Бех і.Д. [особистісна рефлексія]

Процесу виховання системи духовних цінностей в під­ростаючої особистості має передувати її психічна готов­ність до реалізації свого духовного призначення (вищих смислів життя, духовного Я). У цьому зв'язку зазначи­мо, що «більша частина людей живе, особливо не замис­люючись над своїм духовним призначенням... Звідси і вся ця хибна безпечність, це хибне задоволення жит­тям. Таку готовність слід спрямовано форму­вати, а не чекати, коли підростаюча особистість сама до­зріє до усвідомлення власного духовного призначення або ж переживе досить сильні емоційно вражаючі ситу­ації, які стимулюватимуть таке розуміння. Якраз у цьо­му й полягає мета розвивального, вільного, особистісно орієнтованого виховання. Відомо, що ці характеристи­ки безпосередньо пов'язані з Яособистості, а отже, з рефлексуванням. Тож у наших пошуках поняття рефлексії ми розглядаємо як звернення мислення людини на свій внутрішній світ Зазначимо, що найбільш поширене на даний час розуміння феномена «рефлексія» пов'язано зі сферою мислення, спря­мованого на виконання навчальних завдань у ході формування навчальної діяльності. Тут рефлексію розуміють як засіб усвідомлення суб'єктом підґрунтя власних дій, як спрямова­ність мислення на себе, на свої процеси й продукти. Конкрет­ніше, суб'єкт має собі відповісти, чому він використовує пев­ні операції, що входять до теоретичного способу виконання завдань, і в якій послідовності він це робить. Таку рефлексію кваліфікують як нормативно-пояснювальну.За всієї її значушості для розумового розвитку суб'єкта в процесі виховання особистості вона не відіграє істотної ролі.

Річ у тім, що особистісний розвиток суб'єкта безпосе­редньо корелює з його духовно-моральними надбання­ми як спонуками до суспільно значущих учинків, а не зі способами реалізації цих здобутків. Такі способи опера­ційно досить прості й не потребують теоретичного рів­ня обґрунтування.

З огляду на сказане, предметом нашого аналізу є особистісна рефлексія,яка пов'язується зі смисло-ціннісною са­мосвідомістю суб'єкта, з його Я-духовним. У цьому зв'язку виділимо типи особистісної рефлексїїв контексті їхніх ду­ховно перетворювальних можливостей.

Перший типрефлексії — це така самоактивність суб'єкта, метою якої є свідоме регулювання перебігу психічних про­цесів, тому цю рефлексіютрактуватимемо регулятивною. Її внутрішнім об'єктом є увага. На відміну від пізнаваль­них процесів (мислення, пам'яті), увага свого особливо­го змісту не має, а лише задає спрямованість і зосередже­ністьцим процесам, а отже, визначає їхню продуктивність. Більше того, за відсутності уваги вони взагалі не можуть функціонувати.

До другого типудоцільно зарахувати рефлексію визна­чальну.Вона проявляється як осмислення суб'єктом свого Я з метою переконатися, чи відбулися якісь зміни у влас­ній внутрішній особистісній структурі, чи ні. Визначальна рефлексія розгортається як спонтанний і спорадичний процес, який до того ж не досить тривалий. За допомогою цієї рефлексії суб'єкт має також усвідомити й визнати все те, що віддаляє його від особистісної досконалості.

Рефлексія синтезуюча - третій тип— полягає в зібранні сформованих духовних цінностей у цілісне Я-духовне. Власне, за її участі й відбувається створення образу Яосо­бистості.

Четвертий типпредставляє рефлексія створювальна.Функцією цієї рефлексії є духовно-моральний роз виток і саморозвиток особистості як об'єктивація її са­мосвідомості.

Виокремлені типи рефлексії далі ми розглядатимемо в контексті вищих психічних механізмів виховання духо­вних цінностей особистості. За нашим припущенням, у ґенезі кожної духовної цінності лежать механізми свідо­мості та самосвідомості, які в процесуальному розгортан­ні діють як єдине ціле в послідовності переходу від свідо­мості до самосвідомості.

У методичному плані механізм свідомості розгортаєть­ся як методи переконання, інтимно-особистісного діало­гу, педагогічного умовляння та в сукупності інших мето­дів, спрямованих на глибоке й різнобічне усвідомлення суб'єктом сутності певної духовно-моральної цінності. Усі ці методи достатньо висвітлено у психології й педагогіці, тому на їхніх змістово-процесуальних характеристиках ми не зупинятимемося, а лише зауважимо.

Передувати засвоєнню вихованцем у спільній з педа­гогом діяльності сутності духовно-моральної цінності має визначальна спеціально організована рефлексія. Під ке­рівництвом педагога вихованець відтворює свої духовно-моральні надбання, оцінює ступінь їхньої вихованості, по­рівнює себе зі своїм Я-майбутнім. Це має істотне значення для нього, оскільки, організовуючи виховний процес, ми ведемо мову про рух дитини від її наявних цінностей до тих, які вона мусить опанувати. Інакше кажучи, вихова­нець за допомогою педагога має знати власне Я, що змі­нюється (яким я був учора, яким є сьогодні, яким буду завтра).

Успішне розгортання механізму свідомості в зазначе­них виховних методах забезпечує регулятивна рефлексія, суб'єктом якої є вихованець як майбутній носій духовної цінності. Його рефлексивна дія за змістом має бути такою: «Я можу й буду уважним у взаєминах з педагогом!». При­кметно, що фонд «можу» стосовно уваги довільний, тобто спрямований і свідомий за своєю природою.

Як свідчать численні експериментальні дані, лише саме по собі позитивне емоційне переживання суб'єктом свідо­мо засвоєного змісту певного духовно-морального припи­су як результату дії механізму свідомості не закріплюється стабільно в особистісній структурі суб'єкта й не стає для нього особистісно значущим: він може чинити, орієнтую­чись на засвоєний припис, однак ця дія відзначається спорадичністю; в нього не зберігається прагнення до постійної духовної самореалізації. Щоб у суб'єкта зберігалося стійке прагнення до вчинкової активності на основі позитивного емоційного переживання певного етичного змісту (духо­вного припису), він мусить пережити цей духовний при­пис, пов'язати його з уявленням про себе, зі становленням змісту Я-образу. Такий зв'язок забезпечується за допомо­гою механізму самосвідомості.

У контексті успішного досягнення виховної мети, яка забезпечується за допомогою цього механізму, останній до­цільно представити більш диференційовано як системно- структурний механізм самосвідомості. Таким чином, його складовими механізмами будуть:

1) двоетапний механізм рефлексивно-довільної інтенції (спрямованості);

2) механізм цілісної Я-Ти-детермінації як альтернатива цілісної Его-детермінації;

3) механізм позитивного емоційного самопідкріплення Я-духовного.

Виокремлені нами механізми-складові слід вводити в поданій нижче послідовності.

На першому етапімеханізму рефлексивно-довільної інтенції вихованець поряд із переживанням задоволен­ня від своєї дії як результату механізму свідомості має пережити бажання появи в його внутрішньому світі но­вої духовної цінності як спонуки до відповідного вчин­ку. Тут реалізується формула: «Хочу оволодіти духо­вною цінністю». На цьому етапі вихованець пов'язує своє бажання зі змістом духовної цінності, тому цю емоцію слід трактувати як емоцію-відгук.Вона справді є реакцією на даний зміст. Конкретніше: емоція-відгук підпорядковується спільній діяльності педагога й ви­хованця з усвідомлення суті духовної цінності і є її ре­зультатом. Можна стверджувати, що ця емоція виникає й вихованець переживає її під впливом зовнішньої ви­ховної взаємодії як об'єктивації механізму свідомості, тому вона не залежить від суб'єкта, оскільки він (вихованець) підпорядковується зовнішньому чиннику, а не діє сповна вільно, тобто самодетерміновано.

На другому етапівихованець з приводу свого бажан­ня мусить пережити відповідну емоцію: «Хочу, щоб моє бажання здійснилося!». Наведені емоціогенні конструкти здійснюються через інтонаційну сторону слова, якою має володіти вихованець. На цьому етапі він переживає емоцію-виклик. Емоція-виклик, таким чином, міститься в напруженій енергії, що вивільнюється з Я-духовного; саме воно зумовлює цей виклик власним вольовим зусиллям. Тому, на відміну від емоції-відгуку, ця емоція й породжує смисл, тобто безпосередньо духовну цінність, і без нього її немає. По-іншому, емоцію-виклик слід трактувати не як реакцію, а як емоційну дію, як довільний акт Я в статусі суб'єкта цієї емоції. Це свідчення духовного саморозвит­ку особистості, вільного самотворення духовної цінності. Як бачимо, внутрішні перетворення у разі дії двоетапного механізму рефлексивно-довільної інтенції здійснюють­ся за допомогою рефлексії створювальної.

Механізм цілісної Я-Ти-детермінації як альтернати­ва цілісної Его-детермінації розкриває взаємодію особистісно конструктивних і особистісно деструктивних утворень функціонування та розвитку особистості. Дані утворення постають як внутрішні цілісності, зв'язок між якими відбувається за типом поєднання складових еле­ментів (цінностей, властивостей).

Підтвердження механізму цілісної Я- Ти-детермінації ми знаходимо у Л. С. Виготського: «Сутність культурного роз­витку полягає в тому, що людина оволодіває процесами власної поведінки, але неодмінною передумовою для цьо­го оволодіння є утворення особистості, і тому розвиток тієї чи іншої функції завжди похідний і зумовлений розвитком особистості загалом» [3, 161].

Зрозуміло, що Его-цілісність, яка виникає спонтанно, перешкоджає становленню Я-Ти-цілісності, на створен­ня якої спрямована виховна діяльність педагога. Він на­вчає вихованця синтезуючої рефлексії, функція якої по­лягає в зібранні воєдино наявних духовних цінностей для впливу на виховувану цінність. Особистісно розви- вальною стратегією педагога має бути блокування ці­лісної Его-детермінації та активізації Я-Ти-детермінації у виховному процесі. Тут може проявитися закономір­ність, згідно з якою від сили дії Я-Ти-детермінації змен­шуватиметься вплив Его-детермінації.

У методичному плані за реалізації Я- Ти-детермінації до виховання долучається певна духовна цінність усіх інших наявних у душевній структурі особистості духо­вних цінностей. Сформовані цінності будуть систем­ним мотивом виховання наступної духовної цінності, над якою працює суб'єкт. У мовленнєвому вираженні це можна представити так: «Ти вже володієш щирістю, вірністю, чуйністю, тож треба, щоб у тебе була ще й скромність».

Далі педагог мусить неодмінно запропонувати вихованцеві пригадати поведінкові ситуації, які спонукалися духовними цінностями, що увійшли до його структури Я, а далі відтворити їх в уяві. За такої умови уявні поведінкові ситуації викличуть і ті позитивні емоційні переживання, які їх супроводжували. Сконцентровані наявні духовні цінності в контексті поведінкових проявів разом з відповідними позитивними емоціями набудуть великої сили, яка оптимізуватиме виховний процес наступної духовної цінності. Таке психічне явище нагадує збирання поодиноких хмаринок у велику хмару, що проливається рясним дощем.

У результаті оволодіння вихованцем механізмом свідомості, двоетапним механізмом рефлексивно-довільної інтенції та механізмом цілісної Я- Ти-детермінації як складовими системно-структурного механізму самосвідомості для нього відкриваються реальні можливості практично реалізувати сформовану (але ще далеко не закріплену у внутрішньому досвіді, тобто нестійку) ду­ховну цінність у відповідному вчинку. Але для того,щоб ця цінність перетворилася на сталу спонуку, вихованець має пережити радість, насолоду за нову структуру Я, тоб­то за нове Я-духовне. Останнє відрізняється від попере­днього більшими духовно-практичними можливостями. Скажімо, вихованець не мав досвіду вчинку милосердя, а тепер він його набув. Таку внутрішню самодіяльність із закріплення сформованої духовної цінності доцільно кваліфікувати як реалізацію механізму позитивного самопідкріплення Я-духовного.

Усе ж наголосимо, що набуття духовною цінністю, яка лише з'явилася в духовній структурі Я, достатньої стійкості — процес досить складний і суперечливий, який не відбувається як прямий і безперепонний рух. Даний процес — це дія Я з утвердження себе в новій духовній якості. Річ у тім, що реалії життя особистості, яка духовно вдосконалюється, часто створюють умови, за яких їй у цьому процесі доводиться зважати на протидію з боку суспільного оточення, з чиїми ціннос­тями її цінності не узгоджуються. Для такого суспільного оточення (групи) робота особистості над своїм духовним удосконаленням видається лише марнотрат­ством, яке воно зневажає, тому самоутвердження осо­бистості перетворюється, власне, на самозахист, а це психічно ще складніше, ніж діяти духовно-практично. Перед особистістю, яка зазнає сильного деструктивно­го тиску суспільного оточення, може виникнути аль­тернатива: відмовитися від свого нового Я чи зберіга­ти його. При цьому вона усвідомлює, яким ціннісним руйнуванням було б відмовитися від нового духовного Я. Визначальна рефлексія, якою володіє особистість, допомагає їй зрозуміти, що можна багато втратити, на­приклад, у міжособистісних взаєминах, не втративши все-таки свого духовного осердя. У такої особистос­ті можуть виникнути певні внутрішні етичні вагання, навіть неістотні світоглядні поступки, але через ак­туалізацію механізму позитивного самопідкріплення Я-духовного вона віддаватиме перевагу своєму духо­вному призначенню.

Розкриття особистісно перетворювальної сутності ви­окремлених нами механізмів дає підстави констатувати, що логіці функціонування механізму свідомості відповідає логіка формування когнітивної складової, а логіці функці­онування механізму самосвідомості — логіка формування емоційно-ціннісної й поведінково-діяльнісної складових як етапів генези духовної цінності.

Оволодівши лише разом з педагогом технологією ство­рення певної духовної цінності, вихованець набув цим самим дійових засобів для духовного самовиховання як відповідного саморозвитку. Без такої спільної діяльності стверджувати, що вихованець у підлітковому віці здат­ний до самовиховання й розгортає цей процес через самонаказ, видається таким судженням, що не відповідає дійсності. Самостійний же акт духовного саморозвитку у вихованця визріє лише тоді, коли в нього з'явиться прагнення на ділі відокремити власне духовне Я від осо­би, яка брала участь у його творенні, тобто від педагога. Це має принципове значення для прогресу Я особистос­ті протягом її життя. У дійсності ми часто спостерігає­мо явище, коли Я-духовне особистості розвивається за відсутності наставника, але при цьому вона відчуває зо­внішній тиск навколишніх, що мають певні етичні орі­єнтації. Тоді духовний саморозвиток особистості не буде сповна вільним, а то й стане спотвореним, якщо ці навколишні ставитимуть вимоги, несумісні зі справжньою духовністю.