Кримінальне_право
.pdf37.Закон про кримінальну відповідальність. Зворотна дія закону про кримінальну відпов.
- це сукупність систематизованих та окремих законодавчих актів, що визначають загальні принципи та підстави кримінальної відповідальності, призначення покарання, звільнення від відповідальності і покарання, а також визначають злочинність і караність діянь.
Характерною особливістю законодавства про кримінальну відповідальність (кримінального законодавства) є те, що воно фактично складається з одного закону - Кримінального кодексу. Основними ознаками закону про кримінальну відповідальність є: його загальнообов'язковість, формальна визначеність, прийняття його тільки парламентом України і тільки він визначає злочинність та караність діяння.
Основним призначенням закону про кримінальну відповідальність є забезпечення правовими засобами охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.
1.Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
2.Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
3.Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
4.Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
38.Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК України). Ознаками співучасті є:
а) участь у вчиненні злочину двох чи більше суб'єктів злочину; б) діяння суб'єктів, об'єднаних спільною метою; в) вчинюваний злочин має бути лише умисним;
г) усі суб'єкти, що є співучасниками злочину, діють умисно. Вчинення злочину у співучасті є більш небезпечним, аніж вчинення його однією особою.
Розрізняють злочини, які вчинені:
1) групою осіб; 2) групою осіб за попередньою змовою; 8) організованою групою; 4) злочинною організацією.
Злочин уважається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою. Злочин визнається вчиненим групою осіб за попередньою змовою, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або
вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він учинений стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
Види співучасників злочину. Залежно від функцій, покладених на співучасників злочинів, кримінальне право виокремлює: виконавця (співвиконавця), організатора, підбурювача, пособника.
39. Покарання більш м'яке, ніж передбачено законом, може бути призначено (ч. 1 ст. 69 КК): 1) за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, наприклад, вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання та збігу тяжких особистих чи сімейних обставин або вчинення тяжкого злочину вперше і добровільне відшкодування завданого збитку; 2) за наявності даних про особу винного, які свідчать про її відносно невелику суспільну небезпечність (винний добровільно з'явився із зізнанням, вважається сумлінним працівником і порядною людиною в колективі).
За наявності цих обставин у їх поєднанні суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої
всанкції статті (санкції частини статті) за даний злочин, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за вчинений злочин. У цьому випадку суд не має права призначати покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині КК.Наприклад, суд розглядає справу про вчинення контрабанди, яка за ч. 1 ст. 201 КК, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років. У цьому випадку нижчою межею покарання за такий злочин є три роки позбавлення волі. Якщо суд на підставі вищезазначених обставин дійде висновку про можливість призначення винному
вконтрабанді покарання у вигляді позбавлення волі, то він може призначити таке покарання, але не нижче одного року (найнижча межа покарання у вигляді позбавлення волі, що встановлена в ч. 2 ст. 63 КК).На підставі зазначених обставин суд може не призначати додаткового покарання, що передбачено в санкції даної статті (санкції частини статті) як обов'язкове. За наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачено пп 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК. 40.Об*єкт складу злочину. Види об*єктів Об'єкт злочину — це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди
заподіює певної шкоди. Загальний об'єкт - це сукупність всіх суспільних відносин, що охороняються законом про кримінальну відповідальність. Тобто
— це система всіх об'єктів кримінально-правової охорони. Але це не постійна система суспільних відносин (раз і назавжди дана), а рухлива (змінювана), що залежить від закону про кримінальну відповідальність (наприклад, у зв'язку з криміналізацією чи декриміналізацією суспільне
небезпечних діянь змінюється і вся система суспільних відносин, яка створює загальний об'єкт кримінально-правової охорони).
Родовий (груповий).Під родовим (груповим) об'єктом розуміють окрему групу однорідних або тотожних за своєю соціальною і економічною сутністю суспільних відносин, які через це повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм.
Видовий об'єкт — це частина родового об'єкта, яка об'єднує в межах останнього групу близьких між собою суспільних відносин. Видовий об'єкт співвідноситься із родовим як частина і ціле (наприклад, злочини проти життя особи).
Безпосередній.Найбільше значення як для правотворчої, так і для правозастосовної діяльності має безпосередній об'єкт злочину — це ті конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону певної статті Особливої частини Кримінального кодексу і яким завдається шкоди злочином, що підпадає під ознаки конкретного складу злочину. Родовий і безпосередній об'єкти найчастіше співвідносяться як ціле та частина.
У теорії кримінального права існує класифікація безпосередніх об'єктів злочинів «по горизонталі». Безпосередній об'єкт злочину буває основним і додатковим, в свою чергу, безпосередній додатковий поділяється на два види — додатковий обов'язковим і додатковий факультативний.
Основним безпосереднім об'єктом є ті суспільні відносини, які насамперед і головним чином прагнув поставити під охорону законодавець, приймаючи закон про кримінальну відповідальність. Звідси випливає, що основний безпосередній об'єкт відображає й основний зміст того чи іншого злочину, його антисоціальну спрямованість. Він більшого мірою, ніж інші об'єкти, визначає ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину і тяжкість наслідків, що настали або могли настати.
Додатковим безпосереднім об'єктом є тільки ті суспільні відносини, яким поряд із основним об'єктом завдається або виникає загроза заподіяння шкоди.
Додатковий безпосередній об'єкт може бути двох видів: обов'язковий (необхідний) — це суспільні відносини, яким при вчиненні даного злочину завжди спричиняється шкода. Це такий об'єкт, що в даному складі злочину страждає завжди, у будь-якому випадку вчинення певного злочину і необов'язковий (факультативний) це ті суспільні відносини, яким при вчиненні даного злочину в одному випадку заподіюється шкода, а в іншому — завдання шкоди цим відносинам не настає. Наприклад, здоров'я при вчиненні зґвалтування, відносини здоров'я чи власності при хуліганстві.
41 Виконання наказу або розпорядження.
Дія чи бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, не є злочином, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. Зміст закону полягає в тому, що відповідальності підлягає не особа, що спричинила шкоду, внаслідок виконання виданого наказу чи розпорядження, а особа, яка видала наказ чи розпорядження.
Кримінально-правові принципи регулювання спричинення шкоди внаслідок виконання наказу були сформовані в міжнародному праві під час роботи Нюрнберзького міжнародного трибуналу у справі головних німецьких воєнних злочинців, створеного після Другої світової війни.
Наказ - це видана в належній формі, належною особою, в межах її компетенції, офіційна, власна обов'язкова вимога виконати чи не виконати підлеглому якісь дії. У деяких випадках невиконання наказу тягне за собою кримінальну відповідальність (ст. 403 КК "Невиконання наказу").
Кримінальне право (ч. 2 ст. 41 КК) визначає, що наказ чи розпорядження буде законним за таких умов: вони повинні бути видані відповідною особою,
вналежному порядку, в межах її компетенції; наказ чи розпорядження повинні не суперечити чинному законодавству і не порушувати конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Виконання наказу, згідно з чинним законодавством, буде законним за таких умов: виконавцем наказу чи розпорядження може бути лише особа, підлегла особі, що видала наказ чи розпорядження; наказ чи розпорядження, належним чином видані, є обов'язковими для виконавця; виконання наказу чи розпорядження в їх межах призвело до спричинення шкоди правоохоронюваним інтересам; наказ чи розпорядження не повинно бути заздалегідь незаконним для виконавця.
Явна незаконність наказу або розпорядження означає, що виконавець знає про їх явно незаконний, злочинний характер, або повинен знати про це на підставі покладених на нього юридичних обов'язків (наказ застосовувати зброю, під час припинення несанкціонованого мітингу).
Особа, яка відмовилася виконати явно злочинний наказ або розпорядження, не підлягає кримінальній відповідальності. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах, як і начальник, чиє волевиявлення вона виконала. Особа, яка знає про злочинність наказу або розпорядження, однак виконує його внаслідок примусу, підлягає кримінальній відповідальності за правилами, передбаченими ст. 40 КК.
У тих випадках, коли особа не усвідомлювала і не могла усвідомити злочинного характеру наказу або розпорядження, відповідальності підлягає тільки та особа, яка видала злочинний наказ чи розпорядження. Водночас учинення злочину внаслідок порушення умов правомірності виконання наказу чи розпорядження може бути визнано обставиною, що пом'якшує покарання. 42. Додаткові покарання - це ті покарання, які можуть застосовуватися разом з основними, вони лише доповнюють основні покарання. Так, додатковими покараннями визнають (ч. 2 ст. 52 КК): позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу; конфіскація майна. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу не передбачені у санкціях статей Особливої частини КК. Вони можуть застосовуватися за наявності умов (при засудженні за тяжкий чи особливо тяжкий злочин), передбачених ст. 54 КК.
До покарань, які можуть застосовуватися як основні, так і додаткові, належать: штраф; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч. 3 ст. 52 КК). Штраф являє собою грошове стягнення, що накладається судом у випадках, встановлених в Особливій частині КК, і
врозмірі, що визначається залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до 50 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК не передбачено вищого розміру штрафу. Як додаткове покарання він може бути призначений якщо його спеціально передбачено у санкції статті (частини статті) Особливої частини КК.
За вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу понад 3 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК. Виключення з цього правила допускається, якщо суд встановить,
що такий злочин вчинено у співучасті і роль виконавця (співвиконавця), підбурювача або пособника у його вчиненні є незначною. Таких осіб може бути покарано штрафом у розмірі, передбаченому санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, без урахування розміру завданої злочином майнової шкоди або отриманого внаслідок нього доходу.
З урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року. При несплаті штрафу у розмірі не більше 3 тис. неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян і відсутності підстав для його розстрочки, суд замінює несплачену суму штрафу громадськими роботами із розрахунку 1 година робіт за 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку 1 місяць робіт за 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше 2-х років.
У разі несплати штрафу в розмірі понад 3 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, призначеного як основне покарання, та відсутності підстав для його розстрочки, суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді позбавлення волі із розрахунку 1 день позбавлення волі за 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у таких межах: 1) від 1 до 5 років позбавлення волі - у випадку призначення штрафу за вчинення злочину середньої тяжкості; 2) від 5 до 10 років позбавлення волі - у випадку призначення штрафу за вчинення тяжкого злочину; 3) від 10 до 12 років позбавлення волі - у випадку призначення штрафу за вчинення особливо тяжкого злочину. Якщо ж під час такого розрахунку строк позбавлення волі становить більше зазначених меж, то суд замінює штраф позбавленням волі на максимальний строк, передбачений для злочину відповідної тяжкості (ст. 53 КК).
Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу як покарання передбачає, що засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК).
Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від 2 до 5 років або як додаткове покарання на строк від 1 до 3 років (ст. 55 КК).
Як додаткове покарання воно може бути призначене й коли не передбачено у санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, якщо з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. При призначенні його як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі звільнення від відбування покарання Конфіскація майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в
Особливій частині КК (ст. 59 КК). Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначено у додатку до КК 1960 р.
43. Об'єктивна сторона злочину Об'єктивна сторона злочину - це ознаки, які харак¬теризують зовнішній
прояв злочину, ті зміни в оточуючому суспільному середовищі, які призводять до вчинення зло¬чину, а також саме діяння, подію вчинення злочину. Таки¬ми ознаками є:
а) дія - тобто суспільно значима поведінка особи, яка складається з рухів, а також використання машин, механізмів, властивостей речовин (отрути, зброї та ін.), температу-ри, фізіологічних процесів і т. ін.; б) бездіяльність - тобто невиконання особою своїх юри¬дичних обов'язків; в) злочинні наслідки - ті наслідки, які мають характер суспільно небезпечної шкоди і мають вид порушення чи знищення суспільних відносин, що охороняються криміналь¬ним законом; г) причинний зв'язок - між дією чи бездіяльністю і ти¬ми злочинними наслідками, які настали;
д) місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину та використані для вчинення злочину знаряддя.
Ознаки, зазначені у пп. а) і б), є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину.
44.Поняття крайньої необхідності та умови її правомірності. Крайня необхідністьвизначається як стан, за якого особа правомірно
заподіює шкоду інтересам, що охороняються державою, з метою усунення небезпеки, яка безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам, чи інтересам держави, за умови неможливості усунути цю небезпеку іншими засобами, якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ч. 1 ст. 39 КК).
Крайня необхідність - це суб'єктивне право кожної людини. Однак для працівників правоохоронних органів крайня необхідність - юридичний обов'язок, передбачений їхнім службовим становищем. Водночас ухилятися від виконання своїх функцій, посилаючись на стан крайньої необхідності, працівники правоохоронних органів не можуть.
Правомірність крайньої необхідності визначається низкою умов, які прийнято ділити на дві групи: а) умови, що характеризують небезпеку; б) умови, що характеризують дії з її усунення.
До першої групи умов відносять: 1) реальність - небезпека існує в дійсності, а не в уяві особи, яка її усуває; 2) наявність - загроза для правоохоронюваних об'єктів уже виникла, вона не викликає сумніву, безпосередньо існує, ще не минула і вимагає дій для її усунення; 3) неминучість - усунення небезпеки не може бути здійснено іншим способом, окрім завдання шкоди іншим інтересам, що охороняються державою.
До другої групи умов відносять такі: 1) захищаються тільки правоохоронювані інтереси особи, суспільства, держави; 2) шкода зазвичай спричиняється третім особам (у випадках, коли суспільна небезпека виходить від суспільно небезпечних діянь людини); 3) заподіяна шкода не повинна бути більшою, ніж відвернута шкода (ч. 2 ст. 39 КК)
45.Обставини, що пом'якшують покарання. Наявність таких обставин дає змогу суду, по-перше, визначити винному менш суворий вид основного покарання у межах санкції відповідної статті та призначити покарання ближче до найнижчої межі передбаченого строку основного чи додаткового покарання, по-друге, за наявності обставин, що пом'якшують покарання, та з урахуванням інших виняткових обставин справи суд може призначити основне покарання за вчинений злочин нижче від найнижчої межі,
встановленої у санкції статті Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції, за якою обвинувачується підсудний.
Відповідно до ч. 1 ст. 66 КК, при призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:
-з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;
-добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;
-надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину;
-вчинення злочину неповнолітнім;
-вчинення злочину жінкою в стані вагітності;
-вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;
-вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;
-вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;
-вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;
-виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. 46. Класифікація злочинів залежно від ступеня тяжкості за КК та складу злочину за конструкцією об'єктивної сторони:
1) злочини невеликої тяжкості, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 2 років або інше, більш м'яке покарання; наприклад, погроза вбивством (ст. 129), незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145). та ін.; 2) злочини середньої тяжкості, за які законом передбачено покарання у
вигляді позбавлення волі на строк не більше 5 років; наприклад, експлуатація дітей, які не досягли віку, з якого законодавство дозволяє працевлаштування, шляхом викорис- 1 Наприклад, працівник ДАІ неналежним чином перевірив службову базу даних
на автомобіль і видав дозвіл на оформлення документів, а потім з'ясувалося, що цей автомобіль не пройшов митного контролю.
тання їх праці з метою отримання прибутку (ст. 150), обман покупців і замовників (ст. 225) шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222), незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289) та ін.; 3) тяжкі злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді
позбавлення волі не більше 10 років; наприклад, створення злочинної організації (ст. 255), порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, якщо воно спричинило загибель людей (ст. 270), організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, опором представникам владі із застосуванням зброї (ст. 294) та ін.; 4) особливо тяжкі злочини. Ними визнаються злочини, за які законом
передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років або довічного позбавлення волі; наприклад, контрабанда наркотичних засобів (ст. 305), посягання на представника іноземної держави (ст. 443), легалізація грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст. 209), умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194) та ін.
Види складу злочину за конструкцією об'єктивної сторони (за моментом закінчення злочину) в диспозиції конкретної норми Особливої частини КК.
При конструюванні складу конкретного злочину законодавець, обов'язково визначаючи об'єктивну сторону складу злочину, вказує на момент закінчення злочину залежно від настання чи ненастання шкідливих наслідків. Звичайно, при цьому враховується те, що настання злочинних наслідків суттєво збільшує суспільну небезпеку злочину. В більшості випадків законодавець визначає момент закінчення злочину ще до настання таких наслідків. І це зрозуміло: він не бажає очікувати настання шкоди і вважає злочином реалізацію самого діяння, яке повинно або може спричинити шкоду охоронюваним законом об'єктам кримінально-правової охорони.
Однак деякі злочини взагалі не можуть існувати без настання шкідливих наслідків (напр., «Вбивство», якого не може бути без наслідку - настання смерті потерпілого).
Виходячи з цього склади злочинів за цим критерієм поділяються на:
-злочини з матеріальним складом;
-злочини з формальним складом;
-злочини з усіченим складом.
Матеріальні склади злочинів — це такі склади злочинів у яких момент закінчення злочину співвідноситься з моментом настання шкідливих наслідків. До цієї групи складів злочинів належать, зокрема, всі види вбивства, тілесних ушкоджень, крадіжок, грабежів та низка інших злочинів. Формальні склади злочинів — це ті, момент закінчення яких співвіднесено з моментом виконання винним діяння, яке утворює об'єктивну сторону складу злочину або її частину. Таких злочинів у чинному Кримінальному кодексі абсолютна більшість (напр., ст. 167 КК «Зловживання опікунськими правами»; ст. 222 ч. 1 КК «Шахрайство з фінансовими ресурсами»; ст. 328 ч. 1 КК «Розголошення державної таємниці» та ін.).
Усічені склади злочинів. До цієї групи належать склади злочину, момент закінчення яких віднесено на ранню стадію розвитку злочинної діяльності — на стадію готування. Класичним видом злочину, який належить до цієї групи, є злочин, передбачений ст. 257 КК «Бандитизм». Момент закінчення цього злочину співвіднесено з діями по організації банди, що в будь-якому іншому випадку розглядається як готування до злочину.
Злочини цього виду створюють також діяння які характеризуються як «погроза», «заклики», «змова» та Ін. Детальніше це питання буде розглянуто в темі «Стадії злочину».
Одночасно не може бути сприйнятою позиція П. С Матишевського, який узагалі заперечував існування групи усічених злочинів. Можливо, дійсно сам термін «усічений» не є досконалим (хоча і загальновизнаним протягом багатьох років) і запропонований термін sui generis - «особливий» є більш сприйнятливим. Термін не визначає змісту поведінки, яка визнається злочинною. А те, що існує специфіка злочинів, які сьогодні визначаються як «усічені», визнається більшістю вчених криміналістів.
47. Поняття і види обставин, що виключають злочинність діяння Оскільки лише КК встановлює вичерпний перелік діянь, які визнаються
злочинами і за які настає кримінальна відповідальність, то лише він може визначати умови, які виключають злочинність діяння. Вирішення питання про допустимість і прийнятність заподіяння шкоди, за яке формально передбачена кримінальна відповідальність, не може бути віддано на розсуд окремих осіб. Відсутність злочинності діяння повинна чітко передбачатися самим кримінальним законом і встановлюватися в ході діяльності органів, уповноважених державою на правозастосування.
У частині 2 ст. 2 КК вказується, що для вирішення завдань, поставлених перед цим Кодексом, останній визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами. Таке формулювання передбачає, що не всі суспільно небезпечні
діяння є злочинами та що існують обставини, за яких діяння, яке об'єктивно є суспільно небезпечним, оскільки заподіяло чи створило загрозу заподіяння істотної шкоди право-охоронюваним благам, оцінюється інакше, ніж злочин.
За деяких обставин діяння, своїми зовнішніми рисами, особливо заподіяною шкодою, схожі на злочини, насправді не є суспільно небезпечними й протиправними.
Під обставинами, що виключають злочинність діяння,слід розуміти передбачені КК зовнішньо подібні зі злочинами соціально прийнятні і правомірні вчинки, які здійснені за певних умов і не визнаються злочинами у зв'язку з тим, що були спрямовані на захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства чи держави.
Загальні ознаки обставин, що виключають злочинність діяння:
вольове діяння особи; зовнішня подібність злочину; вони передбачені в КК або інших нормативних актах; це - соціально прийнятні вчинки; вони вчинюються за певних умов; вони не тягнуть кримінальної відповідальності. До них КК відносить такі обставини, що містяться у розд. 8: необхідна оборона (ст. 36); затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38); крайня необхідність (ст. 39); фізичний або психічний примус (ст. 40); виконання наказу або розпорядження (ст. 41); діяння, пов'язані з ризиком (ст. 42); виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
Ці обставини потрібно відрізняти від таких норм, як: надання новому закону у випадку пом'якшення його дії зворотної сили (ст. 5); малозначність діяння (ч. 2 ст. 11); скоєння злочину особою, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність (ст. 22) та ін. У цих випадках закон виключає злочинність діяння не в зв'язку з правомірністю діянь, які зовні схожі на злочин, а у зв'язку з відсутністю будь-якого елемента складу злочину.
Фізичний та психічний примус, виконання наказу або розпорядження, діяння пов'язані з ризиком, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації вперше закріплені в новому КК.
Окремі науковці до обставин, що виключають злочинність діяння, відносять також згоду потерпілого, виконання професійних обов'язків, здійснення свого права. Ці обставини передбачено в законодавстві окремих країн.
На сьогодні правомірність діянь за цих обставин визначається не кримінальним законом, а, головним чином, нормами державного, адміністративного і цивільного права. У деяких статтях Конституції України в загальному або конкретизованому вигляді вказується на інтереси і права, які належить захищати, зокрема за необхідної оборони, крайньої необхідності, здійснення заходів із затримання злочинця. Це - інтереси держави, особи, власності. їх захист - обов'язок усіх посадових осіб і представників громадських організацій. Громадяни, вказується в Конституції України, зобов'язані поважати права і законні інтереси інших осіб, бути непримиренними до антигромадських учинків, всіляко сприяти охороні громадського порядку.
48. Амністія - є видом повного або часткового звільнення осіб, засуджених за вчинення злочинів, від відбуття покарання. Оголошення амністії належить до повноважень ВР України і встановлюється виключно законом, в якому зазначаються категорії осіб, які підлягають амністії.
Амністія може передбачати: скорочення строків покарання або заміну призначених судом покарань іншими, м'якшими; зняття судимості та ін.
Амністія може передбачати звільнення жінок, які мають маленьких дітей, хворих, неповнолітніх.
Відповідно до Закону України "Про застосування амністії в Україні" (1996) амністію не може бути застосовано до особливо небезпечних рецидивістів; осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів; осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, умисне вбивство за обтяжуючих обставин.
Помилування за своїм змістом наближається до амністії. Однак акти про помилування завжди мають індивідуальний характер і застосовуються лише персонально до окремих осіб.
Помилування здійснюється, як правило, на прохання засудженого, його рідних, захисника тощо. Питання про помилування відносно іноземних громадян може бути поставлене також урядами їхніх країн і міжнародними організаціями. Помилування може бути застосоване до будь-якої особи, але насамперед до тих, хто щиро розкаявся і довів це своєю поведінкою. Згідно з Конституцією України помилування здійснює Президент України. 49. Причинний зв‘язком це – об‘єктивно існуючий зв‘язок між діянням (дією або бездіяльністю) тобто причиною і суспільно небезпечними наслідками, коли дія або бездіяльність викликає (породжує) настання суспільно небезпечного наслідку. В одних випадках причинний зв‘язок між злочинними діяннями і наслідками очевидний і не викликає сумнівів (постріл – і миттєва смерть, заволодіння майном – майнова шкода). Коли між діянням і суспільно небезпечними наслідками є значний проміжок часу і за цей період мало місце якесь втручання інших осіб чи сил природи, потрібний глибокий аналіз з усіх обставин справи. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням та суспільно небезпечним наслідком по-перше необхідно встановити, чи скоєно при цьому суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки відповідного складу злочину.
Цю обставину необхідно в першу чергу враховувати в тих випадках, коли ознакою об'єктивної сторони складу злочину є порушення визначених правил та інструкцій. Наприклад, якщо в результаті наїзду водія настала смерть пішохода, то не можна відразу ж вирішити питання про наявність причинного зв'язку між діями водія (наїздом) та наслідком, що настав, (смерть потерпілого). Необхідно з'ясувати, чи порушив шофер якісь спеціальні правила (правила безпеки руху та експлуатації транспортних засобів), тому що смерть пішохода могла настати і не через порушення цих правил. В усіх таких випадках порушення відповідних правил входить до об'єктивної сторони злочинного діяння, і при відсутності такого порушення відповідний склад злочину також відсутній.
По-друге, суспільно небезпечна поведінка особи може бути визнаною причиною настання злочинного наслідку тільки тоді, коли вона у часі передувала фактові настання цього наслідку. Якщо діяння було вчинено після настання наслідків, то ніякої мови про причинний зв‘язок не може бути.
Причина завжди передує наслідкові. Наприклад, потерпілий йшов по вулиці, раптово у нього стався інфаркт міокарду і мертвий впав на проїжджу частину вулиці. Водій автомобіля, який рухався у напрямку руху потерпілого, загальмував, але гальмовий шлях автомобіля був більший, ніж відстань до лежачого на проїжджій частині пішохода. Автомобіль, переїхавши пішохода, зупинився. Результати судово-медичної експертизи засвідчили, що смерть його настала від інфаркту міокарда, а наїзд стався після смерті. Тобто причинного зв‘язку між наїздом автомобіля на пішохода і його смертю не існує.