II. Особливості будови м’язів кінцівок у дрібних свійських тварин

У собак і кішок як пальцеходячих під час поступального руху, окрім скелета і мускулатури хребетного стовпа, використовуються і підняті від землі відділи лапи в складі зап’ястка і п’ястка, тобто при цьому способі ходьби нема необхідності попереднього піднімання лапи на пальці і наступного розгинання зап’ясткового суглоба, що характерно для стопоходячих.

Ведучу роль у локомоції собаки та кішки відіграють тазові кінцівки, які штовхають тулуб уперед за рахунок одночасного та масивного розгинання кульшового і колінного суглобів. Суглоби грудних кінцівок (передусім плечовий і ліктьовий) в цей час також розгинаються, в результаті чого кінцівки виносяться в напрямі руху, охоплюють чергову ділянку поверхні і створюють опору, яка необхідна для реалізації наступного циклу. Хоча більша частина м’язів грудної кінцівки виконує функцію згиначів або розгиначів суглобів, все-таки деякі м’язи в кішки, меншою мірою в собаки, можуть здійснювати легкі обертальні рухи, відводити та приводити кінцівку. В цілому, м’язи тазової кінцівки розвинуті більшою мірою, ніж грудної. Вони формують конус, вершина якого доходить до фаланг пальців. М’язи грудної кінцівки утворюють трикутник, вершина якого доходить до фаланг пальців.

В результаті того, що локомоція реалізується переважно за рахунок розгинання проксимально розташованих суглобів, наймасивніші і найміцніші м’язи локалізуються в собаки та кішки на кінцівках в ділянках поясів і стилоподіїв. За структурою в цих ділянках переважають динамічні м’язи, що мають більшу, але відносно короткочасну силу. За сильної редукції скелету плечового поясу м’язи плечового поясу розвинуті особливо сильно і в собаки та кішки представляють собою досить рухливі синсаркозні з’єднання між тулубом та передньою кінцівкою. М’язи беруть початок на спині та шиї, бічних грудних стінках та передгрудку, прикріплюються до лопатки або плечової кістки і розміщуються більш-менш радіально навколо лопатки. Їх межі можна розрізнити, особливо в короткошерстних собак, через шкіру, інколи лише в напруженому стані. М’язи тазового поясу розміщуються вентрально на поперековому відділі хребта, краніально простягаються до двох-чотирьох останніх грудних хребців, а каудально з’єднуються з кістками таза або із стегновою кісткою. М’язи, які беруть участь у рухах кульшового суглобу, порівняно із м’язами плечового суглобу, багато чисельні і сильніше розвинуті, так як кульшовий суглоб відіграє важливу роль у передачі зусиль під час руху вперед. Проте, так як передача зусиль на тулуб здійснюється не лише розгинанням кульшового суглобу, а також і всієї кінцівки, то частина м’язів кульшового суглобу простягається дистально так далеко, що за їх скорочення разом з кульшовим суглобом одночасно розгинаються колінний та заплесновий суглоби.

В ділянці зейгоподіїв розміщуються «сухі» статодинамічні м’язи, сухожилки яких стабілізують зап’ястковий та заплесновий суглоби і навіть суглоби пальців у стані статики. Дані групи м’язів забезпечують розгинання та згинання зап’ясткового і заплеснового суглобів під час локомоції. Крім того, в собак у ділянці зейгоподіїв локалізуються м’язи, що обертають лапи (пронатори і супінатори).

В ділянці автоподіїв у собак розміщуються сухожилки вище розміщених м’язів, а також короткі м’язи, що приводять і відводять пальці. М’язи, які відповідають за рухливість пальців, поділяються на дві групи: або це довгі м’язи, черевця яких розміщені між м’язами зап’ясткового суглобу на передпліччі і які діють на пальці лише завдяки довгим сухожилкам, або це короткі м’язи, розміщені з пальмарного боку або між окремими п’ястковими кістками.