Сучасна норвезька література
XIX століття стало епохою відродження норвезької літератури. Оговтавшись від багатовікового застою, література Норвегії починає займати помітне місце серед національних літератур Європи. Творам цього часу властиві як самобутність, так і традиції західноєвропейської культури. До кінця XIX століття в суспільстві назріває економічна і політична криза, посилюється боротьба за національну незалежність, яка закінчилася в 1905 році розривом унії зі Швецією. В 1850 році в Бергені відкривається Національний театр. Література цього періоду представлена творчістю одного з найвідоміших норвезьких письменниківГенріка Ібсена. Говорячи про Ібсена, норвежці традиційно використовують такі визначення, як «найбільший», «класик» і «найкращий норвезький драматург всіх часів» [14]. В Осло, та інших містах Норвегії, встановлено безліч пам'ятників Ібсена і статуй, присвячених героям його творів, наприклад, «Гедда Габлер», «Ляльковий дім» і «Дика качка». Ці його п'єси, а також програмний твір «Пер Гюнт», досі йдуть на сценах багатьох світових театрів. Драматургія Ібсена присвячена переважно «темній стороні людської сутності» [14], психологічні, складні й насичені соціальною проблематикою. Генрік Ібсен є яскравим представником натуралізму в норвезькій літературі. Героям Ібсена властиві всі людські пристрасті, а автор піддає вчинки й стосунки головних героїв детальному аналізу. Новаторство Ібсена в драматургії виражається саме в композиційній побудові п'єс. Така побудова часто називають аналітичною. Вистави за п'єсами Ібсена вимагали від глядача великої уваги. Він заклав основи нової драматургії (так звана — «нова драма») театру ХХ століття та загалом сучасної світової драматургії. Вплив Ібсена поширювався не тільки на норвезьку літературу, а й на всю західновєропейскую й українську зокрема (пор. драми Лесі Українки).
На думку Бернарда Шоу, Ібсен — «великий критик ідеалізму»[15]. У колишній квартирі Ібсена, де він жив останні 11 років свого життя й де ним була написана п'єса «Коли ми, мертві, прокидаємося» (1899), засновано музей Ібсена.
Джерелами поетичні традиції норвезької літератури є епоси й скальдичні пісні. Сучасна норвезька поезія відкривається творчістю Б'єрнстьєрне Б'єрнсона, написав поему «Так, ми любимо цю землю» (норв. Ja vi elsker dette landet). Поема стала національним норвезьким гімном, вперше виконаним 17 травня 1864 року на святкуванні Норвезького Дня Конституції.
Традиційно, Генріка Ібсена, Б'єрнстьєрне Б'єрнсона, Александра Хьєланна та Юнаса Льє називають «Великою Четвіркою» (норв. De fire store ). Термін був придуманий їхнім видавцем, Gyldendalske Boghandel, з рекламною метою. Проте термін прижився і міцно увійшов в ужиток літературознавців і критиків.
Осмунд Улофсен Віньє (норв. Aasmund Olavsson Vinje, 1818—1870) був яскравим представником норвезького романтичного націоналізму, літературної (і не тільки) течії, що виникла в Норвегії в 1840—1867роках. Представники цієї течії прославляли норвезьку природу, унікальність і національну самобутність норвезького народу. Деякі ліричні твори Віньє були покладені на музику Едварда Грига і досі зберігають популярність, як, наприклад, романс «В Рондане» (норв. Ved Rundarne).
Пер Сівле (норв. Per Sivle, 1857—1904) зробив значний внесок у сучасну норвезьку літературу. Він був письменником і видавцем, але найбільшу славу йому принесла поезія. Сівле оселився в Осло (тоді Хрістіанія) в 1875 році, де збирався продовжити навчання і стати священиком. Цим планам не судилося здійснитися через слабке здоров'я, а з часом Сівле цілком присвятив себе літературі. На початку кар'єри він використовував псевдонім Симон де Віта (норв. Simon de Vita). Його дебют відбувся в 1878 році книгою En digters drøm. 1894 року, за десять років до здобуття Норвегією незалежності, вийшла в світ знаменита поема Пера Сівле «Країна нашої мрії» (норв. Vi vil oss et land). Назва поеми стала своєрідним гаслом руху норвезьких націоналістів. Вірші були покладені на музику Крістіана Сіндінга і стали популярною піснею.
Ця поема була успішно використана активістами норвезького опору в роки Другої світової війни. Текст був роздрукований на листівках і німецькі офіцери віддали наказ заарештувати автора віршів, не знаючи, що автор вже помер. Крім патріотичних віршів, Сівле писав тонку психологічна лірику. Останні роки життя поета були обтяжені цькуванням, що розгорнулася у пресі в зв'язку з урядовою стипендією, яку присудили Сівле. Перебуваючи в стані глибокої депресії і душевної кризи, Пер Сівле вчинив самогубство (застрелився) 6 вересня 1904 року [16].