1. Основні науково-філософські, культурологічні системи/аспекти доби.

Епоха Просвітництва - одна з ключових епох в історії європейської культури, пов'язана з розвитком наукової, філософської і суспільної думки. В основі цього інтелектуального руху лежали раціоналізм, вільнодумство і гуманізм. Представники цієї течії (вчені, філософи, письменники) вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до розуму. І.Кант проголошував: «Май мужність користуватись своїм власним розумом». П. ставить перед людиною завдання «виходу із стану неповноліття». З’являється новий тип оптимізму – «оптимізм без ілюзій, він бачить дійсність і розуміє все іронічно-тверезо». Розум, на думку Канта, не є абстрактним – він індуктивний та експериментальний, обмежений досвідом і почуттям, він не є абсолютним «Розумом», а людським розумом, що мислить. Д.Юм каже, що головним ворогом 18ст. є забобони, які водночас стають ворогом громадянської свободи, проте 1 умовою цієї свободи є свобода думки. Д.Локк висуває основні права людини: свобода, рівність, недоторканність особистості і власності. Вольтер наголошує на речах, які впливають на свідомість людини: клімат, уряд, релігія. Монтеск’є у трактаті «Про дух законів» формулює принципи розподілу влади на виконавчу, законодавчу і судову.

У добу П. відбувається стрімкий розвиток науки. Характерною особливістю науки П. є орієнтир на практичне використання досягнень науки заради промислового та сусп.. розвитку. П. – це доба географічних відкриттів (у Тихому океані(о-ви Пасхи, Таїті, Гаваї), відкривачі – Я.Роггевен, Д.Кук, Бугенвіль). Бюффон вводить у науковий обіг термін «біологія», позначаючи ним «науку про життя». Лінней пише працю під назвою «Види рослин», де описує тисячі видів флори та фауни, вводить подвійні назви латиною. В математиці Ньютон та Лейбніц майже одночасно відкривають інтегральне та диференційне обчислення. Активно розвивається й культура. Для живопису стає характерною побутова та дидактична тематика (Шарден, Хогарт, Грез). Популярним стає портрет( перехід від святковості до інтимності). У музиці відбувається реформа опери. З’являється синтетичне мистецтво, яке складається з музики, співів та складної драматичної дії. У добу П. творять Бах та Моцарт. Вершиною просвітницького мистецтва стає опера Моцарта «Чарівна Флейта».

2. Часо-просторові параметри Просвітництва (по країнах).

Просвітництво – це доба розвитку культури, яка прийшла на зміну Ренесансу. Вона охопила всю Європу та вийшла за її межі. Просвітництво поширювалось по країнах у такій послідовності: 1) кін. ХVII-поч. ХVIII ст. (1690-1720рр.) - Англія; 2) ХVIII ст. (1720-60рр.) – Франція; 3) ХVIII ст. (1760-90рр.) – Німеччина, Італія; 4) кін. XVIII–поч. ХІХст. – Росія, США, Іспанія.

3. Типологічні риси літератури Просвітництва.

Літ-ра – провідний засіб просвідчення найширших мас людей.

1. Ідея сплячого Бога. Болінгброк «Бог створив час для того, щоб бажали щастя, він поставив наше щастя у залежність від сус-ва.». І. Ньютон «сенс науки в тому, щоб віднайти закони, які встановлені Богом»; І. Ньютон – «науковець-інтерпретатор Бога». Локк «Віра не може мати авторитету ,порівняно з основними, ясними й очевидними доказами розуму».

2. Розум – шлях до угоди, до майбутнього щастя людства. Дві розумні людини можуть укласти угоду, а чому не можуть народи? Заповіт – угода між людьми та Богом.

3. Просвітницький монарх. Якщо просвітити монарха, то він просвітить народ.

4. «Природна людина» - не зіпсована цивілізацією. І. Кант «дві речі на цьому світі наповнюють мене все більшим здивуванням – це зоряне небо наді мною, внутрішній закон.» Робінзон «цивілізація робить людину.»

5. Рівність людей. Вольтер «я повірю в те, що дворяни мають більше прав командувати іншими людьми, якщо побачу, що одна людина родиться зі шпорами, а ін. – із сідлом.»

4. Жанрова палітра просвітницької літератури.

Головними напрямами літератури Просвітництва були: класицизм, реалізм, сентименталізм, рококо. Що стосується жанрів, то виділяли: реалістичний роман(наприклад, Д. Дефо – робінзонада, форма роману – роман-щоденник); епістолярний роман(С. Річардсон, Ж.-Ж. Руссо, форма роману – роман у листах); філософська повісь (Вольтер); міщанська драма( П. Бомарше, Ф. Шиллер). Синтезом жанрів та, водночас, підсумком доби Просвітництва є «Фауст» Гете.

5. Класицизм в контексті п.: витоки, визначення

Класицизм – напрям у європейській літературі і мистецтві, який вперше заявив про себе в італійській культурі 16ст., а розквіту набув в абсолютистській Франції 17ст. (розповсюджений у монархічній Європі аж до початку 19ст.) Просвітницький класицизм мав буржуазний характер. Йому був притаманний античний та національний (французький канон), логічне обґрунтування побудови ідей та образів, послаблення ієрархічних меж мистецтва та літературних жанрів, увага до певних національних історій. Творці П. класицизму індивідуалізують персонажів, краса та істина досягаються через розум (здоровий глузд). Мистецтво стає видовищем інтелекту (театру).

6. Рококо в контексті Просвітництва:

витоки, визначення.

Рококо (фр. Rocaille – мушля, насолода) – це культурний та літературний напрям доби Просвітництва гедоністичного гатунку, що обстоює культ грації, шляхетності, вишуканого естетизму. Він є логічною трансформаційною формою ренесансного напряму бароко. Новація літературного рококо – це осягнення особистої психології окремої людини. „Правда” рококо – це „викриття” приватних та інтимних аспектів життя (синтез „природного” та „скандального”). Рококо знаменується появою інтересу до анакреонтики, пасторальних мотивів, моди на казки, соло на флейті, мистецтва флірту, європейського фарфору. Людина рококо намагається прожити швидке, яскраве життя. Життя для неї – хаотичне нагромадження швидкоплинних миттєвостей, що починаються порожнечею.