- •1. Теоретико-методологічні аспекти курсу “Історія української культури”.
- •2. Українська культура як історичний феномен: загальна характеристика.
- •3. Предмет і завдання курсу “Історія української культури”, його місце в системі дисциплін вищих навчальних закладів України.
- •4. Культурно-еволюційні процеси на території України в доісторичні часи. Кам'яний вік палеоліт
- •Мезоліт
- •Трипільска культура
- •Кимерійці
- •Скити (скіфи)
- •Сармати
- •5. Художній метал скіфів: пам’ятки з курганів Чортомлик, Куль-Оба, Солоха, Товста Могила.
- •6. Пам’ятки античної культури в Північному Причорномор’ї.
- •7. Язичництво: питання його розквіту і занепаду в українській традиційній культурі.
- •8. Культури східних слов’ян.
- •9. Міфологія східнослов’янських племен.
- •10. Освіта в середньовічній Русі.
- •31 Братства та їх роль у національному й культурному піднесенні України
- •32 Львівська братська школа та її роль у піднесенні національної самосвідомості українців.
- •33 Острозька академія і братські школи
- •34 Діяльність митрополита Петра Могили
- •35 Військове мистецтво козаків
- •36 Особливості пісенно-поетичної творчості козацької доби. Кобзарство.
- •37 Реформація та Контрреформація в Європі та їхній вплив на культуру українства.
- •38 Українське православ”я в часи козаччини (хvі-хvііі ст.). Початок його русифікації.
- •39 Могилянська доба і Києво-Могилянська академія.
- •40 Козацьке бароко як самобутнє культурне явище українців.
- •51. Іван Котляревський і початки “українського відродження”.
- •71. Українська музична культура в другій половині XIX ст. Микола Лисенко.
- •74. Культурний рух періоду Центральної Ради.
- •90 Літературні групи Галичини та їх представники в міжвоєнний період.
- •91. Українське образотворче мистецтво Галичини: Іван Трупі, Олекса Новаківський, Петро Холодний.
- •97. Особливості архітектури та образотворчого мистецтва повоєнних часів.
- •100. Дві системи в українській музиці 50-60-х рроків. Б. Лятошинський та його школа.
- •107. Творчість в. Стуса.
- •108. Розквіт музично-естрадного мистецтва (в. Івасюк, н. Яремчук, с. Ротару, в. Зінкевич та ін.).
- •109. Кіномистецтво радянської України.
- •115. Українська культура в роки кризи радянської системи та політики “перебудови”.
- •116. Культурні процеси в Україні після 1991 р.
39 Могилянська доба і Києво-Могилянська академія.
«Могилянська доба — це найкраща доба в житті Печерської друкарні, доба її повного розквіту та многоплідної праці. В історії української культури початкове печерське друкарство займає найпочесніше місце».
Києво-Могилянська академія була заснована на базі Київської братської школи. 1615 року ця школа отримала приміщення від шляхтянки Галшки Гулевичівни. Деякі вчителі Львівської та Луцької братських шкіл переїхали викладати до Києва. Школа мала підтримку Війська Запорозького і зокрема гетьмана Сагайдачного[4].
У вересні 1632 року Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою. У результаті було створено Києво-Братську колегію. Київський митрополит Петро Могила побудував в ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема польській та латини. Станових обмежень для отримання освіти не було. Згодом колегія іменувалася Києво-Могилянською на честь свого благодійника та опікуна.
Згідно з Гадяцьким трактатом 1658 року між Річчю Посполитою і Гетьманщиною колегії надавався статус академії і вона отримувала рівні права з Ягеллонським університетом. Після входження українських земель у склад Московського царства статус академії був підтверджений у грамотах російських царів Івана V 1694 року та Петра I 1701 року[5]. За час існування Києво-Могилянської академії, з її стін вийшло багато відомих випускників. До вихованців належали гетьмани Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович, а також багато хто з козацької старшини. Тут навчалися архітектор Іван Григорович-Барський, композитори Артемій Ведель та Максим Березовський, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Авторитет та якість освіти в академії також приводили сюди іноземних студентів: росіян і білорусів, волохів, молдаван, сербів, боснійців, чорногорців, болгар, греків та італійців. Вихованці академії часто продовжували освіту в університетах Європи, оскільки, згідно з європейською традицією, викладання провадилось латиною[6].
Незважаючи на намагання випускників перетворити академію на сучасний університет, за розпорядженням уряду, указом Синоду від 14 серпня 1817 року Академію було закрито[7]. Натомість у 1819 року в приміщеннях Києво-Могилянської академії була створена Київська духовна академія.
Навчальний процес
Навчання в академії було відкритим для всіх станів суспільства. Рік починався 1 вересня, але студентів приймали також пізніше протягом року.
Процес навчання в Київській Академії складав дванадцять років. Предмети поділялися на так звані ординарні та неординарні класи. До ординарних належали: фара, інфіма, граматика, синтаксима, поетика, риторика, філософія та богослов'я. В неординарних класах викладались грецька, польська, німецька, французька, єврейська та російська мови, історія, географія, математика (курси включали алгебру, геометрію, оптику, діоптрику, фізику, гідростатику, гідравліку, архітектуру, механіку, математичну хронологію), музика, нотний спів, малювання, вищого красномовства, медицини, сільської та домашньої економіки. В 1751 р. в академії почали викладати російську мову та поезію, в 1784 р. було заборонено читати лекції українською мовою.