2. Особливості розвитку сільського господарства. Агрокультура і сільськогосподарська техніка

Сільське господарство, що традиційно поділялося на рільництво, городництво, садівництво, тваринництво, було панівною формою європейської економіки протягом V - XV ст. Його еволюція тісно пов’язана з розвитком феодальних відносин.

У період генези феодального господарства у всіх країнах Європи фактично використовувалися однакові сільськогосподарські знаряддя праці: для оранки - мотика й широколопатеві полозові й вузьколопатеві рала, якими боронували землю глибиною до 7 см і підрізали кореневу систему. Ріллю розпушували граблями і бороною, траву косили косами, а врожай жали серпами. Молотили ціпами або за допомогою худоби, яка копитами вибивала зерно зі снопів, або тягла спеціальний каток чи молотильну дошку. Для різних робіт застосовували лопату, сокиру, ніж.

Вирощували різні сорти пшениці, просо, ячмінь. З технічних культур вирощували льон, коноплю, з бобових – боби, горох, сочевицю, рис. Розводили велику рогату худобу, волів як тяглову силу. Кількісно переважали дрібні тварини: свині, кози, кури, качки, фазани. Окремою галуззю стало конярство. Важлива роль у забезпеченні прожиткового мінімуму населення належала сільським промислам: полюванню, рибальству.

У XI - XV ст. сільське господарство повільно прогресувало у зв’язку з освоєнням нових земель, удосконаленням знарядь праці та системи рільництва, підвищенням виробничого досвіду селян. Це зумовлювалося завершенням процесу феодалізації, зростанням міст, які стали постійним ринком збуту продуктів харчування та сировини, розвитком товарного виробництва. Важливе значення мало поліпшення демографічної ситуації в XI – XIII ст. Освоювалися нові землі. Агротехнічний розвиток зробив можливою їх колонізацію, хронологічні межі якої в Західній Європі охоплювали другу половину XII – першу половину XIV ст., в Центральній і Східній Європі – XII – XVII ст.

Успіхи колонізації тісно пов’язувалися з досягненнями в агротехніці. Повсюдно утвердилася трипільна система рільництва, що порівняно з двопіллям збільшувала ріллю, розширювала види культур у сівозмінах (озимі, ярі, пари), при тих самих витратах давала змогу отримувати в півтора рази більше продукції, зберігала врожай при стихійних лихах, оскільки строки його садіння і збирання були різні, розподіляла сільськогосподарські роботи більш рівномірно протягом року.

Поступово протягом IX - X ст. головним орним знаряддям став плуг, конструктивними деталями якого були відвальна дошка, за допомогою якої розсувався і змішувався грунт, асиметричні залізні лемеші й чересло. У Центральній Європі і Росії поширилася соха, що була продуктивнішою від рала, легшою і конструктивнішою порівняно з плугом.

Зростання промисловості зумовило розширення посівів технічних культур. Садівництво, городництво, виноградарство характеризувалися більш високим рівнем агротехніки порівняно з рільництвом. У приміських районах вони набули промислового значення. Сади й городи, які переважно належали королям, монастирям, феодалам, виходили з присадибних ділянок. У доменіальному господарстві переважала велика рогата худоба, в селянських господарствах через нестачу кормів розводили овець, кіз, свиней, птицю. Худобу переводили на стійлове утримання. Відомо кілька типів тваринництва: пасовище, стійлове, пасовищно-стійлове.

Серед промислів важливого значення набуло розведення риби. Практикувалася багаторівнева система ставків. Удосконалювалися пристрої для скидання води.

З XIII ст. у сільському господарстві зароджувалася спеціалізація окремих регіонів, країн, областей.

У цілому загальний рівень розвитку агрокультури і сільськогосподарської техніки зростав повільно.