lekcii
.pdfв) дитина, яка перебуває на території України, обоє з батьків якої невідомі, є громадянином України (ст. 15 Закону).
2.За походженням. У такий спосіб громадянство України набувається особами, які народилися або довели, що хоча б один із їх батьків, дід чи баба народилися на території України. Ці особи користуються певними пільгами: на них не поширюється вимога безперервного проживання на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років;
3.Через прийняття до громадянства України (натуралізація від фр. naturaliser). В юридичній літературі розрізняють натуралізацію за законом та натуралізацію за заявою. Згідно Закону «Про громадянство України» натуралізація за законом можлива у разі усиновлення дитини громадянами України або встановлення над нею опіки чи піклування громадян України (ст. 25). Натуралізація за заявою передбачає необхідність подання до органу внутрішніх справ (за місцем постійного проживання заявника) відповідної заяви в письмовій формі на ім’я Президента України, яка скріплюється підписом заявника із зазначенням дати складання. Разом із клопотанням заявник подає необхідні документи, перелік яких визначено в ст. 34 Закону «Про громадянство України», а ст. 16 Закону передбачає такі умови прийняття до громадянства України:
1) визнання і виконання Конституції та законів України;
2) не перебування в іноземному громадянстві; 3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом
останніх п’яти років; 4) володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;
5) наявність законних джерел існування.
При цьому, згідно Закону умови, зазначені в пунктах 3, 4, 5 можуть не враховуватися у виняткових випадках за рішенням Президента України щодо осіб, які мають визначні заслуги перед Україною або якщо їх прийняття до громадянства України становить державний інтерес для України, а зазначені в пунктах 3, 4 – не поширюються на осіб, які перебувають у шлюбі з громадянами України.
Закон також встановлює перелік осіб, які не приймаються до громадянства України. До них, зокрема, відносяться особи, які:
1) вчинили злочини проти людства чи здійснювали геноцид чи вчинили злочин проти держави або тяжкі злочини проти особи;
2) засуджені до позбавлення волі до зняття судимості; 3) перебувають під слідством або уникають покарання чи вчинили злочин на
території іншої держави; 4) перебувають на військовій службі, в службі безпеки, в правоохоронних органах,
органах юстиції або органах державної влади іноземної держави.
4.Через поновлення у громадянстві України. Поновлення у громадянстві України здійснюється на загальних підставах з дотриманням вимог Закону «Про громадянство України» щодо прийняття до громадянства України за винятком вимоги безперервного проживання на території України протягом п’яти років.
5.За іншими підставами, передбаченими Законом «Про громадянство України». До інших підстав Закон відносить набуття громадянства України дитиною віком до 16 років унаслідок набуття громадянства України її батьками або одним із батьків, а також унаслідок їх усиновлення громадянами України чи встановлення над ними опіки або піклування громадян України (ст. ст. 21 – 25 Закону). Зміна громадянства дітей віком від
21
PDF создан незарегистрированной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
16 до 18 років у разі зміни громадянства їх батьків а також у разі усиновлення може відбуватися тільки за письмовою згодою дітей (ст. 27 Закону).
6. За підставами, передбаченими міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Такими підставами можуть бути, наприклад, оптація (вільний вибір громадянства тієї чи іншої держави в зв’язку з переходом частини території від однієї держави до іншої або проголошенням частини території колишньої держави новою незалежною державою) або трансферт (перехід частини території супроводжується зміною громадянства без права вибору).
4. Підстави припинення громадянства України
Ст. 18 Закону «Про громадянство України» передбачає такі підстави припинення громадянства України:
1.Внаслідок виходу з громадянства України (депортація). Вихід з громадянства України здійснюється за ініціативою особи, яка подає до органу внутрішніх справ, відповідного дипломатичного представництва або консульської установи України відповідне клопотання на ім’я Президента України.
Закон «Про громадянство України» (ст. 19) передбачає, що у виході з громадянства України може бути відмовлено, якщо особа, яка порушила клопотання про вихід, має невиконані зобов’язання перед державою або майнові зобов’язання, з якими пов’язані інтереси юридичних чи фізичних осіб на території України, або якщо вихід з громадянства призведе до статусу особи без громадянства.
2.Внаслідок втрати громадянства України. Під втратою громадянства, як правило, розуміють автоматичне припинення громадянства за певних умов. Закон «Про громадянство України» передбачає, що громадянство України втрачається:
1) якщо громадянин України добровільно набув громадянство іншої держави; 2) внаслідок вступу особи на військову службу, в службу безпеки, правоохоронні
органи, органи юстиції або органи державної влади іноземної держави без згоди на те державних органів України та за поданням відповідних державних органів України;
3) якщо громадянство України набуто внаслідок подання завідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;
4) якщо особа, яка перебуває за межами України не стала без поважних причин на консульський облік протягом семи років. При цьому поважними причинами вважаються: відсутність дипломатичних представництв або консульських установ України в країні постійного проживання, тривала хвороба, воєнні дії та інші ситуації надзвичайного характеру.
Від втрати громадянства слід відрізняти позбавлення громадянства, тобто примусове позбавлення громадянства особи, яка набула його за народженням (денаціоналізація), або примусове позбавлення громадянства натуралізованої особи (денатуралізація). Конституція України (ст. 64) та Закон «Про громадянство України» (преамбула) забороняють позбавлення громадянства України.
3.За підставами, передбаченими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Як і при набутті громадянства, до них можна віднести такі підстави, як оптація або трансферт.
У разі зміни громадянства батьків, внаслідок якої обоє виходять з громадянства України, змінюється відповідно громадянство їх дітей, які не досягли 16 років.
22
PDF создан незарегистрированной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
Якщо відомий один із батьків дитини, то в разі зміни громадянства цієї особи відповідно змінюється громадянство дитини, яка не досягла 16 років.
Якщо з громадянства України виходить один з батьків, а другий залишається громадянином України, дитина зберігає громадянство України.
За клопотанням того з батьків, який виходить з громадянства України, та за письмовою згодою другого з батьків, який зберігає громадянство України, дитині може бути дозволено змінити громадянство.
Якщо обоє батьків або один з батьків дитини, яка проживає на території України, виходять з громадянства України і при цьому не беруть участі у вихованні дитини, над якою встановлено опіку або піклування громадян України, дитина за клопотанням батьків, опікуна або піклувальника зберігає громадянство України (ст. 22 Закону).
За дитиною, яка є громадянином України та усиновлена подружжям, один з якого є громадянином України, а другий – іноземцем, зберігається громадянство України. За клопотанням усиновителів такій дитині може бути дозволено змінити громадянство.
За дитиною, яка є громадянином України та усиновлена особами без громадянства або подружжям, один з якого є громадянином України, а другий – особою без громадянства, зберігається громадянство України.
За дітьми, усиновленими іноземцями, зберігається громадянство України. У разі набуття громадянства іншої держави по досягненню 18-річного віку вони мають визначитися щодо громадянства України.
5. Повноваження органів та організацій, які беруть участь у вирішенні питань громадянства
Увирішенні питань громадянства беруть участь такі органи і організації:
1)Верховна Рада України – здійснює законодавче регулювання питань громадянства України, дає згоду на обов’язковість міжнародних договорів України з питань громадянства;
2)Президент України – приймає рішення відповідно до Конституції і чинного законодавства України про прийняття до громадянства України та про припинення громадянства України;
3)Комісія з питань громадянства при Президенті України: здійснює попередній розгляд заяв і подань з питань громадянства; здійснює контроль за виконанням рішень з питань громадянства;
4)Міністерство внутрішніх справ України та підпорядковані йому органи: приймають від осіб, які постійно проживають на території України, заяви з питань громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Президента України; визначають належність осіб, які проживають на території України, до громадянства України; готують подання про втрату громадянства України особами, які постійно проживають на території України; виконують рішення з питань громадянства України;
5)Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України: виконують такі ж повноваження, що й Міністерство внутрішніх справ та підпорядковані йому органи щодо осіб, які постійно проживають за кордоном; ведуть облік громадян України, які постійно проживають за кордоном.
23
PDF создан незарегистрированной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
Контрольні питання
1.Розкрити поняття правовий статус людини, громадянина.
2.Визначте конституційні принципи правового статусу людини, громадянина.
3.Які основні правові засади Закону України «Про громадянство України в редакції» від 16 квітня 1997 р. та від 18 січня 2001 р.;
4.За яких підстав набувається та припиняється громадянство України;
5.Як закон України «Про громадянство України регулює питання громадянства дітей.
24
PDF создан незарегистрированной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
Лекція №4
Тема: Механізм держави. Загальна характеристика системи органів державної влади та місцевого самоврядування
План: 13.Механізм держави та його складові.
14.Конституційна система органів державної влади в Україні
15.Принципи організації і діяльності органів державної влади
1. Механізм держави та його складові.
Для підтримки нормальної життєдіяльності суспільства, вирішення завдань і виконання функцій держави утворюються різні державні організації, які складають поняття механізму держави. До них належать:
-державні підприємства - господарюючі суб'єкти, необхідні для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою задоволення потреб суспільства і отримання прибутку;
-державні установи - організації, що здійснюють соціально-культурні функції у сфері освіти, науки, охорони здоров'я;
-державні органи - організації (посадові особи), наділені владними
повноваженнями для виконання завдань і функцій держави Сукупність державних органів, з допомогою яких забезпечується реалізація
внутрішніх і зовнішніх функцій держави, називається державним апаратом. Він є складовою частиною механізму держави, але не ототожнюється з ним.
Державний орган як самостійна частина державного (апарату характеризується такими ознаками:
-виступає від імені держави і представляє державу у відносинах, пов'язаних з її компетенцією;
-утворюється і діє на чіткій правовій основі; його компетенція (цілі, завдання, функції, права, обов'язки, форми і методи діяльності) закріплюється в нормативноправовому порядку - у Конституції, законах, положеннях про відповідні державні органи;
-має встановлену для нього організаційну структуру і пов'язану з нею систему службової підпорядкованості і службової дисципліни;
-наділяється державою певними матеріальними і фінансовими засобами;
-має необхідний обсяг державно-владних повноважень, на основі яких посадові особи і колегіальні органи видають правові акти і забезпечують їх реалізацію (у тому числі застосовують у разі необхідності заходи примусового характеру).
Апарат держави, як правило, містить: а) представницькі органи (парламент); б) виконавчі органи (уряд, міністерства, відомства); в) судові органи; г) органи контролю і нагляду; д) збройні сили, органи національної безпеки і охорони суспільного порядку. Особливе місце займає глава держави (президент).
25
PDF создан незарегистрированной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
Ефективність роботи державного апарату залежить передусім від того, наскільки чітко розподілені функції і компетенція між органами законодавчої, виконавчої і судової влади.
2. Конституційна система органів державної влади в Україні
Органи державної влади утворюють певну систему, яка характеризується функціональною і організаційною єдністю. Єдність системи органів державної влади обумовлена їх соціальним призначенням та метою діяльності. Органи державної влади відображають єдність інтересів та волі народу, яку вони покликані реалізувати. Функціональна єдність системи органів державної влади передбачає спільність їх завдань та функцій, у процесі їх реалізації вони діють спільно, тісно взаємодіють між собою. Організаційна єдність системи органів державної влади виявляється в тому, що одні органи обираються або призначаються іншими, одні керують діяльністю інших, одні підзвітні та підконтрольні іншим тощо.
Ст. 6 Конституції України, закріплюючи принцип розподілу влад, згідно з яким державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, визначила також і відповідні види органів у системі органів державної влади України: органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Кожний із цих видів (незважаючи на спільні риси: статутно-правовий характер, участь у реалізації завдань та функцій держави, державно-владний характер повноважень, загальні принципи організації та діяльності тощо, які обумовлюють єдність системи органів державної влади України), характеризується специфічними ознаками (об’ємом компетенції, порядком формування, організаціями і правовими формами діяльності тощо) і являє собою її відповідну підсистему (систему більш низького рівня). В свою чергу окремі підсистеми системи органів державної влади (зокрема, органи виконавчої та судової влади) можуть включати окремі ланки, які визначаються за різними критеріями – функціями, характером компетенції, територією діяльності тощо.
Органи законодавчої влади в демократичних державах – це представницькі законодавчі органи – народні (національні) представництва або легіслатури (лат. lex – закон + latus – внесений), - які утворюють шляхом вільних і загальних виробів. Вони виражають волю всього народу і їх основною функцією згідно з принципом розподілу влад є законотворчість. Згідно зі ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Конституювання Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади не означає, що закони в Україні можуть прийматися лише цим органом. Законодавча влада може здійснюватися народом України е тільки через своїх представників у Верховній Раді, а й безпосередньо
– шляхом всеукраїнського референдуму, - хоча практики проведення законодавчого референдуму в Україні ще немає.
Органи виконавчої влади відповідно до принципу розподілу влад утворюються для здійснення виконавчої і розпорядчої діяльності з керівництва господарською, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами життя суспільства. До системи органів виконавчої влади Конституція України відносить насамперед Кабінет Міністрів України – вищий орган у цій системі. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу інших органів виконавчої влади:
26
PDF создан незарегистрированной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
а) центральних – міністерств, державних комітетів, установ при Кабінеті Міністрів та інших центральних відомств;
б) місцевих – місцевих державних адміністрацій, місцевих органів міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади.
Специфічними рисами органів виконавчої влади є те, що вони: по-перше, формуються шляхом призначення;
по-друге, здійснюють особливий вид діяльності – виконавчу і розпорядчу діяльність, спрямовану на виконання Конституції і законів України, актів Президента України як безпосередньо, так і шляхом адміністративної правотворчості;
по-третє, здійснюють діяльність на засадах поєднання єдиноначальності та колегіальності.
Органи судової влади – суди – відповідно до принципу розподілу влад здійснюють судову владу шляхом конституційного, цивільного, кримінального та адміністративного судочинства. Конституція України до системи органів відносить суди загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України) та Конституційний Суд України (ст. 147 Конституції України). Специфічними рисами органів судової влади є те , що вони:
по-перше, здійснюють особливу юрисдикційну діяльність – правосуддя. Ця діяльність має правоохоронний характер, вона спрямована на охорону від будь-яких зазіхань на закріплені Конституцією України засади конституційного ладу, права і свободи людини і громадянина, права інститутів громадянського суспільства;
по-друге, суди – це завжди колегіальні органи; по-третє, свою діяльність суди здійснюють в особливих процесуальних формах із
дотриманням специфічних принципів – гласності при розгляді справ, загальності та рівноправ’я сторін тощо.
Особливе місце в системі органів державної влади України посідає Президент України. Конституція України безпосередньо не відносить президента України до якоїсь певної гілки влади (законодавчої, виконавчої чи судової) і закріплює його статус як глави держави, що дає можливість зробити висновок про особливий характер президентської влади як специфічної самостійної гілки влади (представницької за Б. Констаном). Проте це не означає, що президент України стоїть над усіма іншими гілками влади, які мали б бути йому підпорядковані. Здійснюючи функції глави держави, Президент України бере участь у формуванні інших гілок влади (наприклад, призначає позачергові вибори до Верховної Ради, призначає персональний склад Кабінету Міністрів України та третину суддів Конституційного Суду України) і взаємодіє з ними. Конституція України наділяє Президента України певними владними повноваженнями по відношенню до органу виконавчої влади. Але ці повноваження є необхідними елементами «системи стримувань та противаг», яка забезпечує необхідний баланс влад і передбачає відповідні контрольні повноваження і по відношенню до Президента України, наприклад, право Верховної Ради України усувати Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111).
Особливу групу органів державної влади, які також безпосередньо не входять до законодавчої, виконавчої та судової гілок влади становлять органи прокуратури. Згідно зі ст. 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:
1)підтримання державного обвинувачення в суді;
2)представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
27
PDF создан незарегистрированной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
3)нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4)нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Прокуратура України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду строком на п’ять років за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України (ст. 122 конституції України). При цьому Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, яка має наслідком його відставку з посади.
Та обставина, що органи прокуратури не віднесені безпосередньо до однієї з трьох гілок влади дає підстави трактувати їх як державні органи, що не відносяться до органів державної влади. Такий підхід, на нашу думку, є недоцільним з огляду як на досить проблематичну відмінність понять «орган державної влади» і «державний орган», так і з урахуванням того факту, що органи прокуратури наділені державно-владними повноваженнями і беруть певну участь у функціонуванні судової гілки влади.
Відповідно до конституційних положень система органів державної влади України будується на засадах принципу розподілу влад. При цьому в основу класифікації органів державної влади покладено вид (форму) державної діяльності, здійснювати тим чи іншим органом. Їх класифікація, як відомо, в літературі та чинному законодавстві здійснюється і за іншими критеріями.
Крім терміну «орган державної влади» в Конституції України використовується також термін «державні установи», яким позначається сукупність установ, як правило, соціально-культурного призначення, що знаходяться в державній власності. Це, зокрема, відповідні освітні заклади, установи охорони здоров’я, кінотеатри, бібліотеки тощо. Наприклад, під установами охорони здоров’я в законодавстві України розуміють підприємства, установи і організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров’я (ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року).
3.Принципи організації і діяльності органів державної влади
Принципи організації і діяльності органів державної влади – це основоположні вихідні положення, на яких базується побудова та функціонування органів державної влади. Принципи організації і діяльності органів державної влади отримали закріплення
вКонституції та в законах України і їх можна поділити на дві групи:
1)універсальні – притаманні всім видам органів державної влади, державному апарату України в цілому;
2)спеціальні – такі, що визначають побудову і функціонування лише окремих видів органів державної влади і пов’язані зі специфікою здійснення відповідних видів державної діяльності.
Універсальними конституційними принципами організації і діяльності органів державної влади України є:
1)Принцип суверенності та єдності системи органів державної влади – полягає
втому, що система органів державної влади (державний апарат в цілому) від імені і за дорученням народу України виступає носієм державної влади, а діяльність органів державної влади базується на засадах верховенства, повноти та неподільності державної
28
PDF создан незарегистрированной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
влади в середині країни та незалежності від будь-якої іноземної влади і рівноправності в зовнішніх зносинах. Цей принцип випливає з положень ст. ст. 1, 5 конституції України.
2)Принцип розподілу влад – стосовно організації і діяльності органів державної влади випливає з положень ст. 6 Конституції України і виявляється в тому, що, по-перше, органи законодавчої і виконавчої влади формуються відносно незалежно один від одного (Верховна Рада України обирається виборцями, а персональний склад органів виконавчої влади визначається Президентом України або відповідними посадовими особами органів виконавчої влади); по-друге, сфери компетенції органів, які здійснюють різні гілки влади, чітко розмежовані Конституцією України; по-третє, різні види органів державної влади наділені Конституцією України взаємними контрольними повноваженнями, які в сукупності становлять систему «стримувань і противаг».
3)Принцип законності – випливає із більш загального конституційного принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України) і полягає в тому, що органи державної влади організуються і діють лише на підставі та в спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (ст. 19 Конституції України).
4)Принцип участі громадян у формуванні і діяльності органів державної влади – отримав досить широку конкретизацію в Конституції України. Так, у ч. 1 ст. 38 йдеться про право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади, а в ч. 2 ст. 38 – про те, що громадяни користуються рівним правом доступу до держаної служби.
Важливою формою участі громадян у діяльності органів державної влади є індивідуальні чи колективні письмові звернення до органів державної влади, їх посадових і службових осіб, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40), а також реалізації їх конституційного права оскаржувати в суді рішення, діяльність чи бездіяльність органів державної влади, їх посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55).
5)Принцип позапартійності – закріплюється в ч. 3 ст. 37 і полягає в забороні створення і діяльності організаційних структур політичних партій в органах державної влади (за винятком Верховної Ради України, де утворюються партійні фракції), а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.
У літературі, крім названих, виділяють також інші універсальні принципи, а саме: соціальної справедливості; гуманізму і милосердя; поєднання переконання і примусу; привселюдності, відкритості і врахування громадської думки; виборності тощо.
Контрольні питання.
1.Розкрийте поняття механізм держави.
2.Назвіть основні принципи діяльності органів державної влади.
3.У чому полягає юридична природа принципу розподілу влади.
4.На яких засадах ґрунтується державна влада в Україні.
5.У чому полягає основне призначення законодавчої, виконавчої та судової влади.
6.Що таке місцеве самоврядування в Україні.
7.Що становить систему місцевого самоврядування в Україні.
29
PDF создан незарегистрированной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
Лекція №5 Тема: Основи цивільного права України
План:
16.Цивільне право, як галузь права
17.Цивільне правовідношення та його структура (склад)
18.Цивільно-правова відповідальність
1. Цивільне право як галузь права
У процесі своєї життєдіяльності особи вступають між собою в певні відносини, які регулюються нормами права. Цивільне право як галузь права регулює майнові відносини, тобто ті відносини, які пов'язані з приналежністю, набуттям, користуванням та розпорядженням майном.
Майнові відносини, які регулюються цивільним правом, за змістом поділяються на два види:
1)майнові відносини, пов'язані з приналежністю майна певним особам - це відносини власності (відображають існуючий розподіл матеріальних благ між конкретними особами, тобто закріплюють матеріальні блага за конкретним власником);
2)майнові відносини, пов'язані з переходом майна від одних осіб до інших - це відносини в галузі товарообігу (вони виникають на основі договорів).
Цивільне право також регулює і особисті немайнові відносини. Ці відносини виникають у зв'язку із здійсненням особою своїх особистих прав. А особисті права - це блага, які невіддільні від особи: життя, здоров'я, честь, гідність, ділова репутація, авторство. Вони індивідуалізують особу, втілюють її моральну оцінку з боку суспільства.
Особисті немайнові відносини поділяються на два види:
1)особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими (наприклад, відносини, що виникають у зв'язку із створенням творів літератури, науки, мистецтва);
2)особисті немайнові відносини, які виникають та існують незалежно від майнових, тобто ті, які не пов'язані з майновими (наприклад, відносини, об'єктом яких є честь, гідність, право на ім'я тощо).
Цивільне право регулює майнові та особисті немайнові відносини на засадах юридичної рівності. Тобто кожна із сторін є самостійною, незалежною, не може нав'язувати свою волю іншій, їх стосунки базуються на взаємній згоді.
Цивільним правом регулюються вищезазначені відносини: а) юридичних осіб між собою; б) громадян між собою;
в) громадян з юридичними особами; г) державою і фізичними або юридичними особами.
Отже, з вищезазначеного можна зробити висновок, що цивільне право - це галузь
права, яка регулює на засадах юридичної рівності майнові та особисті немайнові відносини з метою задоволення матеріальних і духовних потреб та інтересів учасників суспільних відносин.
30
PDF создан незарегистрированной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com