71. Проблема митця і суспільства у романі в віршах ліни костенко «маруся чурай». Осмислення історичного минулого україни («маруся чурай», «берестечко»)

Історичний роман у віршах «Маруся Чурай» є перлиною української літератури ХХ століття. Центральною філософською проблемою твору є проблема митця й суспільства. Головна героїня — Маруся Чурай. Це людина, наділена геніальним піснетворчим даром, що означає надзвичайно тонку і багато в чому специфічну, не таку, як в інших, духовну організацію.

Ліна Костенко аналізує у своєму романі психологію творчості Марусі Чурай, її стосунки із суспільством. Учені, які досліджують психологічні особливості художньо талановитих людей, відзначають їх загострену здатність емоційно сприймати світ. Стосунки Марусі з коханим — Грицем Бобренком були виняткові. Любити її (митця) було непросто, бо в Марусі була глибинна, вразлива душа. Вона надто піддається настроям, як правило, мінорним. Маруся, як сказала Бобренчиха, «пасмурниця», а для декого й «чаклунка». Характерна ситуація для митця, котрий через своє особливе обдарування змушено піднятий над середовищем, стоїть вище нього і від цього постійно карається самотністю, відсутністю зріднених душ, чужими заздрощами та несправедливими намовами. Одвічна внутрішньо-конфліктна проблема «поет і натовп» є суттєвою для Марусі Чурай, головної героїні твору. Зовні Маруся звичайна дівчина, свою вищість вона просто не усвідомлює. Гриць Бобренко зраджує Марусю, піддається умовлянням матері, яка хотіла оженити його на багатій Галі Вишняківні. Коли Гриць повертається до головної героїні, вона — людина із загостреним чуттям — просто не в змозі пробачити зраду. Маруся дійшла до думки про «нерівність душ» — своєї та Гриця. Творення пісні для Марусі є чи не головним способом самовираження. Багата, незвичайна інтенсивність емоційного життя Марусі —- це той «тиск» почуттів, від яких вона звільняється характерним для всіх митців способом — через художню творчість.

Подружнє життя, позначене зрадою, неможливе для неї, у її розумінні воно позбавлене сенсу. Маруся не згодилася на повернення Гриця, бо його зрада «цілий вік стоятиме між нами. А з чого ж, Грицю, пісню я складу?» Слухаючи пісні у виконанні кобзаря й мандрівного дяка, Маруся Чурай задумується над призначенням пісні, здогадується про нетлінність пісні у часі. Отже, життя видатної піснетворки було непростим. Маруся рано помирає від надмірних переживань та сухот. її було засуджено за вбивство Гриця Бобренка, але грамота від Богдана Хмельницького скасувала вирок. Коротке життя видатної поетеси Марусі Чурай закінчується весною, але у цьому світі її пісні залишаються ще надовго, можливо, й назавжди.

«БЕРЕСТЕЧКО». „Берестечко” - книга про одну з найбільших трагедій часів Хмельниччини, поразку під Берестечком. Розпочата ще у 1966-1967рр. (тобто передувала романові „Маруся Чурай”) , вона дописувалась на інших етапах української історії - в 70-80-х роках. І тепер, коли Україна опинилася перед загрозою вже остаточної поразки, виникла нагальна потреба її публікації.

„Берестечко” - соціально-психологічний історичний роман у віршах. Автор дуже вимогливо добирає історичний матеріал, суворо дотримується наукової достовірності подій і фактів, переданих через сприйняття їх найголовнішого учасника - Богдана Хмельницького.

Події визвольної художньо інтерпрету­ються в романі Ліни Костенко, при цьому активно використовуються засоби ретроспективи.

У творі немає єдиного наскрізного сюжету, він фрагментарний, належить до жанру так званого гомоцентричного роману, в якому події відтворю­ються не в традиційній епічній відстороненості, а акцептом на суб'єктивному сприянні її героїв. Роман написаний від першої особи, як роздум, спогад, сповідь гетьмана, який болісно переживає поразку під Берестечком. Уже з перших сторінок твору Л. Костенко перед читачем розкривається внутрішня драма гетьмана, який зазнав страшної поразки під Бере­стечком. На самоті із власним сумлінням він на­магається відповісти на питання: „Усе ж було за нас, чому ж програли ми?” Шукаючи пояснення (чи виправдання?!) тому, що сталося, полково­дець карається-катується від усвідомлення чис­ленних жертв з козацького боку, вбачає власну причетність до них. Ці душевні муки, які спалюють Богдана Хмельницького, нагадують терзання князя Ігоря з поеми Дмитра Павличка «Князь», який теж карається, вважаючи себе призвідцем заги­белі руського війська.

Богдан Хмельницький цікавить Л. Костенко най­перше як унікальна особистість — велика в політичних, воєнних діях, у коханні й слові. Поетеса прагне вдивитися в його збурену, складну душу, в його думи-муки, в яких сконденсовані найпекучіші проблеми XVII ст.: народ і вождь, рівність і свобода, злочин і кара, вірність і фала, гріх і спокута, кохання і сім'я, держава і мова, поет і народ. Характер гетьмана виписаний багатогранно, домінує в ньому патріотичне начало. Не тільки особиста кривда та образа, не користолюбні егоїстичні інтереси керують вчинками полководця, а турбота про долю всього народу, бажання створити могутню незалежну державу, яка б зайняла почесне місце в сніговій спільноті.

Гетьман у романі — не тільки талановитий воєначальник, а й мудра, освічена, з розвинутим почуттям прекрасного людина, що узгоджується з історичною. Він наділений дивовижною здатністю впливати на маси, вести їх за собою, що також зафіксовано в історичних джерелах. Саме ця незвичайна риса забезпечила йому й гетьманство, і славні перемоги над ненависною народові шляхтою.

Художній історизм роману „Берестечко” спи­рається на народнопісенне історичне мислення і має яскраво виражений фольклорний характер. Приміром, батальні сцени, майстерно передані поетесою, змальовані в дусі українських народ­них пісень та дум з їхньою тропікою, символікою, ритмомелодикою. Створення історичного колориту козацької епохи досягається широким використанням за­старілої лексики (історизмів та архаїзмів), а також полонізмів, проте деякі з них потребують коментарів, оскільки незрозумілі сучасному читачеві.

Заслугою поетеси в романі є те, що події укра­їнської історії розглядаються не відокремлено, а в загальносвітовому контексті. Так, історичним факт, зафіксований у деяких джерелах, про посольську місію Богдана Хмельницького до Франції художньо трансформується в доказ значимості впливу зовнішньої політики України на загальноєвропейський політичний курс .Поділяючи думки тих істориків, які вбачали одну з можливих причин українсько-польської війни в зовнішній нестабільності, воєнному протистоянні між державами, Ліна Костенко акцентує на визволь­ному характері цієї війни.