zavd_culturol

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ З КУЛЬТУРОЛОГІЇ ДО ТЕМИ

„КУЛЬТУРА І ЦИВІЛІЗАЦІЯ”.

1. В підручнику російського культуролога Ю.Я.Малюги поняття „культура” ототожнюється з поняттям „суспільство”, і саме по рівню культури визначається рівень розвитку суспільства. На таких позиціях, на думку автора, базується культурологія. „Культурологічний підхід допоможе усвідомити важливість таких феноменів суспільної свідомості, котрі технократичне мислення відсуває на задній план: мистецтво, літературу, релігію, філософію... і людину. Аналіз переважаючих в суспільстві духовних цінностей не тільки допоможе визначити рівень його розвитку і стан, але й зрозуміти, чому дане суспільство живе так, а не інакше”.

Чи має автор підстави протиставляти технократичне і культурологічне мислення при аналізі сучасного суспільства? Ваші міркування з цього приводу, виходячи із реалій ХХ1 сторіччя.

2. В чому полягає сутність кризи сучасної техногенної цивілізації? Чи спроможне людство знайти шляхи подолання цієї кризи? Викладіть Ваші міркування щодо можливих шляхів подолання кризи сучасної цивілізації.

3. В чому, на Вашу думку, полягають причини багатозначущості понять „`цивілізація” і „культура”?

4. Порівняйте підходи до проблеми співвідношення цивілізації і культури в роботах М.Бердяєва і О.Шпенглера.

О.Шпенглер „Занепад Європи”: „Культура на останніх стадіях свого розвитку перероджується в цивілізацію. Цивілізація йде за культурою як дійсне за становленням, як смерть за життям, як недвижність за розвитком”.

А.Тойнбі „Дослідження історії”: „Цивілізацією є певне відносно самостійне суспільство, що може складатися із деякої множини держав і являє собою цілісне історичне утворення. Кожна цивілізація – замкнений і незалежний від інших світ...Провідними складовими цивілізації є політика, культура і економіка. ...Культурний елемент являє собою душу, кров, лімфу, сутність цивілізації... Як тільки цивілізація втрачає внутрішню силу культурного розвитку, вона негайно починає всмоктувати елементи чужинної соціальної структури, з якою вона мала контакти. Для цивілізації, що знаходиться у полі дії чужинної культури, культурний вплив виявляється значно благодатнішим і корисним, ніж запозичення в економічному чи політичному плані”.

5. Сучасний російський філософ В.Степін саме через еволюцію культури визначає динаміку сучасного суспільного розвитку, бо „ пошуки в сфері духу і переосмислення цінностей передують новим циклам цивілізованого розвитку”. Яким Ви бачите культурне підґрунтя нового циклу цивілізаційного розвитку ХХ1 сторіччя?

6. Дмитро Павличко, вкрай стурбований певною розбіжністю між цивілізованими і культурними людьми в сучасному українському суспільстві, пояснює це явище таким чином:

„Забули пісню. Все в порядку.

Про хатку дбали та про грядку.

І душі їх відформував

Змієподібний ріг достатку”.

Що Ви вважаєте причинами появи значної кількості цивілізованих людей, духовний розвиток яких відстає від вимог часу?

7. Іспанський філософ, поет, культуролог Х.Ортега-і-Гассет, досліджуючи філософію культури, виділяє феномени „елітарної” та „масової” культури”. „Масова культура”, - вважає Х.Ортега-і-Гассет,- пов”язана з появою „масової людини” і стала найбільш поширеною в ХХ сторіччі. Провідними рисами „масової людини” є, по-перше, „безперешкодне зростання життєвих запитів та, відповідно, нестримна експансія власної натури і, по-друге, вроджена невдячність до всього, що змогло полегшити її життя. Обидві риси змальовують доволі знайомий душевний склад розбещеної дитини. ...”Масова людина” відчуває себе довершеною ....Ідеї масової людини такими не є і культурою вона не обзавелася. Мірою культури є чіткість установок”. Чи згодні Ви з позицією іспанського філософа?

8. Відома українська поетеса Ліна Костенко вважає однією із причин духовної кризи сучасної цивілізації „ушкоджений тоталітаризмом адаптований розум. Це ще гірше, ніж поневолений... Бо, за словами Ніцше, ув”язнений поневолений розум хоч стрепенеться і вдариться крилами в грати. А адаптований розум не здатний до ривка, він до всього швидко звикає і не реагує навіть на подразнення”.

Чи поділяєте Ви думку Ліни Костенко ? Що, на Ваш розсуд, треба зробити, щоб розум став не адаптованим, а вільним?

9. Американський культуролог і соціолог П.Сорокін вважає культуру духом цивілізації, її духовною наповненістю. Зубожіння, сконання, смерть культури веде до існування „бездуховної цивілізації”. Цивілізоване розвинене суспільство містить в собі не лише культурні надбання, що забезпечують розквіт народів, але й негативні явища суспільного життя в певну добу. Чи дійсно можливе існування „бездуховної цивілізації”? Як запобігти цьому явищу?

10. Одним із найосвіченіших синів України був Тарас Григорович Шевченко, видатний поет і художник. Академік О.І.Білецький, досліджуючи культурний краєвид Т.Шевченка, свідчить: „Образи декоративних скульптур Торвальдсена, ідеали людської краси, втілені в статуях Аполлона Бельведерського, Венери Медіцейської, Геркулеса Фарнезького, багатство життєвої сили Рубенса...Ідеальні люди художників італійського Ренесансу, тонка психологія портретів Ван-Дейка, ефектна трагедія „Останнього дня Помпеї”, музика Глінки, Бетховена, Моцарта, Мейєрбера, Обера, Белліні... Поряд з цим враження від літератури і поезії, починаючи від „Анахарсіса” Бартелемі й „Історії занепаду і зрунування Римської імперії” Гібона, від життєписів італійських художників Вазарі і паралельних біографій Плутарха і продовжуючи Пушкіним, Гоголем, Жуковським, Гете, Міллером, „Робінзоном” Дефо і „Кларіссою” Річардсона, романами Гольдсміта, Вальтера Скотта, Діккенса... Ось який величезний, не приглушений десятилітнім засланням „ із забороною писати і малювати”, з труднощами дістати друковану книжку – ось який надзвичайно багатий світ живе в свідомості поета”.

Які видатні діячі культури найвпливовіше визначили Ваш культурний краєвид? Якими Ви бачите перспективи свого розвитку як культурної людини?

11. У ХУШ ст. французький філософ Ж.-Ж. Руссо висунув ідею про моральну зверхність „природної людини”, яка не зіпсована культурою і цивілізацією, і закликав до „повернення назад, до природи”. Ваше ставлення до цього заклику.

12. Чи можна бути культурною, але не цивілізованою людиною? Чи можна бути цивілізованою, але не культурною людиною?

13. Сучасний американський культуролог і політолог С.Хантінгтон в роботі „Зіткнення цивілізацій?”, розвиває концепцію, що на сучасній стадії розвитку людства єдина світова цивілізація неможлива. Ще довго будуть існувати окремі, не схожі одна на одну цивілізації. Вирішальну роль у цивілізаційних процесах будуть відігравати відносини між західними і незахідними цивілізаціями, поміж якими, особливо по границі ісламського світу, будуть виникати конфлікти, переважно через несхожість культур і релігій. На думку С.Хантінгтона, існують

3 основних варіанти поведінки незахідних цивілізацій, які й будуть визначати долю світу:

1) спроби об”єднатися із західними цивілізаціями;

2) політика ізоляції від західних цивілізацій;

3) намагання об”єднаними військовими силами боротися із Заходом.

Чи дійсно існує загроза зіткнення цивілізацій, про яку попереджає американський культуролог? Яким Ви бачите майбутнє цивілізації в ХХ1 сторіччі?

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ З КУЛЬТУРОЛОГІЇ ДО ТЕМИ

„ЕТНОС.КУЛЬТУРА.МОВА”.

1. Сучасний український поет Микола Луків дуже шанобливо ставиться до мови як до „дум, в слово перелитих” і дає певні настанови щодо відношення до слова:

Стирай зі слів іржу лукаву,

Первинний зміст їм повертай.

На гроші, почесті і славу

Свій Божий дар не проміняй.

Бо все минуще в цьому світі,

Життя людське – коротка мить.

А думи, в слово перелиті,

І після тебе будуть жить.

Чи поділяєте Ви настанови поета? Наведіть інші приклади ставлення митців до мови.

2. Дмитро Павличко в збірці „Моя земля” описує поневіряння української мови і української культури за радянських часів:

У дитячому серці жила Україна –

Материнські веселі й журливі пісні,

Та за мову мужицьку не раз на коліна

Довелося у школі ставати мені.

Непокривлену душу хотіли зламати,

Та ламалися тільки болючі киї,

Наді мною ночами відплакала мати,

Я ж не зрікся ні мови, ні пісні її.

Як Ви оцінюєте стан розвитку української мови в сучасній незалежній Україні? Що Ви пропонуєте для подальшого успішного розвитку української мови та української культури?

3. При перекладі віршів з української на інші мови часто-густо зустрічаються суттєві лінгвістичні труднощі, пов”язані з граматичними, стилістичними, лексичними особливостями мови. Зокрема, при перекладі віршів Лесі Українки японською мовою виникає проблема передачі засобами японської мови „підкресленої жіночості”, що трапляється в поетичних творах Лесі Українки. В японській мові, як відомо, категорія роду відсутня взагалі, хоча й існують деякі стилістичні засоби для підкреслення того, що мову веде саме жінка, а не чоловік чи дитина. Але ці стилістичні засоби застосовуються переважно в розмовній мові, тоді як вся поезія Лесі Українки написана зразковою українською літературною мовою і перекладати її розмовною японською мовою означало б свідоме принижування авторського стилю. Пошуки можливих варіантів мовних рішень таких труднощів – важка справа.

Якими принципами співвідношення мови, культури і етносу повинен керуватися перекладач, щоб його пошуки були успішними?

4. Сучасний український поет Микола Луків у вірші-посвяті Борисові Олійнику сповідується у безмежній любові до України:

Тут все мені рідне, близьке і святе,

Земля ця на світі єдина.

І з гордістю сина кажу я про те,

Що мати мені Україна.

Вона і мета, і життя мого зміст,

Живу і працюю для неї,

І хай вибачає мені глобаліст –

В його я не вірю ідеї.

Я слухаю дзвони на лаврській горі,

Дивлюсь на софіївські бані

І вірю в народ, що живе на Дніпрі,

У сили його нездоланні.

Бо як би я людство усе не любив,

Повторюю з гордістю сина:

Для мене лишається дивом із див

Моя Україна.

Які протилежні концепції щодо етнонаціонального характеру культури Вам відомі? До якої з них можна віднести міркування поета? Яку з цих концепцій поділяєте Ви? Обґрунтуйте свою точку зору.

5. Більше ста років тому видатний російський письменник І.С. Тургенєв боровся за чистоту рідної мови :„ Бережіть чистоту мови, як святиню! Ніколи не вживайте іншомовних слів. Російська мова така багата і гнучка, що нам нічого брати у тих, хто бідніше нас”. Чи вважаєте Ви актуальною проблему захисту української мови та культури?

6. На початок ХХ сторіччя 1,5 мільярда людей в світі розмовляли англійською мовою. Відбувається відчутна „вестернізація

культури” за рахунок першості англійської мови, просування зразків західноєвропейської масової культури на Схід та інші регіони. В сучасному світі склалася складна культурно-мовна ситуація, коли існує реальна загроза втрати мов і культур малих народів. Чи існує вихід із цієї ситуації? В чому Ви його вбачаєте?

7. Реформатор і палкий прихильник російської мови М.В.Ломоносов писав: „ Карл П”ятий, римський імператор, говорив, що іспанською мовою з богом, французькою – з друзями, німецькою – з ворогами, італійською – з жіночою статтю говорити пристойно. Але якби він у російській мові був вправним, то, безумовно, до того додав би, що ним з усіма говорити пристойно, бо знайшов би в ньому пишність іспанської, жвавість французької, міцність німецької, ніжність італійської, понад те багатство і сильну і виразну стислість грецької і латини.”

Які характеристики ти вважаєш найбільш слушними для української мови? Наведіть приклади оцінки української мови та її внеску в розвиток світової культури і цивілізації видатними діячами культури.

7. Видатні митці багатьох країн надзвичайно високо оцінюють значення національної мови для існування і розвитку національної культури. Так, на думку російського письменника Ф.М.Достоєвського, „Мова – це народ”, французького письменника А.Камю: „Моя Батьківщина – це французька мова”, німецького філософа М Гайдеггера: „Мова – це оселя буття”, українського мовознавця О. Потебні ..............

Чи згодні Ви з думкою, що національна культура не існує без національної мови? Ваші міркування з цього приводу.

7. В культурології проблема співвідношення між світовою і національною

культурою розглядається через відоме протиставлення „Схід” – „Захід”. Дискусія про сумісність чи несумісність східної та західної культур виникла давно і точиться до сьогодні. Англійський поет Р.Кіплінг відстоював точку зору, що „Захід є Захід, Схід є Схід... І вони ніколи не зійдуться”. Навпаки, російський філософ В.Соловйов, наполягав на тому, що в майбутньому Схід і Захід зіллються в єдину світову культуру і цивілізацію, що і довершить втілення в життя принципу соборності.

Порівняйте наведені концепції і спробуйте висловити своє ставлення до них, виходячи із реалій світового культурного розвитку ХХ1 сторіччя.

7. Чи здатна національна культура, зокрема українська, стаючи часткою сучасної світової культури, зберегти свою самобутність?

На яких засадах повинен відбуватися процес становлення світової культури, щоб запобігти тенденції до одноманітності, нівелювання

культур?

7. Зробіть порівняльний аналіз поглядів на етнічний характер культури прихильників протилежних точок зору.

К.Леві-Строс: „Культури не можна порівнювати між собою, вони рівноцінні, тому не можна проголошувати одну культуру вищою за інші...Завжди повинна бути певна герметичність культури... Краще погано знати чужі культури, ніж знати їх добре, але ставити під загрозу свою власну”

Й.Гете: „Світова культура вище за національну, бо її складають митці світового рівня, здатні доставити естетичну насолоду всьому людству”. Визначить назви протилежних тенденцій, викладених у поглядах К.Леві-Строса та Й.Гете. Чи можлива точка перетину цих поглядів.

7. Сучасний український філософ С.Кримський зазначає, що ми живемо у дуже тісному світі, де відбувається жвавий діалог культур. Тому цікавими були б дослідження взаємозбагачення культур українців та інших народів світу, взаємних етнонаціональних характеристик українців і американців, українців і німців, українців і англійців, тобто тих етнічних спільнот, які відчувають на собі досить значний вплив української мови та культури через наявність там великої кількості вихідців з України.

Використовуючи краєзнавчий матеріал про країни, мови яких Ви вивчаєте, визначте свою позицію щодо взаємовідносин культур з різними етнонаціональними характеристиками, наведіть приклади їхнього взаємовпливу.

7. Дослідник семіотики культури Ю.М.Лотман вважає, що жодна з культур не може існувати без діалогу з іншими культурами. Історія людства не знає прикладів абсолютно ізольованого культурного розвитку. В самих віддалених культурах всесвітньо-історичні стадії розвитку породжують топологічно схожі явища. Поштовхом до взаємодії культур може бути як схожість, так і суттєва різниця між національними культурами: „ Розвиток культури, як і акт творчої свідомості, є актом обміну і постійно має на увазі „іншого” – партнера в здійсненні цього акту”.

Чи згодні Ви з думкою Ю.М.Лотмана? Чи дійсно для розвитку національної культури потрібен „інший”? Наведіть приклади взаємовідносин між українською та іншими національним культурами.

7. Чому, на Вашу думку, існує і розвивається культура української діаспори? Які нові можливості взаємодії культур з”явилися з утворенням незалежної України?

8. Порівняйте концепції щодо існування національного характеру і його впливу на розвиток культури російських культурологів Ф.Кессіді та А.Карміна.

Ф.Кессіді: „Національний характер є як продуктом самобутності історичного шляху, що пройдений нацією, так і наслідком спадковості, передачі природних особливостей, які відрізняють ( як і набутий історичний досвід) психічний склад однієї нації від іншої. Простіше кажучи, національний характер ( особливості психічного складу ) є соціобіологічним феноменом, продуктом наслідування генетичних задатків і виховання, культури в широкому значенні слова.

Кожна нація різниться лише їй притаманним поєднанням і співвідношенням темпераменту, типу мислення і світосприйняття. В унікальності внутрішнього світу нації, в усталеності її психічного складу, що організує певним чином отриману інформацію, і полягає цінність кожної нації як біосоціальної спільноти людей та культурного феномена”

А.Кармін: „ На питання, чи існує національний характер, можна відповісти:

Ні, якщо під цим розуміється деяка задана „від природи” сукупність особистісних, психічних і моральних якостей, що відрізняють представників даної нації;

Так, якщо розуміти його як стійкий комплекс специфічних для даної культури цінностей, настанов, норм поведінки”.

Яка з цих концепцій вважається Вам найбільш слушною?

КУЛЬТУРА І ЦИВІЛІЗАЦІЯ

Концепція М.Данилевького (1822-1885), викладена в роботі „Росія та Європа”, містить в своїй основі дві провідні ідеї: ідею заперечення одно лінійності історичного прогресу (яка, між іншим, поділялась більшістю філософського загалу тієї пори) та ідею полі лінійності історії людства, яка складається із багатьох історій виникнення і загибелі окремих культурних світів, які М.Данилевський називає культурно-історичними типами.

„Немає ніякого загального процесу розвитку, який охоплює людство, взяте разом; існують лише особливі культурно-історичні типи розвитку різних народів, які породжують існуючі окремо одна від одної цивілізації. В історії людства, за Данилевським, склалися ( в хронологічному порядку): такі культурно-історичні типи: 1)єгипетський, 2) китайський, 3) асірійсько-вавілонсько-фінікійський, 4) індійський, 5) іранський, 6) єврейський, 7) грецький , 8) римський, 9) аравійський, 10) германо-романський, або європейський. Він розрізняє також два американських культурно-історичних типи – перуанський і мексиканський, які сконали від насилля. Різниця між культурно історичними типами визначається різницею в характері народів які ці культурно-історичні типи створюють, а саме,

C.ХАНТІНГТОН

ЗІТКНЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ?

МОДЕЛЬ МАЙБУТНЬОГО КОНФЛІКТУ

Світова політика вступає в нову фазу, і інтелектуали негайно обрушили на нас потік версій відносно її майбутнього обличчя: кінець історії, повернення до традиційного суперництва між націями-державами, занепад націй-держав під тиском різноспрямованих тенденцій – до трайбалізму і глобалізму – і т.ін. Кожна з цих версій охоплює окремі аспекти реальності, що народжується. Але при цьому втрачається самий суттєвий, вісьовий аспект проблеми. Я вважаю, що в прийдешньому світі основним джерелом конфлікту буде вже не ідеологія і не економіка. Найважливіші рубежі, що розділяють людство, і переважні джерела конфліктів будуть визначатися культурою. Нація-держава залишиться головною діючою особою в міжнародних справах, але найбільш визначальні конфлікти глобальної політики будуть розгортатися між націями і групами, що належать до різних цивілізацій. Зіткнення цивілізацій стане домінуючим фактором світової політики. Лінії розлому між цивілізаціями – це і є лінії майбутніх фронтів. Майбутній конфлікт між цивілізаціями – завершальна фаза еволюції глобальних конфліктів в сучасному світі.

На протязі півтора століть після Вестфальського миру, що сформував сучасну міжнародну систему, в західному ареалі конфлікти розгорталися головним чином між государями – королями, імператорами, абсолютними і конституційними монархами, котрі намагалися розширити свій бюрократичний апарат, збільшити армії, зміцнити економічну могутність, а головне – приєднати нові землі до своїх володінь. Цей процес породив нації-держави, і, починаючи з Великої Французької революції, основні лінії конфліктів стали пролягати не стільки між правителями, скільки між націями. В 1793 р., говорячи словами Р.Р.Палмера, „війни між королями припинились, і почалися війни між народами”. Дана модель зберігалася на протязі всього Х1Х ст. Край їй поклала перша світова війна. А потім, внаслідок російської революції і відповідної реакції на неї, конфлікт націй поступився місцем конфлікту ідеологій. Сторонами такого конфлікту були спочатку комунізм, нацизм і ліберальна демократія, а згодом – комунізм і ліберальна демократія. Під час холодної війни цей конфлікт втілився в боротьбу двох наддержав, жодна з яких не була нацією-державою в класичному європейському розумінні. Їхня само ідентифікація формулювалась в ідеологічних категоріях.

Конфлікти між правителями, націями-державами і ідеологіями були переважно конфліктами західної цивілізації....По закінченню холодної війни підходить до кінця і західна фаза розвитку міжнародної політики. В центр висувається взаємодія між Заходом і незахідними цивілізаціями. На цьому новому етапі народи і уряди незахідних цивілізацій вже не виступають як об‘єкти історії – мішені західної колоніальної політики, а поряд із Заходом починають самі рухати і творити історію.

ПРИРОДА ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Під час холодної війни світ був поділений на „перший”, „другий” і „третій”. Але згодом такий розподіл втратив сенс. Зараз набагато доречніше об‘єднувати країни, базуючись не на їхніх політичних чи економічних системах, не за рівнем економічного розвитку, а виходячи із культурних та цивілізаційних критеріїв.

Що мається на увазі, коли мова йде про цивілізацію? Цивілізація – це певна культурна сутність. Поселення, регіони, етнічні групи, народи, релігійні спільноти – всі вони мають свою особливу культуру, що відображує різні рівні культурної неоднорідності. Село в Південній Італії за своєю культурою може відрізнятися від такого ж села в Північній Італії, але при цьому вони залишаються саме італійськими селами, котрі не переплутаєш з німецькими. В свою чергу європейські країни мають загальні культурні риси, які відрізняють їх від китайського чи арабського світу. Тут ми підходимо до суті справи. Бо західний світ, арабський регіон чи Китай не є частинами більш широкої культурної спільності. Вони являють собою цивілізації.

Ми можемо визначати цивілізацію як культурну спільність найвищого рангу, як самий широкий рівень культурної ідентичності людей. Наступну ступінь складає вже те, що відрізняє рід людський від інших видів живих істот. Цивілізації визначаються наявністю загальних рис об‘єктивного порядку, таких як мова, історія, релігії, звичаї, інститути, - а також суб‘єктивною само ідентифікацією людей. Існують різні рівні само ідентифікації: так, мешканець Риму може характеризувати себе як римлянина, італійця, католика, християнина, європейця, людину західного світу. Цивілізація – це самий широкий рівень спільності, з якою людина себе співвідносить. Культурна само ідентифікація людей може змінюватися, і внаслідок цього змінюються склад і межі тієї чи іншої цивілізації.

Цивілізації можуть охоплювати велику масу людей – наприклад, Китай, про який Л.Пай якось сказав: ”Це цивілізація, яка видає себе за країну”. Але вона може бути вельми нечисленною – як цивілізація англомовних мешканців островів Карибського басейну. Цивілізація може включати в себе декілька націй-держав, як у випадку із західною, латиноамериканською чи арабською цивілізаціями, або одну-єдину, як у випадку із Японією. Явно, що

цивілізації можуть перемішуватися, накладатися одна на одну, включати субцивілізації. Західна цивілізація існує в двох основних варіантах: європейському і північноамериканському, а ісламська поділяється на арабську, турецьку і малайську. Не зважаючи на все це, цивілізації являють собою певні цілісності. Границі між ними рідко бувають чіткими, але вони реальні.

Цивілізації динамічні: у них буває підйом і спадок, вони розпадаються і зливаються. І, як відомо кожному студенту-історику, цивілізації зникають, їх затягують піски часу. На Заході прийнято вважати, що нації-держави – головні діючі особи на міжнародній арені. Але вони виступають у цій ролі лише декілька століть. Більша частина людської історії – це історія цивілізацій. За підрахунками А.Тойнбі, історія людства знала 21 цивілізацію. Лише шість із них існують в сучасному світі.

ЧОМУ НЕВІДВОРОТНЄ ЗІТКНЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ?

Ідентичність на рівні цивілізації буде ставати все важливішою, і обличчя світу буде в значній мірі формуватися в ході взаємодії семи-восьми великих цивілізацій. До них належать західна, конфуціанська, японська , ісламська, індуістська, православно-славянська, латино-американська та, можливо, африканська цивілізації. Найбільш значущі конфлікти майбутнього розгорнуться уздовж ліній розламу між цивілізаціями. Чому?

По-перше, відмінності між цивілізаціями не просто реальні. Вони – найбільш суттєві. Цивілізації несхожі за своєю історією, мовою, культурою, традиціям і, що найважливіше, - релігією. Люди різних цивілізацій по-іншому дивляться на стосунки між Богом і людиною, індивідом і групою, громадянином і державою, батьками і дітьми, чоловіком та жінкою, мають різні уявлення про співвідносну значущість прав і обов‘язків, свободи і примусу, рівності та ієрархії. Ці відмінності складалися століттями. Вони не зникнуть в доступному для огляду майбутньому. Вони більш фундаментальні, ніж відмінності між політичними ідеологіями і політичними режимами. Безумовно, відмінності не обов‘язково передбачають конфлікт, а конфлікт не обов‘язково означає насилля. Одначе на протязі століть найбільш тривалі та кровопролитні конфлікти народжувались саме відмінностями між цивілізаціями.

По-друге, світ став більш тісним. Взаємодія між народами різних цивілізацій посилюється. Це веде до зростання цивілізаційної самосвідомості, до поглиблення розуміння відмінностей між цивілізаціями і спільності в межах цивілізації. Північно африканська еміграція до Франції викликала у французів вороже ставлення , і в той же час зміцнила доброзичливість до інших емігрантів – „добропорядних католиків і європейців із Польщі”. Американці значно хворобливіше реагують на японські капіталовкладення , ніж на значно вагоміші інвестиції із Канади та європейських країн...Взаємодія між представниками різних цивілізацій зміцнює їхню цивілізаційну самосвідомість, а це, в свою чергу, загострює розбіжності і ворожість, що уходять вглиб історії, чи принаймні сприймаються таким чином.