1.3. Місця попереднього ув'язнення, терміни перебування під вартою, та категорії осіб, які тримаються під вартою в сізо.

Відповідно до чинного законодавства України ухвала суду про попереднє ув’язнення виконується в наступних установах:

– СІЗО ДПтС України (ДКВС України);

– гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

– ізолятори тимчасового тримання МВС України;

– дисциплінарні ізолятори або карцери установ виконання покарань.

Крім названих місць, за наказом ДДУПВП від 30.12.2003 р. №280, створено «дільницю слідчого ізолятора на території виправної колонії», а також затверджено Положення про дану дільницю, яке погоджено з Верховним Судом України 30.12.2003 р. і Генеральною прокуратурою України 26.12.2003 р. та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.01.2004 р. за №65/8664.

Згідно даного документа ця дільниця розташовується на території виправних колоній мінімального із загальними умовами тримання та середнього рівнів безпеки, де тримаються засуджені до покарання у виді позбавлення волі на певний строк, вироки щодо яких не набрали законної сили, у яких закінчився встановлений КПК України строк для подання апеляції та яким рішенням комісії з питань розподілу, направлення та переведення осіб, засуджених до позбавлення волі, територіального органу ДПтСУ визначено відбування покарання в установах відповідного рівня безпеки.

Попереднє ув’язнення застосовується щодо таких категорій осіб:

а) підозрюваного, тобто особа, якій у порядку передбаченому статтями 276-279 КПК України, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення ( ч. 1 ст. 42 КПК України);

б) обвинуваченого (підсудного) – особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 КПК (ч. 2 ст. 42 КПК України);

в) засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

г)особи, відносно яких відповідно до КПК України застосовано екстрадиційний арешт.

У СІЗО можуть знаходитись й інші особи, які залишені там на законних підставах, а саме:

• засуджені, які залишені для роботи з господарського обслуговування місця попереднього ув’язнення (ст. 89 Кримінально-виконавчого кодексу України (КВК));

• засуджені, які чекають відправки в колонію;

• засуджені, які тимчасово залишені в слідчому ізоляторі або переведені туди з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії, при необхідності провадження слідчих дій у справі про злочин, вчинений іншою особою або цією ж особою, за який вона не була засуджена, чи у зв’язку з розглядом справи в суді (ст. 90 КВК);

• засуджені, яких переводять з однієї колонії в іншу ( так звані “транзитно-пересильні”).

При цьому правовий статус та умови тримання цих категорій осіб є відмінними від ув’язнених під варту, тому що визначається не тільки нормами КПК України, але й КВК України.

Терміни перебування під вартою.

Відповідно до ст.197 КПК строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК. Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати:

- 6 місяців – у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості;

- 12 місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Строк тримання під вартою може бути продовжено.

Клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Таке клопотання подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.

Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:

1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;

2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Слідчий суддя зобов’язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Слідчий суддя зобов’язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Відповідно до ст. 201 КПК підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

Копія клопотання та матеріалів, якими воно обґрунтовується, надається прокурору не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

До клопотання мають бути додані:

1) копії матеріалів, якими підозрюваний, обвинувачений обґрунтовує доводи клопотання;

2) перелік свідків, яких підозрюваний, обвинувачений вважає за необхідне допитати під час розгляду клопотання, із зазначенням відомостей, які вони можуть надати, та обґрунтуванням значення цих відомостей для вирішення питання;

3) підтвердження того, що прокурору надіслана копія клопотання та копії матеріалів, що обґрунтовують клопотання.

Слідчий суддя, суд зобов’язаний розглянути клопотання підозрюваного, обвинуваченого протягом трьох днів з дня його одержання згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Слідчий суддя, суд має право залишити без розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу, подане раніше тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, якщо у ньому не зазначені нові обставини, які не розглядалися слідчим суддею, судом.

Стаття 219 КПК визначає строки досудового розслідування, яке повинно бути закінчено:

1) протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;

2) протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченому параграфом 4 глави 24 цього Кодексу. При цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати:

1) двох місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;

2) шести місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості;

3) дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Стаття 294 КПК визначає загальні положення продовження строку досудового розслідування.

Якщо внаслідок складності провадження неможливо закінчити досудове розслідування кримінального проступку (дізнання) у строк, зазначений у пункті 1 частини першої статті 219 цього Кодексу, він може бути продовжений в межах строку, встановленого пунктом 1 частини другої статті 219 цього Кодексу, районним (міським) або іншим прирівняним до нього прокурором.

2. Якщо досудове розслідування злочину (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у пункті 2 частини першої статті 219 цього Кодексу, він може бути продовжений в межах строків, встановлених пунктами 2 та 3 частини другої статті 219 цього Кодексу:

1) до трьох місяців - районним (міським) або іншим прирівняним до нього прокурором;

2) до шести місяців - прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, міст Києва і Севастополя чи прирівняним до них прокурором або їх заступниками;

3) до дванадцяти місяців - Генеральним прокурором України чи його заступниками.

Строк досудового розслідування злочину може бути продовжений до трьох місяців, якщо його неможливо закінчити внаслідок складності провадження, до шести місяців - внаслідок особливої складності провадження, до дванадцяти місяців - внаслідок виняткової складності провадження.

Відповідно до ст. 202 КПК (Порядок звільнення особи з-під варти) підозрюваний, обвинувачений, який був затриманий, звільняється з-під варти негайно у разі застосування:

- запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання; -

-особистої поруки (після надання його поручителями визначеного зобов’язання);

-запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту підозрюваний, обвинувачений, який був затриманий:

1) негайно доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло цілодобово;

2) негайно звільняється з-під варти та зобов’язується невідкладно прибути до місця свого проживання, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло в певний період доби.

Підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якщо в уповноваженої службової особи місця ув’язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув’язнення, під вартою в якому знаходиться підозрюваний, обвинувачений, негайно здійснює розпорядження про його звільнення з-під варти та повідомляє про це усно і письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю, а якщо застава внесена під час судового провадження, - прокурора та суд. Перевірка документа, що підтверджує внесення застави, не може тривати більше одного робочого дня.

Начальник установи попереднього ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти підозрюваного, обвинуваченого, стосовно якого на день закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або закінчення строку тримання під вартою, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, не надійшла ухвала слідчого судді, суду про продовження такого строку. При цьому начальник установи попереднього ув'язнення надсилає повідомлення особі чи органу, які здійснюють кримінальне провадження, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування. Начальник установи попереднього ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити особу з-під варти у разі закінчення максимального строку тимчасового арешту, передбаченого частиною першою статті 583 (до 40-ка діб) Кримінального процесуального кодексу України, повідомивши про це прокурора та суд, що прийняв рішення про застосування тимчасового арешту. За п'ять днів до закінчення максимального строку тимчасового арешту начальник установи попереднього ув'язнення зобов'язаний надіслати прокурору та суду, що прийняв рішення про застосування тимчасового арешту, повідомлення про день його закінчення.

Узагальнення практики застосування запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою показує, що суди України в цілому забезпечують своєчасний розгляд справ цієї категорії у відповідності із законом. Разом з тим, трапляються випадки неправильного застосування процесуального закону, який регулює судовий розгляд таких справ у зв’язку з чим, як зазначено в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003р. №4 суди при вирішенні питань, пов’язаних із обранням запобіжного заходу у вигляді взяття під варту і продовженням строків тримання під вартою мають додержуватись вимог ст. 29 Конституції України, ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, відповідно до яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою.

Вище перераховані проблеми з питань попереднього ув’язнення характерні і для зарубіжних країн, тобто носять глобальний характер. Так, дослідниками встановлена пряма залежність кількості обвинувачених та осіб, які тримаються під вартою. У багатьох Європейських країнах питома вага осіб, які знаходяться в місцях попереднього ув’язнення, складає від 25 до 50 % від кількості обвинувачених. В країнах Південної Америки цей показник складає 45-90%, тобто до дев’яти обвинувачених на кожного ув’язненого під вартою, в Азії – 83%.

Отже, такий правовий інститут, як попереднє ув’язнення, є необхідним процесуальним запобіжним заходом, який діє у повній відповідності з нормами міжнародного права і має об’єктивну природу та соціальну потребу, пов’язану з необхідністю протидії злочинності та забезпеченням захисту законних прав потерпілих від суспільно небезпечних діянь.

Разом з тим, більшість науковців виступають проти однакового поводження з особами, ізольованими в силу запобіжного заходу, і засудженими до позбавлення волі, та вважають, що місця попереднього ув’язнення обов’язково мають бути відділені від місць позбавлення волі, а ув’язнені під варту повинні піддаватися зовсім іншому режиму, ніж засуджені до позбавлення волі.

Зважаючи на викладене, інститут попереднього ув’язнення під варту, як спеціальний запобіжний захід, у сучасний період є проблематичним і потребує подальшого удосконалення та реформування як у плані кримінально-виконавчого напрямів цього державного примусу, а також всебічного дослідження з боку науки та практики його застосування і виконання.

Як підсумок розглянутих питань слід зазначити таке:

• Правова природа попереднього ув’язнення випливає із загальновизнаних юридичних характеристик, що ґрунтуються на нормах міжнародного та вітчизняного права, даний інститут діє переважно в усіх країнах світу і є специфічним інструментом протидії злочинності.

• Цей запобіжний захід є одним із видів державного кримінального процесуального примусу, що застосовується до чітко визначеної законом категорії осіб, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

• Тримання під вартою має тимчасовий характер, строк якого враховується при призначенні покарання або при винесенні виправдувального вироку для визнання розміру матеріальної та моральної шкоди, яку вправі отримати особа, звільнена з-під варти.

• Єдиною підставою для ув’язнення особи під варту є вмотивоване рішення суду, яке може бути оскаржене в суді апеляційної інстанції особою, взятою під варту.

• Нині діюча практика застосування вказаного запобіжного заходу в Україні потребує удосконалення щодо відповідності її загальноприйнятим міжнародним нормам, а також підвищення правового регулювання положень чинного кримінального процесуального законодавства та усунення усталених стереотипів кримінально-правової та кримінальної процесуальної політики в нашій країні, що мають не завжди виправдані тенденції карально-репресивного характеру, обумовлені історичними, соціально-економічними та юридичними факторами розвитку української державності.

• За змістом попереднє ув’язнення в сучасних умовах є однією із форм позбавлення волі, що свідчить про проблематичний характер правової природи вказаних видів державного примусу та обумовлює необхідність удосконалення і реформування цієї галузі суспільної практики.