mizhn_econ_vidn_Amelina

ТЕМА 9

МІЖНАРОДНІ НАУКОВО-ТЕХНІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ

1.Світовий ринок технологій.

2.Міжнародні некомерційні науково-технічні зв’язки.

3.Міжнародне спільне проведення науково-технічних досліджень.

4.Міжнародні комерційні науково-технічні зв’язки.

5.Ліцензійна торгівля технологіями між країнами.

6.Інші форми технологічного обміну.

7.Міжнародне регулювання передачі технологій.

Мета — розкрити сутність світового ринку технологій та науковотехнічних зв’язків. Пояснити форми технологічного обміну та проблеми його регулювання.

Міні-лексикон:технологія, міжнародний технологічний обмін, патент, ліцензія, копірайт, товарна марка.

1. Світовий ринок технологій

Технологія — сукупність знань про використання або удосконалення машин, устаткування, що забезпечують обробку, виготовлення, зміну стану, якості і форми сировини, матеріалів або напівфабрикатів, а також про реалізацію продукції.

Міжнародні документи ООН трактують поняття «технологія»:

—набір конструкторських рішень, методів і процесів виробництва товарів і надання послуг;

—матеріалізовану або упредметнену технологію (машини, устаткування і т.д.)

У практиці міжнародної торгівлі використовуються різні терміни, що відносяться до обміну науково-технічними знаннями, такі як «між-

народний обмін результатами науково-технічної діяльності», «міжнародний технологічний обмін», «обмін промисловою технологі-

єю», «передача технологій» і т.д. Ці терміни за своїм змістом вважаються тотожними.

Міжнародний технологічний обмін — це сукупність економічних відносин між іноземними контрагентами з приводу використання результатів науково-технічної діяльності, що мають наукову і практичну цінність.

Основні передумови, що обумовлюють бурхливий розвиток міжнародного обміну технологіями:

162	І.В. Амеліна, Т.Л. Попова, С.В. Владимиров

—на рівні країни — це нерівномірність розвитку країн, світового господарства в науково-технічній сфері, що може бути пов’язане з недостатнім обсягом витрат на НДДКР у деяких країнах і з розходженням цілей їхнього застосування;

—на рівні підприємств придбання технології сприяє рішенню конкретних економічних і науково-технічних проблем; подоланню вузькості науково-технічної бази, недоліку виробничих потужностей і інших ресурсів; одержанню нових стратегічних можливостей у розвитку.

Економічна доцільність експорту технології це:

—джерело одержання доходів;

—форма боротьби за товарний ринок;

—спосіб обійти проблеми експорту відповідного товару;

—спосіб установлення контролю над закордонною фірмою через участь у прибутках, виробництві,і т.п.;

—можливість доступу до іншої технології через «перехресне ліцензування»;

—можливість більш ефективного удосконалювання об’єкта ліцензії за участю покупця і т.д.

Економічна доцільність імпорту технології це:

—доступ до нововведень високого технічного рівня;

—засіб економії витрат на НДДКР;

—засіб зменшення валютних витрат на товарний імпорт;

—забезпечення використання національного капіталуі робочої сили;

—умова розширення експорту продукції, що випускається за іноземними технологіями;

—гарантіяосвоєнняпродуктуабопроцесузадопомогоюпродавцяіт.д. Основними центрами, де сконцентровані світові технологічні ресур-

си є США, Японія і країни Західної Європи (зокрема члени ЄС). Однак останнім часом стрімко збільшується кількість науково-

технічних працівників і зміцнюються позиції в області високих технологій країн, що раніш вважалися країнами «третього світу».

Унаслідок збільшення інтелектуальної еліти «третій світ» усе більше завойовує позиції в деяких передових галузях промисловості. Наприклад, витрати на експлуатацію заводу напівпровідників у Східній Азії з її великою пропозицією робочої сили, зростаючим бізнесом, приблизно в 5 разів нижче, ніж у Японії і США і майже на третину нижче, ніж у Європі.

Найбільший вплив у цій сфері робить Східна Азія. Вони мають рівень грамотності вище, ніж у США. Південна Корея, що була в 1960 р. на рівні країн Африки, обігнала Англію за показниками ВНП.

Східноазіатські і латиноамериканські ринки вже мають велике значення для багатьох американських експортерів, особливо виробників

МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ	163

дорогих споживчих товарів і засобів виробництва, тому що Японія і Європа переживають спад. За 5 останніх років обсяг американського експорту в Мексику виріс майже в 3 рази і ще більше після створення інтеграційного об’єднання НАФТА.

Україна в цьому плані переживає далеко не кращі часи. Глибока економічна і соціальна криза призвела до того, що досить значимий технологічний і науковий потенціал України використовується не цілком. Більш того, щорічно наукову сферу залишають 30 тис. вчених і фахівців. Тільки 1 % промислових підприємств України займаються освоєнням нових технологій.

Світовий ринок технологій можна підрозділити на 4 сегменти:

—ринок патентів і ліцензій;

—ринок науково— і технологічно ємної продукції;

—ринок високотехнологічного капіталу;

—ринок науково-технічних фахівців.

На промислово розвинуті країни приходиться близько 90 % світового ринку технології, у т.ч. більше 60 % приходиться на США, Японію, Великобританію, Німеччину і Францію. Велика частина торгівлі ліцензіями приходиться на наступні галузі: електротехнічна й електронна промисловість — 19 %, загальне машинобудування — 18 %; хімічна промисловість — 17,4 %, транспортне машинобудування — 10,2 %.

Особливості сучасного світового ринку технологій:

1.Світовий ранок технологій сприяє інтелектуалізації світовоїекономіки в цілому.

2.Головними суб’єктами виступають ТНК, у яких відбувається спільне використання результатів НДДКР материнськими і дочірніми компаніями, у результаті чого світовий ринок технологій розвинутий краще національного. Близько 2/3 світового технологічного обміну приходиться на внутріфірмовий обмін ТНК. Більш 60 % ліцензійних надходжень промислово розвинутих країн приходиться на частку внутрікорпораційних надходжень (у США — 80 %).

3.Найбільші ТНК зосереджують дослідження у своїх руках, що сприяє монополізації світового ринку технологій (приблизно 90 %);

4.Стратегія поводження ТНК на світовому ринку технологій стосовно незалежних фірм і країн визначається життєвим циклом технології:

1етап — продаж готової продукції, зробленої за новою технолог-

гією;

2етап — технологічний обмін супроводжується або здійснюється у формі прямих іноземних інвестицій;

3етап — чисте ліцензування.

5.Технологічний розрив між різними групами країн, спричиняє багатоступінчасту структуру світового ринку технологій:

164	І.В. Амеліна, Т.Л. Попова, С.В. Владимиров

—високі технології (унікальні, прогресивні) обертаються між промислово розвинутими країнами;

—низькі (морально застарілі) і середні (традиційні) технології промислово розвинутих країн є новими для країн, що розвиваються і колишніх соціалістичних країн.

Технології створювані в розвинутих країнах — праце- і ресурсномісткі, але капіталозаощаджуючі; технології країн, що розвиваються — працезаощаджуючі, але ресурсо— і капіталомісткі.

Таким чином, міжнародна торгівля технологіями на практиці обмежена розвитком адаптаційних можливостей у їхньому застосуванні в тій або іншій країні.

6. Світовий ринок технологій має специфічну нормативно-правову базу свого функціонування (Міжнародний кодекс поводження в області передачі технологій), а також міжнародні органи регулювання (Угода всесвітньої торговельної організації з аспектів прав на інтелектуальну власність, комітет з передачі технології Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), координаційний комітет з контролю за експортом (КОКОМ), Нарада фахівців з безпеки технології (СТЕМ)).

У міжнародній економіці носіями технології можуть виступати такі фактори виробництва:

—товар — у випадку міжнародної торгівлі високотехнологічними товарами;

—капітал — у випадку міжнародної торгівлі високотехнологічними капіталомісткими товарами;

—праця — у випадку міжнародної міграції висококваліфікованих науково-технічних кадрів;

—земля — у випадку торгівлі природними ресурсами, для розробки яких використане новітнє науково-технічне досягнення.

У міжнародний технологічний обмін залучені всі чотири сфери людської діяльності: наука, техніка, виробництво і керування.

Будучи обмеженою складової світової економічної інтеграції, нау- ково-технічне співробітництво має свою специфіку, форми і методи, обумовлені самою природою науки і техніки.

Сучасні міжнародні науково-технічні зв’язки — це комплекс найрізноманітніших відносин, що виникають як на рівні організацій, підприємств, об’єднань підприємств, так і на рівні держав і міждержавних організацій. Вони здобувають різні форми обміну, співробітництва, що розвиваються, удосконалюються, доповнюють один одного. Обмін нау- ково-технічними досягненнями може бути як безкоштовним, так і ко-

мерційним.

МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ	165

2. Міжнародні некомерційні науково-технічні зв’язки

По каналах міжнародних зв’язків в області обміну науковотехнічними досягненнями відбувається передача науково-технічної інформації у формі знань і технології, тобто навичок, способів виробництва, конструкцій нових виробів.

Обмін новими знаннями дає можливість потенційним партнерам з науково-технічного обміну орієнтуватися в напрямках розвитку науки і техніки, одержувати загальні дані про наявні досягнення в різних галузях науки і виробництва.

Передача науково-технічної інформації відбувається в основному на некомерційній основі і створює можливості для розвитку майбутньої торгівлі технологіями.

Найважливішими формами некомерційних науково-технічних зв’язків є: обмін науковими і технічними знаннями через особисті контакти вчених і фахівців, науково-технічні публікації, міжнародні виставки і ярмарки, рекламу, некомерційну передачу технічних знань країнам, що розвиваються, некомерційні потоки технологій у структурах приватних фірм.

Технологічна допомога країнам, що розвиваються, у залежності від кількості країн, що беруть участь у проекті може бути:

двостороння — здійснюється за угодами між урядами країнидонора і країни-одержувача допомоги;

багатобічна — здійснюється декількома країнами у відношенні до однієї країни-одержувача.

До розряду багатобічної відноситься і технологічна допомога по лінії міжнародних організацій.

Однією з перших міжнародних організацій, що стала надавати технічну допомогу країнам, що розвиваються, стала Програма розвитку ООН.

Великі програми здійснюють також МВФ, Світовий банк, і практично всі інші організації.

Розвиток такого прогресивного явища як некомерційний обмін нау- ково-технічними знаннями в міжнародному масштабі стримується низкою факторів:

—мілітаризація наукових досліджень;

—власники науково-технічних кадрів засекречують або оформляють як власність роботодавця всі винаходи;

—універсальна попередня цензура публікацій науковців.

Вобласті некомерційної технічної допомоги країнам, що розвиваються, часто спостерігається інвестування засобів у технології вчораш-

166	І.В. Амеліна, Т.Л. Попова, С.В. Владимиров

нього дня. У такий спосіб країни, що передають технології заробляють іноді суми, що перевищують допомогу.

3. Міжнародне спільне проведення науково-технічних досліджень

Науково-технічне співробітництво організацій і підприємств, розташованих у різних країнах, або ж державних організацій і структур має своєю метою досягнення визначеного результату, у якому зацікавлені всі ці сторони. При цьому відбувається об’єднання усіх або частини матеріальних, фінансових ресурсів, науково-дослідних кадрів, результатів попередніх розробок кожної сторони. Через цю форму міжнародних зв’язків досягається як економія ресурсів на досягнення результатів, так і скорочення ризику у випадку невдачі. Отриманими в процесі співробітництва науковотехнічними знаннями і результатами мають право користуватися всі учасники відносин. Ступінь участі в кінцевому результаті звичайно визначаєтьсяпропорційно частці участі увиконаних роботах.

Основними формами науково-технічного співробітництва є:

—координація наукових і технічних досліджень:

—спільне проведення досліджень;

—кооперація робіт в області наукових і технічних досліджень. Поряд із застосуванням цих основних форм науково-технічне спів-

робітництво здійснюється також через проведення наукових і технічних досліджень за замовленням, надання технічної допомоги і послуг нау- ково-технічного характеру, навчання і стажування фахівців.

Доцільні форми співробітництва визначаються в кожному конкретному випадку, виходячи з цілей і змісту робіт. По можливості перевагу віддають кооперації, що забезпечує більш прискорене, в порівнянні з іншими формами співробітництва, впровадження й освоєння результатів виконаних у ході спільних робіт досліджень і проектів. Для посилення переваг і ослаблення недоліків окремих форм співробітництва часто використовуються їхні різні сполучення.

Для юридичного оформлення відносин, що виникають при здійсненні науково-технічного співробітництва, складають:

—міжнародні угоди, предметом яких може бути співробітництво в проведенні наукових і технічних досліджень з обраних проблем, створення тимчасового колективу, спільної лабораторії, міжнародної науко- во-технічної організації;

—цивільно-правові договори або контракти між організаціями різних країн, предметом яких може бути проведення наукових і технічних

МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ	167

досліджень на основі кооперації або за замовленням, створення тимчасових колективів або лабораторій, ліцензійні договори.

4.Міжнародні комерційні науково-технічні зв’язки

Убільшості країн нова технологія захищається одним або декількома правовими інструментами:

1. Патент — посвідчення, видане компетентним урядовим органом винахідникові, що засвідчує його монопольне право на використання цього винаходу. Термін дії патенту 15-20 років і тільки на території тієї країни, де він виданий.

2. Ліцензія — дозвіл, виданий власником технології (ліцензіаром), захищеної або незахищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцензіату) на використання цієї технології протягом визначеного часу і за визначену плату.

3. Копірайт (право відтворення) — ексклюзивне право автора літературного, аудіо— або відео-твору на показ і відтворення своєї роботи.

4. Товарна марка — символ визначеної організації, що використовується для індивідуалізації виробника товару і який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника.

Патентна система захисту прав промислової власності.

Патент засвідчує визнання пропозиції винаходом, авторство на винахід і виключне право патентовласника на винахід. Це право патентовласник може реалізувати наступними діями:

— виготовляти патентовані вироби;

— застосовувати патентовані вироби у виробництві;

— комерційно реалізувати патентовану продукцію;

— передавати усі права або їхню частину іншій особі;

— монопольно ввозити патентовані вироби на територію країни дії охоронного документа або дозволити іншим особам таке ввезення;

— виконувати патентне маркування виробів або їхнього упакування (проставляти на них слова «патент» і його номер).

Уперше патенти і привілеї, що зберігають права винахідника, були введені в Англії в 1623 році. Пізніше — у США (1787 р.), у Франції

(1791 р.), у Росії (1812 р.), Голландії (1817 р.), Іспанії (1820 р.).

Зрозвитком капіталістичного способу виробництва патентна система удосконалювалася, але основні її принципи збереглися дотепер. До них відносяться:

— виключне право патентовласника на використання об’єкту промислової власності;

168	І.В. Амеліна, Т.Л. Попова, С.В. Владимиров

—необхідність сплати мита за видачу і підтримку патенту;

—територіальна обмеженість патентних прав;

—система критеріїв патентоспроможності об’єкта промислової власності.

Часткова передача прав на об’єкт промислової власності й умови цієї передачі оформляються ліцензійними угодами. Держави, що ввели патентну систему, із самого початку її дії передбачають законодавчу сплату мита за надання виключних прав. Частина отриманих у такий спосіб засобів витрачається на утримання апарату спеціально створених патентних відомств. Патент, виданий якою-небудь країною, діє тільки на території цієї країни. Хоча зараз вже існують міжнародні угоди, що дають можливість одержувати патенти, які захищають права його власника відразу в декількох країнах.

Патентна система висувала низку вимог до об’єкта промислової власності, без задоволення яких патент не видавався. Ці вимоги мінялися, доповнювалися в процесі розвитку патентного законодавства, але основні діючі критерії патентоспроможності збереглися. До них відносяться:

1.Технічне рішення задачі. Винаходами визнаються тільки ті з них, що зв’язані зі створенням нових і удосконаленням існуючих машин, устаткування, приладів, апаратів, технологічних процесів, із створенням нових речовин і способів їхнього одержання, із способами лікування хвороб і т.п. Не визнаються об’єктами, що підлягають патентному захисту, рішення, що носять організаційний або управлінський характер, математичні розрахунки, програмні продукти і т.п., тобто такі, котрі неможливо відтворити машинним способом.

2.Новизна. Захищається патентом тільки той об’єкт промислової власності, який є невідомим в усьому світі. Для перевірки відповідності винаходу цьому критерію, виконується перевірка всіх опублікованих джерел інформації, у тому числі і патентних описів. Характерною рисою дії цього критерію є те, що відкрите повідомлення, що розкриває сутність винаходу, зробленого автором до подачі заявки на патент, перешкоджає одержанню патенту. При цьому під таким повідомленням мається на увазі стаття, брошура, книга, усний виступ на конференції, розташування винаходу на виставці, випуск і продаж виробу з використанням винаходу.

3.Винахідницький рівень технічного рішення. Означає переви-

щення рівня звичайного інженерного рішення. Цей критерій патентоспроможності є досить невизначеним, залежить від ряду суб’єктивних факторів і викликає багато суперечок.

4.Практична застосовність має на увазі можливість промислового використання винаходу. По видах об’єктів, у яких вони можуть бути застосовані, патентоспроможні винаходи поділяються :

МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ	169

—пристрої, що характеризуються конструктивними або схемними ознаками;

—способи, що повинні бути представлені послідовністю операцій у

часі;

—речовини, що характеризуються складом і співвідношенням інгредієнтів.

Найпоширенішим винаходом є комбінаційний винахід — якісно нове сполучення відомих елементів, що дає новий ефект.

Поряд із звичайними патентами законодавство різних країн визнає деякі спеціальні їхні види:

1.Додатковий патент — видається на удосконалення, основний патент на яке ще не втратив силу.

2.Залежний патент — може бути отриманий як звичайний патент, але його не можна використовувати без дозволу власника іншого, «керуючого» патенту, через тісну залежність винаходів — об’єктів цих патентів і для виключення можливості порушення прав власника керуючого патенту.

3.Ввізні патенти — видаються на винаходи, уже захищені діючими патентами в іншій країні. Процедура їхнього оформлення більш спрощена, не потрібно доказів критерію світової новизни, досить місцевої.

4.Підтверджені (зареєстровані) патенти видаються в країнах, де не видаються звичайні національні патенти. Їхнє походження зв’язане з колишньою колоніальною політикою (в основному це країни — колишні колонії Великобританії).

5.Хибні патенти — використовуються в боротьбі з конкурентами. До них відносяться:

—паперові, котрі припускають патентування або неіснуючих, або тільки намічених винаходів з області техніки, у якій очікується поява патентоспроможних винаходів у фірми-конкурента;

—патенти, що дезінформують, котрі використовуються для того, щоб направити дослідження конкурента на помилковий шлях;

—зонтичні патенти, у яких використовується настільки широка формула винаходу, що вона закриває можливість для конкуруючих фірм у цілому ряді галузей техніки.

Хибні патенти одержати дуже важко.

Для одержання патенту необхідно направити в спеціальний компетентний орган заявку. Іноземні заявники при оформленні патенту користуються послугами патентного повірника або агента.

Заявка на патент включає наступні документи:

—заява, підписана автором або його представником;

—опис винаходу до патенту з формулою винаходу;

170	І.В. Амеліна, Т.Л. Попова, С.В. Владимиров

—анотація винаходу, призначена для розміщення в бюлетені патентного відомства;

—заява про надання права конвенційного пріоритету;

—декларація про авторство (США, Канада);

—квитанція про сплату заявочного мита.

Патентним правом різних країн передбачається кілька систем екс-

пертизи матеріалів і видачі патентів: явочна (реєстраційна), переві-

рочна (дослідницька), проміжна (відкладена, відстрочена).

При явочній системі розгляд заявки патентним відомством закінчується попередньою експертизою (перевіркою заявки на відповідність формальним вимогам). Після чого заявник одержує патент. У випадку виникнення претензій із приводу порушення прав, питання про відповідність заявленої пропозиції критеріям патентоспроможності вирішується в суді (Бельгія, Іспанія, Італія, Греція і деякі країни, що розвиваються,). Перевага явочної системи — швидкість одержання патенту. Недолік — необхідність уточнення новизни, технічного значення, сфери дії патенту заявником, що створює незручності для приватних осіб і дрібних підприємств, у яких немає достатньої кваліфікації для таких перевірок.

При перевірочній системі патентне відомство піддає заявку ретельній експертизі на новизну і на відповідність іншим критеріям патентоспроможності. Патент, що пройшов таку систему перевірки користується великою довірою. (США, Швеція, Індія й ін.). У ряді країн (Нідерланди, Німеччина, Японія, Австралія) вона доповнюється уведенням відкладеної експертизи. При всіх перевагах ця система збільшує час одержання патенту, а значить стримує упровадження винаходу. Уведення відкладеної експертизи зблизило явочну і перевірочну системи видачі патентів. Заявка перевіряється на відповідність формальним вимогам і не пізніше 18 місяців із дня подачі публікується. А розгляд заявки і видача патенту можуть бути відкладені на термін від 2 до 7 років.

Термін володіння патентом визначається законодавством кожної країни і коливається від 5 до 20 років. Але реально терміни дії патенту мають тенденцію до скорочення. Причинами є швидкий розвиток НТП, поява в конкурентів нових винаходів, що знецінюють діючі, а також небажання патентовласників платити мита за підтримку патенту, що зростають прогресивно протягом терміну дії.

Форми міжнародної передачі технології

Основними формами передачі технології є:

1.Патентні угоди — міжнародна торговельна угода, за якою власник патенту уступає свої права на використання винаходу покупцеві патенту.