2. Банківська система та грошова пропозиція

Грошова маса – сукупність усіх грошових засобів, які перебувають у народному господарстві в готівковій та безготівковій формах і виконують функції засобів обігу, платежу і нагромадження.

Для кількісного та якісного вимірювання грошової маси використовується показник рівня ліквідності активів.

Під ліквідністю активів розуміють можливість їхнього переведення в грошову форму без суттєвої втрати номінальної вартості і за короткий строк. Чим більшими будуть витрати обміну фінансового активу на гроші (трансакційні витрати), тим нижчим буде рівень ліквідності цього активу. При цьому із зниженням ліквідності грошових засобів до числа компонентів грошової маси послідовно залучаються активи, які меншою мірою здатні виконувати функції засобу обігу або платежу і більшою мірою є засобом збереження цінності.

М1 обмежується традиційним поняттям грошей.

Гроші для операцій (М1 гроші у вузькому розумінні) складаються з банкнот, білонних монет, що перебувають в обігу поза банками та поточними (чековими) розрахунками: безстрокові та інші чекові депозити.

Іншими словами, М1 включають готівкові гроші, які перебувають в обігу поза банком, та гроші на поточних рахунках у банках.

Гроші в широкому розумінні М2 складаються з агрегату М1 та заощаджених і строкових депозитів у комерційних банках.

Власники строкових вкладів отримують більший відсоток, на відміну від власників поточних вкладів, але вони не можуть зняти з рахунку ці гроші раніше терміну, визначеного умовами. Тому грошові засоби на строкових і ощадних рахунках не можна використовувати як купівельний та платіжний засіб, хоча потенційно вони можуть бути використані для розрахунків.

Таким чином, виникає ще ширший грошовий агрегат М3, який складається з М2 та внесків у спеціалізовані установи, особливих видів нагромаджень (тобто крупних строкових вкладів).

У теорії грошей фігурує і гранично широкий грошовий агрегат (L) ліквідність, який складається з М3 та інших ліквідних активів (короткострокових, до 3 місяців, державних цінних паперів та ін.).

Депозити (D) – внески грошових коштів юридичних та фізичних осіб у банки. Депозити складаються з L та закладних, облігацій та інших аналогічних кредитних інструментів.

Основу всієї грошової маси країни складають гроші високої ефективності – банкноти, монети та депозити комерційних банків у Національному банку, тому їх називають грошовою базою (Н). Загальний розмір грошової бази країни в кожний момент можна визначити за балансом Національного банку (табл. 5.1).

Таблиця 5.1 – Баланс Національного банку

Актив	Пасив
Резервний фонд (валютні резерви, тобто золото та іноземна валюта) (РФ) Цінні папери (ЦП) Кредити комерційних банків (ККБ) Кредити уряду (КУ) Інші активи (ІА)	Готівкові гроші в обігу (ГГО) Депозити комерційних банків (ДКБ) Депозити уряду (ДУ) Інші пасиви (ІП)

РФ + ЦП + ККБ + КУ + ІА = ГГО + ДКБ + ДУ + ІП

Як засоби платежу можуть використовуватися лише готівкові гроші в обігу (ГГО).

Депозити комерційних банків (ДКБ) не є грошима, але служать резервами грошової системи.

Грошова маса = готівкові гроші + депозити.

Як бачимо, у структурі грошової бази виділяють активну частину, до якої відносять гроші, що реально обслуговують господарський обіг, та пасивну частину, яка включає грошові нагромадження, залишки на рахунках, що потенційно є розрахунковими засобами. Особливе місце в структурі грошової маси займають так звані “квазі–гроші” (або майже гроші), тобто гроші на строкових та ощадних рахунках, у депозитних сертифікатах, акціях інвестиційних фондів, які вкладають кошти тільки у короткострокові грошові зобов’язання.

Пропозиція грошей (M ^S) складається з готівкових грошей поза банківською системою (ГГО) та чекових депозитів (Д).

За своїм складом грошова пропозиція визначається агрегатом М1, де готівкові гроші є зобов'язаннями Центрального банку, а чекові депозити – зобов'язаннями комерційних банків.

Сума коштів, що внесені як депозити на банківські рахунки і не використані для кредитування з метою забезпечення вимог вкладників у будь-який час, складає фактичні або загальні резерви комерційного банку (TR).

Якщо фактичні банківські резерви дорівнюють депозитам, то маємо справу із системою 100 % банківського резервування. За таких умов банки не впливають на рівень грошової пропозиції, але визначають структуру грошової маси. Якщо обсяг банківських резервів менший, ніж загальна сума банківських депозитів, то така система має назву часткового банківського резервування. Сучасна банківська система базується на частковому резервуванні банківських депозитів.

Головним компонентом банківських резервів є обов'язкові (мінімальні) банківські резерви (R), які зберігаються у Національному банку (НБУ). Головною функцією вимоги обов'язкових банківських резервів є необхідність контролю Національного банку за величиною грошової пропозиції (M ^S). За законом, усі комерційні банки повинні мати обов'язкові резерви (R).

Норма обов'язкового резервування (r) (резервні вимоги) визначається як відношення суми обов'язкових резервів (R) до суми залучених депозитів (Д):

r = R / Д.

Величина, на яку фактичні резерви банку (ТR) перевищують його обов'язкові резерви (R), називається надлишковими резервами (В) банку:

В = ТR – R.

Норма фактичного резервування (rr) визначається відношенням фактичних резервів комерційних банків до депозитів (Д):

rr = (R + В) / Д.

Гроші, які залучають комерційні банки на свої депозити, перевищують банківські резерви. Перевищення депозитних грошей над банківськими резервами дозволяє банкам створювати кредитні гроші. Спроможність окремого комерційного банку створювати гроші визначається розміром його надлишкових резервів (В). Усі разом комерційні банки в умовах дворівневої банківської системи «створюють» гроші, коли надають позики в обсязі своїх кредитних ресурсів. Величина можливого зростання грошової маси у комерційній банківській системі визначається нормою обов'язкових банківських резервів. Чим більша норма обов'язкових банківських резервів, тим менше зростання грошової маси.

Національний банк, регулюючи розміри обов'язкових резервів, може значно впливати не тільки на діяльність комерційних банків, а й на економічне життя в цілому.

Реальна здатність банків створювати гроші залежить не лише від норми обов'язкових банківських резервів (r), але й від поведінки населення та його довіри до банківської системи в цілому. Чим нижча довіра до банків, тим меншою є їхня здатність надавати кредити і, відповідно, впливати на грошову пропозицію (M ^S).

Грошовий мультиплікатор (т*) показує, у скільки разів зміниться обсяг грошової маси (M ^S) у разі зміни грошової бази (H)

М ^S = H * m.

Грошовий мультиплікатор використовується інститутами грошової системи для макроекономічного прогнозування пропозиції грошей і регулювання грошової маси. Важливу роль у цьому процесі відіграє Національний банк, який контролює грошову базу (Н).