19.Загальні уявлення щодо електромагнітного поля

Електромагнитні поля (ЕМП)

Природними джерелами електромагнітних полів та випромінювань є

передусім: атмосферна електрика, радіовипромінювання сонця та галактик,

електричне та магнітне поле Землі. Всі промислові та побутові електричні та

радіоустановки є джерелами штучних полів та випромінювань, але різної

інтенсивності. Перерахуємо найбільш суттєві джерела цих полів.

Електростатичні поля виникають при роботі з матеріалами та виробами, що

легко електризуються, а також при експлуатації високовольтних установок

постійного струму. Джерелами постійних та магнітних полів є: електромагніти,

соленоїди, магнітопроводи в електричних машинах та апаратах, литі та

металокерамічні магніти, використовувані в радіотехніці.

Джерелами електричних полів промислової частоти (50 Гц) є: лінії

електропередач, відкриті розподільні пристрої, що вмикають комутаційні апарати,

пристрої захисту та автоматики, вимірювальні прилади, збірні, з’єднувальні

шини, допоміжні пристрої, а також всі високовольтні установки промислової

частоти. Магнітні поля промислової частоти виникають навколо будь-яких

електроустановок і проводів струму. Чим більший струм, тим вища інтенсивність

магнітного поля.

Джерелами електромагнітних випромінювань радіочастот є потужні радіос-

танції, антени, генератори надвисоких частот, установки індукційного та діалект-

ричного нагрівання, радари, вимірювальні та контролюючі прилади, дослідницькі

установки, високочастотні прилади та пристрої в медицині та в побуті.

Джерелом електростатичного поля та електромагнітних випромінювань у

широкому діапазоні частот (над- та інфранизькочастотному, радіочастотному,

інфрачервоному, видимому, ультрафіолетовому, рентгенівському) є персональні

електронно-обчислювальні машини (ПЕОМ) та відео-дисплейні термінали (ВДТ)

на електронно-променевих трубках, використовувані як в промисловості,

наукових дослідженнях, так і в побуті. Головну небезпеку для користувачів становить електромагнітне випромінювання монітора в діапазоні 20 Гц – 30 мГц

та статичний електричний заряд на екрані.

Джерелом підвищеної небезпеки у побуті з точки зору електромагнітних

випромінювань є також мікрохвильові печі, телевізори будь-яких модифікацій,

радіотелефони. У теперішній час визнаються джерелами ризику у зв’язку з остан-

німи даними про дію магнітних полів промислової частоти: електроплити з елект-

ропроводкою, електричні грилі, праски, холодильники (коли працює компресор).

Вплив електромагнітного поля на організм людини. Механізм впливу

ЕМП на біологічні об’єкти дуже складний і недостатньо вивчений. Але в

спрощеному вигляді цей вплив можна уявити наступним чином: у електричному

полі молекули, з яких складається тіло людини, поляризуються і орієнтуються за

напрямком поля: у рідинах, зокрема в крові, під дією електрики з’ÿвляються іони

і, як наслідок, струми. Однак іонні струми будуть протікати у тканині тільки по

міжклітинній рідині, тому що за постійного поля мембрани клітини, будучи

добрими ізоляторами, надійно ізолюють внутрішньоклітинне середовище. При підвищенні частоти зовнішнього ЕМП електричні властивості живих

тканин змінюються: вони втрачають властивості діелектриків і набувають

властивостей провідників, до того ж ця зміна відбувається нерівномірно. З

подальшим зростанням частоти індукція іонних струмів поступово заміщується

поляризацією молекул.

Теплова енергія, що виникла у тканинах людини, збільшує загальне

тепловиділення тіла. Якщо механізм терморегуляції тіла не здатний розсіювати

надлишкове тепло, може статися підвищення температури тіла. Це відбувається,

починаючи з інтенсивності поля, що дорівнює 100 Вт/м2

, яка називається

тепловим порогом. Органи та тканини людини, які мають слабко виражену

терморегуляцію, більш чутливі до опромінення (мозок, очі, нирки, кишечник, сім’яники). Перегрівання тканин та органів призводить до їх захворювання.

Підвищення температури тіла на 1

0

С та вище недопустиме через можливі

необоротні зміни.

Негативний вплив ЕМП викликає оборотні, а також необоротні зміни в

організмі: гальмування рефлексів, зниження кров’яного тиску (гіпотонія), упові-

льнення скорочень серця (брадикардія), зміну складу крові у бік збільшення числа

лейкоцитів та зменшення еритроцитів, помутніння кришталика ока (катаракта).

Суб’єктивні критерії негативного впливу ЕМП – головні болі, підвищена

втомлюваність, дратівливість, порушення сну, задишка, погіршення зору, підви-

щення температури тіла.

Разом із біологічною дією, електростатичне поле та електричне поле

промислової частоти обумовлюють виникнення розрядів між людиною та іншим

об’єктом, відмінний від людини потенціал. Зареєстровані при цьому струми не

являють собою небезпеки, але можуть викликати неприємні відчуття. У будь-

якому випадку такому впливу можна запобігти шляхом простого заземлення

об’єктів, що мають великі габарити (автобус, дах дерев’яного будинку тощо), і

видовжених об’єктів (трубопровід, дротяна загорожа тощо), тому що на них через

велику ємність накопичується достатній заряд і суттєвий потенціал, які можуть

обумовити помітний розрядний струм. Великий практичний інтерес становлять дані досліджень впливу магнітного

поля промислової частоти. Вчені Швеції виявили у дітей до 15 років, які

мешкають навколо ЛЕП, що вони хворіють на лейкемію у 2,7 рази частіше, ніж у

контрольній групі, віддаленій від ЛЕП.

Існує велика кількість гіпотез, які пояснюють біологічну дію магнітних полів.

Загалом, вони зводяться до індукції струмів в живих тканинах та до безносе-

реднього впливу полів на клітинному рівні.

Відносно нешкідливим для людини на протязі тривалого часу пропонується

визнати МП, що мають порядок геомагнітного поля та його аномалій, тобто

напруженості МП не більше 0,15–0,2 кА/м. За більш високих напруженостей МП

починає проявлятися реакція на рівні організму. Характерною рисою цих реакцій

є тривала затримка відносно початку дії МП, а також яскраво виражений

кумулятивний ефект за тривалої дії МП. Зокрема, експерименти, проведені на

людях, показали, що людина починає відчувати МП, якщо воно діє не менше 3–7

с. Це відчуття зберігається деякий час (близько 10 с.) і після закінчення дії МП. Норми і рекомендації для захисту від ЕМП при експлуатації комп’ютерів.

У теперішній час рядом країн розроблено документи, які регламентують правила

користування дисплеями. Найбільш відомі шведські документи MPR II 1990:8

(Шведського національного комітету з захисту від випромінювань) та більш

жорсткий стандарт ТСО 95 (Шведської конференції професійних союзів). Ці

норми застосовуються у всіх країнах Скандинавії і рекомендовані до

розповсюдження в країнах ЕС.

Вимоги норм MPR до рівня електромагнітних випромінювань у 20 разів

жорсткіші, ніж вимоги ГОСТ, що обмежують рівень випромінювання радіочастот,

вимоги ТСО 95 жорсткіші у 50 разів. Нижче приводяться для порівняння з ГОСТ 12.1.006-84 «Електромагнітні

поля радіочастот» дані шведського стандарту MPR ІІ1990:8. В діапазоні частот 5

Гц2 кГц напруженість електричного поля Е не повинна перевищувати 25 В/м, а

магнітна індукція  250 нТл. Це рівнозначно напруженості магнітного поля Н =

0,2 А/м. В діапазоні частот 2400 кГц  Е  2,2 В/м, а Н  0,02 А/м. Такі самі

значення прийняті тепер і в Росії згідно СанПиН 2.2.2.542-96 для відео-

дисплейних терміналів на відстані 50 см від них. Цими нормами рекомендується

користуватися і в Україні.

У всіх випадках для захисту від випромінювань очі повинні бути розташовані

на відстані витягнутої руки до монітора (не ближче 70 см).

Більш пізні монітори з маркуванням Low Radiation практично задовольняють

вимоги шведських стандартів. Комп’ютери з рідкокристалічним екраном не

наводять статичної електрики і не мають джерел відносно потужного

електромагнітного випромінювання. При використанні блока живлення виникає

деяке перевищення рівня на промисловій частоті, тому рекомендується

працювати від акумулятора. Найбільш ефективна система захисту від випромінювань реалізується через

створення додаткового металічного внутрішнього корпусу, що замикається на

вбудований закритий екран. За такої конструкції вдається зменшити електричне

та електростатичне поле до фонових значень вже на відстані 5–7 см від корпуса, а

за умови компенсації магнітного поля така конструкція забезпечує максимально

можливу у наш час безпеку. Такі монітори коштують на 200400 доларів дорожче

звичайних.

Методи та засоби захисту від впливу ЕМП. При невідповідності вимогам

норм у залежності від робочого діапазону частот, характеру виконуваних робіт,

рівня опромінення і необхідної ефективності захисту застосовують наступні

способи та засоби захисту або їх комбінації: захист часом та відстанню;

зменшення параметрів випромінювання безпосередньо в самому джерелі випромі-

нювання; екранування джерела випромінювання; екранування робочого місця;

раціональне розташування установок в робочому приміщенні; встановлення

раціональних режимів експлуатації установок та роботи обслуговуючого персоналу;

застосування засобів попереджувальної сигналізації (світлова, звукова тощо); виділення

зон випромінювання; застосування засобів індивідуального захисту. Захист часом передбачає обмеження часу перебування людини в робочій

зоні, якщо інтенсивність опромінення перевищує норми, встановлені за умови

опромінення на протязі зміни, і застосовується, коли немає можливості зменшити

інтенсивність опромінення до допустимих значень і тільки для випромінювань в

діапазоні 300 МГц  300 ГГц, а також для електростатичного та електричного

поля частотою 50 Гц. Допустимий час перебування залежить від інтенсивності

опромінення.

Захист відстанню застосовується коли неможливо послабити інтенсивність

опромінення іншими заходами, у тому числі й скороченням часу перебування

людини в небезпечній зоні. В цьому випадку збільшують відстань між джерелом випромінювання і обслуговуючим персоналом. Цей вид захисту грунтується на

швидкому зменшенні інтенсивності поля з відстанню.

Електромагнітна енергія, випромінювана окремими елементами електротер-

мічних установок та радіотехнічної апаратури, при відсутності екранів

(настроювання, регулювання, випробування) поширюється в приміщенні,

відбивається від стін та перекриттів, частково проходить крізь них і трохи

розсіюється в них. В результаті утворення стоячих хвиль в приміщенні можуть

створюватися зони з підвищеною густиною ЕМВ. Тому роботи рекомендується

проводити в кутових приміщеннях першого та останнього поверхів будинків.

Для захисту персоналу від опромінень потужними джерелами ЕМВ поза

приміщеннями необхідно раціонально планувати територію радіоцентру,

виносити служби за межі антенного поля, встановлювати безпечні маршрути руху

людей, екранувати окремі будівлі та ділянки території. Зони опромінення виділяються на основі інструментальних вимірювань

інтенсивності опромінення для кожного конкретного випадку розташування

апаратури. Установки огороджують або границю зони позначають яскравою

фарбою на підлозі приміщення, передбачаються сигнальні кольори та знаки

безпеки відповідно до ГОСТ12.3.026-76.

Для захисту від електричних полів повітряних ліній електропередач

необхідно вибрати оптимальні геометричні параметри лінії (збільшення висоти

підвісу фазних проводів ЛЕП, зменшення відстані між ними тощо). Це зменшить

напруженість поля поблизу ЛЕП в 1,6–1,8 рази.

Для захисту очей від ЕМВ призначені захисні окуляри з металізованими

скельцями типу ЗП5-80 (ГОСТ 12.4.013-75). Поверхня одношарових скелець

повернута до ока, покрита безколірною прозорою плівкою двоокису олова, яка дає

ослаблення електромагнітної енергії до 30 дБ при пропусканні світла не менше 75 %.

Для контролю рівнів ЕМП застосовують різні вимірювальні прилади у

залежності від діапазону частот. Вимірювання проводять в зоні перебування

персоналу від рівня підлоги до висоти 2 м через кожні 0,5 м.

20.Інфрачервоне (ІЧ) та ультрафіолетове (УФ) випромінювання

оптичний діапазон охоплює ділянки електромагнітного випромінювання, до складу якої входять інфрачервоні (14), видимі (ВВ) та ультрафіолетові (УФ) випромінювання (рис. 2.41). За довжиною хвилі ці випромінювання розподіляються наступним чином: 14 - 540 мкм...760 нм, ВВ - 760...400 нм, УФ - 400... 10 нм. З боку інфрачервоних випромінювань оптичний діапазон межує з радіочастотним, а з боку ультрафіолетових - з іонізуючими випромінюваннями.

Інфрачервоні випромінювання чинять на організм людини переважно теплову дію. Тому джерелом ІЧ випромінювань с будь-яке нагріте тіло, причому його температура м визначає інтенсивність теплового випромінювання Е (Вг/м*):

де е - ступінь чорноти тіла (матеріалу); С0 - коефіцієнт випромінювання абсолютно чорного тіла (С0 = 5,67 Вт/м2К4); Т - температура тіла (матеріалу), К.

Залежно від довжини хвилі ІЧ-випромінювання поділяються на коротко хвильові з довжиною хвилі від 0,76 до 1.4 мкм та довгохвильові - понад 1,4 мкм. Саме довжина хвилі значною мірою обумовлює проникну здатність ІЧ-випромінювань. Найбільшу проникну здатність мають короткохвильові ІЧ-випромінювання, які впливають на органи та тканини організму людини, що знаходяться на глибині кількох сантиметрів від поверхні тіла. 14 промені довгохвильового діапазону затримуються поверхневим шаром шкіри. Спектр ІЧ-випромінювань (довгохвильових чи короткохвильових), в основному, залежить від температури джерела променів: при температурі до 100 "С випромінюються довгохвильові промені, а при температурі понад 100 С - короткохвильові.

Вплив ІЧ-випромінювань на людину може бути загальним та локальним і призводить він зазвичай до підвищення температури. При довгохвильових випромінюваннях підвищується температура поверхні тіла, а при короткохвильових - органів та тканин організму, до яких здатні проникнути 14 промені. Більшу небезпеку являють собою короткохвильові випромінювання, які можуть здійснювати безпосередній вплив на оболонки та тканини мозку і тим самим призвести до виникнення так званого теплового удару. Людина при цьому відчуває запаморочення, біль голови, порушується координація рухів, настає втрата свідомості. Можливим наслідком впливу короткохвильових ІЧ-випромінювань на очі є поява катаракти. Досить часто таке професійне захворювання трапляється в склодувів.

При тривалому перебуванні людини в зоні теплового променевого потоку, як і при систематичному впливі високих температур, відбувається різка зміна теплового балансу в організмі. При цьому порушується робота терморегулювального апарату, посилюється діяльність серцево-судинної та дихальної систем, відбувається значне потовиділення, яке призводить до втрати потрібних організмові солей. Інтенсивність теплового опромінення обумовлює також появу певних нервових розладів: дратівливість, часті болі голови, безсоння. Серед працівників "гарячих" цехів (прокатників, ливарників та ін.) відзначається значний відсоток осіб, які страждають на неврастенію.

Таким чином, ІЧ-випромінювання впливають на організм людини, порушують його нормальну діяльність та функціонування органів і систем, що може призвести до появи професійних та професійно зумовлених захворювань.

Ступінь впливу ІЧ-випромінювань залежить від низки чинників: спектра та інтенсивності випромінювання; площі поверхні, яка випромінює 14 промені; розміру ділянок тіла людини, що опромінюються; тривалості впливу; кута падіння 14 променів і т. ін.

У промисловості джерелами інтенсивного випромінювання хвиль інфрачервоного спектра є: нагріті поверхні стін, печей та їх відкриті отвори, ливарні та прокатні стани, струмені розплавленого металу, нагріті деталі та заготовки, різні види зварювання та плазмового оброблення тощо.

У виробничих приміщеннях, в яких на робочих місцях неможливо встановити регламентовані інтенсивності теплового опромінення працюючих (див. п. 2.2.3) через технологічні вимоги, технічну недосяжність або економічно обґрунтовану недоцільність, використовують обдування, повітряне та водоповітряне душування тощо. При інтенсивності теплового опромінення понад 350 Вт/м2 та опроміненні понад 25 % поверхні тіла тривалість неперервної роботи.

До основних заходів та засобів щодо зниження небезпечної та шкідливої дії ІЧ-випромінюваня належать:

- зниження інтенсивності випромінювання джерел шляхом удосконалення технологічних процесів та устаткування;

- раціональне розташування устаткування, що є джерелом ІЧ-випромінювання;

- автоматизація та дистанційне керування технологічними процесами;

- використання повітряних та водоповітряних душів у "гарячих" цехах;

- застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів;

- раціоналізація режимів праці та відпочинку (захист часом);

- проведення попереднього та періодичних медоглядів;

- використання засобів індивідуального захисту.

Ультрафіолетові (УФ) випромінювання належать до оптичного діапазону електромагнітних хвиль і знаходяться між тепловими та іонізуючими (рентгенівськими) випромінюваннями, тому мають властивості як одних, так й інших. За способом генерації вони наближаються до теплового діапазону випромінювань (температурні випромінювачі починають генерувати УФ промені при температурі понад 1200 °С), а за біологічною дією - до іонізуючого випромінювання. Незважаючи на схожість біологічної дії на організм людини, негативні наслідки від ультрафіолетового опромінення значно менші, ніж від іонізуючого. Це обумовлено більшою довжиною його хвилі, а відтак і меншою енергією кванта УФ променів.

Ультрафіолетового опромінення можуть зазнавати працівники при таких роботах: дугове електрозварювання, електроплавлення сталі, експлуатація оптичних квантових генераторів, робота з ртутно-кварцовими лампами і т. ін.

Спектр УФ-випромінювань поділяється на три області: УФА - довгохвильова з довжиною хвилі від 400 до 320 нм; УФВ - середньохвильова - від 320 до 280 нм; УФС - короткохвильова - від 280 до 10 нм. Ультрафіолетові випромінювання області УФА відзначаються слабкою біологічною дією. Середньо - та короткохвильові УФ промені, в основному, впливають на шкіру та очі людини. Значні дози опромінення можуть спричинити професійні захворювання шкіри (дерматити) та очей (електрофтальмію). УФ-випромінювання впливають також на центральну нервову систему, що виявляється болем голови, підвищенням температури тіла, відчуттям млявості, передчасної втоми, нервового збудження тощо. Крім того, несприятлива дія УФ променів може посилюватись завдяки ефектам, що властиві для цього виду випромінювань, а саме іонізації повітря та утворенню озону.

Слід зазначити, що УФ-випромінювання характеризується подвійною дією на організм людини: з одного боку, небезпекою надопромінення, а з іншого - його необхідністю для нормального функціонування організму, оскільки УФ промені є важливим стимулятором основних біологічних процесів. Природне освітлення, особливо сонячні промені, є достатнім для організму людини джерелом УФ-випромінювань, тому його відсутність або ж недостатність може створити певну небезпеку. З метою профілактики ультрафіолетової недостатності для працівників, на робочих місцях яких відсутнє природне освітлення, наприклад, шахтарів, необхідно до складу приміщень охорони здоров'я включати фітарії.

Захист від інтенсивного опромінення ультрафіолетовими променями досягається: раціональним розташуванням робочих місць, "захистом відстанню", екрануванням джерел випромінювання, екрануванням робочих місць, засобами індивідуального захисту. Найбільш раціональним методом захисту вважається екранування (укриття) джерел УФ випромінювань. Як матеріали для екранів застосовують зазвичай непрозорі металеві листи або світлофільтри. До засобів індивідуального захисту належить спецодяг (костюми, куртки, білі халати), засоби для захисту рук (тканинні рукавички), лиця (захист щитки) та очей (окуляри зі світлофільтрами).

22.Для кращого розуміння умов утворення горючого середовища, джерел запалювання, оцінки та попередження вибухопожежо-небезпеки, а також вибору ефективних заходів і засобів систем пожежної безпеки, треба мати уявлення про природу процесу горіння, його форми та види.

Горіння - екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму та виникненням полум'я або світінням.

Для виникнення горіння необхідна одночасна наявність трьох чинників - горючої речовини, окисника та джерела запалювання. При цьому горюча речовина та окисник повинні знаходитися в необхідному співвідношенні один до одного і утворювати таким чином горючу суміш, а джерело запалювання повинно мати певну енергію та температуру, достатню для початку реакції. Горючу суміш визначають терміном "горюче середовище". Це - середовище, здатне самостійно горіти після видалення джерела запалювання. Для повного згоряння необхідна присутність достатньої кількості кисню, щоб забезпечити повне перетворення речовини в його насичені оксиди. За недостатньої кількості повітря окислюється тільки частина горючої речовини. Залишок розкладається з виділенням великої кількості диму. В цих умовах також утворюються токсичні речовини, серед яких найбільш розповсюджений продукт неповного згоряння - оксид вуглецю (CO), який може призвести до отруєння людей. На пожежах, як правило, горіння відбувається за браком окисника, що серйозно ускладнює пожежогасіння внаслідок погіршення видимості або наявності токсичних речовин у повітряному середовищі.

Слід зазначити, що горіння деяких речовин (ацетилену, оксиду етилену), які здатні при розкладанні виділяти велику кількість тепла, можливе й за відсутності окисника.

Горіння може бути гомогенним та гетерогенним.

При гомогенному горінні речовини, що вступають у реакцію окислення, мають однаковий агрегатний стан - газо- чи пароподібний.

Якщо початкові речовини знаходяться в різних агрегатних станах і наявна межа поділу фаз в горючій системі, то таке горіння називається гетерогенним.

Пожежі, переважно, характеризуються гетерогенним горінням.

У всіх випадках для горіння характерні три стадії: виникнення, поширення та згасання полум'я. Найбільш загальними властивостями горіння є здатність осередку полум'я пересуватися по всій горючій суміші шляхом передачі тепла або дифузії активних частинок із зони горіння в свіжу суміш. Звідси виникає й механізм поширення полум'я, відповідно тепловий та дифузійний. Горіння, як правило, проходить за комбінованим теплодифузійним механізмом.

За швидкістю поширення полум'я горіння поділяється на: - дефлаграційне горіння - швидкість полум'я в межах декількох метрів за секунду;

- вибухове - надзвичайно швидке хімічне перетворення, що

супроводжується виділенням енергії і утворенням стиснутих газів,

здатних виконувати механічну роботу. Ця робота може призводи

ти до руйнувань, які виникають при вибуху у зв'язку з утворен

ням ударної хвилі - раптового стрибкоподібного зростання тиску

При цьому швидкість полум'я досягає сотень метрів за секунду.

Детонаційне - це горіння, яке поширюється із надзвуковою швидкістю, що сягає кількох тисяч метрів за секунду.

Виникнення детонацій пояснюється стисненням, нагріванням та переміщенням незгорілої суміші перед фронтом полум'я, що призводить до прискорення поширення полум'я і виникнення в суміші ударної хвилі, завдяки якій і здійснюється передача теплоти в суміші.

За походженням та деякими зовнішніми особливостями розрізняють такі форми горіння:

- спалах - швидке згоряння горючої суміші без утворення стиснених газів, яке не переходить у стійке горіння;

- займання - горіння, яке виникає під впливом джерела запалювання;

- спалахування - займання, що супроводжується появою полум'я;

- самозаймання - горіння, яке починається без впливу джерела запалювання;

- самоспалахування - самозаймання, що супроводжується появою полум'я;

- тління - горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається за появою диму.

Залежно від агрегатного стану й особливостей горіння різних горючих речовин і матеріалів пожежі, за ГОСТ 27331-87, поділяються на відповідні класи та підкласи:

клас А - горіння твердих речовин, що супроводжується (підклас А1) або не супроводжується (підклас А2) тлінням;

клас В - горіння рідких речовин, що не розчиняються (підклас В2) у воді;

клас С - горіння газів;

клас Д - горіння металів легких, за винятком лужних (підклас Д1), лужних (підклас Д2),а також металовмісних сполук (підклас ДЗ);

клас Е - горіння електроустановок під напругою.

< сюда зміст туда >

21-22 – вместе , надо выбрать.ЗАПАЛЕННЯ — реакція живих тканин на місцеве пошкодження, яка виникла в ході еволюції. Вона полягає у складних змінах мікроциркуляторного русла, системи крові та сполучної тканини, спрямованих на ізоляцію та усунення пошкоджувального агента і відновлення (або заміщення) пошкоджених тканин.

Серед причин розрізняють екзогенні (зовнішні) фактори (мікроорганізми, найпростіші, хімічні речовини, стороннє тіло, тиск, розриви, термічні впливи, променева енергія та ін.) та ендогенні (внутрішні) фактори, що виникають у самому організмі внаслідок іншого захворювання (камені в жовчному або сечовому міхурі, тромби, комплекси антиген-антитіло, вогнища некрозу, гематома та ін.). Ці прояви запальної реакції тканин на пошкодження реалізуються на рівні клітин, мікроциркуляції та сполучної тканини. В патогенезі умовно розрізняють три стадії: альтерацію, ексудацію та проліферацію.починається з пошкодження клітини — альтерації. Розрізняють первинну і вторинну альтерацію. Первинна альтерація — результат ушкоджувальної дії запального фактора і залежить в основному від його властивостей. Первинна альтерація — ще не компонент запалення, оскільки — це реакція на ушкодження, тобто на первинну альтерацію. Вторинна альтерація — результат впливу на сполучну тканину, мікросудини та кров лізосомальних ферментів, які вивільнилися з клітин, і активних метаболітів кисню. Тобто, вторинна альтерація є невід’ємною частиною запального процесу, оскільки це реакція організму на пошкодження. Альтерація клітин супроводжується порушенням структури і функції внутрішньоклітинних утворень. При пошкодженні мітохондрій обмежується або припиняється дихання, підсилюється гліколіз, знижується концентрація макроергічних сполук, активність іонного насоса плазматичної мембрани, клітини втрачають іони К, Р, Мg, Са, Zn. У вогнищі З. розвивається тканинна гіпоксія, метаболічний ацидоз, гіперонкія, а внаслідок збільшення кількості позаклітинних молекул — гіперосмія. Наслідком ушкодження лізосом є вихід лізосомальних ферментів. Альтерація судинної стінки супроводжується підвищенням її проникності. Альтерація нервових утворень з порушенням проведення імпульсу по вазоконстрикторах призводить до нейропаралітичної артеріальної гіперемії. Подразнення нервових елементів, напр. рецепторів, за механізмом аксон-рефлексу також виявляється розширенням артеріол, розслабленням прекапілярних сфінктерів з розвитком артеріальної гіперемії. Гіпоксія і продукти первинної альтерації ініціюють вторинну альтерацію. Гіпоксія, в свою чергу, індукує активацію перекисного окиснення ліпідів, але особливе значення в розвитку вторинної альтерації мають лізосомальні ферменти нейтрофілів, макрофагів і контактна («сторожова») полісистема білків плазми крові. Лізосомальні ферменти (більше 60) руйнують клітинні мембрани і компоненти опорної тканини як безпосередньо — через дію фосфоліпази, колагенази, еластази та екзоглікозидази, так і опосередковано — шляхом звільнення медіаторів (біо­генних амінів) гладкими клітинами, базофілами, тромбоцитами або через компоненти «сторожової» системи білків плазми крові.

За стадією альтерації настає стадія ексудації — виходу рідкої частини крові, електролітів, білків і клітин через судинну стінку в запалену тканину. Основний механізм ексудації — підвищення проникності судинної стінки, зумовлений дією низки патогенетичних факторів. До них належать: руйнування судинної стінки при альтерації; округлення ендотеліальних клітин і утворення складчастості плазматичної мембрани ендотеліоцитів при скороченні цитоскелета; «розсування» ендотеліальних клітин лейкоцитами. Підвищення проникності в першій, ранній, короткочасній (5–30 хв) фазі опосередковується дією біогенних амінів і ацетилхоліну на посткапілярні венули. В пізнішій фазі (1–7 діб) підвищення проникності опосередковується дією поліпептидних і ліпідних медіаторів на венули і капіляри. Розлади мікроциркуляції і підвищення судинної проникності не тільки зумовлюють ексудацію, а й лежать в основі лейкоцитарної інфільтрації вогнища, що іноді досягає 50% добової продукції фагоцитів. Акумуляція нейтрофілів у зоні досягає піку через 2–4 год після його початку. У крові лейкоцити знаходяться в неактивованому стані. Їх активація відбувається в осередку, де вони беруть участь у фагоцитозі. Нейтрофіли мають здатність поглинати патогенні мікроорганізми, а також переварювати змертвілі тканини, підтримувати каскад запально-репаративного процесу. Якщо нейтрофіли при фагоцитозі гинуть, то макрофаги зберігаються, резорбують продукти розпаду клітин і міжклітинної речовини, розчищаючи поле для регенерації. Цей процес реалізується за допомогою таких лізосомальних ферментів, як колагеназа і еластаза. Встановлюється рухома рівновага між макрофагами і фібробластами — основними продуцентами колагену. Макрофаги відіграють важливу роль у зв’язку ексудативної та проліферативної фаз Проліферація — це процес розмноження клітин сполучної тканини. Проліферативна фаза забезпечує відтворення структури тканини, включаючи всі елементи органо-тканинного функціонального комплексу. Макрофаги стимулюють проліферацію фібробластів через секрецію низки БАР (цитокінінів і факторів росту). Фібробласти забезпечують утворення основних елементів строми в ході проліферації. Паралельно відбувається новоутворення судин. Від капілярів відокремлюються тяжі клітин, що утворюються з ендотелію. Пізніше в цих тяжах з’являється просвіт новоутворених капілярів.

класифікується за вираженістю основного місцевого процесу (альтеративне, ексудативне і проліферативне); реактивністю організму (нормергічне, гіпоергічне і гіперергічне); видом ексудату (серозне, гнійне, геморагічне, фібринозне, змішане); перебігом (гостре, підгостре, хронічне). Основними фізико-хімічними змінами в осередку є гіперосмія, гіперонкія, ацидоз. Ацидоз зумовлює набряк сполучної тканини, збільшує ексудацію і локальний набряк. Підвищення осмотичного тиску збільшує ексудацію. Ацидоз і підвищення осмотичного тиску створюють умови для появи припухлості (tumor) у вогнищі Почервоніння (rubor) виникає внаслідок розширення судин, збільшення припливу артеріальної крові з вмістом оксигемоглобіну яскраво-червоного кольору і розкриття капілярів, які не функціонували раніше. Надходженням у тканини теплішої артеріальної крові та посиленням обміну речовин можна пояснити підвищення локальної температури (calor). Біль (dolor) виникає внаслідок подразнення чутливих нервових закінчень різними БАР — медіаторами болю (брадикінін, гістамін, недоокиснені продукти обміну, напр. молочна кислота), а також унаслідок натягнення тканини при набряку, що спричиняє стиснення чутливих нервових закінчень. Різко виражений запальний процес, що супроводжується змінами метаболізму, кровообігу, іннервації в тканинах, як правило, проявляється порушенням функції органа або системи (functio laesa). Поряд з місцевими ознаками в організмі виникають зміни загального характеру. Типовою загальною ознакою більшості запальних процесів є збільшення кількості лейкоцитів в одиниці об’єму периферичної крові (лейкоцитоз) і зміна лейкоцитарної формули. Досить часто супроводжується гарячкою. Вона розвивається під впливом пірогенів, що утворюються нейтрофільними лейкоцитами. При змінюється співвідношення білкових фракцій крові: знижується рівень альбумінів і підвищується рівень глобулінів. Унаслідок зміни складу білкових фракцій плазми крові та зниження заряду еритроцитів підвищується швидкість осідання еритроцитів.

є найбільш поширеним патологічним процесом. Немає жодного напрямку медицини, який би не був пов’язаний з профілактикою, діагностикою і лікуванням запального процесу. У зв’язку з цим знання загальних механізмів виникнення, розвитку і наслідків необхідні лікарю і провізору для вирішення питань їх фармакологічної корекції. Протизапальні ефекти виявляють глюкокортикоїдні гормони, НПЗП, група малих імунодепресантів (гепарин, хлорохін, Д-пеніциламін, препарати золота та ін.), деякі ферментні препарати (вобензим та ін.); місцеву дію — в’яжучі препарати (спирт етиловий та ін.). мікробної етіології потребує застосування хіміотерапевтичних, антисептичних препаратів.

***

Пожежа — позарегламентний процес знищування або пошкоджування вогнем майна, під час якого виникають чинники, небезпечні для живих істот і довкілля. (згідно з ДСТУ 2272 Пожежна безпека. Терміни та визначення основних понять.)

Пожежею є некероване горіння поза межами спеціально відведеного вогнища, яке може призвести до загибелі і (або) ураження людей (тварин, рослин), значних матеріальних збитків, суттєвого погіршення стану навколишнього природного середовища.

Причинами виникнення П. найчастіше є: необережне поводження з вогнем, недотримання правил експлуатації виробничого устаткування, самозагорання речовин і матеріалів, розряди статичної електрики, грозові розряди, підпали. У залежності від місця виникнення розрізняють: П. на транспортних засобах; степові і польові П.; підземні пожежі в шахтах і копальнях; торф'яні і лісові пожежі ; П. в будівлях і спорудах. Останні, у свою чергу, підрозділяються на зовнішніх (відкриті), при яких добре є видимими полум'я і дим, і внутрішні (закриті), такі, що характеризуються прихованими дорогами поширення полум'я. Простір, охоплений П., умовно розділяють на 3 зони — активного горіння (вогнище П.), теплової дії і задимлення. Зовнішніми ознаками зони активного горіння є наявність полум'я, а також тліючих або розжарених матеріалів. Кисень в зону горіння зазвичай поступає з атмосферного повітря, в окремих випадках — унаслідок термічного розкладання кисневмісних горючих речовин. Що знаходяться у вогнищі П. конструкції, що згорають, і матеріали в результаті теплової дії нагріваються і запалали, а ті, що не згорають втрачають механічну міцність, деформуються. Основною характеристикою руйнівної дії П. є температура, що розвивається при горінні. Для житлових будинків і громадських будівель температури усередині приміщення досягають 800—900 °С. температура усередині приміщення, що горить, поширюється нерівномірно ( мал. 1 ). На мал. 2 показана зміна температур П. усередині приміщення при горінні твердих речовин. Із збільшенням кількості горючої речовини на одиницю площі підлоги (горючого завантаження) підвищується максимальна температура і збільшується тривалість П. ( мал. 3 ). Як правило, найбільш високі температури виникають при зовнішніх П. і в середньому складають для горючих газів 1200—1350 °C, для рідин 1100—1300 °C, для твердих речовин 1000—1250 °C. При горінні терміта, електрона, магнію максимальна температура досягає 2000—3000 °C. Тепло, що виділяється в зоні горіння, за допомогою конвективного теплообміну, променистого теплообміну і унаслідок теплопровідності передається в довкілля.

Простір довкола зони горіння, в якому температура в результаті теплообміну досягає значень, що викликають руйнівну дію на навколишні предмети і небезпечних для людини, називають зоною теплової дії. Прийнято вважати, що в зону теплової дії, навколишню зону горіння, входить територія, на якій температура суміші повітря і газоподібних продуктів згорання не менше 60—80 °С, а поверхнева щільність теплового потоку перевищує 4 квт/м 2 [60 ккал/ ( мін ? м 2 ) ]. Під час П. відбуваються значні переміщення повітря і продуктів згорання ( мал. 4 ). Нагріті газоподібні продукти згорання спрямовуються вгору, викликаючи приплив щільнішого холодного повітря до зони горіння (див. Конвекція в атмосфері). При П. усередині будівель інтенсивність газового обміну залежить від розмірів і розташування отворів в стінах і перекриттях, висоти приміщень, а також від кількості і властивостей матеріалів, що горять. Напрям руху нагрітих продуктів зазвичай визначає і вірогідні дороги поширення П., т.к. мощниє висхідні теплові потоки можуть переносити іскри, вугілля, що горять, і головешки на значне відстань, створюючи нові вогнища горіння. Продукти згорання (дим), що виділяються при П., утворюють зону задимлення. До складу диму зазвичай входять азот, кисень, окисел вуглецю, вуглекислий газ, пари води, а також попіл і ін. речовини.

Багато продуктів повне і неповне згорання, що входять до складу диму, володіють підвищеною токсичністю, особливо токсичні продукти, що утворюються при горінні полімерів . В деяких випадках продукти неповного згорання, наприклад окисел вуглецю, можуть утворювати з киснем горючі і вибухонебезпечні суміші.

Припинення горіння при П. досягається дією на поверхню матеріалів, що горять, огнетушащимі засобами, що охолоджують; розбавленням речовин, що горять, або повітря, що поступає в зону горіння, негорючими парами або газами; створенням між зоною горіння і горючим матеріалом (або повітрям) того, що ізолює шаруючи з огнетушащих засобів. Як основний огнетушащего засіб використовується вода. Розпорошені струмені води використовуються для осадження диму, захисту від теплового випромінювання і для охолоджування поверхонь нагрітих конструкцій. Окрім води, як огнетушащих засоби широко використовуються хімічна і механічна для повітря піна, вуглекислий газ, азот, порошки, водяна пара, а також речовини, гальмівні хімічну реакцію горіння (див. Інгібітори хімічні ) . Подача огнетушащих засобів у вогнище П. виробляється за допомогою пожежної техніки ; стаціонарними установками пожежогасінні, пожежними автомобілями, пожежними поїздами, пожежниками судами, пожежними мотопомпами, а також вогнегасниками . Заходи щодо пожежній профілактиці і гасінню П. здійснюються пожежною охороною і адміністрацією об'єктів.