5.Трансформація інтелектуальної власності в інноваційний продукт.

Трансформація інтелектуальної власності в інноваційний продукт, придатний для виробництва і ринку є самим важким етапом у ланцюгу, що зв’язує науку, винахідника зі споживачем. При цьому потрібно враховувати домінанти ринку, потреби споживача і мати досвід технологічного підприємництва [2, с. 35].

Використання інтелектуальної власності в господарській діяльності з економіко-фінансових позицій є її комерціалізація. Проблема комерційного використання результатів інтелектуальної діяльності сьогодні ще не достатньо вивчена. Це комплексна, багатогранна проблема, що містить в собі правові, технологічні, економічні виробничі та інші питання (2, с. 12).

У процесі комерціалізації є обов’язково як мінімум чотири учасники: автор розробки (винаходу, сорту рослин, корисної моделі тощо), стратегічний партнер, менеджери та інвестор. Досвід показує, що в реальних умовах від ідеї створення нового продукту до надходження перших прибутків від його продажу на ринку проходить 3-4 роки. Це період інноваційного проекту. Для того, щоб довести розробку від лабораторного прототипу до стадії продажу дослідної партії, а потім і невеличкої серії, потрібно, як правило, близько 1-2 млн. доларів. Такі інвестиції вкладаються не відразу, а невеличкими порціями за кожний окремий крок у реалізацію інноваційного проекту.

Як відомо, інноваційний процес проходить 4 основних етапи: аналіз конкуренції нового продукту, лабораторна перевірка здійснення ідеї, створення дослідного зразка продукції, підготування виробництва дослідної партії і її реалізація. Кожний із цих етапів потребує набагато більше зростаючих інвестицій [2, с. 35-36].

Механізм комерціалізації, як бачимо, є відтворення руху інтелектуального капіталу з метою отримання продукту. На думку російських фахівців, для менеджера інтелектуальний капітал має дві основні компоненти: людський капітал та інтелектуальні ресурси. Людський капітал чи інтелектуальна сила створюють інновації і те, що можна описати і ідентифікувати, стає інтелектуальними ресурсами. Деякі інтелектуальні ресурси звичайно ті, що мають більший комерційний потенціал, отримують правову охорону і стають інтелектуальною власністю [2, с. 24]

6. Розрахунок ставки роялті.

Ставка роялті як частка бази роялті у відсотковому вираженні визначається на підставі результатів аналізу ринку подібних об єктів права інтелектуальної власності за використання яких сплачується роялті.

Національним стандартом № 4 також передбачено що під час визначення розміру ліцензійних платежів враховуються вид та строк дії ліцензійного договору кількість ліцензійних договорів сфера використання об єкта права інтелектуальної власності обсяг переданих прав характеристики об єкта права інтелектуальної власності майнові права на який є предметом ліцензійного договору залишковий строк його корисного використання строк освоєння процесу виробництва та/або реалізації продукції (товарів робіт послуг) з використанням об єкта права інтелектуальної власності ступінь готовності такого об єкта до використання за призначенням та інші показники що можуть вплинути на розмір ліцензійних платежів.

Отже Національним стандартом № 4 передбачено порядок визначення суми дисконтованих доходів. При цьому за базу роялті приймається як вартісні так і натуральні показники. Ставка роялті розглядається як частка бази роялті тобто не вся виручка від реалізації обсяг виробленої чи реалізованої ліцензійної продукції в натуральному виразі не весь дохід (прибуток) від реалізації ліцензійної продукції.

За економічним змістом означений порядок відтворює оцінку розміру роялті та прийняту оцінювачем ставку роялті відносно відповідної бази роялті.

Ця методика розрахунку величини роялті розмір якого є орієнтиром для прийняття відповідного рішення контрагентами ліцензійного договору(ів). Ліцензійна винагорода визначається у грошовому вимірі. Безумовно цьому розрахунку передує визначення корисного ефекту за рахунок чого досягається ефективність при застосуванні нових технічних рішень способів матеріалів тощо при виробництві випуску інноваційної продукції (робіт товарів) або наданні послуг з використанням продукту ліцензії. Саме завдяки корисному ефекту або економічній ефективності визначається розмір прибутку який відповідає зниженню собівартості за окремими статтями витрат при використанні продукту ліцензії в порівнянні з періодами до і після впровадження нових технічних рішень способів матеріалів тощо.[1]