Акт ііі

К н с м о н

(Виходить із свого дому).

Закрий, старухо, двері та нікому їх,

Гляди, не відчиняй, хіба що лиш мені,

А я вернусь, мабуть, опівночі глухій.

Гета

(До своїх супутників).

Плангоне, поспішись: давно вже час було

Нам жертву принести.

К н ем о н

Це що за лихо знов!

Юрба яка! До чорта йдіть!

Гета

Парфеній, грай

На флейті

Пану в честь: до нього мовчки йти

Не личить, кажуть.

Сікон

Ось, нарешті, й ви прийшли.

Геракле! Ну й набридло нам сидіти тут,

Чекаючи на вас! Ми кінчили давно

Приготування всі.

Гета

Клянуся Зевсом, так.

Баран, принаймні, цей мав згинути ось-ось.

Сікон

Твого дозвілля не діждеться бідний він.

Заходьте й приготуйте воду очисну,

Корзини, ладан. Бовдуре!

Не стій стовпом!

К н е м о н

Нещасні, пропадіть ви пропадом: сиджу

Без діла через вас. Не можна дім самим

Лишити ні на мить: ті Німфи — зло моє.

Потрібно зруйнувати, мабуть, через них

Свій дім і будувати знову, та не тут.

Глядіть на тих гульвіс, що жертовний обряд

Виконують! Постелі, глечики несуть,

Та не богам — собі; ось ладан — інша річ,

Чи коржик, що стоїть на вівтарі.

Його Бог повністю спожив.

Недогризок бедра

І жовч — також богам, бо це неїстівне,

А інше все самі поглинули.

(Стукаючи в двері).

Мерщій,

Старухо, відчиняй.

Здається так мені,

Що вдома тут у нас не все іде гаразд.

Гета

(Виходить із святилища).

Забули казанок, говориш?

А у вас Вже зовсім хміль пройшов.

Що зробимо тепер?

Мабуть, потурбувати доведеться нам

Сусідів цього бога.

(Стукає в двері).

Рабе!О боги,

Бездарніших служанок, думаю, ніхто

Не держить! Гей, раби!

Нездатні ні на що

Вони, лиш на розпусту...

Кличу вас, раби!

До наклепів поспішні, стрінувши когось...

Та що за чорт! Раби! Чи вимерли ви всі

Всередині? Та ні.

Здається, хтось іде.

К н емон

(Появляється на порозі дому).

Триклятий, ти ще тут, біля дверей, стоїш?

Гета Тихіше, не вкуси.

К н е м о н

їй-богу,я тебе Й живого проковтну.

Гета

Клянусь богами, ні!

К н е м он

Яку, скажи, поганче, спільну ти найшов

⁴⁷⁰ Зі мною справу?

Гета

Жодну. Бачиш, я прийшов

До тебе не по довг, ні свідків судових

З собою не привів, а казанка просить.

К н е мон

Ти просиш казанка?

Гета

Еге ж.

К немон

Вважаєш ти,

Поганче, що і я приношу в дар волів,

⁴⁷⁵ Так само, як і ви?

Гета

Навряд, чи слимака

Приніс би.

Ну, прощай, мій любий, це жінки

Порадили мені постукати сюди

З проханням цим.

Послухав я — даремний труд.

Вернувшись, я про все жінкам тим розкажу.

⁴⁸⁰ Шановнії боги! Це змій, а не старик!

(Виходить).

К н ем он

Ненависні тварюки!

Стукають, немов

До родича свого.

Коли б когось я з вас

Піймав біля дверей і не провчив як слід

Для прикладу усім, то я, вважайте ви,

⁴⁸⁵ Такий же, як і всі.

А цьому повезло,

Що був сьогодні тут, не знаю й сам, чому.

(Ховається в хаті).

С і кон

Хай чорт тобі! Невже він виганьбив тебе?

Та, мабуть, попросив невміло. Не один

Є неуком в тих справах; я ж у них — знавець

Обслужую я в місті тисячі людей,

Сусідів їхніх я тривожу, посуд в них

Беру я завжди. А як хто попросить щось —

Підлещуватись мусить.

Вийде до дверей

Старик — скажи йому: «Мій батьку, батеньку»!

Старуху — матір'ю, а жрицею назви

Середніх років жінку, ледарем — раба.

Найліпше так; а вас повісити б усіх!

(Стукає знов у двері).

О неуцтво! «Раби, раби!» Я кличу вас.

Ти, батеньку, мені потрібний, підійди.

Ти знову тут?

К немон

(З порога).

Сі кон І знов за тим.

К н емон

Ти що, мене

Навмисне злиш?

Чи не тобі заборонив

На мій поріг вступати?

(Говорить в хату).

Дай-но бич, стара.

Сі кон

(Перелякай о).

О ні! Ім'ям богів благаю, перестань,

Мій любий!

Гета Знову йде!

Сі ко н

Хай Посейдон тебе...

К н емо н

⁵⁰⁵ Ти ще й базікаєш?

С і к он

Прийшов я казанка Просити.

К н е м он

В мене, знай, нема ні казанка,

Ні оцту, ані солі, ні сокири.

Всім Сусідам я сказав, до мене щоб не йшли.

С і к о н

Мені ти не казав.

К н е м о н

Так ось тепер кажу.

С і к о н

Не дуже ввічливо, їй-богу, то скажи,

Принаймні, де його дістати.

Кн емон

Не скажу. Ти що, базікати зібрався?

С і кон

Будь здоров! К н е мон Не хочу поздоровлень ваших.

С і к о н

Що ж, хворій!

К н е мон

О лихо непоправне!

(Знову зникає в хаті).

С і к о н

Добре він мене

Прочистив.

Гета

Ось що значить вміло попросить! їй-богу, це різниця!

Сі кон

Стукати, мабуть,

Прийдеться в інші двері.

Як у тих місцях

До бійки рвуться так, то встряв я у біду.

Найкращий вихід з цього м'ясо, мабуть, все

265Обслужую я в місті тисячі людей,

Сусідів їхніх я тривожу, посуд в них

Беру я завжди.

А як хто попросить щось —

Підлещуватись мусить.

Вийде до дверей

Старик — скажи йому:

«Мій батьку, батеньку»!

Старуху — матір'ю, а жрицею назви

Середніх років жінку, ледарем — раба.

Найліпше так; а вас повісити б усіх!

(Стукає знов у двері).

О неуцтво! «Раби, раби!»

Я кличу вас.

Ти, батеньку, мені потрібний, підійди.

500

Ти знову тут?

К немон

(З порога).

С і ко н

І знов за тим.

К н емон

Ти що, мене

Навмисне злиш?

Чи не тобі заборонив

На мій поріг вступати?

(Говорить в хату).

Дай-но бич, стара.

Сі кон

(Перелякано).

О ні! Ім'ям богів благаю, перестань,

Мій любий!

Гета

Знову йде!

Сі ко н

Хай Посейдон тебе...

К н емон

⁰⁵ Ти ще й базікаєш?

Просити.

264

Сі к он

Прийшов я казанка

К н ем о н

В мене, знай, нема ні казанка,

Ні оцту, ані солі, ні сокири.

Всім Сусідам я сказав, до мене щоб не йшли.

С і кон

Мені ти не казав.

К н е мо н

Так ось тепер кажу.

С і к о н

Не дуже ввічливо, їй-богу, то скажи,

Принаймні, де його дістати.

К н е м о н

Не скажу. Ти що, базікати зібрався?

С і кон

Будь здоров!

К немо н

Не хочу поздоровлень ваших.

С і к о н

Що ж, хворій!

К н емон

О лихо непоправне!

(Знову зникає в хаті).

С і кон

Добре він мене

Прочистив.

Гета

Ось що значить вміло попросить! їй-богу, це різниця!

С і кон

Стукати, мабуть,

Прийдеться в інші двері.

Як у тих місцях

До бійки рвуться так, то встряв я у біду.

Найкращий вихід з цього м'ясо, мабуть, все

265Засмажити; ось миска є якась.

Пошлю До чорта всіх філян, а сам обмежусь тим,

Чим маю.

(Входить до гроту).

Сострат

(Входячи в селянському одягові з лопатою в руках).

Хто біду напитує собі,

У Філи хай зайде на лови.

Тричі я

Злощасний: бедра, спина, шия,— словом, весь

Злощасний тричі я.

Відразу пильно там,

Хоч я і новачок, лопатою почав

Орудувати так, мов справжній землероб,

А може, ще й спритніше.

Взявся не на жарт

За діло, не надовго, правда.

Згодом став

Несміло озиратись, чи не йде, бува,

З дочкою цей старик.

Почав спочатку я

Хапатися за крижі нишком, а коли

Робота затяглась — зігнувся, мов дуга,

І весь задеревів; ніхто, проте, не йшов.

А сонце припікало...

Горгій озирнувсь

На мене; я ж, немов криничний журавель,

Насилу то згинавсь, то знову випрямлявсь

Увесь. Тоді він каже: «Бачу я, старик

Сьогодні вже не йтиме».

«Що ж тоді,— кажу,— Робитимем?»

А він: «До завтра підождем

І вистежим його, а поки що — пішли».

За мене взявся Дав копати.

Ось такий Наш вихід перший був.

Чому я повернувсь,

Не знаю, справді, й сам.

Веде, мабуть, мене

Сама по собі справа знов у ці місця.

Гета

О лихо! Чоловіче, думаєш, що рук

Десятків з шість у мене.

Жінко, я тобі Роздмухую вугілля, нутрощі тварин

Січу і посипаю, змішую, ношу.

І все це одночасно.

Ось тому мені,

Засліпленому димом, мариться не раз,

Що свято це — для мене.

Сострат

Гето!

Гета

(Не пізнає Сострата в селянському одягові).

Хто зове?

Сострат

Це я.

Гета

А хто ти?

Сострат Не пізнав?

Гета

Хазяїн мій!

Сострат

Що робите ви тут?

Гета

Принісши жертву, ми

Обід готовим вам.

Сострат

А мати тут?

Гета

Давно.

Сострат

А батько?

Гета

Ждем його.

Сострат

Давай-но підійди

До мене, та скоріш.

(До себе).

Цей жертовний обряд

На руку нам піде.

До цього юнака

Піду я ось такий, як є, і запрошу

До нас його з рабом.

Погостювавши в нас,

Союзниками стануть кращими вони

Надалі, як дійде до шлюбу.

Гета

Що таке?

Ти ще когось сюди просити на бенкет Зібрався?

Щодо мене — їх ти запроси

Хоч тисяч три, бо я (це знаю я давно)

Ні крихти не візьму до рота.

Звідкіля?

Скликайте всіх: на славу вийшла жертва вам,

Достойна подиву; жінки ж оті, хоча

На вигляд ввічливі,

Деметрою клянусь,—

Та жодна і крихітки солі не дала б.

Сост рат

Сьогодні усміхнеться,

Гето, доля нам.

(До статуї Пана).

О Пане, передчуття говорить це мені.

Молився завжди я, як добрий чоловік,

Минаючи твій храм.

С і м і ка

(Входить).

О лишенько мені!

Гета

Хай чорт йому... та це ж із дому старика

Служанка ця!

Сі м і к а

Що жде мене тепер?

Відро, Що впало у колодязь, пробувала я

Добути (так хотів хазяїн) і тоді

Лопату мотузком прогнилим і слабким

Я нишком обв'язала — ну і мотузок

Порвавсь...

Гета

Природна річ.

С і м і ка

В криниці я ось так Втопила, на біду, лопату і відро.

Гета

Залишилось тебе ще кинути туди.

С і мі к а

Хазяїн мій якраз збирався з двору гній

Виносити і все довкола перерив,

Шукаючи лопати.

Гета

Ось виходить він Горлаючи.

Тікай стара, а то уб'є!

Та краще захищайся.

К н ем он

(Вбігаючи).

Де злодійка ця!?

С і м і к а

О пане, вислухай, втопила я не...

К н е м о н

Марш

⁵⁹⁰ Додому!

С ім і ка

Що задумав ти?

Скажи.

К немон

Тебе

В криницю опущу...

С і м і к а

О пане, пощади!

К н е м о н

На цьому ж мотузку, клянусь богами я.

Тим краще, знай, що він прогнилий до кінця.

С і мі ка

Покличу Дава я з сусіднього двора.

К н е м он

Покличеш

Дава ти, безбожнице, сюди?

Всередину заходь, скоріш!

С і м і к а

(Плаче).

Нещасна я!

К Н'Є М О Н

Нещасний я, бо сам робити мушу все.

Гета

(До Кнемона).

В криницю, як ніхто, за всім спущуся я,

Хоча б і за відром; шнурок новий також

Охоче принесем.

К не мон

Хай всі боги тобі

Погану смерть зішлють, як щось даси мені.

Гета

І добре зроблять.

(Вбігає в хату),

Він стрибнув у хату знов.

Старик триклятий!

Ну й життя провадить він!

Від плоті й крові — це аттичний селянин,

Що потом обливає скали мертві ті,

А в обмін дістає шавлію і чебрець.

(Помічає Сострата, що виходить з Горгієм іДавом).

Та ось підходить тут хазяїн молодий

В компанії гостей, запрошених до нас.

Сусідні землероби, мабуть.

От чудак! Навіщо він сюди веде їх?

Де завів Знайомство з ними він?

Сострат

(До Горгія)

Інакше я тобі

Робити не дозволю: все в нас є тепер.

Геракле, хто, скажи, відмовився б прийти

На жертовний бенкет товариша свого?

Я друг твій щирий, знай, ще відтоді, коли

Й не бачив я тебе.

(Подає йому одежу і лопату).

Візьми це й віднеси До себе й повертайсь.

Гор гі й

Ніколи матір я Самотньою не лишу вдома.

С і кон

Ну тоді Піклуйсь про неї ти. Я скоро повернусь.

(Обоє виходять. Сострат — у грот, а Дав — у свій дім).