Розділ 2. Характеристика структури норми права та її види

Однією з характерних ознак норми права є наявність особливої внутрішньої будови (структури).

Структура норми права визначається як сукупність чітко визначених елементів, які у процесі взаємодії забезпечують функціональну самостійність норми.

Структура норми:

— це ідеальна логічна конструкція, що забезпечує процес регулювання відносин між людьми;

— це модель можливої поведінки, яка сформувалась у процесі суспільного розвитку;

— це засіб пізнання та використання правової дійсності;

— це об'єктивований результат відображення у правовій нормі певного суспільного відношення з точки зору особливостей його типу, виду, суб'єктів, об'єктів, поширеності і повторюваності;

— це єдність ідеальної (відображає набір логічно взаємодіючих елементів) та реальної (як результат правового опосередкування суспільних відносин) структури;

— це система взаємопов'язаних елементів, що взаємодіють між собою;

— це категорія, що залежить від законодавця з точки зору формування структурних елементів та їх залежності від системи юридичних фактів;

— це динамічна категорія, що забезпечує прояв різноманітних властивостей структурних елементів залежно від зміни фактичних обставин, різновиду суб'єктів та мети регулювання;

— це категорія, що забезпечує стійкість правових норм як єдиного державно-владного засобу упорядкування відносин у межах суспільства.

Традиційно вважається, що правова норма складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції. Вони складають ідеальну структуру норми.

2.1. Гіпотеза

Гіпотеза — це структурний елемент норми права, який вказує на певні життєві обставини, наявність чи відсутність яких надає можливість реалізувати закріплені у нормі права та обов'язки.

Даний структурний елемент має наступне значення:

— він визначає коло відносин, які регулюються правом;

— встановлює умови дії норми;

— вміщає факти, необхідні для виникнення чи зміни правовідносин;

— конкретизує абстрактний варіант поведінки, вміщений у нормі до певного випадку чи суб'єкта;

— визначає межі та сферу регулятивної дії диспозиції норми.

Складність умов та обставин, що викликають дію норми, та їх різноманітний характер надають можливість класифікувати гіпотези за наступними критеріями:

І. За кількістю обставин, передбачених нормою, гіпотези поділяють на:

а) прості, які називають одну обставину, наявність якої викликає реалізацію прав, передбачених гіпотезою норми.

(Напр., умови договорів про працю, які порушують становище працівників, є недійсними ст. 9 КЗпП України.)

Саме таке визначення надає можливість охарактеризувати норму як логічно завершену категорію з точки зору визначення умов реалізації наданих суб'єктам прав та обов'язків, змісту можливої та необхідної поведінки, а також відповідальності, яка настає внаслідок невиконання обов'язків чи порушення прав інших суб'єктів.

(Напр., за нормою КПК, якщо адвокату в зв'язку з виконанням ним своїх професійних обов'язків стали відомі дані досудового слідства, то він зобов'язаний не розголошувати їх без згоди слідчого чи прокурора, інакше адвокати, винні у розголошенні даних досудового слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.)

Кожен з названих елементів займає у структурі правової норми особливе місце та призначення, внаслідок чого без гіпотези норма неможлива, без диспозиції — немислима, без санкції — безсильна. Таким чином, структура юридичної норми як логічна взаємодія гіпотези, диспозиції та санкції у найбільш загальному вигляді може бути відображена формулою «якщо... то ... інакше».

У юридичній літературі можемо знайти й інші погляди на структуру норми права. Так, дореволюційний вчений Петерим Сорокін розрізняв у кожній нормі сім основних елементів. Це — суб'єкт права; суб'єкт обов'язку; об'єкт права; об'єкт обов'язку; посилання на джерело права; умови часу, місця і способу дії; адресата правових дій. Дана структура, на нашу думку, характерна більше нормі права, ніж правовому тексту;

б) складні, що вміщають дві чи більше обставини, наявність яких є необхідною для дії норми.

(Напр., якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник не вправі звільнити його за раніше поданою заявою.)

II. За ступенем визначеності змісту гіпотези поділяють на:

а) абсолютно-визначені, які вичерпно визначають обставини, наявність чи відсутність яких викликає дію норми.

(Напр., при направленні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи і проводяться виплати, передбачені законом (ст. 122 КЗпП України.);

б) відносно-визначені, які не містять достатньо повних даних про обставини дії норми, обмежуючи умови застосування норми колом формальних вимог.

(Напр., якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не піддано новому стягненню, він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення (ст. 151 КЗпП України.);

в) альтернативні, що ставлять дію норми у залежність від одного чи декількох фактичних обставин.

(Напр., відсторонення працівника від роботи власником допускається у разі: появи на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, інструктажу та навчання (ст. 46 КЗпП України.)