5. Вимоги, на які позовна давність не поширюється

За загальним правилом, норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб’єктів цивільних прав. Але узаконі є й винятки з цього правила (ст. 268 ЦК України).

По-перше, позовна давність не поширюється на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у кредитні установи (зокрема, ощадний банк). Характер майнових відносин, які склалися між вкладниками і банком, визначає принципове положення про те, що вклад або частина його підлягають видачі в будь-який час на першу вимогу вкладника, зрозуміло, з урахуванням годин роботи установи банку. Але предявлення такої вимоги не означає, що суб’єктивне право вкладника порушене і вимагає захисту. Навпаки, це один із звичайних, нормальних способів розпорядження вкладом. Проте, якщо з яких-небудь причин банк відмовив у видачі вкладу, застосування позовної давності і в цьому випадку суперечило б суті кредитних відносин, що розглядаються як безстрокові, не обмежені будь-якими часовими рамками.

По-друге, не поширюється давність і на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, за винятками, прямо передбаченими законом. Особисті немайнові права, як правило, безстрокові для їх носія, тому не обмежуються у часі і можливості їх захисту у разі порушення. Але для захисту честі й гідності громадян та організацій встановлено строк позовної давності в один рік (ст. 7 ЦК України).

По-третє, не поширюється давність на вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров’ю громадянина. Проте такі вимоги задовольняються не більше ніж за три роки, що передують пред’явленню позову. Відсутність строків давності щодо таких вимог є гарантією для потерпілих. Останні мають право вимагати відшкодування заподіяної шкоди у будь-який час.

Позовна давність не поширюється на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 879 ЦК).

Також позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України „Про державний матеріальний резерв”.

Стаття 268 містить перелік вимог, на які не поширюється позовна давність. Його перелік не має вичерпного характеру, тобто інші випадки можуть бути передбачені в спеціальних законах. При встановленні цього переліку законодавець виходив зі специфіки правовідносин, оскільки предметом захисту є право, яке не обмежене в часі. Зазначений у ст. перелік вимог, на які не поширюється позовна давність, не є вичерпним. У законі можуть бути передбачені й інші вимоги, на які позовна давність не поширюється. .[2, 3, 5]

Висновки

В роботі було дано визначення строків та їх видів вцивільному праві України, а також детально проаналізовано види строків позовної давності. Строки позовної давності належать до строків, що встановлюються законом, і сторони за угодою не можуть збільшувати чи зменшувати їх, а орган, який вирішуєспори, зобов'язаний застосувати позовну давність незалежно від бажання сторін. А також розглянуто перебіг та обставини від яких залежать строки позовної давності. Для обчислення строків позовної давності потрібно визначити їх початковий момент, оскільки від цього залежить не тільки правильне обчислення строку, а й можливість захисту порушеного матеріального права.

За загальним правилом перебіг строку позовної давності починається з того моменту, коли у особи виникає право на позов. Право на позов виникає від того дня, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про порушення свого права. Закінчення строку позовної давності позбавляє позивача права на позов у матеріальному розумінні, оскільки позивач втрачає право на примусове виконання зобов’язання порушником. Але боржник може виконати зобов’язання добровільно і після закінчення строку позовної давності.

Згідно з п.п.6, 7 Прикінцевих та перехідних положень правила ЦК про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред’явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.[2]

Список використаних джерел

1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996.

2. Цивільний Кодекс України N 435-IV від 16 січня 2003 року, редакція від 13.06.2012 року//zakon2.rada.gov.ua.

3. Цивільний Кодекс України: Коментар, Видання друге із змінами за станом на 15 січня 2004. - Х.: ТОВ„Одісей”, 2004. - 856 с.

4. Бірюков І.А., Заїка Ю.О.Цивільне право України. Загальна частинаНавчальний посібник / К.: КНТ, 2006.- 480 c.

5. Кодекс торговельного мореплавства України ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, NN 47, 48, 49, 50, 51,52, ст.349 ), редакція від 06.04.11//zakon1.rada.gov.ua.

6. Луць В.В. Строки в цивільних правовідносинах. – Львів, 1992.

7. Луць В.В. Строки захисту цивільних прав. – Львів, 1993.

8. Науково – практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. Ред.. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К., 2008.

9. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В. М. Коссака. — К.: Істина, 2004. — 976 с.

10. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України під ред. Дзери, Кузнецова, Луць, том 1, 2008.

11. Панченко М.І. Цивільне право України. - К.: Знання, 2005.

12. Підопригора О.А. Цивільне право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995. — 416.

13. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар за заг. ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої, К.: Правова єдність., 2007. – 1140 с.

14 Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - Ч. 1. - 692 с.

15. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар /За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. — К. : Істина. - 928 с.

16. Цивільне право України: Підруч.: У 2-х кн. /Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгертта ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К., 1999. - С. 173, 183.

17. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре». 2003. — 505 с.

18. Цивільне право України : Навчальний посібник / За заг. ред.LA. Біркжова, Ю.О. Заіки. — К.: Істина, 2004. - 216 с.

19. Цивільне право України. Частина перша (Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. 1. Борисова та ін.); За ред. проф. Ч. Н. Азімова, доцентів С. Н. Приступи, В. М. Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — 368 с.

20. Цивільне право України. Загальна частина: підруч./За ред. І. А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. – К.: Атіка, 2010.