2.3. Особливості організації державної служби у Німеччині

Поняття державного службовця в німецькому законодавстві про державну службу є неоднозначним і фактично охоплює три категорії осіб: чиновників, службовців і працівників. При цьому зв'язки чиновників з державою розглядаються як публічно-правові, а службовців і працівників — як приватно-правові. Чиновники призначаються довічно, а зі службовцями і працівниками укладається трудова угода, яка може бути розірвана.

Оплата праці чиновників — це встановлеФффне грошове утриман­ня, а праця службовців і працівників оплачується згідно з тарифними угодами. Чиновники отримують державну пенсію; службовці й працівники отримують пенсію на основі договору про соціальне страхування.

Німецьке законодавство особливо підкреслює, що відносини чиновництва — це публічно-правові відносини, де з одного боку виступає чиновник, а з іншого — держава, федерація, земля та інші " установи публічного характеру.

Основним нормативним актом, що регулює правовий статус чиновництва, є Федеральний закон про чиновників, прийнятий в 1953 р., який діє сьогодні в редакції 1985 р. Цей закон дає загальне визначення статусу чиновників у ньому сформульовані принципи їхнього призначення, просування по службі, визначені права та обов'язки, умови, яким повинен відповідати чиновник.

До чиновників належать: чиновники державного апарату, судці, викладачі шкіл і вищих навчальних закладів, Фвійськовослужбовці, працівники пошти, залізниці, державних банків тощо.

Законодавством Німеччини передбачається чотири категорії чинів (нижчі, середні, підвищені, високі) та 16 рангів чиновників.

Посада чиновника заміщується шляхом конкурсного відбору. До остаточного зарахування на посаду чиновник повинен пройти випробувальний термін.

Система просування по службі суворо регламентована законами. Просування по службі розуміють як призначення чиновника на іншу посаду з більш високою ставкою основного окладу та іншою назвою. Підставою є службові характеристики чиновника.

Підвищення по службі — це перехід у наступний ранг. У цьому випадку підставою може бути відповідна освіта; здача спеціальних іспитів на підвищення рангу; успішне виконання завдань, які стосуються посади вищого рангу. У нижчих посадових групах при оцінці роботи «добре» підвищення відбувається через 6 років, а при оцінці «досить задовільно» — через 8 років. У середніх та вищих групах підвищення регламентується для кожної посади окремо.

Основними принципами розбудови апарату професійного державного чиновництва можна назвати наступні: принцип довічної служби; принцип виплати грошового утримання відповідно до посади, що її обіймають; принцип соціального забезпечення за рахунок держави.

Згідно з Федеральним законом про чиновників чиновник служить не окремій партії, а всьому народу. Стосовно чиновників СХ у Німеччині не встановлюються вимоги щодо їх деполітизації. На практиці ж більшість державних службовців дотримуються певних політичних поглядів, а майже 40 % чиновників є членами політичних партій. Більше того, політичні партії намагаються ввести в державний апарат якомога більшу кількість своїх прихильників. Зі зміною уряду, як правило, змінюється 20 % керівного

персоналу міністерств і відомств.

На відміну від інших країн, кар'єра державного службовця у Німеччині не є альтернативою політичній кар'єрі, а навпаки, дуже часто — це передумова для успішної політичної діяльності. Характерною для німецької державної служби є наявність політичних і почесних чиновників.

Інститут політичних чиновників сформувався наприкінці XIX ст. Зміст його в тому, що разом з урядом або окремими міністрами приходять, а потім йдуть зі своїх посад найвищі співробітники адміністрації. До почесних чиновників зараховують осіб, які мають цивільну професію і яких призначають на почесну посаду без оплати і права претендувати на особливе соціальне забезпечення.

Основною формою контролю за діяльністю чиновників є ад­міністративна юстиція. Вона діє і як система спеціальних адміністративних судів. Суди першої інстанції створюються, як правило, у великих містах. Другою інстанцією є верховні адміністративні суди земель (всього 16). Третьою, вищою інстанцією виступає Федеральний адміністративний суд. Адміністративні суди наділені компетенцією з усіх питань щодо статусу чиновника: його призначення, прав, обов'язків, утримання, соціального забезпечення, звільнення та пенсії. Більшість німецьких юристів високо оцінюють роль адміністративних судів, вважаючи, що в результаті діяльності адміністративних судів управління справами стає лібе-ральнішим, а держава — демократичнішою.