- •1. Теоретико-методологічні аспекти курсу “Історія української культури”.
- •2. Українська культура як історичний феномен: загальна характеристика.
- •3. Предмет і завдання курсу “Історія української культури”, його місце в системі дисциплін вищих навчальних закладів України.
- •4. Культурно-еволюційні процеси на території України в доісторичні часи. Кам'яний вік палеоліт
- •Мезоліт
- •Трипільска культура
- •Кимерійці
- •Скити (скіфи)
- •Сармати
- •5. Художній метал скіфів: пам’ятки з курганів Чортомлик, Куль-Оба, Солоха, Товста Могила.
- •6. Пам’ятки античної культури в Північному Причорномор’ї.
- •7. Язичництво: питання його розквіту і занепаду в українській традиційній культурі.
- •8. Культури східних слов’ян.
- •9. Міфологія східнослов’янських племен.
- •10. Освіта в середньовічній Русі.
- •31 Братства та їх роль у національному й культурному піднесенні України
- •32 Львівська братська школа та її роль у піднесенні національної самосвідомості українців.
- •33 Острозька академія і братські школи
- •34 Діяльність митрополита Петра Могили
- •35 Військове мистецтво козаків
- •36 Особливості пісенно-поетичної творчості козацької доби. Кобзарство.
- •37 Реформація та Контрреформація в Європі та їхній вплив на культуру українства.
- •38 Українське православ”я в часи козаччини (хvі-хvііі ст.). Початок його русифікації.
- •39 Могилянська доба і Києво-Могилянська академія.
- •40 Козацьке бароко як самобутнє культурне явище українців.
- •51. Іван Котляревський і початки “українського відродження”.
- •71. Українська музична культура в другій половині XIX ст. Микола Лисенко.
- •74. Культурний рух періоду Центральної Ради.
- •90 Літературні групи Галичини та їх представники в міжвоєнний період.
- •91. Українське образотворче мистецтво Галичини: Іван Трупі, Олекса Новаківський, Петро Холодний.
- •97. Особливості архітектури та образотворчого мистецтва повоєнних часів.
- •100. Дві системи в українській музиці 50-60-х рроків. Б. Лятошинський та його школа.
- •107. Творчість в. Стуса.
- •108. Розквіт музично-естрадного мистецтва (в. Івасюк, н. Яремчук, с. Ротару, в. Зінкевич та ін.).
- •109. Кіномистецтво радянської України.
- •115. Українська культура в роки кризи радянської системи та політики “перебудови”.
- •116. Культурні процеси в Україні після 1991 р.
33 Острозька академія і братські школи
Острозька школа (академія) — перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, найстарша українська науково-освітня установа. У 1576 році князь Острозький Костянтин-Василь засновує слов'яно-греко-латинську академію в Острозі. Велику суму коштів на розбудову академії надала його племінниця — княжна Гальшка Острозька (6000 коп.). 7 лютого 1577 р. — перша згадка про академію в передмові до книги Петра Скарги «Про єдність костьолу Божего». В основу діяльності Острозької академії було покладено традиційне для середньовічної Європи вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), а також вищих наук: філософії, богослів'я, медицини. Студенти Острозької академії опановували п'ять мов: слов'янську, польську, давньоєврейську, грецьку, латинську. Першим ректором школи був письменник Г.Смотрицький, викладачами — видатні тогочасні українські та зарубіжні педагоги-вчені, такі як Дем'ян Наливайко, Христофор Філалет, І.Лятос, Кирило Лукаріс та педагоги із Краківського та Падуанського університетів. О. Ш. мала великий вплив на розвиток педагогічної думки та організацію шкільництва в Україні: за її зразком діяли пізніші братські школи у Львові, Луцьку, Володимирі-Волинському. Вихованцями школи були: відомий учений і письменник М.Смотрицький, гетьман П.Сагайдачний та ін., пізніші видатні церковні і культурні діячі. Із заснуванням 1624 р. єзуїтської колегії в Острозі О. Ш. занепала і 1636 р. перестала існувати.
34 Діяльність митрополита Петра Могили
Просвітницька діяльність
Петро Могила, перебуваючи на посаді архімандрита, згуртував довкола себе освічених людей. Восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври він відкрив першу школу. Викладання у Лаврській школі велося латинською та польською мовами, і створювалася вона за зразком провідних шкіл того часу — єзуїтських колеґій. Всього в ній навчалося понад сто учнів. Петро Могила добре усвідомлював значення освіти в розвитку суспільства і прагнув заснувати в Києві такі школи, які відповідали б потребам часу і ні в чому не поступалися б подібним європейським навчальним закладам. Ще задовго до відкриття школи, турбуючись про досвідчених викладачів, Петро Могила добирав здібних молодих людей і за свої кошти відправляв їх за кордон на навчання.
Проте шкільні справи не давалися Петру Могилі легко. Спочатку печерсько-лаврські іноки виступили проти надання школі приміщень. Могилі вдалося владнати цю проблему, але, як тільки розпочалося навчання, противники Могили стали вбачати у лаврській школі конкурента Київській братській школі. Київське братство та козацтво підняли питання про об'єднання Київської братської школи та лаврської. Їх підтримав і новий митрополит Ісая Копинський. Петро Могила погодився об'єднати лаврську школу з братською, за умови, що буде охоронцем і опікуном об'єднаного закладу.
Лаврську школу, об'єднану в 1632 році з братською, згодом було перетворено на Києво-Могилянську колеґію, яку було проголошено правонаступницею Київської Академії, заснованої Ярославом Мудрим. Автор «Історії Русів» з цього приводу писав, що гетьман Сагайдачний:"спорудив Братський Київський монастир на Подолі під розпорядженням того ж Наказного Гетьмана Петра Жицького, яко в архітектурі тямущого; надав тому монастиреві заможні села і поновив у ньому з допомогою Митрополита Київського Петра Могили стародавню Київську Академію, засновану з часів останнього хрещення Русі, але від нашестя на Русь Татар приховану по різних монастирях і пещерах.".
Колеґія була організована за зразками єзуїтських навчальних закладів. Студенти вивчали тут три мови: грецьку, латинську і церковнослов'янську, студіювали богослов'я та світські науки. Серед випускників цієї колегії була чимало представників еліти тогочасної України і Білорусії].
Видавнича діяльність
Петро Могила докладав усіх зусиль, щоб за час його архімандритства Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білорусі, так і в суспільному житті загалом. За п'ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань. Серед них були і книги самого Петра Могили. В 1628 році в Лаврі були видрукувані перекладені Петром Могилою з грецької «Агапита діакона главизны поучительны» і «Тредь цветная», в яких пояснювалися важливість і значення церковних гімнів.
Літературна спадщина
Петро Могила залишив майже 20 творів церковно-теологічного, полемічного, просвітницького, філософського та моралізаторського характеру. Він автор книг «Євангеліє» (1616), «Анфологіон» (1636), «Ефхологіон» (1646) та ін.