відбувається перехід від традиційної науково-техніч­ної політики до інноваційної науково-технологічної, яка дає змогу підвищити темпи економічного зростання країн, що її використовують.

Національна конкурентоспроможність визначається передусім рівнем інноваційно-технологічного розвитку, темпами і пропорціями оновлення структури виробництва товарів та послуг. Вибіркові дані Інтернету (за 10-бальної оцінки) щодо окремих країн наведено в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2