- •13.1. Аналіз ефективного використання трудових ресурсів
- •Оцінка забезпеченості підприємства трудовими ресурсами
- •Структура трудових ресурсів підприємства
- •Чисельність основних і допоміжних робітників
- •Кваліфікаційний склад робітників
- •Рух робочої сили на підприємстві
- •Використання робочого часу на підприємстві
- •Аналіз балансу робочого часу
- •Аналіз трудомісткості продукції
- •Види продукції й оцінка їх питомої трудомісткості
- •Залежність зміни трудомісткості продукції від зміни рівня кооперації
- •Виконання норм виробітку робітниками-відрядниками
- •Аналіз продуктивності праці. Продуктивність праці — найважливіший якісний показник використання трудових ресурсів підприємства і головний фактор зростання обсягів виробництва продукції.
- •Дані для аналізу продуктивності праці
Аналіз балансу робочого часу
Показники |
На одного робітника |
Відхилення (±) | ||
за планом |
фактично |
на одного робітника |
на всіх робітників (958 осіб) | |
Календарний фонд часу, днів |
365 |
365 |
— |
— |
у т. ч.: |
|
|
|
|
— святкові |
9 |
9 |
— |
— |
— вихідні |
104 |
104 |
— |
— |
Кількість робочих днів |
252 |
252 |
— |
— |
Невиходи на роботу, днів |
33 |
42 |
+9 |
+8622 |
у т. ч. з поважних причин: |
33 |
37 |
+4 |
+3832 |
— чергові відпустки |
22,4 |
21,6 |
–0,8 |
–766 |
— відпустки на навчання |
2 |
3 |
+1 |
+958 |
— відпустки через вагітність і пологи |
4 |
2 |
–1 |
–1916 |
— хвороби |
3 |
8 |
+5 |
+4790 |
— виконання громадських обов’язків |
1,6 |
2,4 |
+0,8 |
+766 |
Втрати робочого часу, днів |
— |
5 |
+5 |
+4790 |
у т. ч.: |
|
|
|
|
— простої |
— |
2 |
+2 |
+1916 |
— прогули |
— |
1 |
+1 |
+958 |
— невиходи з дозволу адміністрації |
— |
2 |
+2 |
+1916 |
із них з ініціативи адміністрації |
— |
— |
— |
— |
— масові невиходи на роботу (страйки) |
— |
— |
— |
— |
Відпрацьовано, днів |
219 |
210 |
–9 |
–8622 |
Тривалість робочого дня, год. |
8 |
7,6 |
–0,4 |
–383 |
Усього тривалість робочого часу, год. |
1752 |
1596 |
–156 |
–149 448 |
Надурочно відпрацьований час, год. |
— |
3,6 |
+3,6 |
+3448 |
Невиробничі витрати часу, год. |
— |
104,4 |
+104,4 |
+100 000 |
Дані табл. 13.7 свідчать, що на збільшення цілоденних втрат робочого часу вплинули:
— підвищення планової величини відпусток на навчання |
+ 1 день |
— хвороби |
+ 5 днів |
— виконання громадських і державних обов’язків |
+ 0,8 дня |
— простої |
+ 2 дні |
— прогули |
+ 1 день |
— невиходи з дозволу адміністрації |
+ 2 дні |
Разом +11,8 дня
Цілоденні втрати робочого дня було частково компенсовано скороченням тривалості:
– чергових відпусток |
–0,8 дня |
– відпусток через вагітність |
–2 дні |
Разом –2,8 дня
Усього невиходів на роботу [11,8 + (–2,8)] = +9 днів.
За лікарняними листками вивчають причини захворювань і розробляють заходи щодо поліпшення умов праці, профілактики захворювань. Потрібно перевірити, з яких причин надавались адміністративні відпустки. Кількість днів, утрачених у зв’язку з ними, становить у розрахунку на всіх робітників — 1916 днів (2 · 958).
Під час проведення аналізу слід звернути особливу увагу на внутрішньозмінні простої. Вони спричиняються недоліками в організації виробництва й управління, простоями обладнання, машин і механізмів, браком сировини і матеріалів, низькою трудовою дисципліною.
Належить зазначити, що розрахунок втрат робочого часу не повністю відображає реальну картину, оскільки до розрахунку не потрапляють втрати робочого часу тривалістю 15—20 хвилин (а інколи й більше) з вини робітників, які не документуються. Тому фактично завищується відпрацьований час. Величину таких втрат визначають способом вибіркових спостережень і опитувань робітників, фотографією робочого дня тощо.
На підприємстві мають місце й приховані втрати робочого часу, пов’язані з виготовленням бракованої продукції, виправленням браку, порушенням нормальних умов праці або з потребою додаткових затрат праці через використання нестандартних матеріалів. Величину цих втрат можна визначити за доплатними листками, що їх виписують робітникам за виконання таких робіт, або за кількістю забракованих виробів, а також за нарядами на оплату з відмітною діагональною рискою, за актами, повідомленнями, відомостями про браковану продукцію.
Втрати робочого часу на підприємстві через суб’єктивні причини (прогули, простої, додаткові відпустки з дозволу адміністрації) у розрахунку на одного робітника становили 40,4 год. [(2 + 1 + 2) · 8 + 0,4], а на всіх робітників — 38 703 год. (40,4 · 958). Ці втрати можна вважати невикористаними резервами збільшення фонду робочого часу. Недопущення цих втрат дало б можливість вивільнити 22 робітники (38703 : 1752).
Вплив цілоденних, внутрішньозмінних і невиробничих втрат робочого часу на середньогодинну продуктивність праці одного робітника розраховується множенням цих втрат на планову денну (годинну) продуктивність праці:
(1596 – 1752) · 4,794 : 1000 = 0,748 тис. грн,
а на всіх робітників — 717 тис. грн (0,748 · 958).
Отже, у зв’язку з погіршанням фактичних показників проти планових втрачено понад 149 тис. робочих годин [(1596 – 1752) · 958 = = 149 448], що спричинило необхідність утримувати 85 фактично зайнятих робітників (149 448 : 1752) і призвело до зменшення випуску продукції на 717 тис. грн.
Проте втрати робочого часу не завжди призводять до зменшення випуску продукції. Ці втрати можуть компенсуватися підвищенням продуктивності праці робітників підприємства.
Вивчення конкретних причин втрат і непродуктивних витрат робочого часу дадуть можливість вжити необхідних заходів для їх усунення.
Аналіз трудомісткості продукції. Трудомісткість продукції — показник, що характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці або всього обсягу виготовленої продукції.
В економічному аналізі є два поняття трудомісткості. Питома трудомісткість — це загальні витрати людино-годин на продукцію (на один виріб, на одну тисячу гривень товарної продукції). Технологічна трудомісткість — це витрати нормованого робочого часу основних робітників-відрядників на виробництво продукції.
Між показниками трудомісткості та продуктивності праці існує обернено пропорційний зв’язок — за зниження трудомісткості продуктивність праці зростає, і навпаки.
Скорочення затрат робочого часу на виробництво одиниці продукції безпосередньо впливає на величину середньогодинного виробітку робітників.
Рівень і динаміка годинної продуктивності праці зазнають постійного впливу інтенсивних факторів.
Інтенсивні фактори забезпечують зниження трудомісткості виготовлення продукції і відповідний рівень виконання норм виробітку. До них відносять: кваліфікаційний, професійний рівень робітників; технічну й енергетичну озброєність праці; механізацію та автоматизацію технологічних процесів за впровадження прогресивної техніки, технології, матеріалів; організацію нормування праці; застосування у виробництві комплектуючих виробів та покупних напівфабрикатів; поліпшення якості структури, асортименту продукції; удосконалення організації виробництва й управління.
У процесі економічного аналізу трудомісткості вивчається її динаміка, причини зміни її величини і вплив на продуктивність праці.
Динаміку та вплив зміни величини трудомісткості на продуктивність праці робітника можна простежити, використовуючи показник питомої трудомісткості в розрахунку на 1000 грн продукції (табл. 13.8).
Таблиця 13.8