28. Ситуативне проектування розвитку конкурентоздатного потенціалу підприємства

Визначення стратегії формування і розвитку конкурентоздатного потенціалу промислового підприємства залежить від конкретної ситуації, в якій воно знаходиться. Як було сказано вище, в найзагальнішому вигляді стратегія – це генеральний напрям дії організації, проходження якому в довгостроковій перспективі повинно привести її до мети. У зв'язку з цим пропонується формувати загальну підсумовувану стратегію зміцнення і розвитку конкурентоздатного потенціалу підприємства за допомогою розробки комплексу локальних стратегій елементів, створюючих конкурентоздатний потенціал. Локальні стратегії елементів повинні бути збалансованим комплексом, орієнтованим на реалізацію загальної стратегії конкурентоздатного потенціалу підприємства.

Під локальною стратегією елементів, створюючих конкурентоздатний потенціал підприємства, розуміється комплекс дій на перспективу відповідно до встановлених можливостей діяльності підприємства в певній сфері. Локальні стратегії, кінець кінцем, сприяють реалізації загальної стратегії зміцнення і розвитку конкурентоздатного потенціалу. Локальні стратегії, що розвивають і деталізують загальну стратегію конкурентоздатного потенціалу підприємства, доцільно об'єднати в єдиний комплекс (мал. 1.).

Мал. 1.. Процес формування стратегії зміцнення і розвитку КППП

Ухвалення рішень із стратегічних питань повинне здійснюватися у взаємодії двох напрямів – "від низу до верху" і зверху "вниз". Ухвалення стратегічних рішень таким методом формується в процесі взаємодії по вертикалі підприємства.

Локальні стратегії можуть входить в суперечність один з одним. Тому ради досягнення підсумовуваної стратегії зміцнення і розвитку КППП якась з локальних стратегій елементу конкурентоздатного потенціалу може не отримати максимально можливого розвитку.

Ситуативне проектування містить три рівні оцінок, господарський, позначений на схемі символом Х; національний (Н) і світовий (М). Ситуації, що знаходяться в певній зоні, показують можливі стани підприємства по відношенню до відповідного рівня. При цьому оцінка ситуацій ведеться накопичувальний, а не по кожному рівню

Відповідно до прийнятого підходу, на кожному рівні можливі дві ситуації: сприятлива і несприятлива. Їх поєднання по всіх рівнях дає безліч варіантів.

На основі аналізу ситуацій, в яких знаходиться господарський комплекс, і меті реалізації напряму його розвитку необхідна розробка конкретної стратегії. Виходячи з практики стратегічного управління, для розробки стратегії використовується матриця вибору стратегій. У основі побудови матриці стратегій – ситуативний аналіз і рівень компетентності для ухвалення рішень. Ознаками, по яких будується матриця, є ознаки, використані для аналізу ситуацій. Це рівень ухвалення рішень і стан використання резервів виробничого потенціалу підприємства. Кожна з ознак може приймати безліч значень. Для формування стратегії управління розвитком виробничого потенціалу підприємства можна виділити три стани: низький рівень значень, середній і високий. Виходячи з такого підходу, будуємо матрицю вибору стратегії управління виробничим потенціалом підприємства .

Матриця пропонує набір дев'яти рішень про подальший розвиток виробничого потенціалу підприємства на відповідному рівні управління.

Він приведений нижче.

1. Використання внутрішніх можливостей підприємства.

2. Модернізація існуючого виробничого потенціалу підприємства на основі використання наявних можливостей.

3.Впровадження інноваційних досягнень у виробничий-технологічну базу підприємства.

4.Використання галузевих можливостей.

5.Сприяння модернізації виробничого потенціалу підприємства галузевими ресурсами.

6.Розробка і реалізація галузевих програм підтримки впровадження інноваційних досягнень в господарському комплексі.

7.Використання національних можливостей господарським комплексом.

8.Розробка і реалізація державних програм підтримки розвитку підприємства.

9.Розробка і реалізація програм освоєння світових інноваційних досягнень на базі підприємства

Стандартна логіка розвитку підприємства наступна. Спочатку – за рахунок організаційно-управлінських зусиль самого підприємства, забезпечується використання наявних можливостей, потім – модернізація підприємства для підвищення його конкурентоспроможності. Наступний етап – здійснення державної політики по зміцненню конкурентних позицій підприємства на національному і світовому ринку за рахунок розвитку його виробничого потенціалу як з мобілізацією наявних можливостей, так і за рахунок нових, тобто використання інноваційних досягнень.