18. Класифікація галузей економіки

Існує багато підходів до класифікації галузей економіки.

За ознакою ефективності розміщення галузі спеціалізації поділяються на:

1)    галузі сформованої (фактичної) спеціалізації, в яку включені всі галузі спеціалізації, розміщені в цей момент у регіоні;

2)    галузі ефективної спеціалізації, у яку включені ті галузі, розміщення яких у регіоні доцільно за народногосподарськими критеріями;

3)    галузі перспективної спеціалізації – ті галузі, ефективної спеціалізації, які поки не розміщені в регіоні;

4)    безперспективні галузі спеціалізації – ті галузі, розміщення яких у регіоні не виправдане з народногосподарських позицій.

Галузі промисловості поділяються на видобувну та обробну.

За принципом послідовності переробки первинних продуктів галузі та види діяльності поділяються на такі сектори (секторна модель структури народного господарства):

1. Первинний сектор – галузі та виробництва, у яких суспільство безпосередньо привласнює природні ресурси або за допомогою природних способів виробництва (наприклад, землі) одержує первинну продукцію. Цей сектор охоплює сільське господарство (землеробство, тваринництво), гірничодобувну промисловість, лісове господарство, рибний і мисливський промисел, заготівлю природних продуктів (гриби, ягоди, лікарські трави тощо).

2. Вторинний сектор економіки включає галузі переробної промисловості, а також будівництво.

3. Третинний сектор – це сфера послуг.

4. Четвертинний сектор – сфера управління та інформації.

19. Кластерний підхід до регіонального розвитку

Кластерний підхід в регіональному розвитку Європейських країн став останнім часом (вже понад 10 років) важливим механізмом у визначенні темпів промислового та економічного розвитку. Такий підхід визначає стратегію регіонального розвитку територій незалежно від їх розмірів в нових умовах конкуренції та глобалізації. Кластери є важливою передумовою для підвищення конкурентоспроможності, продуктивності, зростання підприємств переважно малого та середнього бізнесу. Вони є універсальним механізмом для забезпечення кращого досвіду до здобуття навичок, побудови інфраструктури знань, спільного фінансування, маркетингових досліджень, розподілу ризиків у результаті об’єднання організацій у мережі, розробки спільних стратегій діяльності суб’єктів ринку, побудови їх корпоративної культури.

Визначення концепції кластера сформульовано Майклом Портером на початку 1990-х років.

Кластер – це група взаємопов’язаних компаній та відповідних інституцій, розташованих неподалік одна від одної, які спеціалізуються у конкретній галузі, пов’язаних між собою спільними та доповнюючими чинниками.

Регіональні кластери – це не нове явище, вони можуть називатись по-різному, але всі вони вписуються в рамки концепції географічної концентрації окремих фірм, що спеціалізуються у кількох галузях, на конкретній території та обмінюються інформацією, мають соціальні та ділові відносини, а також інші додаткові ресурси.

Дослідження, що проходили у Європі, показали, що регіональні кластери орієнтуються на місцеві мережі малого та середнього бізнесу, які можуть бути поєднані із великими підприємствами в окремих територіальних межах. Народження традиційних кластерів є переважно явищем стихійним і їх поява пов’язана з історією певної місцевості.

На розвиток кластерів впливає низка факторів, що визначаються географією регіону.

Фізична близькість факторів сприяє утворенню формальних та неформальних зв’язків та мереж між фірмами, організаціями та адміністраціями; саме завдяки близькості регіональні кластери є чудовим середовищем для підвищення конкурентоспроможності шляхом зростання продуктивності та впровадження інновацій у результаті об’єднання у мережу фірм та організацій-постачальників знань.

Розвиток кластерів розширив методологію організації досліджень появою кластерного аналізу.

Кластерний аналіз – це техніка дослідження ринку, що заснована на ідентифікації кластерів за допомогою комп’ютерного аналізу великої кількості змінних.

Такий метод дослідження є доволі корисним, дозволяє знаходити несподівані аналогії. Наприклад, поведінка споживачів з високим рівнем доходів може бути більш близькою до поведінки найбідніших споживачів, а не покупців середнього достатку (тому що багатим подобається укладати вигідні угоди, а бідні просто зобов’язані знаходити найдешевші варіанти покупок).

Кластерна стратегія охоплює всі стратегії, що мають вплив на розвиток кластерів.

Кластерна стратегія відноситься до всіх стратегій, що допомагають створити середовище для співробітництва між різними економічними зацікавленими сторонами на місцевому, регіональному, національному та наднаціональному рівнях.

Головне призначення кластерної стратегії – не утворення кластерів, а впровадження структурних умов, що сприятимуть розвитку кластерів.

Оскільки кожний регіон має свою групу кластерів, свої власні економічні характеристики, найбільш успішно кластерний підхід впроваджується на регіональному та місцевому рівнях.

Регіональні стратегії основну увагу приділяють:

1)    наданню підтримки інфраструктури (транспортні засоби, засоби зв’язку, офіси, технологічні парки тощо);

2)    стимулюванню інвестицій у регіони, допомозі у втіленні інвестиційних проектів, зміцнення зв’язків з новими фірмами;

3)    наданню підтримки навчальним інституціям, напрацюванню знань, структурам розповсюдження знань в рамках території регіону;

4)    технологічній стратегії та потенціалу місцевих зацікавлених сторін щодо науково-дослідної роботи;

5)    наданню підтримки структурам, що сприяють зміцненню зв’язків між зацікавленими сторонами, в основі яких лежать торгівля, інновації або знання.

Регіональна стратегія підтримки кластерів має на меті стимулювання зв’язків між діловими колами та іншими інституціями шляхом постійного діалогу між державними та приватними установами. Стратегія регіонального розвитку – це процес, що передбачає співробітництво, у якому задіяні органи державної влади, компанії та інші організації та зацікавлені сторони. Регіональні та місцеві кластерні стратегії часто мають додаткові повноваження, а саме: надання допомоги діловим колам у набутті самостійності, використання наявних регіональних активів як важелів, створення клімату взаємної довіри, вдосконалення інтелектуальних та інтерактивних зв’язків.

При розробці кластерних стратегій виникає проблема визначення регіональних та місцевих економічних потреб, що може здійснювати певна інституція, така як Агенція з регіонального розвитку.

В Європейській практиці реалізації кластерних стратегій виділяються заходи, які охоплюють наступні напрямки діяльності:

фундаментальні та прикладні дослідження і розробки;

виробництво;

спільна закупівля сировини;

професійна підготовка;

дослідження ринків, відстеження тенденцій на них;

комерційна діяльність;

залучення інвестицій;

створення брендів;

матеріально-технічне забезпечення (складування, перевезення);

лобіювання на рівні уряду;

участь у державних тендерах.

Кластерні стратегії широко використовуються в Європейських країнах. Держава при цьому сприяє формуванню кластерів та сама стає учасником кластерної мережі. Так, в Німеччині з 1995 року діє програма створення біотехнологічних кластерів Bio Regio. Аналогічно – у Великобританії – уряд визначив окремі регіони для розміщення біотехнічних фірм. В Норвегії уряд стимулює співробітництво між фірмами в кластері “Морське господарство”. У Фінляндії розвинутий лісопромисловий кластер, в який входить виробництво деревини та продуктів з деревини, паперу, меблів, поліграфічного та пов’язаного з ним обладнання тощо. Така взаємодія забезпечує розповсюдження знань та конкурентних переваг перед основними торговельними суперниками.

Згодом кластери, що працюють ефективно, стають об’єктом великих капіталовкладень, тобто кластер стає набагато більшим, ніж сума окремо взятих його частин – ефект синергії.

В світовій практиці визначаються певні засоби інноваційного регулювання діяльності суб’єктів підприємництва. До них відносяться такі стратегічні інструменти.

Український досвід створення та розвитку кластерів говорить про чотири основних регіони, де вони розвиваються. Це Хмельницька область (швейний, будівельний, харчовий, туристичний кластери та кластер зеленого туризму), Івано-Франківська область (туристичний кластер, кластер виробників декоративного текстилю), Черкаська область (кластер перевізників), Житомирська область (кластер каменедобування та каменеобробки).