4.Наукові проблеми

виникають тільки перед дослідником, і тільки він у змозі їх формулювати, шукати шляхи для їх вирішення та вирішувати їх. Тільки вчений, усвідомлюючи дійсність^ осмислюючи її певним чином на тому або іншому рівні, формулює проблеми, специфічні для наукового пізнання. Він здійснює цей процес, діючи в цілком визначеній конкретно-історичній ситуації, тому наукова проблема обумовлена реальністю. Реально проблема в науці виникає тоді, коли визрівають необхідні для цього умови. Наукова проблема як суб'єктивне уявлення об'єктивної дійсності є вид знання, яке виявляє і межі незнання. У цьому розумінні наукова проблема є "знання про незнання".

Оскільки постановка наукової проблеми припускає окреслення не тільки меж досягнутого знання, але і меж незнання, тих невідомих і нез'ясованих сторін досліджуваного об'єкта, у результаті вивчення яких буде отримане нове знання, тому в самій проблемі, якщо вона правильно поставлена і сформульована, знаходиться і окреслена сфера можливих наукових відповідей, варіанти її потенційного вирішення.

5. Гіпотеза

- це наукове допущення або припущення, істинне значення яких не визначено і які є найважливішою формою

розвитку наукового знання. Гіпотеза тоді стає науковою теорією, якщо вона задовольняє таким вимогам як:

¨ осмисленість (досягається операційною визначеністю понять, які входять до теорії);

¨ несуперечливіс*ть (логічна узгодженість висловлювань, що приймаються в теорії);

¨ можливість перевірки, порівняння теоретичних висловлювань із досвідом, правовою практикою;

¨ підтверджуваність (відповідність теорії даним дослідів з заданим ступенем точності, підтвердження теорії в контексті соціальної практики);

¨ екстраполяція (здатність теорії до узагальнення за межами того досвіду, на грунті якого Вона утворилась);

¨ адаптованість (здатність теорії шляхом деяких модифікацій з'ясовувати нові факти);

¨ потенційна фальсифікованість (вказівка на такі обставини, що однозначно визначають, у яких випадках теорія вважається такою, що розходиться з досвідом)2.

6. Метод

- це спосіб відбиття і відтворення в мисленні досліджуваного предмета. Застосування науково обгрунтованих методів є важливою умовою одержання нових істинних наукових знань. Головними елементами методу є: принципи, правила, прийоми,способи і засоби.

Наукові методи поділяються на:

¨ загальні методи вищого (філософського) рівня, до якого відносяться діалектична і формальна логіка, що використовуються не тільки у науковому пізнанні, але й у практичній діяльності (практичному пізнанні);

¨ загальнонаукові методи - наукові методи, які використовуються всіма науками (у свою чергу поділяються на теоретичні й емпіричні);

¨ конкретно-наукові методи, що використовуються окремими групами наук;

¨ спеціальні методи, що використовуються окремою наукою.

7. Поняття та категорії, якими оперує правознавство,

є логічним вираженням знань про предмет. Правові наукові поняття - це змістовні, предметні уявлення, що відтворюють у мисленні (ідеально) об'єктивну суть реальних процесів правової дійсності і відношень, що існують у ній, виражають специфічну правову якісну визначеність даних процесів і явищ. Правові категорії граничні за рівнем узагальнення, фундаментальні абстрактні поняття теорії правознавства.

Понятійний апарат правознавства (сукупність понять правознавства) є засобом організації існуючих знань. Він виконує не тільки логічну, пізнавальну, але і світоглядну функцію, тому що дає можливість мислити правильно при вирішенні правових проблем. Проте ці поняття і категорії, взяті окремо не складають ані теорії, ані науки тому, що в цьому випадку вони не володіють достатньою доказовою силою і не можуть відбивати конкретну істину. Об'єктивна конкретна істина досягається тоді, коли поняття і категорії правознавства представлені у системі, тобто є взаємозалежними і складають наукову систему знань (теорію, концепцію).