Кримінальне_право

(ч. 1 ст. 119 КК України), крадіжка (частини 1 і 2 ст. 185 КК України), шахрайство (частини 1 і 2 ст. 190 КК України) тощо.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв‘язку з передачею особи на поруки може мати місце за сукупності таких умов:

1)особа вчинила злочин вперше;

2)діяння належить до злочинів невеликої або середньої тяжкості;

3)особа, яка вчинила злочин, щиро покаялася;

4)колектив підприємства, установи чи організації звернувся з клопотанням про передачу йому на поруки такої особи;

5)особа, яка вчинила злочин, не заперечує проти закриття кримінальної оправи за даною нереабілітуючою підставою.

Процесуальною умовою звільнення від кримінальної відповідальності є наявність клопотання колективу підприємства, установи або організації про передачу на поруки особи, що вчинила хоча б один із зазначених злочинів. Матеріальною умовою звільнення такої особи від кримінальної відповідальності є її щире розкаяння у вчиненому злочині. Таке каяття, як уже відзначалося, передбачає усвідомлення особою своєї провини, щирий жаль про вчинений злочин і осуд своєї поведінки.

Щире каяття особи свідчить про її бажання спокутувати провину перед колективом підприємства, установи чи організації та виправити свою поведінку. Вказівка на необхідність встановлення саме щирого каяття підкреслює специфіку даного виду звільнення від кримінальної відповідальності і зумовлена тим, що зазначена поведінка є важливою психологічною передумовою ефективності зусиль колективу підприємства, установи чи організації по перевихованню особи, взятої на поруки. Закон дозволяє звільняти особу від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею її на поруки лише за наявності клопотання колективу підприємства, установи чи організації. За своїм змістом дане клопотання включає: 1) вмотивоване прохання відповідного колективу звільнити від кримінальної відповідальності особу, яка вчинила злочин, і передати її йому на поруки; 2) зобов‘язання колективу здійснювати заходи виховного характеру, спрямовані на недопущення вчинення особою, взятою на поруки, нових злочинів, а також своєчасно повідомляти про обставини, які перешкоджають виконанню виховної функції.

У разі порушення умов передачі на поруки особа у межах строків давності притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин. Порядок відновлення кримінального переслідування у разі відмови колективу підприємства, установи чи організації від поручительства регламентується кримінально-процесуальним законодавством. Пропуск колективом закріпленого у КК однорічного строку унеможливлює притягнення особи до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин. Також КПК не містить права суду самостійно, за власною ініціативою і без скасування колективом свого рішення про поручительство відновлювати провадження у справі у тому разі, коли особа порушує умови передачі її на поруки.

90 Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх

В чинному КК України вперше виділено розділ (ХV), присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Встановлюючи ці особливості законодавець виходив з того, що норми даного розділу повинні сприяти врахуванню вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку неповнолітніх, які вчинили злочин.

Неповнолітніми визнаються особи, які досягли віку кримінальної відповідальності (тобто 16 років, а в передбачених КК випадках 14 років), але яким ще не виповнилося 18 років.

У розділі ХV передбачено лише особливі, менш суворі, більш гуманні умови кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, які вчинили злочин порівняно з дорослими злочинцями, а саме:

1.за певних умов допускається можливість звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру;

2.скорочено види покарань та обмежено строки і розмір встановлених покарань порівняно зі строками і розмірами покарань до дорослих злочинців;

3.визначено умови, за яких можливим є звільнення неповнолітніх від відбування покарання із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру;

4.передбачено більш м‘які вимоги (умови) для звільнення від кримінального покарання;

5.встановлено більш короткі строки (порівняно зі строками для повнолітніх злочинців) щодо давності притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку і щодо погашення і зняття судимості з неповнолітніх злочинців.

Окрім цього розділу особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх знаходять відображення і в деяких нормам інших розділів Загальної частини КК, а саме IV – щодо віку кримінальної відповідальності (ст. 22), Х – щодо незастосування таких покарань, як обмеження волі (ч. 3 ст.61) та довічне позбавлення волі (ч. 2 ст.64) до неповнолітніх, а виправних робіт (ч. 2 ст.57) та арешту (ч. 3 ст.60) до неповнолітніх, які не досягли 16 років, ХІ – щодо врахування вчинення злочину неповнолітнім як обставини, що пом‘якшує покарання (п.3 ч. 1 ст.66).

Разом з тим розділ ХV КК знаходиться в єдиній системі КК, є складовою Загальної частини Кодексу, і його норми нерозривно пов‘язані з її основними положеннями щодо завдань кримінального закону, підстав кримінальної відповідальності (підстава кримінальної відповідальності у неповнолітніх єдина з дорослими – вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК (ч. 1 ст.2). Необхідним компонентом суб‘єктивної сторони складу злочину є вина. Якщо внаслідок розумової відсталості, не пов‘язаної з психічним захворюванням, неповнолітній не міг усвідомити значення своїх дій або/та не міг керувати ними (на необхідності з‘ясування стану здоров‘я та розумового розвитку неповнолітнього наголошує п.2 ч. 1 ст.433 КПК), у вчиненому ним суспільно небезпечному діянні відсутня вина, а значить і склад злочину як підстава для притягнення до кримінальної відповідальності), дії закону про кримінальну відповідальність у просторі та часі, поняття злочину та класифікація злочинів, стадій вчинення умисного злочину, співучасть у злочині, обставин, які виключають злочинність діяння та інших загальних положень, що однаковою мірою стосуються як повнолітніх, так і неповнолітніх осіб, які вчинили злочин. Інакше кажучи, існує потреба в зверненні до загальних норм КК, що регулюють певні кримінально-правові відносини, та спеціальних норм розділу XV КК для врахування специфіки відповідальності неповнолітніх (при кримінально-правовій оцінці неповнолітніх та вирішенні питання про методи державного реагування на них).