На шляху до незалежності (1986–1991)
Встановлення національного прапора на Високому замку у місті Львові, 22 січня 1990 р.
Більшовицько-комуністична тоталітарна імперія з середини 1980-х рр. почала проявляти усі ознаки неперехідної кризи – економічної, політичної, соціальної. Все очевиднішою ставала необхідність проведення докорінних реформ політичної системи країни, економічних і соціальних відносин. У березні 1985 р. на пост Генерального секретаря ЦК КПРС обрали Михайла Горбачова, наймолодшого члена Політбюро КПРС. У квітні відбувся пленум ЦК КПРС, на якому було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку держави, що пізніше отримав загальну назву "перебудова". І хоча проголошена перебудова була "революцією зверху", що планувалась як обмежена у часі, упорядкована, суворо контрольована серія заходів, розвиток подій незабаром зламав заплановану схему.
В УРСР під гаслом проголошеної "гласності" почала відбуватись лібералізація суспільно-політичного життя. У 1986 р. з тюрем випустили близько 300 політичних в'язнів, серед яких В. Чорновіл, М. Горинь, Л. Лук'яненко та ін. З Кримінального кодексу УРСР виключили статті переслідування за ідейні переконання. Новим явищем стала політика "соціалістичного плюралізму", яка поступово переросла у свободу слова. Вийшли друком численні публікації, що тривалий час були недоступні: секретні протоколи радянсько-німецького пакту 1939 р., документи про Голодомор 1932–1933 рр., про діячів Центральної Ради і Директорії, про сталінські репресії, діяльність ОУН–УПА в роки Другої світової війни. В українську літературу стали повертатися твори В. Винниченка, представників "Розстріляного Відродження" Миколи Хвильового, Михайла Куліша, Миколи Зерова, репресованих у роки "застою" Василя Стуса, Євгена Сверстюка, Ігоря та Ірини Калинців.
Політика гласності спричинила виникнення численних, непідконтрольних офіційній владі "неформальних" організацій. У 1987 р. в Києві виник "Український культурологічний клуб" (УКК), учасники якого проводили дискусії про закриті сторінки радянської історії, обговорювали проблеми української мови і культури, відкрито демонструючи свою опозиційність владі. Тоді ж у Львові було створене "Товариство Лева" — молодіжну організацію, що об'єднувала людей різних політичних поглядів, які цікавилися культурою і політикою.
Зростання політичної активності в суспільстві, послаблення політичної та ідеологічної цензури, розвиток національного самоусвідомлення, ліквідація економічного монополізму держави сприяли виникненню в Україні у часи перебудови багатопартійності. Першим етапом стало створення у вересні 1989 р. за ініціативою Київської організації Спілки письменників та Інституту літератури АН УРСР суспільно-політичної організації Народний Рух України за перебудову (НРУ), що виступала за економічний, політичний та ідеологічний плюралізм; очолив НРУ поет Іван Драч.
У 1990 р. в Україні розпочався новий етап демократизації й розмежування політичних сил — почали виникати політичні партії. Серед них особливо впливовими виявились Демократична партія України (ДПУ), що проголошувала побудову незалежної "Самостійної Соборної Української Держави"; очолювана колишнім політв'язнем Левком Лук'яненком Українська республіканська партія (УРП), яка закликала до бойкотування рішень уряду, організації страйків та акцій громадської непокори; Партія демократичного відродження України (ПДВУ), що об'єднала у своїх лавах тих, хто вийшов з лав КПУ; Українська селянська демократична партія (УСДП), Українська національна партія (УНП), яка виступала за скасування договору про утворення СРСР і виведення "окупаційних збройних сил" з усіх українських земель. Водночас відбувалося послаблення політичних позицій та масовий вихід членів КПУ, чому сприяло скасування у березні 1990 р. конституційного положення про керівну і спрямовуючу роль КПРС у житті радянського суспільства.
Великодержавна політика центру, який грубо ігнорував інтереси союзних республік, підштовхувала українських політиків до оформлення ідеї суверенітету України. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Проголошувалися верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Народ визнавався єдиним джерелом державної влади, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені.
У 1991 р. склалися сприятливі умови (розпад СРСР, боротьба за владу в Москві), що ані союзний, ані російський центр не змогли зупинити процес усамостійнення України. Невдала спроба державного перевороту 19-21 серпня 1991 р. у Москві форсувала розпад СРСР. На окраїнах радянської імперії місцева номенклатура, використавши прагнення народів до самостійного розвитку і підтримавши гасла незалежності, прийшла до влади. Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. СРСР фактично перестав існувати. Юридичне підтвердження процесу розпаду Радянського Союзу завершилося укладенням міждержавної угоди 8 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі. 25 грудня 1991 р. М. Горбачов заявив про свою відставку з поста Президента СРСР. А 26 грудня 1991 р. одна з палат Верховної Ради СРСР - Рада республік - прийняла формальну декларацію про припинення існування СРСР.