2.2. Аналіз забезпеченості населенням закладами культури та їх відвідуваності

На відвідування населенням закладів культури впливає безліч факторів результативний показник (відвідування) залежить від багатьох факторних ознак. Дослідимо як впливає на відвідування концертів населенням рівень доходу.

Кореляційно-регресійний аналіз дозволяє визначити тісноту зв'язку між досліджуваними показниками і пропорційність зміни результативного показника при зміні одного чи декількох факторів. Залежно від кількості досліджуваних ознак розрізняють парну (просту) кореляцію, коли аналізують зв’язок між однією факторною і результативною ознаками і множинну, коли вивчають залежність результативної ознаки від двох і більше факторних ознак. 1

Головною характеристикою кореляційного зв’язку є лінія регресії. Рівняння лінійної регресії має вигляд:

.

Параметри ізнаходять, розв’язуючи систему нормальних рівнянь:

(2.4)

де п – кількість одиниць сукупності (тобто заданих пар значень х і у).

Розв'язавши цю систему, дістанемо:

(2.5)

Для прикладу розрахуємо параметри рівняння лінійної регресії, що характеризує залежність рівня відвідування населенням концертів у(на 100 населення) від доходів населення х (табл. 3).

Підставивши відповідні значення в систему рівнянь, отримаємо

Отже, теоретична залежність рівня відвідування населенням концертів від доходів населення має такий вигляд:

Це означає, що при збільшенні при збільшенні доходів населення на 1 млрд грн відвідуваність концертів зростає на 0,2 осіб на рік

Таблиця 3

Дані до регресійного аналізу залежності рівня відвідування населенням України концертів у(на 100 населення) від доходів населення х (млрд. грн.)

Рік	х	у
2009	14,3728	8	206,5773798	64	114,9824	8,77456	76,992
2010	18,347	9	336,612409	81	165,123	9,5694	91,573
2011	21,6379	9	468,1987164	81	194,7411	10,22758	104,603
2012	25,2064	10	635,3626009	100	252,064	10,94128	119,712
2013	26,1675	11	684,7380563	121	287,8425	11,1335	123,955
Всього	105,7316	47	2361,4891624	447	1014,753	50,64632	516,835
В середньому	21,14632	9,4	472,29783248	89,4	202,9506	10,129264	103,367

Для оцінки щільності прямолінійного зв’язку результативної і факторної ознак використовують коефіцієнт парної кореляції, який обчислюють за формулою:

r ₌ , (2.6)

де – середнє квадратичне відхилення факторної ознаки; – середнє квадратичне відхилення результативної ознаки.

Так як , а , то формула лінійного коефіцієнта кореляції буде такою:

(2.7)

Розраховане значення коефіцієнта кореляції (r = 0,2) свідчить, що між ознаками не іс­нує зв'язку.

Розподіл регіонів України за рівнем соціально-культурної активності населення, 2013 р

Критерій оцінки (значення інтегрального показника)
високий рівень (більше 80 %)	середній рівень (більше 40 %)	рівень нижчий за середній  (30–40 %)	низький рівень (20–30 %)	обмежений рівень (менше 20 %)
м. Київ	АР Крим, Одеська, Черкаська, Чернігівська, м. Севастополь	Донецька, Кіровоградська, Львівська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька	Вінницька, Волинська,Житомирська,Миколаївська, Полтавська, Сумська, Харківська	Дніпропетровська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Луганська, Рівненська,Херсонська

Оскільки, до закладів культури належать театри, філармонії, музеї, бібліотеки, кінотеатри, організації телебачення та радіомовлення, заклади культури клубного типу, цирки, парки культури та відпочинку, позашкільні заклади естетичного виховання і дозвілля дітей та юнацтва,можна провести порівняльний аналіз забезпеченості такими закладами кожного регіону України.

Рис.2. Забезпеченість закладами культури та мистецтва регіонів України в 2013 році

Ретельно проаналізувавши графік,можна зробити висновок,що найбільше забезпеченими регіонами у сфері культури є:Дніпропетровський, Львівський, Хмельницький, Вінницький,Житомирський,Харківський та Київський райони.

Зокрема,якщо дослідити окремо показники відвідування по кожному закладу культури,то отримаємо приблизно однакові дані розвитку закладів культур. Для прикладу дослідимо показники забезпеченості різних регіонів по кількості продемонстрованих кінофільмів протягом 2013 року:

Рис. 3 Забезпеченість населення сеансами демонстрації фільмів 2013 року за регіонами України

Регіони України можна умовно поділили на 3 групи залежно від ступеня забезпеченості закладів культури та мистецтва:

1. група - добре забезпечені:

Одеський, Харківський, Хмельницький, Львівський, Донецький, Івано-Франківський, Чернігівський, Вінницький, Житомирський, Київський, Полтавський, Тернопільський регіони;

2. група - середньо забезпечені :

Дніпропетровський, Луганський, Миколаївський, Волинський, Кіровоградський, Рівненський, Сумський регіони;

3. група - мало забезпечені:

Закарпатський, Чернівецький, Херсонський, Запорізький регіони.

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ШЛЯХИ ЗБІЛЬШЕННЯ КІЛЬКОСТІ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ В УКРАІЇНІ

Сфера культури посідає особливе місце в українському суспільстві як галузь, що різнобічно впливає на його розвиток, поліпшуючи соціальне середовище життєдіяльності, тому держава повинна сприяти розвитку цієї галузі та поступово збільшувати видатки на культуру.

В Україні вже неодноразово робилися спроби щодо реформування сфери культури та системи її фінансування на зразок європейського стандарту, але вони не принесли відповідних результатів. Тому питання щодо удосконалення системи фінансування закладів культури залишається відкритим.  Функціонування та розвиток закладів культури не забезпечується на належному рівні, фінансування не відповідає нормам, а використання бюджетних коштів практично не відрізняється від того, яке було в радянські часи. Виходячи з зазначеного можна сказати, що оновлення системи фінансування закладів культури на сьогодні є актуальною задачею для держави.  Питання, що пов’язані із сферою культури, а також з системою її фінансування в Україні досліджують такі зарубіжні вчені: Алан Шусман, Б. Фрей, Марк Пахтер, Петер Інкей, Чарлз Лендрі та інші. Серед вітчизняних науковців слід відмітити Горлатого М., Карлова В., Киричук О., Куценко В., Максим’як Л., Рейсова В. та інших. Даними науковцями в більшості досліджуються проблеми розвитку галузі культури та збереження культурної спадщини, але недостатня увага приділяється особливостям фінансування культурних закладів.  Складність правового регулювання фінансування витрат на культуру і мистецтво полягає не лише в об’єктивних причинах, пов’язаних із загальним становищем у країні, а й у специфіці самої галузі культури, тому суспільство повинно бути зацікавленим в існуванні та розвитку культури, воно має створити такий правовий простір, у якому культура зможе існувати, залишаючись економічно неприбутковою, навіть за умов ринкової економіки.  До закладів культури та мистецтва належать: театри, філармонії, музеї, галереї, бібліотеки, кінотеатри, мистецькі колективи, навчальні заклади культури і мистецтва, заповідники, організації телебачення та радіомовлення, заклади культури клубного типу, цирки, парки культури та відпочинку, позашкільні заклади естетичного виховання і дозвілля дітей та юнацтва.  При фінансуванні культури головними розпорядниками бюджетних коштів є міністр культури України, міністри та керівники державних комітетів та відомств України і Автономна Республіка Крим, у підпорядкуванні яких перебувають підприємства, організації та заклади культури. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є керівники відповідних закладів, підприємств та організацій [9, с. 54].  На сучасному етапі розвитку економічних відносин фінансування закладів культури відбувається через механізм кошторисного фінансування.  Джерелами фінансування закладів культури є: кошти державного та місцевих бюджетів; кошти, що надходять від господарської діяльності, надання платних послуг бюджетними установами; гранти, благодійні внески, добровільні пожертвування фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних; інші не заборонені законодавством джерела [6, с. 25].  Першочерговими завданнями щодо фінансування галузі культури є:  – збільшення частки видатків розвитку в загальних видатках з державного бюджету;  – удосконалення механізму фінансового забезпечення державних соціальних стандартів у сфері культури і мистецтва;  – подальше нарощування обсягів державного фінансування виробництва та розповсюдження національних фільмів;  – удосконалення порядку та механізму фінансування театрів, цирків та концертних організацій з метою стимулювання збільшення обсягів отриманих ними власних доходів;  – посилення матеріального стимулювання професійних творчих працівників;  – розвиток прозорих конкурсних механізмів фінансування мистецьких проектів, ініціатив;  – поліпшення фінансування ремонтно-реставраційних робіт, археологічних досліджень, поповнення музейних фондів;  – збільшення обсягів закупівель книжок і періодичних видань для бібліотек та закупівель музичних інструментів;  – поліпшення фінансової підтримки популяризації української культури за кордоном, культурних зв’язків з українською діаспорою, культур національних меншин;  – забезпечення дієвого контролю за дотриманням фінансово-бюджетної дисципліни закладами культури і мистецтва [3].  У фінансуванні мережі культурних закладів протягом останніх років, стає помітним те, що відбувається позитивне збільшення обсягів видатків з державного бюджету на заклади культури. Проте, незважаючи на це – спостерігається суттєве їх недофінансування порівняно з планом, причому фінансові ресурси, що направляються закладам культури, призначені, в основному, на утримання цих закладів, а не на їх розвиток [5, с. 16]  Внаслідок недостатнього фінансування упродовж останніх років мережа закладів культури зменшилась, тоді як кількість її відвідувачів почала різко зростати, відбулося також скорочення кількості працівників. Дана ситуація свідчить про те, що мережа закладів культури потребує вдосконалення та подальшого розвитку.  Станом на 2012 рік функціонує понад 42 тисячі закладів культури. З них, у сільській місцевості – понад 22 тисячі. Найбільш розгалуженою є мережа клубних закладів (понад 18 тисяч, зокрема, у сільській місцевості – понад 16,5 тисяч)[10].  Головним джерелом фінансових надходжень для закладів культури залишаються кошти державного та місцевих бюджетів. Це призводить до того, що заклади культури є надто вразливими щодо змін у фінансовому становищі країни. Для того, щоб вирішити дану проблему можна поєднати бюджетну підтримку культури із стимулюванням благодійництва, меценатства, підприємницької активності закладів культури.  Успішному здійсненню державної політики у сфері культури значно перешкоджає обмеженість фінансових ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей, і низька ефективність їх використання.  Органи державного управління у сфері культури залишаються структурно недосконалими й відмежованими від культурних потреб та інтересів громадян.  Бюджетна політика в галузі культури і мистецтва здійснюється на неналежному рівні, що викликає низку негативних показників, серед яких: низький рівень фінансового забезпечення державних та комунальних закладів культури і мистецтва, відсутність чітких пріоритетів у фінансуванні культури, незначні податкові пільги неприбутковим та благодійним організаціям, відсутність підтримки культурних індустрій, нерозвинутість механізмів конкурсної підтримки культурно-мистецьких проектів тощо [11, с. 17].  У 2012 році бюджетне фінансування культури продовжувало зростати. Міністерству культури України у 2012 році було передбачено видатки з Державного бюджету в сумі 2239,3 млн. грн. Упродовж 2007-2012 років фактичні річні видатки на культуру і мистецтво з Державного бюджету України зросли в 2,5 рази – з 888,4 до 2182,5 млн. грн.  Фактично у 2012 році з державного бюджету профінансовано видатки у сфері культури в обсязі 2182,5 млн. грн., у тому числі, заклади культури (бібліотеки, музеї, заповідники, інші культурно-освітні заклади) профінансовано на суму 509,4 млн. грн. [11].  Досить важливим та актуальним для подальшого розвитку сфери закладів культури є те, що Міністерством культури України було розроблено проект концепції Державної цільової національно-культурної програми розвитку культури і мистецтва на період до 2017 року. Дотримання та виконання цієї програми дасть можливість створити належні умови для розвитку культурних закладів, збільшити кількість їх відвідувачів, розширити мережу закладів культури та покращити умови розвитку культури і мистецтва.  Отже, потрібно щоб держава здійснювала певні заходи, реформи, які сприятимуть покращенню фінансового забезпечення закладів культури, їх розвитку та належному функціонуванню. Також необхідно створити більш прозорішу та ефективнішу модель фінансування мережі культурних закладів. 

Мета та основні завдання сучасної політики в сфері культури на 2015-2017 роки: розширення участі населення в культурному житті.

Пропонується використовувати наступні поняття в якості орієнтирів для здійснення процесу розвитку сфери культури:

• затребуваність;

• доступність;

• статусність;

• динамізм;

• ефективність. [8, ст. 201]. 

Відповідно до цих орієнтирів завдання формуються наступним чином:

1. Підвищення уваги до інтересів населення в процесі формування і представлення послуг у сфері культури. 2. Підвищення доступності культурних послуг для всіх категорій і груп населення . 3. Підвищення престижу криворізької культури і культурної діяльності. 4. Підтримка різноманітних творчих процесів у культурному просторі нашого міста. 5. Збереження і всебічна підтримка  унікальних ресурсів культури, історії, мистецтва та  науки , сприяння  їх розвитку з урахуванням традиційних особливостей і типових рис. 6. Підвищення ефективності управління процесами у сфері культури. [7, ст. 411]. 

З урахуванням поставлених завдань, пропонуються наступні шляхи розвитку культурної сфери :

1.Модернізація послуг в сфері культури. 2. Підвищення виховної ролі культури. Наприклад, залучення робітничої молоді, студентів професійно-технічних закладів навчання до сфери культури, шляхом отримання первинної та вторинної освіти в ремісних класах (мова йде про створення центру щодо оволодіння творчими навичками коваля, столяра, гончара, склодува, різьбяра тощо). 3. Забезпечення доступності культурних послуг і творчої діяльності для осіб з обмеженими фізичними можливостями та малозабезпечених верств населення. 4. Забезпечення рівномірного розподілення культурного продукту по усіх сем районах міста. 5. Вдосконалення і розширення інформаційного простору культури (створення творчих проектів на телебаченні та радіо). 6. Підтримка процесів, що сприяють зросту престижу культури серед населення України і зарубіжжя (створення рекламної агенції  зв’язків з країнами близького і далекого зарубіжжя). Проект «Відкриті землі». 7. Сприяння зросту і багатству творчих процесів. 8. Збереження культурно-історичної спадщини різних міст і підтримка  розвитку сфери культури. 9. Вдосконалення управління і фінансово-господарської діяльності закладів культури. [9]. 

1. Модернізація послуг в сфері культури в інтересах всіх груп і верств  населення .

Розвиток культурного реконструювання у кожному місті повинен враховувати потреби суспільства , що постійно змінюються. Завдання в рамках даного напряму: підвищення адресності культурних послуг, орієнтація послуг на конкретні групи та категорії споживачів; підвищення різноманіття культурних послуг, розширення використання відкритих міських просторів для проведення культурних заходів. [11]. 

2. Підвищення освітньої ролі культури.

Використання ресурсів культури в освітніх цілях в значній мірі обумовлює попит на послуги культури, сприяє конкурентоспроможності і економічному успіху окремих культурних заходів та ініціатив. Завдання в рамках даного напрямку: розвиток освітньої діяльності організацій культури, спрямованої на обслуговування дитячо-юнацької аудиторії; розширення кола організацій, що працюють у цій сфері; розвиток культурно-освітньої діяльності, спрямованої на залучення сімейної аудиторії, різних груп і категорій дорослого населення; підвищення рівня методичного забезпечення культурно-освітнього процесу; впровадження інноваційних моделей і методик, сучасних технічних і технологічних засобів; привернути увагу суспільства до важливості розвитку освітньої функції культури. [11].