Класифікація залозистих похідних шкіри

Дифузно розсіяні в шкірі (власне шкірні)

Компактні (у вигляді окремих органів)

Спеціалізовані шкірні залози

Серед дифузно розсіяних в шкірі залоз звернути увагу на потові й сальні.

Потові залози – glandulae sudoriferae – розміщені по всьому тілі в глибоких шарах власне шкіри, а інколи навіть і в підшкірній основі, їх протоки відкриваються на поверхню шкіри або у фолікул волосини. Секрет залоз – піт – sudor – змочує волосся та епідерміс шкіри, захищаючи їх від висихання; випаровуючись, охолоджує тіло. З потом виводяться з організму деякі солі, тому і хімічний склад його різний, інколи він містить сильно пахучі речовини. Потові залози відсутні на синуозному волоссі, голівці статевого члена та сосках вим’я.

Сальні залози – glandulae sebaceae – розсіяні майже по всій шкірі у верхніх шарах дерми, протоки відкриваються у фолікул волосини. Секрет залоз – шкірне сало – sebum – змащує стрижні волосся та поверхню епідермісу, пом’якшуючи їх, захищає від намокання, висихання, набухання, завдяки кислій реакції, від дії мікроорганізмів. Відсутні в шкірі носо-губного дзеркала, рила, в м’якушах і сосках вим’я корови.

Акцентувати увагу, що особливе клінічне і біологічне значення мають компактні, парні молочні залози – glandulae lactiferae – характерна особливість класу ссавців. За походженням – це видозмінені потові й сальні залози.

Наголосити, що в ссавців розрізняють три основних типа молочних залоз:

1. множинне вим’я – ubera polyglandularis – представлене численними парними горбами (грудні, черевні й пахвинні), які лежать паралельно білій лінії живота по нижній частині черевної й грудної стінок, притаманне свині, хижакам, багатьом гризунам.

2. вим’я – uber – представлене декількома (1-3) парними, злитими в одне ціле горбами, які розміщені на вентральній черевній стінці між стегнами (в пахвинній ділянці черевної стінки), притаманне корові, кобилі.

3. молочні залози представлені однією парою горбів, які розміщені на грудних стінках між грудними кінцівками – glandula mammaria (грец. mastos – груди), притаманні людині, приматам, слону, китоподібним.

Анатомічно на вимені розрізняють тіло – corpus uberis та сосок – papilla uberis. Тіло може бути складним, тобто складатися з декількох з’єднаних молочних горбів.

Розглянути будову молочної залози на прикладі корови. Акцентувати увагу, що вим’я складається з трьох основних компонентів:

- сполучнотканинної строми;

- активно діючої залозистої паренхіми;

- системи відвідних протоків.

Вим’я прикріплене до черевної стінки і утримується підвішуючим апаратом: поверхневою і глибокою фасціями та підвішуючою зв’язкою вим’я, які зовні вкриті шкірою. Поверхнева фасція вим’я є продовженням поверхневої фасції живота. Жовта (глибока) черевна фасція в ділянці білої лінії живота віддає в бік основи вим’я значний пласт з великою кількістю еластичних волокон, який проникає між обома половинами тіла залози, формуючи перетинку вим’я – septum uberis і одночасно служить підвішуючою зв’язкою вим’я – lig. suspensorium uberis. Під шкірою та фасціями знаходиться сполучнотканинна строма (остов) залози, яка безпосередньо одягає її тіло у вигляді оболонки – капсули, в ній проходять судини та нерви. Від сполучнотканинної капсули вглибину органа відходять перетинки – trabeculae, котрі розділяють його на окремі округлі залозисті часточки – lobulus uberi, які є структурною одиницею вим’я, утворюючи в сукупності паренхіму. Основна маса часточки представлена округлими або дещо витягнутими одношаровими пухирцями – альвеолами – alveolae lactiferae та трубочками, клітини яких виробляють молоко, вони обплетені ніжними пучечками, що відгалужуються від сполучнотканинних перетинок. Молоко з вим’я виводиться по системі відвідних протоків, яка представлена:

а) молочними трубочками – tubulae lactiferae – починаються з альвеоло-трубочок, секретують молоко;

б) молочними каналами – canalis lactiferae – утворюються в результаті злиття трубочок, частково секретують молоко, видні неозброєним оком;

в) молочними протоками (ходами) – ductus lactiferae – вистелені слизовою оболонкою, можуть відкриватися самостійно на вершині соска або сильно розширюючись біля основи соска, впадають у цистерну;

г) молочною цистерною – sinus lactiferae – вистелена слизовою оболонкою, поділяється на залозисту – pars glandularis – і соскову – pars papillaris - частини, яка закінчується сосковим каналом – ductus papillaris із зовнішнім отвором на верхівці соска і м’язом-стискачем соска (сфінктером) – m. sphincter papillae.

Залежно від особливостей відкриття молочних протоків розрізняють два види сосків:

1. справжні – молочні протоки відкриваються самостійно на вершині соска багатьма отворами (гризуни, мавпи, людина, сумчасті);

2. несправжні – молочні протоки відкриваються в синусоподібні заглиблення всередині самого соска – молочну цистерну (копитові, хижаки).

У деяких ділянках тіла при переході шкіри в слизові оболонки (губи, повіки, відхідник), а також у шкірних пазухах (підочноямкові, міжпальцеві, навколовідхідникові) розміри, форма, густота й характер секреції потових і сальних залоз змінюються. Тому, спеціалізовані шкірні залози представляють собою скупчення залоз у певних ділянках шкірного покриву, вони є похідними сальних або потових залоз.

Окрім того, розрізняють пахучі залози, що є звичайними потовими залозами в певних ділянках тіла (пахвинна ділянка, соски молочних залоз, навколо статевих губ), виділяють пахучий секрет, функція їх пов’язана із статевою активністю.