Кримінальне_право
.pdfінших (незалежно від форми власності) структурах чи організаціях. Цей вид покарання передбачено ст. 55 КК.
Характерними ознаками зазначеного виду покарання є: 1) воно може призначатися як основне і як додаткове покарання. Наприклад, у санкції ч. 1 ст. 212 КК (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів) цей вид покарання (альтернативно зі штрафом) є основним, а в ч. 1-2 ст. 222 (шахрайство з фінансовими ресурсами) - додатковим до будьякого з основних - штрафу, обмеження волі або позбавлення волі; 2) цей вид покарання може застосовуватися до різних категорій осіб, які вчинили злочин: посадових і службових осіб державної служби, працівників органів місцевого самоврядування; співробітників приватних, комерційних, підприємницьких та інших структур і організацій, до осіб, які займаються тією чи іншою діяльністю (лікар, вчитель, тренер, водій, нотаріус, адвокат та ін.); 3) це покарання може бути призначене лише у тих випадках, коли вчинення злочину було пов'язане з посадовим чи службовим становищем підсудного або із заняттям ним конкретною діяльністю. Іншими словами, цей вид покарання має бути пов'язаний з позбавленням обіймати ті посади і займатися тією діяльністю, які були використані для вчинення злочину; 4) цей вид покарання як основне покарання може призначатися, якщо воно передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК або в порядку ст. 69 КК при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачене законом; 5) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого на посаді або у зв'язку із заняттям певною діяльністю особи засудженого та інших обставин справи, суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 55); 6) позбавлення права обіймати певні осади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років. При цьому у вироку суду має бути визначено конкретні посади або конкретний вид діяльності, право на заняття яких (яким) позбавляється засуджений; 7) цей вид покарання має властиві йому правила обчислення строків його виконання.
79 Обов*язкові та факультативні ознаки об*єктивної сторони складу злочину Об'єктивна сторона злочину - це ознаки, які харак¬теризують зовнішній прояв злочину, ті зміни в оточуючому суспільному середовищі, які призводять до вчинення зло-чину, а також саме діяння, подію вчинення злочину. Таки¬ми ознаками є:
а) дія - тобто суспільно значима поведінка особи, яка складається з рухів, а також використання машин, механізмів, властивостей речовин (отрути, зброї та ін.), температу-ри, фізіологічних процесів і т. ін.; б) бездіяльність - тобто невиконання особою своїх юри¬дичних обов'язків; в) злочинні наслідки - ті наслідки, які мають характер суспільно небезпечної шкоди і мають вид порушення чи знищення суспільних відносин, що охороняються криміналь¬ним законом; г) причинний зв'язок - між дією чи бездіяльністю і ти¬ми злочинними наслідками, які настали;
д) місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину та використані для вчинення злочину знаряддя.
Ознаки, зазначені у пп. а) і б), є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину.
Усі ознаки об‘єктивної сторони складу злочину поділяються на обов‘язкові та факультативні. Обов‘язковою ознакою об‘єктивної сторони складу злочину, без якої неможливо вчинення будь-якого злочину, є суспільно небезпечне діяння. Усі інші ознаки вважаються факультативними, як от суспільно небезпечні наслідки, причинний зв‘язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину. Проте, у певних випадках, чітко передбачених кримінальним законодавством, вони виступають як обов‘язкові. Наприклад, злочин з матеріальним складом неможливий без настання суспільно небезпечних наслідків, а такі злочини, як крадіжка і грабіж обов‘язково характеризуються ще й способом вчиненя – відкрито чи таємно.
80 Службові обмеження для військовослужбовців Службові обмеження для військовослужбовців — це вид кримінального
покарання, що застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років.
Як основне покарання службове обмеження для військовослужбовців може бути призначене лише військовослужбовцю не строкової служби у наступних випадках:
1.якщо це покарання передбачене санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК України за деякі військові злочини;
2.якщо суд, з огляду на обставини справи та особу засудженого, вважає за можливе замість обмеження чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк;
3.якщо це покарання призначається військовослужбовцю в порядку переходу до іншого, більш м'якого виду покарання (на підставі статті 69 Кримінального кодексу).
Суть Протягом виконання військовослужбовцем кримінального покарання у виді
службових обмежень:
• він не може бути підвищений за посадою
• він не може бути підвищений у військовому званні
• строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання
• із суми грошового забезпечення засудженого провадиться відрахування в доход держави в розмірі, який встановлюється вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.
Порядок виконання Суд, який постановив вирок про службове обмеження для військовослужбовця,
після набрання ним законної сили направляє копію вироку командиру військової частини, де проходить службу військовослужбовець. Після цього командир видає відповідний наказ, де зазначається розмір відрахувань у доход держави з грошового утримання засудженого військовослужбовця, строк, протягом якого він не може бути підвищений у військовому званні чи за посадою, а також який строк йому на зараховується в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Наказ доводиться до відома засудженого й оголошується по військовій частині.
Про прийняття вироку до виконання командир військової частини протягом трьох днів сповіщає відповідний суд. За три дні до закінчення встановленого службового обмеження командир видає наказ про припинення виконання вироку суду.
Засуджені, які відбувають покарання у вигляді службових обмежень і визнані військово-лікарською комісією непридатними до військової служби
за станом здоров'язвільняються судом від покарання за поданням командира військової частини і висновком військово-лікарської комісії.
81 Звільнення від покарання за хворобою
1.Відомо, що неосудні особи не підлягають кримінальній відповідальності за вчинені ними суспільне небезпечні діяння (ч. 2 ст. 19 КК). Не підлягають покаранню і особи, які вчинили злочин у стані осудності, але до винесення судом вироку захворіли на психі¬чну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії (без¬діяльність) або керувати ними (ч. З ст. 19 КК).
Разом з тим психічна хвороба може виникнути і під час відбу¬вання покарання. Це питання регулюється ст. 84 КК.
2.Стаття 84 передбачає три види звільнення від покарання за хворобою:
а) у зв'язку з захворюванням особи під час відбування покаран¬ня на психічну хворобу (ч. 1); б) у зв'язку з захворюванням на іншу тяжку хворобу, що пере¬шкоджає
відбуванню покарання (ч. 2); в) у зв'язку з визнанням військовослужбовців, засуджених до служ¬бових
обмежень, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, непридатними до військової служби за станом здоров'я (ч. 3)
3.При звільненні від покарання особи, яка захворіла на психіч¬ну хворобу під час відбування покарання, вирішальне значення має характер психічного захворювання. Вичерпний перелік захворювань, які є підставою для направлення в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затверджуються Міністерством охорони здоров'я України.
Обов'язковою умовою цього виду звільнення є тяжкість психіч¬ного захворювання: воно позбавляє особу можливості усвідомлюва¬ти свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До таких осіб можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК.
4.Особа, яка захворіла на іншу тяжку хворобу, на відміну від психічно хворої, усвідомлює небезпечність вчиненого і адекватно сприймає виправнотрудовий вплив. Тому в основу звільнення таких хворих покладена впевненість суду в тому, що тяжко хворий знач¬ною мірою втратив свою суспільну небезпечність, а тому є впевне¬ність в тому, що він не вчинить нового злочину. Причому закон має на увазі такі види тяжких хвороб, які об'єктивно перешкоджають відбуванню покарання. Якщо осуджений захворів на тяжку хворобу, але вона не перешкоджає відбуванню покарання, то немає підстав для його дострокового звільнення. Крім того, такий вид звільнення від покарання застосовується лише в тих випадках, коли тяжке за¬хворювання виникло під час відбування покарання і подальше від¬бування покарання може призвести до серйозного погіршення здо¬ров'я або до інших тяжких наслідків.
При вирішенні питання про застосування ч.2 ст.84 суд ураховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудже¬ного та інші обставини справи.
Відповідно до ч.4 ст.84 у разі одужання психічно хворих (ч. 1 ст.84), а також осіб, які захворіли на іншу тяжку хворобу, вони повинні бути направлені для подальшого відбування покарання, якщо не закінчи¬лися строки давності або відсутні інші підстави для звільнення від по¬карання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовуватися при-мусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами ч. 5 ст. 72 КК, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.
5. Військовослужбовці, засуджені до покарання у виді службо¬вих обмежень, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, звільняються від покарання у разі визнання їх непридатними до вій¬ськової служби за станом здоров'я.
82 Характеристика та ознаки суб*єктивної сторони складу злочину Суб‘єктивна сторона – це ознаки, що характеризують злочин із внутрішнього боку.
До обов‘язкових ознак суб‘єктивної сторони належать: вина у формі умислу чи необережності; до факультативних: мотив злочину, мета злочину, емоційний стан.
Вина – це психічне ставлення осудної особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння, а в злочинах із матеріальним складом – і до його наслідків у формі умислу чи необережності (ст. 23).
Мотив злочину – усвідомлене спонукання особи, що викликало в неї рішучість вчинити злочин; інтегральне психічне утворення, що спонукає особу до вчинення суспільно небезпечного діяння та є його підставою. Мета злочину – уявлення про бажаний результат, досягнути якого прагне особа.
Умисел поділяється на прямий і непрямий.
Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки та бажала їх настання (ч. 1 ст. 24).
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки й хоча не бажала, та свідомо припускала їх настання (ч. 2 ст. 24). Умисел у формальному складі злочину, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння та бажала вчинити його.
Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.
Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, та легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25). Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була й могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25).
Практичне значення суб‘єктивної сторони злочину: вона є елементом складу злочину та входить до підстави кримінальної відповідальності; ознаки суб‘єктивної сторони визначають суспільну небезпечність злочину; від визначення її ознак залежить правильна кваліфікація злочину; вона допомагає розмежувати злочини, а також відмежувати злочинні діяння від незлочинних.
83 Звільнення від кримінальної відповідальності. Правові підстави та порядок звільнення Звільнення від кримінальної відповідальності - відмова держави в особі
уповноважених органів від державного осуду особи, яка вчинила злочин. Правовою підставою звільнення від кримінальної відповідальності є: передбачення конкретних видів звільнення у КК, а також законом України про амністію чи актом помилування. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК, здійснюються лише судом. амністію; на підставі Указу Президента України про помилування. порядок звільнення
1. Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом.
2.Встановивши на стадії досудового розслідування підстави для звільнення від кримінальної відповідальності та отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду.
3.Перед направленням клопотання до суду прокурор зобов‘язаний ознайомити з ним потерпілого та з‘ясувати його думку щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності.
4.Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
84Конфіскація майна Конфіскація (майна або окремих предметів) — додаткове кримінальне
покарання (у деяких країнах — «інший захід кримінально-правового характеру»[1]), яке полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке належить засудженому на праві власності.
Конфіскація майна призначається за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених Особливою частиною Кримінального кодексу. Не застосовується до неповнолітніх.
Призначається і як обов'язкове, і як факультативне покарання. При цьому суд може не призначати конфіскацію майна, навіть якщо вона передбачена в Особливій частині КК як обов'язкова, за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання (крім випадків, коли вчинено злочин, за який передбачено понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян штрафу) (ч.2 ст. 69 КК).
Якщо конфіскується частина майна, суд повинен перелічити предмети, які конфіскуються, або зазначити частину майна, яка конфіскується. Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком, визначається окремим додатком до Кримінального кодексу України (він
залишився чинним після прийняття нового Кримінального кодексу 2001 року). Крім того, статтями Особливої частини КК передбачається також конфіскація певних предметів, які були знаряддям вчинення злочину, предметом злочину або які були отримано в результаті вчинення злочинних діянь, якщо це прямо зазначено в санкції статті.
85 Умисел та його види. Інші види умислу Умисел поділяється на прямий і непрямий.
Прямий умисел – особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки та бажала їх настання (ч. 1 ст. 24).
Інтелектуальний момент утворюють усвідомлення суспільної небезпеки своєї поведінки та передбачення її шкідливих наслідків. Свідомість охоплює не тільки чітке розуміння фактичного боку злочину, його змісту, характеру й усіх інших об‘єктивних ознак, а й певне розуміння соціально-політичної значущості вчиненого діяння, його соціальної шкідливості. Передбачення означає, що у свідомості цієї особи склалося певне уявлення про можливі чи неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення тут має конкретний характер. Особа чітко уявляє, що саме її конкретні діяння спричинять або можуть спричинити суспільно небезпечні наслідки.
Вольовий момент прямого умислу – це бажання настання передбачуваних наслідків свого діяння. Зазвичай особа прагне досягти якоїсь мети, задовольнити якусь потребу.
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки й хоча не бажала, та свідомо припускала їх настання (ч. 2 ст. 24). Інтелектуальний момент. Розуміння свідомості за непрямого умислу аналогічне розумінню свідомості в прямому умислі. Передбачення за непрямого умислу має свою розпізнавальну особливість. Як і за прямого умислу, воно має конкретний характер. Особа в такому разі чітко усвідомлює, що саме її конкретні дії чи бездіяльність можуть потягти суспільно небезпечні наслідки. Однак наслідки ці особа передбачає лише як можливі наслідки свого діяння. Передбачення неминучості настання наслідків за непрямого умислу виключається через особливості вольової сфери психічної діяльності, що дійсно пов‘язана з її інтелектуальною діяльністю.
Різниця між прямим і непрямим умислом полягає як у вольовому, так і в інтелектуальному моментах.
За часом виникнення та формування визначають умисел, заздалегідь обдуманий, і такий, що виник раптово.
За спрямованістю і конкретизацією бажаного результату умисел поділяється на визначений і невизначений. Визначений умисел в одних випадках може бути простим, коли винний передбачає та бажає настання одного конкретного результату, досягнення певної мети, наприклад, смерті потерпілого за пострілу впритул, або альтернативним, якщо винний передбачає та все ж бажає чи свідомо припускає настання одного з двох або більшої кількості, але індивідуально визначених наслідків.
по моменту виникнення злочинного наміру умисел поділяється на заздалегідь обдуманий і раптово виник.
Заздалегідь обдуманий умисел характерний тим, що намір вчинити злочин здійснюється через більш-менш значний проміжок часу після його виникнення.
Раптово виникли є такий вид умислу, який реалізується в злочині відразу ж або через незначний проміжок часу після його виникнення. Раптово виник умисел може бути простим або афектованого.
Простим раптово виникли умислом називається такий умисел, при якому намір скоїти злочин виникло у винного в нормальному психічному стані і було реалізовано відразу ж або через незначний проміжок часу після виникнення. Афектованого умисел характеризує не стільки момент, скільки психологічний механізм виникнення наміру вчинити злочин. Приводом до його виникнення є неправомірні або аморальні дії потерпілого відносно винного або його близьких.
Певний (конкретизований) умисел характеризується наявністю у винного конкретного уявлення про якісні та кількісні показники шкоди, завданої діянням. Якщо у суб'єкта є чітке уявлення про якомусь одному індивідуально-певному результаті, умисел є простим визначеним. Альтернативний умисел - це такий різновид певного наміру, при якому винний передбачає приблизно однакову можливість настання двох або більшого числа індивідуально-визначених наслідків Невизначений (неконкретізірованний) умисел характеризується тим, що у
винного є не індивідуально-визначене, а узагальнене уявлення про об'єктивні властивості діяння, тобто він усвідомлює тільки його видові ознаки.
86 Затримання особи, яка вчинила злочин
Правомірним затримання буде, якщо насильницькі дії, спрямовані на обмеження волі злочинця для доставляння його до відповідних органів влади, були вимушено викликані необхідністю затримання та відповідали небезпечності вчиненого посягання й обставинам затримання злочинця. Право на затримання злочинця має кожний громадянин, незалежно від того, чи є у нього можливість звернутись за допомогою до представників влади. Правомірність дій щодо затримання особи, що вчинила злочин, визначається за ознаками, які можна поділити на дві групи:
1.ознаки, що відносяться до підстав затримання;
2.ознаки, що характеризують дії тих осіб, які затримують.
Перша група ознак визначає, що насильницькі дії щодо затримання можна вчинити тільки:
а) щодо особи, яка вчинила діяння, що містить усі ознаки складу злочину. Закон формально не обмежує коло злочинів, скоєння яких дає особі, що затримує, право на завдання шкоди. Однак, це право не поширюється на осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, за котрі не передбачено покарання через арешт або обмеження волі. Навіть суд у такому разі не може обмежити волю винного.
Також не може бути визнане правомірним заподіяння шкоди при затриманні особі, що не досягла віку, з якого можливе притягнення до кримінальної відповідальності, або неосудній особі; б) безпосередньо після вчинення злочину. Термін "безпосередньо" слід
розуміти в тому значенні, що початковим моментом виникнення права на заподіяння шкоди при затриманні є початок злочинного посягання (тобто не тільки закінчений злочин, а й закінчений або незакінчений замах і навіть готування до злочину), яке зберігається під час посягання, що продовжується, а також відразу після вчинення злочину. Тож завдання шкоди злочинцю через деякий час після вчинення злочину не може розглядатися за правилами ст. 38 КК України. У випадку, коли особа, ухиляючись від затримання, вчиняє суспільно небезпечне посягання щодо особи, яка затримує, можуть діяти правила необхідної оборони (ст. 36 КК України). Затримання громадянами злочинця через деякий час після вчинення злочину потрібно розглядати за правилами крайньої необхідності (ст. 39 КК України); в) для доставляння такої особи до відповідних органів державної влади.
Інша мета затримання особи, що вчинила злочин, виключає правомірність затримання. Особа, що вчинила таке затримання, підлягає відповідальності за злочин проти волі на загальних підставах.
Друга група ознак визначає дії особи, котра затримує. Такі дії мають полягати:
а) у необхідності застосування насильницьких дій, що вимушено спричиняють шкоду особі, яка ухиляється від затримання, із застосуванням такого способу, без якого затримання неможливе.
Заподіяння шкоди має бути вимушеним; у особи, що затримує злочинця, немає іншої можливості вчинити дії із затримання. У такому разі слід брати до уваги кількість осіб з обох сторін, вік, фізичні сили, озброєність, а також усі інші умови, що сукупно свідчать про відсутність реальної можливості затримати злочинця без заподіяння йому шкоди; б) заподіяння злочинцю шкоди, що відповідає характерові та ступеню
тяжкості вчиненого ним діяння, його особі, обставинам затримання. Характер завданої шкоди може бути різним. Він залежить від ступеня небезпечності вчиненого особою злочину й обставин затримання. Характер і ступінь завданої шкоди визначається також поведінкою злочинця під час його затримання;
в) недопущення перевищення меж, достатніх для затримання. У ч. 1 ст. 38 КК України зазначено, що завдання шкоди злочинцю буде правомірним лише в тому разі, якщо не було допущено заходів, необхідних для затримання такої особи. Ці межі визначаються та залежать від двох груп обставин: небезпеки посягання; обставин затримання.
Однак, незважаючи на те, що заподіяння шкоди є єдиною можливістю усунути небезпеку, як і при крайній необхідності (ст. 39 КК України), у процесі затримання можливо заподіяти шкоду особі, котру затримують, більш тяжку, ніж та, що вона її заподіяла. Перевищенням меж затримання злочинцявизнається (ч. 2 ст. 38 КК України) умисне заподіяння особі, яка вчинила злочин, тяжкої шкоди, що явно не відповідає небезпечності посягання чи обставинам затримання.
Існують три види перевищення меж затримання:
1.якщо при затриманні особи, яка вчинила злочин, застосовуються заходи затримання, поєднані із заподіянням тяжкої шкоди, що значно перевищує суспільну небезпечність злочину;
2.якщо при затриманні особи, що вчинила злочин, незважаючи на можливість завдання їй незначної шкоди, було завідомо завдано тяжкої шкоди;
3.якщо ні характер скоєного злочину, ні обставини затримання не викликали необхідності заподіяння тяжкої шкоди особі, винній у вчиненні злочину, та, незважаючи на це, такої шкоди їй було завдано.
У ст. 38 КК України ―Затримання особи, що вчинила злочин‖ не наведено переліку осіб, затримувати яких не дозволяється. Застосування ж вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу щодо певних категорій осіб заборонено. Так, забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров‘ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи збройного опору (ч. 3 ст. 12 Закону України ―Про міліцію‖).
4.5. Перевищення заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин, тягне за собою кримінальну відповідальність лише у разі її вбивства (ст. 118 КК України) чи тяжкого тілесного ушкодження (ст. 124 КК України).
87 Арешт Арешт — це кримінальне покарання, що полягає в триманні засудженого в
умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців (від півмісяця до півтора місяця для неповнолітніх). Не застосовується до осіб віком до 16 років, вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до 7 років. Арешт є лише основним покаранням.
Порядок виконання[ Особи, засуджені до арешту, відбувають це покарання в арештних домах за
місцем засудження. Військовослужбовці відбувають його на гауптвахті. Весь строк покарання засуджений перебуває в одному арештному домі, крім виняткових випадків (хвороба, забезпечення безпеки тощо).
Засуджені тримаються в умовах ізоляції від суспільства з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх і засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі. На засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Крім цього, їм забороняються побачення з будь-якими особами, крім адвокатів та інших фахівців у галузі права, та одержання передач, крім передач, які містять
предмети одягу. За виняткових обставин їм може бути надано право на телефонну розмову з близькими родичами. Засуджені мають право витрачати на місяць гроші в сумі до 70% мінімального розміру заробітної плати. Їм надається щоденна прогулянка до однієї години, а неповнолітнім — до двох годин.
Станом на 1 лютого 2014 року 676осіб відбувають покарання у виді арешту. Залучення до праці та забезпечення засуджених[ До праці засуджені до арешту не залучаються. Передбачається лише
можливість залучення їх до робіт з благоустрою арештних домів та поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення арештних домів продовольчими товарами без оплати праці в порядку черговості та не більше двох годин на день.
Матеріально-побутове забезпечення та медичне обслуговування засуджених до арешту здійсюється органами виконання покарань відповідно до норм, встановлених для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Заходи заохочення та стягнення
•За сумлінну поведінку до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися такі заходи заохочення, як подяка та дострокове зняття раніше накладеного стягнення.
•За порушення порядку відбування покарання в арештному домі до осіб, засуджених до арешту, можуть бути застосовані такі заходи стягнення, як догана або поміщення в карцер на строк до десяти діб.
•Порядок застосування цих заходів регулюється КВК України і здійснюється начальником арештного дому чи його заступником. Стягнення у виді поміщення в карцер застосовується за постановою начальника арештного дому.
Особливості відбування арешту засудженими військовослужбовцями Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті, куди вони направляються в десятиденний строк після одержання розпорядження суду про виконання вироку. На гауптвахті тримаються роздільно засуджені військовослужбовці (надалі — з.в.) з числа офіцерського складу окремо від інших категорій; з.в., які мають звання прапорщиків, мічманів, сержантів і старшин окремо від військовослужбовців рядового складу; з.в., які проходять службу за призовом окремо від з.в., які проходять службу за контрактом.
Порядок та умови відбування арешту з.в. визначаються КВК України та нормативно-правовими актами Міністерства Оборони України. Під час відбування арешту з.в. не може отримати чергове військове звання, бути призначеним на вищу посаду, переведеним на нове місце служби, звільнений з військової служби (крім непригодності за станом здоров'я). Але з.в. під час відбування арешту виплачується оклад за поточне військове звання.
За сумлінну поведінку і ставлення до військової служби до з.в. можуть застосовуватися заохочення у виді подяки, дострокового зняття раніше накладеного стягнення чи зарахування часу відбування арешту в загальний строк військової служби повністю або частково. За порушення порядку відбування покарання до з.в. можуть застосовуватися такі заходи стягнення, як догана чи переведення в одиночну камеру на строк до десяти діб. Правом застосування заходу заохочення у виді зарахування часу відбування арешту до загального строку військової служби користується лише начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Правом застосування інших заходів заохочення і стягнення користуються начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних силах України і начальник гарнізону.
88 Необережність її види. Інтелектуальний та вольовий моменти при необережності Необережність поряд з умислом - це основна форма вини у кримінальному праві.
Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.
Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, та легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25). Інтелектуальний елемент злочинної самовпевненості. У законі він відображений вказівкою на ставлення суб‘єкта до суспільно небезпечних наслідків. Особа, здійснюючи певний вчинок і усвідомлюючи фактичний бік власного діяння, не оцінює свою поведінку як суспільно небезпечну. При цьому суб‘єкт передбачає, що діяння, подібні вчиненому ним, взагалі призводять до суспільно небезпечних наслідків, однак саме вчинена ним дія (бездіяльність) таких наслідків не повинна спричинити.
Вольовий елемент злочинної самовпевненості полягає в тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільно небезпечних наслідків. При цьому особа розраховує на цілком реальні обставини, котрі за своїми властивостями дійсно здатні відвернути настання наслідків.
Необережність єзлочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була й могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25).
Інтелектуальний елемент злочинної недбалості. Непередбачення особою наслідків свідчить про зневажливе ставлення до суспільних інтересів, недостатню передбачливість у здійсненні службових обов‘язків, виконанні спеціальних правил, які регулюють певну діяльність.
Вольовий момент злочинної недбалості означає обов‘язок особи передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків за дотримання обов‘язкових для цієї особи запобіжних заходів (об‘єктивний критерій); при цьому особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки, не мобілізує свої психічні здібності для того, щоби здійснити вольові дії, необхідні для запобігання таких наслідків (суб‘єктивний критерій).
89 Звільнення від кримінальної відповідальності у зв*язку з передачею особи на поруки Стаття 47 передбачає:
1.Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи або організації за їх клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.
2.У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин‖.
Передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв‘язку з передачею її на поруки є вчинення нею вперше злочину невеликої або середньої тяжкості. Зокрема, злочином середньої тяжкості відповідно до ч.
3ст. 12 КК України визнається такий злочин, за який законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більш п‘яти років. До числа таких злочинів належать, наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України), необережне вбивство