Zum_Bachelor_mit_Erfolg

Text 3

Globalisierung der Kriminalität

Insbesondere in den Bereichen Drogenschmuggel, Prostitution, Glücksspiel, illegale Einwanderung, Erpressung, Bankbetrug, Steuerhinterziehung, Autoschieberei und Auftragsmorde verstärkt die russische Mafia ihr internationales Engagement. Neue Formen der Kriminalität wie Kreditkartenbetrug oder "Computer-Delikte" nehmen in letzter Zeit dramatisch zu. Nach Angaben des FBI stehen russische MafiaGruppierungen bereits mit anderen kriminellen Gruppierungen in über 50 Ländern in Verbindung. Dabei konzentriert sich die russische Mafia auf Mittelund Westeuropa, die USA und Kanada, Israel, Südafrika sowie Mittelund Südamerika. In all diesen Gebieten findet eine aktive Geldwäsche statt, die es der Mafia ermöglicht, sich in die legale Wirtschaft dieser Länder einzukaufen.

Die Ausbreitung der russischen Mafia begann im ehemals sozialistischen Osteuropa, wo anfangs ähnliche Rahmenbedingungen wie in der Sowjetunion herrschten. Die Expansion setzte sich nach Deutschland und andere westeuropäische Staaten fort. Berlin wurde schon bald zum Zentrum der "Russenmafia" in Westeuropa. Durch die bis Mitte der 90-er Jahre in Ostdeutschland stationierten Sowjettruppen konnte die Mafia auf eine entwickelte Infrastruktur zurückgreifen. Als nächstes stellte die Mafia Verbindungen nach USA und Südamerika her. Es wurden strategische Allianzen mit den dort ansässigen Mafia-Gruppierungen geschlossen, was die Tendenz zu einer internationalen kriminellen Arbeitsteilung aufweist. Der amerikanische FBI hat solche strategische Allianzen der russischen Mafia mit der "Cosa Nostra" in den USA, der sizilianischen "Ndrangheta" und "Camorra", der japanischen "Jakuza", chinesischen Triaden, koreanischen kriminellen Gruppierungen, türkischen Drogenschmugglern und kolumbianischen Drogenkartellen festgestellt. In den USA operieren auf den heutigen Tag etwa 30, in Deutschland 50 und in Italien 60 kriminelle russische Gruppierungen. Tatsächlich ist heute die internationale Kriminalitätsbekämpfung zu einem der wichtigsten Kooperationsbereiche zwischen Rußland und dem Westen geworden.

Anders als in der Sowjetunion ist die kriminelle Welt Rußlands heute alles andere als homogen. Ähnlich wie die gesamte Gesellschaft Rußlands, vollzog sich auch in der kriminellen Welt eine radikaler Wertewandel, der bis heute andauert. Der Verteilungskampf um das ehemalige "Volksvermögen" ist noch nicht abgeschlossen. Erst wenn das letzte "Tafelsilber" privatisiert sein wird, kann eine neue Etappe der Konsolidierung beginnen. Für die weitere Entwicklung des Landes sind zwei unterschiedliche Szenarios denkbar:

- Das negative Szenario sieht vor, dass sich Rußland zu einem halb-kriminellen Staat entwickelt, dessen führende Kräfte die zentralen Bürokraten, Unternehmenskartelle und die kriminelle Elite sein werden. Die kriminelle Elite hätte Einfluß auf innenund außenpolitische Entscheidungen des Landes und würde eher den persönlichen Vorteil, als die nationalen Interessen Rußlands im Blick haben. Die Folge einer solchen Entwicklung könnte schließlich mit der Machtergreifung eines autoritären Anführers enden, der gegen Korruption und Kriminalität zwar hart durchgreifen, aber auch die Freiheitsrechte und demokratische Bestrebungen einschränken würde.

43

- Das zweite, positive Szenario geht von einer Legalisierung des kriminellen und halb-kriminellen Kapitals in Russland aus. Dabei müssen die illegalen Vermögen in destruktives und konstruktives Kapital unterschieden werden. Das destruktive Kapital wird weiterhin für illegale Operationen eingesetzt und kann nur unter den Bedingungen der staatlichen Schwäche und der Instabilität im Lande rentabel eingesetzt werden. Sein Einsatz unterminiert jegliche Anfänge der Schaffung eines Rechtsstaats. Der bei weitem größere Teil des illegalen russischen Kapitals dürfte jedoch dem konstruktiven Kapital zugerechnet werden. Das konstruktive Kapital ist an stabilen wirtschaftlichen und rechtlichen Rahmenbedingungen interessiert und strebt zivilisierte Wirtschaftsformen an. Diese Rahmenbedingungen zu schaffen ist Aufgabe des Staates. Die russischen Fluchtgelder, die derzeit auf ausländischen Banken geparkt werden, werden gerade aufgrund der instabilen Situation im Inland abgezogen und stammen oft nicht unmittelbar aus illegalen Geschäften. Die Rückführung und Reinvestition dieser Gelder könnte der russischen Wirtschaft zum erhofften Aufschwung verhelfen. Wenn also das konstruktive illegale Kapital mit dem ohnehin schon legalen Kapital verschmelzen könnte, wäre das destruktive Kapital isoliert und könnte gezielter bekämpf werden. Auf dieser Grundlage könnte in der Perspektive ein russischer Rechtsstaat wachsen.

Russlands zukünftige Entwicklung wird sich sicherlich im Rahmen dieser beiden Szenarios vollziehen. Welche Tendenz die Prozesse annehmen werden, ist heute noch nicht abzusehen.

Von Alexander Rahr und Philipp Pachomow, November 98

Deutsche Gesellschaft für auswärtige Politik (DGAP)

www.kanka.de/aurora/konf4/mafia3.htm

Text 4

Kriminell

Ich bin "kriminell"...

meinen die Medien

denn ich habe einen "Kampfhund" an der Leine

ich brauch ihn als Waffe, als Selbstbestätigung, will damit nur zeigen, seht her wie toll ich bin ! ich bin "unnormal"...

meinen die Bürger

weil ein "normaler" Mensch nie mit so einer "Bestie" herumläuft, wie kann er nur, ist der verrückt ?

ich bin "asozial"...

44

meinen die Nachbarn,

bin Dealer, Junkie, Zuhälter, denn nur Leute aus diesem Milieu führen "solche" Hunde aus !

ich bin "eine potentielle Gefahr"...

meinen die Behörden,

besitze die "Bestie" nur zum Kampfe, ich mache ihn "scharf", trainiere ihn hart, und hoffe nur, dass er sich paart

ich bin ein "Außenseiter"...

meinen die Anderen wie DER schon aussieht lange Haare, tätowiert, Lederjacke, unrasiert !

Bestimmt ist DER auch vorbestraft, Kinder, Rentner aufgepasst !

ich bin Dir dankbar...

meint der Hund an meiner Leine, weil Du trotzdem mit mir Gassi gehst, mich streichelst, fütterst und berührst mir Liebe schenkst und mir vertraust

ich bin doch "nur" ein Hund mit "falscher" Rasse !

...und deshalb bin ich gerne ein krimineller, unnormaler,

asozialer, potentiell gefährlicher Außenseiter

11.07.2006 von Spikerico http://forum.ksgemeinde.de/archive/index.php/t-59072.htm

Text 5

Der Mord

Heinrich Freimuth

Seit der Nacht ich entstieg, und dem höllischen Grund, und mein Fittich bedecket die Erde,

Seit ich zehnte das Fleisch, seit ich stelle den Tod vor das ew'ge, allmächtige: Werde!

Eine Welt dieser Welt musst' Jahrtausende lang ihre blühenden Leben mir reichen — Die Jahrtausende durch noch wird rauchen mein Herd —

45

ich will Blut, ich will Blut, ich will Leichen!

Wie mich mästet die Brut, die da Menschheit sich nennt, mit dem Safte des eigensten Lebens -

Mir ihr Edelstes würgt, mir ihr Bestes sie hin in dem Taumel wahnwitzigen Strebens! Jede Leidenschaft muss, selbst der bessere Drang, mir die Opfer, die zahllosen, reichen;

Das Gesetz gar ist mein, das den Mord straft mit — Blut: Ich will Blut, ich will Blut, ich will Leichen!

Und der Schleicher: der Neid — und der Stürmer: der Hass — und der uralte Wahnsinn: die Liebe —

Und der blutrote Zorn, und die Eifersucht fahl — hei, wer zählt, die mir fronen, die Triebe?

Um den Heller die irdischen Judasse geh'n einen Gott selbst bei Nacht Zu beschleichen,

Und ein Brutus, er atmet an jeglichem Thron: Ich will Blut, ich will Blut, ich will Leichen!

Hier tobt mordend der Wahn hin mit trunkenem Sang, dort der Blödsinn mit Höllengelächter,

Der gekrönte Despot, der Pirat auf der See, und der Räuber am Weg sind mir Schlächter.

Ich berausche den Mann, ich vertiere das Weib, dass die Engel der Menschheit erbleichen;

Und Verzweiflung die stürz' ich ins eigene Fleisch: Ich will Blut, ich will Blut, ich will Leichen!

Ich entvölk're die Luft, ich entvölk're das Meer, doch die Hochjagd, die treib' ich am Lande:

Auf den Feldern der Schlacht, da beleuchten mein Mahl rings die Städte in loderndem Brande.

Wie der Hagel das Korn, hei, so wettert das Schwert mir zu Boden die männlichen Eichen;

Und mein Großlieferant, er trägt Zepter und Kron': Ich will Blut, ich will Blut, ich will Leichen!

Und so schlag' ich und schlag'; und so trink' ich und trink' von dem Herzblut, dem wärmsten, des Lebens

Die Jahrtausende durch, und das Erdengeschlecht, zu entrinnen mir sucht es vergebens —

Bis der Größere kommt, der Beleber des Tods, auf der Stirne das lodernde Zeichen: Sieh', sein Schatten schon wächst tief herein in die Zeit — Ich will Blut, ich will Blut, ich will Leichen!

Die Deutsche Gedichtenbibliothek http://gedichte.xbib.de/Freimuth,+Heinrich_gedicht_211.+Der+Mord.htm

46

TEIL 3. ARTIKEL ZUM REFERIEREN

Artikel 1

Звіт Amnesty International "Що не дозволено - те заборонено: як пригнічують громадянське суспільство в Білорусі"

Репресивна влада Білорусі утискає громадянське суспільство та не потерпить жодної критики у свій бік, заявила сьогодні Amnesty International.

У доповіді Amnesty International «Що не дозволено - те заборонено: як пригнічують громадянське суспільство в Білорусі» розповідається, як уряд Білорусі систематично обмежує право на мирні збори, об‘єднання та самовираження, забороняючи людям відкрито висловлювати свої думки, проводити демонстрації, або засновувати громадські організації. Часто учасників мирних демонстрацій штрафують або навіть запроторюють до в‘язниці.

«За останні 20 років, влада Білорусії значним чином придушила усі прояви громадянського суспільства, шляхом позбавлення людей можливості висловлювати їх погляди, приймати участь у суспільних дебатах та зрештою виступати у якості органа контролю за владою», сказала Хеза МакГілл,

дослідник Amnesty International по Білорусі. У своєму звіті Amnesty International аналізує законодавство, що регулює свободу мирних зборів та об‘єднань, а також фіксує порушення цих прав, з якими стикнулися правозахисники, члени профспілок, екологічні активісти, лесбіянки, геї, бісексуали та трансгендерні люди.

Люди, які намагаються зареєструвати незалежні організації будь-якого типу, повинні боротися з суворим законодавством та держслужбовцями, які застосовують це законодавство таким чином, що воно ще більше обмежує свободу асоціацій. Активісти, які продовжують свою роботу без реєстрації, ризикують бути обвинуваченими у діяльності від імені незареєстрованої організації.

З 2000 року в Білорусії не було зареєстровано жодної нової політичної партії через суворі реєстраційні вимоги, а члени незалежних профспілок стикаються з дискримінацією на робочих місцях.

Алєсь Бєляцький, в‘язень сумління та голова правозахисного центру «Вясна», (організації, реєстрацію якої було скасовано в 2003 році), у 2011 році був засуджений до чотирьох з половиною років ув‘язнення за кошти, які надходили на його особисті рахунки у Польщі та Литві для фінансування роботи правозахисного центру, оскільки у Білорусі йому було відмовлено у відкритті банківського рахунку.

Олег Стахаєвич, водій гравійного кар‘єру «Граніт» у південно-західній Білорусії, був обраний головою незалежної профспілки, що була створена в грудні 2011 року. Відповідно до законодавства, працівники повідомили роботодавця про створення спілки та попросили надати інформацію про юридичну адресу. Компанія відмовила їм та почала переслідувати тих, хто

47

намагався приєднатися до нової профспілки. Олег Стахаєвич був притягнений до відповідальності за необережне водіння та звільнений. Однак він переконаний, що справу було сфабриковано. На сьогоднішній день четверо членів незалежної профспілки звільнені, а інші члени, через залякування та страх втратити роботу, покинули організацію.

У2003 році місцеві члени Amnesty International спробували зареєструватись як міжнародна організація, однак, їм сказали, що існують певні проблеми з використанням символу організації. У 2005 році вони спробували зареєструватись як місцевий фонд, але їх повідомили, що це можливо лише за умови попереднього узгодження усіх їхніх дій з державними органами. Оскільки така умова загрожувала незалежному функціонуванню організації, вони вирішили не реєструватися.

На протязі декількох років Amnesty International вдалося зафіксувати багато випадків, коли учасників несанкціонованих протестів заарештовували та утримували під вартою. Інколи їх били співробітники міліції.

У2011році учасники «мовчазних протестів», що тривали цілий тиждень, були побиті, засуджені до адміністративних арештів чи штрафів. Під час цих протестів групи людей по всій країні просто мовчки прогулювались, аплодували чи одночасно вмикали сигнали на своїх мобільних телефонах.

Найбільша демонстрація за останні роки, що відбулася одразу після президентських виборів у грудні 2010 року, була придушена з безпрецедентною жорстокістю. Коли міліція прибула для того, щоб розігнати протест у центрі Мінська, більше 700 людей було побито та травмовано, включно з тими, хто лише спостерігав за подіями. До сьогодні четверо в‘язнів сумління Mикола Статкевич, Павло Северинець, Едуард Лоба і Змітсер Дашкевич залишаються у в‘язниці у зв‘язку із їх причетністю до цих демонстрацій.

Закон про Масові заходи порушує фундаментальне право народу Білорусії на участь у демонстраціях.

«Навіть марш чи протест однієї людини вважається порушенням Закону про масові заходи. Протестуючі можуть бути обвинувачені у проведенні демонстрації за участю навіть однієї особи або оштрафовані за публічно зроблений подарунок» - сказала Хеза МакГілл.

Учасників мирних протестів часто засуджують до виплати штрафів або короткострокових ув‘язнень за порушення Закону про масові заходи чи за дрібні правопорушення, такі як лайка в публічному місці. Павло Виноградов, член молодіжного політичного руху Змєна (Зміна), в період з 30 грудня 2011 до 12 грудня 2012 року у сукупності пробув під арештом 66 днів. Він був засуджений за вісім різних адміністративних правопорушень, такі як лайка чи порушення правил громадських зібрань та пікетів.

«Білорусь повинна дозволити своєму народові вільно та без репресій висловлювати свої погляди. Білоруська влада повинна переглянути всі президентські укази і закони, що стосуються реєстрації та діяльності неурядових організацій, і забезпечити повагу права на свободу мирних зборів та об’єднань з боку посадовців.»

48

http://www.amnesty.org.ua/node/53218 квітня 2013 18 квітня 2013

Artikel 2

МАЛОЛІТНІ ЗЛОЧИНЦІ: ШАНС БУТИ ІНШИМИ

Безпричинна агресія, напади люті та особлива жорстокість сучасних підлітків по відношенню до оточуючих, схильність до скоєння тяжких злочинів

— розбоїв, згвалтувань і навіть убивств — закономірно у відповідь викликає відразу та презирство до них у суспільстві. Ніякого співчуття та виправдання. Таким малолітнім злочинцям за скоєне з особливим цинізмом суспільство не прощає, на відміну від дітей, котрі вчинили нетяжкі злочини, а отже, покарання за них не передбачає позбавлення волі. Їм великодушно залишають шанс стати на шлях виправлення: з ними наполегливо працюють відповідні державні служби, психологи та соціальні педагоги, підключається і громадськість. Днями у прес-клубі «Новий день» оприлюднено результати дослідження проблем ресоціалізації неповнолітніх у Херсонській області, засуджених до покарань, не пов‘язаних із позбавленням волі. Зокрема, йшлося про апробовані методи со- ціально-педагогічної і психологічної роботи з неповнолітніми та підписано меморандум про співпрацю між державними установами управлінням Державної пенітенціарної служби України в області, обласним центром соціальних служб для сім‘ї, дітей та молоді та громадською організацією «Успішна жінка», яка впродовж півроку реалізовувала в області проект ресоціалізації засуджених неповнолітніх у 7 пілотних районах, де місцеві фахівці виявили ініціативу і готовність працювати в цьому напрямі. Серед них Чаплинський, Голопристанський, три адміністративних райони Херсона, м. Нова Каховка. Дітей запрошували з батьками на виховні заняття, тренінги з життєвих навичок. Волонтери влаштовували індивідуальні уроки музики, вчили грі на фортепіано. Отримали свої уроки підвищення кваліфікації та з профілактики професійного вигорання і фахівці кримінально-виконавчих інспекцій, котрі щодня працюють з такими дітьми, пропускають через власне серце їхні непрості історії. 90% засуджених — хлопці, які покарані здебільшого за крадіжки. Декому не було чого їсти, і це змусило поцупити з сусідського льоху консервацію чи картоплю. Втім, як відзначається, оточуючі дедалі байдужіше ставляться до таких дітей. Непотрібних своїй сім‘ї, обділених увагою та батьківським теплом, на них нерідко ставлять тавро злодюжок сусіди та обходять подалі в школі, де вони рідкі гості. Тож так і котяться в прірву, доки повністю не озлобляться на увесь світ і не потраплять за грати.

Засудженим до альтернативних покарань (в області перебуває на обліку понад півтори сотні таких дітей) необхідні робота, навчання, інші соціальні послуги на період соціальної адаптації. Суттєво сприяє цьому співпраця держустанов з громадськими та релігійними організаціями, втім, вона не є системною. Тож під час прес-конференції обговорювалися варіанти більш ефективного впровадження кращих практик на рівні нашої області, у тому числі в рамках реформування державної кримінально-виконавчої системи, спрямованого на соціальну переорієнтацію системи виконання кримінальних

49

покарань з урахуванням міжнародного досвіду, принципів гуманізму та справедливості. Як зазначалося, дитину (не лише злочинця) не можна щоразу картати за скоєне, оскільки в неї виробляється комплекс неповноцінності, а в суспільстві зароджується стигматизація, відсторонення від такої дитини. Насправді ж до лиха підлітка часто-густо приводить байдужість оточення, небажання батьків виховувати, годувати, одягати своє чадо. Підліток швидко потрапляє під вплив вулиці, поганих компаній, його цькують ровесники. У сукупності в мозку затравленої, нікому непотрібної дитини виникають непередбачувані плани, суїцидальні настрої. Іноді до такого підлітка вже не достукатися навіть суперпрофесіоналам. Втім, у більшості випадків «недолюблені» діти таки вдячні за будь-який прояв уваги до них. Вони буквально липнуть до тих, хто їх помічає, може чимось зацікавити, захопити. Важливо вчасно скористатися цим шансом. Діти з заможних, благополучних сімей теж потерпають від дефіциту тепла і любові. Таких до радикальних вчинків підштовхує бажання «відзначитися», аби їх нарешті помітили. Однак не завжди їхні витівки закінчуються добре.

Зрештою, всі погоджуються, що не існує готових рецептів та універсальних педагогічних і психологічних прийомів, аби налаштувати усіх «кризових» підлітків на шлях праведний, оскільки причиною їхніх «розладів» часто-густо є невиліковні хвороби суспільства, зрілих людей. Заступник начальника управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області Олена Досенко, навела один із прикладів бездоганного виховного впливу на свідомість дітей, засуджених без позбавлення волі. Їх возили до підшефного інтернату. Після побаченого там і спілкування з ровесниками-сиротами їхній світогляд зазнавав революційних змін — це були вже зовсім інші діти… Олена НЕЧИПУРЕНКО

Artikel 3

Смертна кара у США

Прага, 17 травня 2001 Ғ Сполучені Штати є однією з небагатьох демократичних країн, де досі застосовується смертна кара. У самій Америці дискусія навколо цієї проблеми особливо розгорілася зараз, коли в країні готуються до першої за останні 40 років страти людини, яку засуджено Федеральним Судом. Американці найбільше обговорюють справедливість застосування такого методу покарання, гуманітарний аспект цієї проблеми, а також міжнародний тиск на Сполучені Штати з метою заборонити смерту кару на державному рівні, адже в деяких американських штатах заборонено страчувати людей.

Увага американської громадськості зараз прикута до наближення дня страти Тімоті МакВейґа, якого засуджено за найжорстокіший терористичний акт в американській історії. Його вину доведено і він не кається у тому, що підірвав федеральну будову, внаслідок чого загинуло 168 осіб. Опоненти смертної кари розуміють, що такого рівня злочин не може виклакати симпатій до МакВейґа і тому вони стурбовані, що його справа відвертає увагу

50

громадськості від, як вони вважають, великої прогалини в американській системі покарання.

Але є ще один аспект, що привертає увагу американців до цієї справи. За останні двадцять років в Америці сталися сотні екзекуцій, але страта МакВейґа буде першою смертною карою від 1963 року на федеральному, тобто державному рівні. Саме за це Сполученим Штатам дістається від Європейського Союзу. Найбільше європейських правозахисників турбує те, що сама процедура страти буде показана родичам вбитих і тим, хто вижив після скоєного МакВейґом теракту. Європейська Конвенція з прав людини забороняє страту людей; тому країни, що прагнуть членства в Раді Європи та Європейському Союзі повинні скасувати це покарання.

Експерт з питань смертної кари правозахисної організації Міжнародна Амністія Роб Фрір (Rob Freer) в інтерв‘ю Радіо Свобода сказав, що продовження Сполученими Штатами практики екзекуцій викликає подив у країн, що розвиваються і підриває авторитет Америки, як поборника людських прав.

―Сполучені Штати проголошують себе найбільшими захисниками прав людини у світі, тому їм не личить мати таку репутацію і одночасно робити те, що у більшості державах світу вважається жорстоким, нелюдським, принижувальним, невідповідальним, неефективним засобом і взагалі порушенням людських прав.‖

Опитування громадської думки свідчать, що дві третини американців схвалюють такий спосіб покарання злочинців. Від початку застосування найвищої міри покарання у 1976 році в американських штатах було страчено понад 700 осіб, включно з вісімдесятьма п‘ятьма (85) випадками минулого року і тридцятьма (30) цього року.

Адвокат Ґреґ Вірчак (Greg Wiercioch), який вимагав пом‘якшення вироку вбивцеві, засудженому до страти через смертельний укол, в інтерв‘ю Радіо Свобода сказав, що ставлення громадськості до справедливості позбавлення життя найнебезпечніших злочинців дещо змінилося останніми роками, але практика навряд чи зазнає змін. ―Судові справи, які найбільше привертають увагу суспільства, роблять дедалі складнішим застосування смертного вироку, але я гадаю, ця практика глибоко вкорінена в політику Сполучених Штатів‖.

У справах, що потрапляють до Федерального Суду долю засудженого вирішує президент країни, а не губернатор штату. У випадку з МакВейґом навіть Папа Римський надіслав особисте прохання президентові Бушу зберегти життя терористові. Але, на громадському рівні в самій Америці дуже мало хто виступає проти застосування смертної кари у випадках, коли доля злочинців вирішується президентом. Навіть на останніх президентських виборах лідери обидвох партій висловилися за найвищу міру покарання – і демократ Ґор, і республіканець Буш, який як колишній Техаський губернатор власноруч санкціонував понад 150 страт.

www.radiosvoboda.org/content/article/875384.html

51

Artikel 4

Студенти-іноземці: численні, але незахищені?

Анастасія Москвичова 04.02.2013 Київ – В Україні навчається понад 60 тисяч студентів-іноземців. Це на 5

тисяч більше, ніж торік, повідомляє Міносвіти. Найбільше приїжджають із Туркменистану, Китаю, Азербайджану та Нігерії. На другому місці – Росія, Індія та Ірак. Тим часом експерти нарікають на складнощі інтеграції таких студентів в українське суспільство, а правозахисники зауважують останнім часом зростання нетерпимості стосовно іноземців загалом.

Днями було чергове засідання у справі Олаолу Фемі, луганського студента з Нігерії, якого звинувачують у замахові на вбивство групи молодих луганців, хоча його захисники стверджують, що хлопець просто захищався від нападу расистів.

Виходець із Бангладеш Момінул Хок уже багато років живе і працює в Україні, викладаючи макроекономіку у кількох столичних вишах. Він каже, що ставлення до іноземців значно погіршилося у 90-х, після розвалу Радянського Союзу. Сам він свого часу став жертвою нападу, іноді відчував особливий інтерес з боку правоохоронців через «неслов‘янську зовнішність»: могли перевіряти документи по кілька разів на день.

Тепер, за словами Хока, ситуація покращилась. У всякому разі, з боку вишів дискримінації відносно студентів він не помічає. Але по приїзді в Україну студенти бачать зовсім не те, що їм показували у рекламних буклетах. У країнах, звідки приїжджають на навчання, працюють посередники, напряму із вишами не пов‘язані, тому інформація від них буває викривлена, пояснює викладач.

«Багато хто із новоприбулих студентів планували тут навчатися і одночасно працювати, щоб себе забезпечувати. В Україні такої системи немає»,

– додає Момінул Хок.

Дослідження щодо студентів із-за кордону проводить Східноєвропейський інститут розвитку. Останні з оприлюднених датуються 2008 роком. І хоча нині моніторинг триває, робити підсумок фахівці поки ще не готові. Очільниця інституту Мрідула Гош, однак, переконана, що з того часу ситуація докорінно не змінилась.

«Ми бачили, що студенти дуже мало знають про Україну, не розуміють української мови, бо навчання у багатьох випадках ведеться англійською мовою, – зауважує дослідниця. – У них було багато проблем із отриманням медичної допомоги, вони зазнавали дискримінації і порушення прав, коли виходили на вулицю».

Не можна, однак, говорити, що студенти зовсім не інтегруються. Зокрема, виходець із Нігерії Іторо Джордж Ебонг, з яким вдалося поспілкуватись Радіо Свобода, крім того, що вивчає медицину, також є волонтером у міжнародній правозахисній організації і бере участь у її проектах. У 2008-му, за його словами, на нього напали на автобусній зупинці. Він, однак, зауважує: «Я відчуваю певний прогрес, порівнюючи, наприклад, 2006-й і 2012-й у питанні

52