Висновки

Норма права — це загальнообов'язкове, певне-формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), установлене чи санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, що офіційно закріплює міру волі і справедливості відповідно до суспільними, груповими й індивідуальною інтересами (волею) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примуса.

Можна зробити висновки, що норма права є мірою волі і справедливості; є результатом владної діяльності держави, що складає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному суспільстві; має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багаторазовість застосування при визначених життєвих обставинах.

Правові норми в сучасному світі дуже різноманітні, оскільки вони відбивають весь строкатий спектр суспільних відносин, всю розмаїтість типових життєвих ситуацій. Для виявлення характерних рис конкретних правових норм, їхнього місця і функціональної ролі в системі права їх класифікують. Підстави таких класифікацій усілякі.

Нормативно-правовий акт — офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Чи інакше: акт правотворчості, що містить юридичні норми. Основний структурний елемент нормативно-правового акта — стаття. Співвідношення норми права і статті залежить від рівня розвитку галузі, задуму законодавця, розвиненості юридичної техніки. Змістом будь-якої статті є припис законодавця. стаття нормативно-правового акта може виступати зовнішньою формою як юридичної норми, так і юридично-нормативного припису, за допомогою якого ця норма «організовується», будується.

Список використаної літератури

1.О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко «Теорія держави і права» Академічний курс Підручник Київ Юрінком Інтер2006

2.Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов. — М.: Норма. — 2000. — 552 с.

3.Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. — К.: Атіка. — 2001. — 176 с.

4.Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. — Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. — 704 с.

5.Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997..

6. Алексеев С.С. “Теория права. - 2-е изд., переработка и доброботка.” - М.: БЕК. 2005. – 458с.

7. Брайнин Я.М. “ Карний закон і його застосування.” М.: Юридична література, 2003. - 362с.

8. БабкинаО.В, ВолинкаК.Г “Теория государства и права.”“Городець”, 2008.

9. Кравчук В. М., Угриновська О.І. Науково практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України – К.:Істина, 2006. – 944с.

10. Васьковский Е.В. “Керівництво до тлумачення і застосування законів.” М: Юридичне бюро. 2003. – 325с.

11. Котюк В.О. “Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів.” - К.: Вентурі, 199610. “Теорія права і держави.” М.: Видавництво БЕК, 2005. – 763с.

1 Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов. — М.: Норма. — 2000. — с. 394-396

2 Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. — Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. — с. 298-299.

3 Хропанюк В.Н. Теория государства и права. — М.: Юрист. — 1995. — с. 325.

4 Леушин В.И. Юридическая практика в системе общественных отношений. — Красноярск, 1987.- с. 290.

5 Перевалов В.Д., Югов А.А. Проблемы теории и практики законотворческого процесса в Российской Федерации // Российский юридический журнал. — 1993. — №2, с. 35.

6 Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. — Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. — с. 299