Шарль гуно, жуль массне й лірична опера

До початку другої половини XIX в. твори, написані в жанрі "великої опери", втратили провідне положення на сцені французьких театрів. Публіці став цікавий внутрішній світ звичайної людини, а не перебільшено романтичні переживання виняткової особистості. У музиці підсилився вплив реалізму. На зміну драматичному пафосу й героїчній позі прийшли простота й щирість. Композитори прагнули виразити у своїх добутках почуття, які протягом життя випробовує майже кожна людина, - радість і сум, любов і ревнощі й т.п.

Шарль Гуно.

У французькому оперному мистецтві в другій половині XIX сторіччя сформувався новий жанр - лірична опера. Його основоположник - композитор Шарль Гуно ( 1818-1893). Він учився в Паризькій консерваторії, в 1839 р. по лучив Більшу Римську премію й на чотири роки виїхав в Італію (у цей же період він відвідав Відень і Німеччину).

Ранні опери Гуно не мали успіху. Славу йому принесла опера "Фауст" (1859 р.), написана на сюжет першої частини однойменної трагедії Ґете. В основі твору німецького письменника лежить переказ про доктора Фаусті, що уклав договір з дияволом, щоб пізнати таємниці природи. У Ґете відношення Фауста й Маргарити тільки епізод на складному шляху героя, Маргарита - "іграшка", що Мефістофель дає Фаустові. Композитор зробив історію любові центральною подією опери. У Гуно Фауст усього лише герой-коханець, покликаний "закохувати" публіку високими нотами й гарними мелодіями. У партії Маргарити переважають ніжні й світлі фарби, хоча в моменти зіткнення з Мефістофелем (сцена в церкві, сцена побачення у в'язниці) з'являється драматизм. Самою виразною виявилася партія Мефістофеля; композиторові вдалося показати й руйнівну силу, і в той же час чарівність цього героя, що змушує інших персонажів підкорятися йому.

Інша відома опера Гуно - "Ромео й Джульєтта" (1865 р.). Музика добутку залучає високим професіоналізмом і чисто французькою вишуканістю. Хоча по глибині вона непорівнянна з п'єсою Шекспіра. У Гуно вийшла не трагедія, а мелодрама із сумним кінцем.

Опери Шарля Гуно дуже вплинули на формування композиторського стилю Жуля Массне ( 1842-1912) - іншого видатного представника жанру. Як і Гуно, Массне вчився в Паризькій консерваторії, потім стажувався в Італії.

Жуль Массне.

Кращі опери Массне - "Манон" (1884 р.) і "Вертер" (1886 р.). Перша написана на сюжет роману французького письменника XVIII в. Антуана Франсуа Прево д'Екзіля "Історія кавалера Де Гріе й Манон Леско", друга - по романі Ґете "Страждання молодого Вертера". В обох літературних творах розповідається про трагічну любов. Автори ставлять дуже складну проблему взаємин чоловіка й жінки. Манон розривається між любов'ю до Де Гріе й спрагою багатства. Шарлотте, героїні Ґете, не потрібно тонке й складне почуття Вертера. Опери ж Массне не трагічні - це гарні історії, що завершуються смутно, і не більше того. Музика ефектна, витончена й ніжна. Вона дуже виграшна для співаків, тому що дозволяє показати голос і акторська майстерність. Найвідоміші сцени з опер - арія Де Гріе й романс Вертера "О, не буди мене". Композитор зумів створити яскраві картини життя Франції ("Манон") і провінційного німецького міста ("Вертер") XVIII сторіччя.

Жуль Массне працював також у жанрі вокальної лірики. З пісень і романсів особливо популярна "Елегія". Є у творчій спадщині композитора три балети й декілька творів для симфонічного оркестру.

СЕЗАР ФРАНК

( 1822-1890)

Французький композитор Сезар Франк народився в Бельгії, учився спочатку в Л'єжській, потім у Паризькій консерваторії. Більшу частину життя Франк працював органістом у храмах Парижу (Ференц Аркуш уважав його кращим органістом із часів Баха), вів клас органа в консерваторії. Творчість композитора відрізняється романтичною образністю, емоційністю й у той же час класичною ясністю стилю.

Сезар Франк.

Симфонія ре мінор (1888 р.) - один із кращих симфонічних добутків у французькій музиці після Берліоза. У ній розкривається драматизм життя людини, у якій тісно переплетені розпач, тривога, радість, захват. Цікаві "Симфонічні варіації" для фортепіано з оркестром (1885 р.) - своєрідний інструментальний одночастинний концерт. Основу композиції становлять варіації на дві теми - сумну й вольову, енергійну.

У творчій спадщині Франка чимало фортепіанних п'єс. Більшу популярність одержав цикл "Прелюдія, хорал і фуга" (1884 р.). Це добуток, написаний у стилі Баха й пізнього Бетховена, - зразок піднесеної лірики композитора. Сезару Франку належать також твори для органа, камерно-інструментальні твори, опери. Серед них - популярна соната для скрипки й фортепіано (1886 р.).